Фільм «Рятувальник»: про самопожертву та її причини

Один із головних героїв фільму Ендрю Девіса «Рятувальник» Бен Ренделл (Кевін Костнер) – власне рятувальник берегової охорони США. І не просто рятувальник, а рятувальник-плавець, людина з унікальним набором здібностей і знань. А якщо ще врахувати, що в нього за плечима величезний досвід, стає зрозуміло, що жоден складний випадок, коли треба рятувати людей у дуже важких умовах, не обходиться без його участі. І вже з перших кадрів нам показують, як Бен рятує з потопаючого корабля подружню пару.

Під час сильної хвилі, ризикуючи власним життям, промерзаючи до кісток, він затягує чоловіка та жінку у вертоліт, а потім робить останній штучне дихання під час польоту. Усе закінчується благополучно, вони врятовані. Ще двоє людей, зобов'язаних Бену своїм життям. Але що він зустрічає, коли приходить у свій власний дім?

А зустрічає він дружину (Сіла Ворд), яка збирає речі та йде від нього, не витримавши його цілковитої відданості роботі, справі порятунку людських життів. Її можна зрозуміти, вона жінка, вона хоче отримувати від чоловіка ласку та турботу, увагу та ніжність. Він любить її і начебто може їй усе це дати, але в будь-який час дня і ночі може пролунати дзвінок – і Бена терміново викличуть на допомогу до людей, які гинуть. Дуже часто так і відбувається. Дружина терпить, прощає, змиряється, але настає момент, коли вона каже: «все, досить, я так більше не можу».

А чи зможу я?

Цей епізод ставить перед глядачем непросту моральну дилему. Чи повинна жінка пожертвувати своїм щастям (точніше, своїми уявленнями про те, яким воно має бути) заради збереження сім'ї, заради того, щоб дати чоловікові можливість здійснювати своє служіння, або вона має право піти і спробувати знайти своє щастя з іншим?

Можливо, відповідь криється в слові «служіння». Дійсно, більшість людей працюють на роботі. У банках, офісах, на заводах і в магазинах. У них стабільний графік, вихідні дні, відпустка, і ніхто не може розбудити їх серед ночі й терміново викликати на роботу.

Але є робота-служіння. Де все це не діє або діє набагато меншою мірою. Є лікарі, пожежники, поліцейські, плавці-рятувальники тощо. Будь-якої хвилини їх можуть викликати до хворої людини, на пожежу, надзвичайну подію.

І є ще одна категорія людей, які здійснюють своє служіння, – це священники. Їхнє служіння може бути обтяжене не тільки терміновими викликами у будь-який час доби. Вони можуть ледве животіти, бо парафія маленька, парафіяни здебільшого старенькі пенсіонери, храм потребує ремонту тощо.

Але й у таких умовах комусь треба служити, комусь треба нести слово Боже й цим небагатьом літнім людям. Долучати їх до таїнств, наставляти, втішати...

Буває, що матінки, дружини таких священників, не витримують. Розпадаються сім'ї, і це дуже боляче. Як цьому запобігти? Можна сказати, що потрібно думати «до того», реально оцінювати свої сили, не витати в хмарах ілюзій. Сказати можна, але вчинити саме так дуже мало кому вдається. Проте замислюватися над питанням «а чи зможу я?» необхідно, і фільм «Рятувальник» дає до цього хороший привід.

Забігаючи наперед, скажемо й ще про один момент: у фільмі показано, як дружина йде від Бена, але її серце не може від нього до кінця відірватися. Вона все одно опиняється поруч із його ліжком, коли він потрапляє до лікарні, переживає й метається, коли йому загрожує небезпека. Це наводить на думку, що навряд чи вдасться порвати колишні сімейні зв'язки, навіть якщо й нести їх немає жодних сил. Все одно ментально жінка буде прив'язана до покинутого нею чоловіка, все одно вона думатиме про нього, переживатиме. Напевно, краще все-таки знайти в собі сили і нести свій хрест до кінця. Утім, фільми не можуть давати чітких відповідей, вони можуть тільки наводити на роздуми.

Заглушити почуття провини

Не кожна рятувальна операція берегової охорони закінчується благополучно. Одного разу трапляється трагедія і гине вся рятувальна група. Єдиний, хто вижив, – Бен. Він намагається переконати начальство і, головне, самого себе, що з ним усе гаразд і він може продовжити свою роботу, але це не так.

Насправді Бен надломлений психологічно. Він не може перестати звинувачувати себе в смерті своїх товаришів. Адже це він наполіг, щоб гелікоптер знизився, і спробував врятувати єдиного, хто вижив у катастрофі. Йому казали, що в гелікоптера обмерз датчик висоти і палива вже не вистачає, щоб повернутися на базу, але Бен все одно хотів врятувати цю людину. І напевно, він міг би це зробити, ще була надія. Але сталося інакше, величезна хвиля підняла уламки корабля і вдарила об вертоліт.

Для реабілітації Бена відправляють на 18 тижнів інструктором до училища берегової охорони, де готують плавців-рятувальників. Він підходить до справи професійно і відповідально, але його методи навчання виявляються досить жорсткими.

Одним із його учнів виявляється Джейк Фішер (Ештон Кутчер), чемпіон із плавання, який має чудові перспективи досягти успіхів у великому спорті. Але Фішер чомусь відмовляється від такого прекрасного майбутнього та вирішує стати плавцем-рятувальником. Усі в училищі дивуються – чому?

Згодом Бену вдається розкрити цю таємницю. Річ у тім, що кілька років тому Фішер був за кермом автомобіля, який потрапив в автокатастрофу. Загинули четверо його друзів. І хоча його провини не було, Джейк не зміг сам собі цього пробачити. Він зробив собі татуювання з ініціалами загиблих і пішов рятувальником у берегову охорону, щоб заглушити в собі почуття провини.

Душевний і духовний

І ось ми зустрічаємося з двома людьми, якими рухає почуття провини за загибель товаришів. За великим рахунком, їхня робота з порятунку життів може притупити це почуття, але не позбавити від нього. Позбавляє від нього тільки самопожертва, коли людина віддає своє життя за життя іншого. Це те, про що скаже психологія. Але святоотцівська спадщина скаже дещо інше.

Вона скаже, що в самій глибині цього почуття лежить гордість. Дуже тонка гордість, коли людина вважає себе хорошою, порядною і просто нездатною вчинити гріх чи щось погане. І якщо таке трапляється, людина не може сама собі цього пробачити. «Як же це я міг таке зробити», – у цій фразі ключове слово – «Я».

Святі отці вчать, що гордий вважає себе праведним і дивується своєму падінню, а смиренний вважає себе схильним до гріха, здатним на найогидніші вчинки та не дивується, якщо йому трапиться згрішити.

Смиренний вважає, що від гріха його утримує не його власна праведність, а тільки милість Божа, яка убезпечує від падіння.

Якщо якісь дії людини, гріховні чи просто хибні, призводять до трагічних наслідків, людина зосереджує свідомість на своїх діях і не думає про Промисел Божий. Бен, коли просив у пілота п'ять хвилин для порятунку потопаючого, не міг передбачити, що хвиля вдарить у вертоліт уламком затонулого корабля. Так, йому не вдалося врятувати того хлопця, заради якого він стрибав у воду. Так, якби не ця спроба Бена, екіпаж був би живий.

Душевна людина (термінологія апостола Павла) зосереджує свідомість на собі самій і звинувачує себе. А духовна людина насамперед бачить у цьому Промисел Божий, змиряється перед цим Промислом, і її психологічний стан стає зовсім іншим.

Бен Ренделл зробив усе, щоб врятувати людей, але Господь судив інакше. «Самі себе і один одного, і все життя наше Христу Богові віддамо...» Багато разів ми чуємо ці слова на богослужінні, але часто не надаємо їм великого значення. У житті бувають моменти, коли виконати ці слова неймовірно важко, але тільки в цьому виконанні й може бути вихід.

У зв'язку з цим згадується один момент із книги архімандрита Софронія (Сахарова) «Старець Силуан», коли преподобний Силуан, як він був ще юнаком, дивувався, як його односельчанин, винний у вбивстві, може веселитися на сільських гуляннях.

«У якесь свято, коли водили в селі хороводи, Семен дивився, як один мужик, середніх років, його односелець, грав на гармоніці й танцював. Відкликавши цього мужика трохи вбік, він запитав його:

– Як же, Степане, ти можеш грати й танцювати, адже ти ж убив людину?

Він убив його в п'яній бійці. Тоді той відводить Семена ще трохи далі й каже йому:

– Знаєш, коли я був в острозі, то багато молився Богу, щоб пробачив мене, і Бог мені пробачив; тому я тепер спокійно граю».

Цей момент дуже ясно показує, як релігійне почуття, а краще сказати, віра в Бога, може перемогти в душі людини ті психологічні установки, які в неї виникають унаслідок трагічних подій, причиною яких вона стала свідомо чи мимоволі.

Коли душа спокійна

Але у фільмі «Рятувальник» релігійна тема не зачіпається. Після закінчення 18-тижневого курсу навчання плавців-рятувальників Бен Ренделл і Джейк Фішер потрапляють до одного підрозділу берегової охорони.

Одного разу вони разом вирушають на допомогу туристам, що зазнали лиха. Але в найвідповідальніший і найнебезпечніший момент на Бена знову накочуються спогади про катастрофу, в якій він втратив своїх друзів. Бен розуміє, що це вже кінець його кар'єри рятувальника, оскільки через свій психологічний стан він може підвести людей.

Він вирішує піти у відставку. Але не встигає, оскільки чує переговори через внутрішній зв'язок і дізнається, що його учень Джейк Фішер залишився на потопаючому кораблі рятувати капітана, який застряг у машинному відділенні, а вертоліт повертається на базу з іншими потерпілими. Бен одягає спорядження й летить на допомогу.

Капітан корабля вже загинув, а Джейк опинився сам замкнений у машинному відділенні. Бен визволяє його, але коли вони піднімаються у вертоліт, трос починає рватися. На рішення залишаються секунди, трос не витримає двох. Джейк хапає Бена за руку і кричить, що не кине його. «Я знаю», – відповідає Бен, розстібає свою рукавичку та падає в океан. Він віддав своє життя за життя іншого. Тепер його душа спокійна.

Тіло Бена Ренделла знайти так і не вдалося, але з'являється красива легенда про те, що в найважчі хвилини, коли для тих, хто зазнає лиха, вже не залишається надії на порятунок, хтось невидимий приходить їм на допомогу і виштовхує з морських глибин на поверхню. Багато врятованих стверджують, що це істинна правда.