Як глава папи Римського Климента опинилася в Києво-Печерській лаврі
Багато з нас, буваючи в Дальніх печерах Києво-Печерської лаври, поклонялися чесній главі св. Климента. А що ми знаємо про святителя, і як його голова потрапила в Київ?
На рубежі I і II століть прийняв свою смерть за Христа священномученик Климент, папа Римський, пам'ять якого Православна Церква відзначає 8 грудня. Багато з нас знають, що його мироточива глава сьогодні зберігається в Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври, але, напевно, не кожен знає, що саме в християнській історії відомий священномученик Климент і як його голова опинилася в Києві.
Історія
Відомості про життя священномученика Климента можна розділити на достовірні і напівлегендарні. Достовірних фактів, тобто тих, у яких немає жодних сумнівів, зовсім небагато і вони відносяться, в основному, до авторства святителя Іринея Ліонського і Євсевія Кесарійського. Святитель Іриней повідомляє нам, що Климент бачив апостолів, спілкувався з ними, а також чув їхні проповіді і тим самим перейняв їхній Переказ. Також він зайняв Римську кафедру четвертим, після апостола Петра, Ліна і Анаклета. До сказаного Євсевій додає трохи хронологічних даних та вказує, що Анаклету Климент успадковував в дванадцятий рік царювання імператора Доміціана, а помер через дев'ять років після прийняття єпископства, в третій рік царювання Траяна. Таким чином, час першосвятительського служіння священномученика Климента можна визначити з 92 по 100 (101) рр.
Святитель Климент зайняв Римську кафедру четвертим, після апостола Петра, Ліна і Анаклета.
Оріген, у своєму знаменитому творі «Про початки», називає Климента «апостольським учнем», блаженний Ієронім Стридонский – «чоловіком апостольським», а Климент Олександрійський – просто «апостолом». Ряд ранньохристиянських творів був надписаний ім'ям священномученика Климента, але справді його перу належить лише «Перше послання до Коринтян», яке, на зорі християнства, іноді читалося на богослужіннях як частину Священного Писання, що, звичайно ж, свідчить про великий авторитет як самого Климента Римського, так залишених їм настанов.
Це, в принципі, і все. Інші розповіді про священномученика Климента являють собою напівлегендарні розповіді, в яких досить важко або майже неможливо відокремити вигадку від історичної правди. Дивуватися такому стану справ не варто, так як на то є свої причини.
Легендаризація життя священномученика Климента сформувалася досить рано – в кінці II століття. Деякі історики і патрологи вважають, що це сталося через перші домагання римських єпископів на першість у християнському світі. Як відомо, у той час Церкву турбували суперечки про дату святкування Великодня. Не вдаючись у подробиці потрібно відзначити, що римську традицію, нав'язувану тоді папою Віктором I, взяли всі, крім ефеських християн. Ефеський єпископ Полікрат посилався на давнину традиції своєї Церкви і не хотів приймати західний варіант. У відповідь папа Віктор зважився на їх відлучення. Для обґрунтування своїх владних повноважень у цьому питанні і було, в тому числі, легендаризовано ім'я священномученика Климента Римського. Конфлікт цей закінчився миром, де одну з вирішальних ролей зіграв святитель Іриней.
У житії святих рівноапостольних Кирила і Мефодія йдеться про те, як брати дивовижним чином знайшли мощі священномученика Климента.
Подробиці про мученицьку кончину Климента Римського вперше оповідає святитель Григорій Турський у своїй праці «Про славу мучеників», написану в кінці VI століття. Так звані «Климентини» – апокрифічна християнська письмова пам'ятка, складена, ймовірно, в Сирії в II або III столітті і не прийнята Церквою в особі «Синопсиса» святителя Афанасія Великого і спеціального декрету папи Геласія, розповідає про посилання Климента на береги Понта, зокрема, в Херсонес. Різні дослідники надають різну ступінь достовірності цих даних.
У житії святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, а також у слов'янській «Корсунській легенді», йдеться про те, як брати, під час шляху в Хозарську місію, чудесним чином (вони побачили світіння з-під води, а згодом відступило море, оголюючи печеру) знайшли мощі священномученика Климента. Спочатку їх поклали в храмі святого Созонта, потім перенесли в херсонеський міський храм святого Леонтія, а потім вже і в собор святих Апостолів.
Іпатіївський літопис говорить нам, що в кінці Х століття рівноапостольний князь Володимир переніс мощі Климента до Києва і поклав їх у Десятинній церкві. З нашестям татаро-монголів мощі були втрачені, залишилася лише голова, яка і зберігається сьогодні на території Дальніх печер Лаври. Ось такий неблизький шлях завдовжки у кілька століть довелося пройти главі, яку ми чудом Божим можемо бачити в лаврських печерах.
Епістолярна спадщина
Як вже було зазначено, достовірним твором священномученика Климента Римського визнано лише одне «Перше послання до Коринтян». До нас воно збереглося в Олександрійському кодексі IV століття, Єрусалимському кодексі (1056 р.), а також в латинському, коптському і сирійському перекладах. Написано послання було в останнє десятиліття і століття, і розбіжності дослідників тут дуже незначні. За своїм змістом ця праця є пастирським умовлянням змиритися і підкорятися існуючому порядку у зв'язку з обуренням молодших проти старших, що виникло в середовищі коринфських християн.
Цікавою особливістю послання є досить велика кількість посилань на Старий Завіт і набагато менша – на Новий. Пов'язано це з тим, що новозавітний канон в той час ще не був остаточно сформований. Священномученик Климент наводить витяги лише з Євангелія від Матвія і послань апостола Павла до Римлян, Євреїв та Коринтян.
Автор послання, не витрачаючи час на привітання, відразу переходить до головної теми – «несподіваних і тривалих нещасть», що виникли через «злочинне і нечестиве обурення, яке кілька осіб затіяло», що, власне, чуже для середовища обранців Божих.
Дуже корисно побачити характер бунтарів, які спровокували конфлікт. Вони були майстерними проповідниками, мандрівниками і піднесеними своєю чистотою аскетами.
Далі священномученик нагадує коринфським християнам їхнє минуле: «Всі ви змирилися і ніяк не підносилися; більше підкорялися, ніж начальствували, з великим задоволенням давали, ніж приймали і задовольнялися шляхами Божими. Слухаючи слова Божого, ви їх ревно стверджували у ваших серцях, і страждання Господа були перед вашим поглядом. Таким чином глибокий і міцний мир було дано всім вам і невтомна жага доброділання, і на всіх виливалася повнота Св. Духа».
Дуже корисно і для нас з вами побачити характер бунтарів, які спровокували конфлікт. Климент пише, що вони були майстерними в обговоренні проповідниками, мандрівниками і піднесеними своєю чистотою аскетами.
Ймовірно, що ревнощі не по розуму і заздрість були основною причиною виниклих проблем. Тому священномученик Климент, згадуючи відносно недавнє для них минуле, і нагадує про наслідки, до яких призводять ці вади: «Уявімо собі святих апостолів. Згадаймо Петра, який за неправедних ревнощів не раз і не два, але багато більше зазнав мук і, засвідчивши таким чином свою віру, пройшов до належного місця слави. Завдяки ревнощам і злобі, і Павло сприйняв нагороду терпіння: він сім разів зазнав уз, вигнання, побиття камінням».
З послання можна також отримати деякі літургічні та богословські відомості, але вони дуже незначні, в силу того, що ці проблеми ще не прийняли тієї гостроти, яку ми побачимо буквально на півстоліття пізніше. Найважливіший висновок з цієї невеликої праці священномученика Климента полягає в тому, що ієрархія, яку ми бачимо в Церкві встановлена самим Богом, що є солідним «каменем» для «городу» протестантів.
* * *
Тепер кожного разу, приходячи в печери, або просто звертаючись у молитвах до священномученика Климента Римського, давайте згадаємо про ту простоту і щирість, яка була притаманна йому самому і багатьом християнам його епохи.
