«Пікасо»: другий урок «секспросвіту»

Час дії: 1992 рік

Місце дії: типова радянська школа

Дійові особи: Воронцов Ігор Степанович (шкільне прізвисько – Степашка), 35 років, харизматичний класний керівник, віруючий православний християнин; учні школи.

Згідно з планами району, лекцій про статеве життя мало бути дві. Цю другу теж проводив на класній годині Степашка.

Не встиг він ще відкрити рота, як Іра Голубєва поставила йому запитання.

− Ігоре Степановичу, ви минулого разу говорили про створення людини. Ви знаєте, я прочитала... І маю запитання. Чому Адам і Єва до гріхопадіння не бачили своєї наготи, а потім побачили і стали соромитися.

− Це дуже просто. Вони стали один одному чужими. Ось уявіть собі дитину років так п'яти. Ось коли його, наприклад, купає мама, він її соромитиметься?

– Ні, – сказала Голубєва.

− А якщо його прийде купати чужа тітка?

– Ну, тоді так.

− А в чому різниця? Дитина соромиться чужої людини. Так і тут. Здійснивши гріх, перші люди стали чужими один одному. Можна порівняти, що Адам говорить про свою дружину до гріха та після. До – він каже: «Це кістка від моїх кісток і плоть від тіла мого; вона називатиметься жінкою, бо взята від чоловіка свого. Тому залишить чоловік батька свого та матір свою і приліпиться до жінки своєї; і будуть два одна плоть». А потім: «Жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв». Відчуваєте різницю? Так, сьогодні ми з вами говоритимемо про сімейне життя. Вибирати собі супутника ми вже навчилися… Щоправда, Сорокіна? − сказав учитель, проходячи повз двох подружок, що вічно шепочуться. – Запам'ятайте раз і назавжди, що сім'я, шлюб – це єдине, що людство винесло з райського життя. Перший шлюб, між Адамом і Євою, був укладений ще в раю, до гріхопадіння. Решта з'явилося пізніше: суспільство, держава, наука, школа та все інше. Вдумайтесь у це… – Воронцов потряс перед собою руками. – Сім'я – це єдиний шматочок райського життя. Ми навіть не можемо сказати, яка тоді була природа, які тоді були фізичні закони, бо після гріхопадіння все змінилося, а шлюб був, – він трохи помовчав. – Тому тільки від подружжя залежить, чи перетворити свій шлюб на райське життя, чи навпаки. Отже, перший закон сімейного життя: «Залишить людина батька свого й матір свою і приліпиться до дружини своєї; і будуть два плоть єдина».

Половина класу посміхнулася.

– Це не те, що ви подумали, – сказав Воронцов. - Точніше, не тільки те. Що означає бути одним тілом? − Він вийшов на середину класу. – Ось у мене дві ноги, дві руки, голова, та й усе інше. Це моє тіло. Моє! Моя рука, моя нога. Так само я можу сказати, моя дружина… Розумієте? Ось раніше, до весілля, так скажемо, ми можемо думати про людину в категоріях: подобається − не подобається, красива − не красива, хороша − погана. Після весілля ми можемо думати лише в категоріях: моє – не моє, – він трохи пройшовся класом. − Ось моя рука, яка б вона не була, хвора, здорова, вона моя. В іншого, може, й краща, але то не моя. Так само і з чоловіком, і з дружиною. Наприклад, рука заболіла, ми ж не кидаємося відразу до лікаря і не кричимо: відріжте мені скоріше руку. Правда? Ми що робимо? Ми її лікуємо всіма можливими способами і тільки в крайніх випадках, коли ця хвора рука може заразити і занапастити весь організм, ми можемо її ампутувати. Так само і в сім'ї. Щось не так пішло з чоловіком чи дружиною, треба всіма силами намагатися виправити ситуацію, а не тікати швидше розлучатися. Тому що «одна плоть». До речі, слід пам'ятати також і про те, що, наприклад, якщо в мене одна нога захворіла… ну, припустимо, наклали гіпс, – він підняв і трохи зігнув одну ногу. − Що відбувається з другою ногою? Правильно, вона приймає на себе тяжкість всього тіла. Так само і в сім'ї – запив, скажімо, чоловік, дружина тягне на собі всі сімейні турботи. Ось… Зауважте, не біжить одразу розлучатися, а тягне, тягне… 

Хтось тяжко зітхнув.

– Другий закон сімейного життя: «Що Бог поєднав, того людина нехай не розлучає». Взагалі, по всій суворості, розлучення допустиме лише у випадку перелюбу, коли сталася подружня зрада. Шлюб тоді перестає існувати ніби автоматично. Наскільки важливим є дотримання чистоти до шлюбу, про що ми говорили минулого разу, так ще важливішою є подружня вірність.

– А я ось із вами не згодна, Ігоре Степановичу, – вигукнула Женя Кольчина. − Ви от нас минулого разу так настрашили, що до весілля  − ні-ні. Це якийсь жах. Якщо люди, наприклад, не можуть одразу одружитися, що їм, терпіти роками? Це ж із глузду можна з'їхати. Навіть лікарі кажуть, що це шкідливо.

– Від стриманості, шановна Євгеніє, ще ніхто не помер і навіть не захворів. Коли хлопець і дівчина зустрічаються один з одним, вони повинні навчитися бачити один в одному саме кохану людину, а не лише об'єкт жадання. Розумієте, навчитись поважати один одного, цінувати. А те, як часто буває: не встигли познайомитись, брик, одразу в ліжко і нумо дружити організмами. Адже сімейне життя не зводиться лише до сексу. Взагалі ми минулого разу говорили, що в людині треба навчитися бачити не тільки тіло, а й душу, і дух…

– Ну все-таки, Ігоре Степановичу. Якщо люди кохають одне одного, що, ні крапельки не можна?

Вчитель зітхнув.

– Ми ж із вами вже говорили. Кохання та закоханість – це різні речі. Любов згодна чекати стільки, скільки потрібно. Ну а закоханості, звичайно, подавай все й одразу. Ось, до речі, відкрию вам, дівчатка, один чоловічий секрет. Ось, залицяється до вас молодий чоловік, а ви йому, бац, і кажете, що так, мовляв і так, до весілля − ніякого сексу. Якщо він вас любить, то чекатиме. А якщо він просто хоче швидше дістатися до ваших принад, то його як вітром здує. І подумайте ще ось про що, це стосується загалом вашої поведінки. Подумайте, що років десь за п'ять у світі з'явиться людина, для якої ви будете святою… – Степашка замовк і оглянув клас.

Усі притихли. На обличчях учнів відбилося напружене обдумування цієї, м'яко кажучи, несподіваної думки.

− Так, так, святий. З'явиться дитина, для якої ви будете найкращою на світі, найчистішою та праведнішою. І хоча б заради цієї людини не опускайтеся до ницості, підлості, бруду, поганих вчинків. Згадайте про неї, про цю людину, коли вам захочеться зробити щось погане.

Воронцов пройшовся класом і повернувся до попередньої теми.

− Або ще, знаєте, як буває: хлопець хоче затягнути дівчину в ліжко і ставить їй ультиматуми: або секс, або я від тебе йду. Так ось, знайте! − Вчитель підняв руку. − Ось якщо так порушується питання, можете самі від нього сміливо йти, тому що він кине вас у будь-якому випадку. Дасте ви йому, не дасте, все одно покине. Винятки бувають лише в художній літературі.

– Ну, Ігоре Степановичу, – почулися вигуки з чоловічої половини класу, – так не чесно! Навіщо ви їм наші секрети видаєте? Ви й нам тоді щось про них розкажіть, щоб і ми знали.

– Добре, – погодився Степашка, – тільки без дівчат. Хто захоче, може згодом залишитися.

– Ну так, ну так, – схвально загули хлопці.

– Тепер про взаємини у сім'ї. Як ви думаєте, хто має бути в сім'ї головний?

Запитання було провокаційним. Зчинився галас. Хлопчики доводили, що чоловік. Дівчатка – що дружина, ну чи принаймні обидва. Сперечалися жваво, з натхненням. Зачепило! Степашка посміювався і ходив туди-сюди між рядами.

− Гаразд, − він підняв руки, закликаючи до тиші. −Увага, правильна відповідь. Головний у сім'ї – чоловік.

– О! О! – схвально загуділа чоловіча половина класу і, так само несхвально – жіноча.

– Але це лише половина відповіді. Чоловік − він не тільки головний у сім'ї, він ще й несе відповідальність за все, що в ній відбувається.

− У всьому винен чоловік. Оце правильно! − вигукнула Кольчина.

− Знаєте, чому дружина називається дружиною? − запитав Ігор Степанович.

– Чому?

Вчитель написав на дошці слово «дружина».

- Слово «дружина» відповідає на запитання «яка?».

− В сенсі?

− Ну у сенсі, яка вона, кому належить.

Воронцов знову взяв крейду.

− Слово «дружина» від слова «одружена», − він дописав ці дві літери. − Тобто яка? Одружена. І в Святому Письмі сказано: «До чоловіка свого потяг твій, і він пануватиме над тобою».

– Ні, Ігоре Степановичу! − вигукнула Віка Ракицька і навіть встала з-за парти. − Я не згодна!

Віка була красивою видною дівчиною, на яку рідко хто не заглядався, але настільки холодною і зарозумілою, що жоден хлопець у школі не наважувався до неї залицятися. Вона перейшла до них у клас тільки позаминулого року, і за цей час ні з ким не зійшлася, не потоваришувала, сиділа собі одна за партою й анітрохи цим не бентежилася.

− Із чим ти не згодна? – перепитав учитель.

− Я ніколи в житті не підкорюся жодному чоловікові! − Віка випросталася на весь свій високий зріст і гордо підвела голову. Усім своїм виглядом вона уособлювала правильність та незмінність цих слів.

– Вікторіє, дорогенька, – ласкаво сказав Воронцов. − Те, що ти не хочеш нікому підкорятися, означає лише те, що ти ще не зустріла у своєму житті чоловіка, якому б тобі захотілося підкоритися... Сідай.

Віка сіла. Вчитель продовжував.

– А оскільки таких чоловіків стає дедалі менше…

– Чоловік подрібнішав, – філософським тоном вставила Наталя Чернікіна.

– …тому ймовірність того, що ти його зустрінеш, знижується з кожним днем. Але якщо це все-таки станеться, ти в мить забудеш усю свою пиху й зарозумілість, і побіжиш за ним, як собачка, хоч на край світу. Ось згадаєш тоді моє слово… До речі, пам'ятаєте фільм «Москва сльозам не вірить»?

− Так, − відгукнулася більшість класу.

– Ось там, саме така ситуація.

– І все-таки, Ігоре Степановичу, це не чесно. Чоловік, виходить, може командувати собі скільки хоче, а дружина повинна весь час підкорятися? − заявила Чернікіна. – Я вважаю, що у них мають бути рівні права.

− Ви ніяк не можете зрозуміти, − з досадою сказав учитель. – Ми ж з вами щойно сказали, що чоловік і дружина – це одне тіло, один організм. Вони мають спільне буття і обидва повинні працювати для створення своєї сім'ї. Про права тут взагалі не може бути мови. Які права має шлунок по відношенню до печінки? Або рука по відношенню до ока? Ось ви турбуєтеся про рівноправність… А скажіть мені, чи полетить літак, якщо пасажири матимуть рівні права на його керування разом із пілотом? У кожного в сім'ї своя функція, своє місце та своє служіння. У сім'ї, до речі, найбільше проявляється ось той егоїзм і альтруїзм, про що ми говорили минулого разу. Ось порівняйте, будь ласка, дві фрази, − він узяв крейду і почав писати на дошці. − «Я хочу мати дружину». Й інша: «Я хочу бути чоловіком». У чому різниця? Різниця в тому, що в першому випадку людина хоче брати, а в другому – віддавати. І я вас закликаю налаштувати себе саме ось так, за другим варіантом. «Я хочу бути чоловіком». «Я хочу бути дружиною». А можна ще й посилити цей зміст: «Я хочу бути хорошою дружиною». Ну, загалом, запам'ятали? Чоловік – глава сім'ї, він ухвалює рішення, і він же несе за все відповідальність. Йдемо далі…

– Ігоре Степановичу, – сказав Коля Нечаєв, – ну це теж так несправедливо. Дружина ж теж винна.

– Я не кажу, що дружина не буває винна. Я говорю про відповідальність. Зрештою, саме чоловік робить жінці пропозицію вийти за нього заміж, а не навпаки. Значить, він у всьому винен.

– Так! – підтвердила Чернікіна.

– Отже, ви одружилися, – Ігор Степанович плеснув у долоні. – Медовий місяць минув. Все. Настає справжнє життя. З усіма його радощами та негараздами. Ну з радощами ви самі розберетеся. А ми поговоримо про кризи у сімейному житті.

– Слово яке неромантичне – «криза», – сказала Ліза Сорокіна.

– А тобі все романтику подавай, – обернувся до неї Коля Нечаєв.

– Так! – вигукнула Ліза. – Уяви собі!

– Криза… так, слово погане, але те, що вона у вас буде – це сто відсотків. Повірте мені, – Воронцов приклав руку до серця. – Обов'язково вас відвідуватимуть думки, щось на зразок: «Ну як можна було вийти заміж за такого ідіота».

Народ засміявся.

– Або чоловік обов'язково колись подумає: «Ну як можна було одружитися з цією дурепою?».

Народ засміявся ще більше.

– Так-так, буде… буде. Але що головне в таких випадках розуміти, то це те, що це все тимчасово, це мине. Знову вигляне сонечко, і ви знову скажете: «Та не така вона вже й дурна… і взагалі мені, напевно, з нею навіть і пощастило». А якщо у вас вже будуть діти, спробуйте подивитись на свою половинку очима дітей. «Так, вона і дурна, і негарна, і бурчить не по ділу, і все інше... але мої діти її люблять». «Так, він і випиває, і приходить додому пізно, і мені не приділяє уваги… але для моїх дітей він же найкращий». Ось спробуйте тоді так подумати, стовідсотково допомагає.

Кризи у сім'ї можуть бути різні. Подружжя відчужується одне від одного, починаються недомовки, неможливість дійти спільної думки з найдрібніших питань. Знаєте, кожен собі каже: «Так, це звичайно дрібниця, але якщо я зараз поступлюся, вона тоді мені зовсім сяде на шию». І вперед, доводити свою правоту… Знову ж таки, розлад у сексі… теж дуже показова ознака.

Перший рік спільного життя – найскладніший. На перший рік припадає половина всіх розлучень.

– А чому? – вигукнув хтось.

– Тому що люди дізнаються один про одного багато нового та несподіваного. Наприклад, чоловік розкидає по всій квартирі брудні шкарпетки або забризкує дзеркало у ванній зубною пастою. Дрібниця… але знаєте, як такі дрібниці дратують. Щоб притертися один до одного, потрібен час. А люди часом не хочуть притиратися. Кажуть: «Ось роби так, як я говорю, і все»! А він не хоче так робити, бо все життя робив інакше.

– І що ж робити? – запитала Іра Голубєва.

– Що робити, ви вже вирішуйте самі. Я вам скажу, чого не треба робити у таких випадках. Записуйте. П'ять «не можна». Чого не можна робити при настанні кризи у сімейному житті. Ну їх, напевно, можна й більше вигадати… Отже, перше «не можна». Не можна замикатися у собі. Припиняти розмовляти один з одним. Особливо жінки це люблять.

– Так! Знову ви на жінок! – запротестувала Чернікіна.

– Ну що я можу вдіяти, – Ігор Степанович усміхнувся і розвів руками. – Ну подобається їм… Надумає там собі щось і ходить дметься. Запитуєш: «Що?» – мовчить. Знову: «Що?» – мовчить. Потім, бах, вибух! Кажеш: «Ну чого ти раніше не сказала…» А вона: «А ти повинен був здогадатися…» Так що говоріть один з одним, пояснюйте, чим ви задоволені, чим не задоволені, пояснюйте, просіть… хваліть одне одного частіше, – він побачив, як хихикає народ і сказав. – І, до речі, просто незамінна річ у сімейному житті – почуття гумору. Іноді без того, щоб обернути все жартома, просто неможливо далі рухатися. Тож смійтеся, смійтеся від душі… і над собою насамперед. Якийсь мудрець сказав: «Найбільші дурниці у світі відбуваються з розумним виразом обличчя».

Друге «не можна». Не можна робити кроки, які потім дуже важко чи навіть неможливо відмотати назад. Наприклад, посварилися. Вона взяла і запустила в нього… в одному випадку тарілкою, а в іншому – обручкою. Відчуваєте різницю? Тарілку можна зібрати та викинути, купити потім нову. А ось одягнути обручку вже дуже складно.

– Звідси, висновок, – вигукнув Діма Гончарук, – кидайтесь один в одного тарілками.

– Загалом є таке прислів'я: «Фарш неможливо провернути назад». Пам'ятайте завжди про це.

Учні засміялися.

– Третє «не можна» логічно випливає з другого. Не можна говорити фрази, на кшталт: «я тебе не тримаю», «якщо ти такий, то нам краще розійтися» тощо. Як правило, ці фрази вимовляються з цілком протилежним наміром. Жінка, наприклад, кричить: «Іди!», а в душі думає: «Не смій цього робити!» Але знаєте, є прислів'я: «Не плюй у колодязь, вилетить – не зловиш». Ось… Подумайте, що, швидше за все, відповість чоловік, якому сказали: «Йди»? Що він почне одразу розшаркуватись і белькотати: «Ну ти, моя лапушка, я від тебе нізащо не піду». Хоча жінка саме це мріє почути. Ну ні, правда… А що він скаже? Скаже: «Ну й піду, якщо так», та ще й дверима грюкне. А потім вони, як два дурні, сидітимуть десь там по різних квартирах і мріятимуть про те, як повернути все назад. А між ними стоятимуть ось ці самі слова, і не факт, що вони зможуть їх пробачити один одному. Тому не можна один одному говорити слова, які не можна буде потім… ну, загалом, не можна робити себе заручником ось цих найприкріших слів.

Четверте «не можна» майже таке, як і третє. Не можна ставити один одному ультиматуми. Говорити щось на кшталт: «Якщо ти підеш із друзями на футбол, то додому можеш потім не приходити». Що він швидше за все скаже? Правильно. Скаже: «Ну і не прийду». Або він, наприклад, каже: «Якщо ти мені ще раз не погладиш вчасно сорочку, і я запізнюся через тебе на нараду, я візьму й поїду до мами». Навіть якщо ваша друга половина і злякається цього ультиматуму, вона потім весь час шукатиме привід поквитатися. Ось не піде він на цей самий футбол, а потім дружину доводитиме всякими там причіпками, а себе при цьому буде виправдовувати: «Ну я ж не пішов на футбол». Загалом нічого хорошого з ультиматумів не вийде.

І «не можна» п'яте. Не можна, коли ви з'ясовуєте стосунки, говорити: «А ось у таких там, у сім'ї, ось так». Особливо не можна наводити приклад своїх батьків: «А ось у моїй родині тато завжди робив те й те, а ти…».

– О! – вигукнув Гена Бєляєв. – А у мене мама так завжди каже.

–Ну і що? – запитав Ігор Степанович. – Із цього щось гарне виходить?

Гена відразу знітився.

– Ні-і-і.

– Кожна родина є унікальною. І ті стосунки, які там складаються, вони… там складаються. І не можна в чужу сім'ю сліпо переносити свій досвід, хай навіть позитивний. Якщо хоча б один із подружжя цього не сприймає. Ось я вам казав, що чоловік у сім'ї має бути головним. Але це взагалі, ну, як правило. А буває й навпаки. Ось у мене є кілька знайомих сімей, у яких чоловіки сидять під каблуком у своїх дружин і не хочуть звідти вилазити. Їм там дуже добре і комфортно. І що? Ми маємо лізти туди зі своїми правилами? Якщо їм так добре, то й нехай живуть собі. Загалом, пам'ятайте, ваша сім'я єдина та неповторна, ніхто, крім вас самих, не зможе її побудувати та зміцнити. Ніхто не зможе зробити вас щасливими. Тільки ви самі. А для цього потрібно працювати, докладати зусиль, творити свою сім'ю.

Ігор Степанович замовк. Урок, мабуть, закінчили. Учні перетравлювали сказане. І тут пролунав вигук Колі Нечаєва:

– Ігоре Степановичу, ви нас обдурили! Ви обіцяли про презервативи розповісти.

Вчитель зітхнув.

– Ну гаразд, слухайте про презервативи… – він пройшовся перед учительським столом, збираючись із думками. – Є така штука, як контрацепція. Хоча саме собою воно досить абсурдно: «Небажані діти». Правда, дико звучить? Ну, гаразд… Засоби контрацепції бувають різні: презервативи, внутрішньоматкові спіралі, ковпачки, таблетки та інше.

– Будь ласка, повільніше, – пожартував Коля. – Я записую.

– Це все не має значення. Важливо те, що всі засоби контрацепції поділяються на дві категорії.

– Оральні і… – сказав уїдливо хтось, і всі засміялися.

– Ні, контрацептиви поділяються на абортивні та неабортивні.

– Це як?

– Як вам відомо з курсу анатомії за сьомий, здається, клас, у жінки в дітородних органах дозріває яйцеклітина, яка потім запліднюється сперматозоїдом. Потім ось ця вже запліднена яйцеклітина... А ми з вами минулого разу казали, що, по суті, це вже і є людина. Ось ця клітина повинна ще дістатися матки і там закріпитися, та й далі рости. Так ось, неабортивні засоби перешкоджають заплідненню яйцеклітини, а інші, абортивні, не дають вже заплідненій яйцеклітині потрапити до матки. І тут відбувається мініаборт. Таке ж жахливе вбивство нового життя, про що ми вже говорили.

Усі разом згадали Воронцова, що стоїть на вчительському столі.

– Так от, щоб не забивати вам голову зайвими подробицями, скажу, що окрім цього вашого улюбленого презерватива, майже всі інші засоби – абортивної дії. Тепер про нього, презерватив... Презерватив, як і всі інші засоби, не гарантує повністю неможливість зачаття. Більш того, презерватив не гарантує захист від СНІДу та інших венеричних захворювань. Зараз у нас стало модно боротися зі СНІДом, і вішають усім локшину на вуха: Безпечний секс, безпечний секс. Все це брехня! Презерватив захищає від СНІДу лише на дев'яносто, з копійками, відсотків.

– Ну, так все ж захищає, – спробував заперечити хтось.

– А знаєте, що таке дев'яносто відсотків, – не дав йому договорити Ігор Степанович. – Дев'яносто відсотків, це означає – десять статевих актів із ВІЛ-інфікованим – і у вас стовідсоткове зараження. А що таке десять разів? За бажання, це за один день робиться.

Учні посміхнулися.

– Від інших венеричних хвороб презерватив захищає ще менше. Тож думайте головою. Ну ось усе, що я хотів вам сказати... Урок закінчено.

Усі почали підніматися з-за парт.

– Ігоре Степановичу, так ми залишаємося? – запитали хлопці.

Степашка кивнув головою.

Коли дівчатка покинули клас, Воронцов уже по-свійськи вмостився на парту, хлопці розсілися навколо.

– Для початку, бродяги, відкрию вам страшну воєнну таємницю.

«Бродяги» напружили увагу. Степашка підняв вгору вказівний палець і проголосив:

– Жінка – теж людина!

Усі видихнули:

– Ну-у!

– Можу посперечатися, – сказав Ігор Степанович, – що ви зараз так не думаєте. Ви дивитеся на жінок, як на їжу. Правда?

Деякі збентежено опустили очі.

– А жінка теж людина, – повторив Воронцов, – і ставитися до неї треба, як до людини. Є такий закон: що посієш, те пожнеш. Перш ніж якось вчинити з дівчиною, подумайте про те, що хтось може вчинити з вашою, там… сестрою, донькою майбутньою. Якщо ви згодні, то… Ось зустрічаєтеся ви там собі з дівчиною… Спробуйте уявити себе на місці її, скажімо, батька. Погляньте на себе з цієї точки зору.

– Ігоре Степановичу, а жіночі секрети?

Вчитель знизав плечима.

– Кожна жінка має свій секрет. Розгадуйте… Не намагайтеся жінку переробляти під себе, краще зробіть так, щоб їй захотілося стати такою, як ви хочете. Деякі з них знаєте, як кажуть? «Люби мене такою, якою я є, і я стану такою, як ти хочеш». І ще один секрет. Знаєте, чого хоче будь-яка дружина свого чоловіка? У кожної, звичайно, свої «хотілки», але цього хочуть всі. Кожній потрібен від чоловіка хороший секс і хороша зарплата.

– Ну, то це ми запросто, – пожвавішали учні, очевидно маючи на увазі перше.

– Не скажіть, – заперечив Ігор Степанович, – це зараз ви такі могутні, а пройде років десять-п'ятнадцять-двадцять… Пивко, м'який диванчик, телевізор… Відростите собі такий мозоль, – він зобразив руками величезний живіт, – і приїхали. А дружині що робити? Ось тоді й треба буде показувати свою чоловічу силу, а не зараз. До речі, пік жіночої сексуальності – приблизно від тридцяти двох до тридцяти семи років, у багатьох після сорока. Якими ви будете у цьому віці? Так що спортом треба займатися, не пити, не курити, та й усе інше.

– То виходить, що нам зараз потрібно шукати жінок, яким уже тридцятник? – глузливо спитав Андрій Портновський. – А вам тих, хто молодший?

– Ні. – Ігор Степанович пильно подивився на Портновського. – По-перше, особисто я вже собі знайшов. А, по-друге, секс, звичайно, дуже важливий бік сімейного життя, але далеко не єдиний, і навіть не найголовніший. І не забувайте про другий момент – зарплату. Коли чоловік не забезпечує потреб сім'ї, можуть початися проблеми. Далеко не кожна дружина може це винести, – він глибоко зітхнув. – А отже, вам треба прагнути здобути хорошу освіту, знайти хорошу роботу. Зараз це, звичайно, складно, часи такі… Ну, загалом, мужики, ви зрозуміли, так? – сказав Воронцов, підводячись. – Бути чоловіком, це насамперед відповідальність. За дружину, за дітей, – він трохи походив у роздумах по класу. – Взагалі чоловік повинен завжди відповідати за свої вчинки. І завжди достеменно знати, чого він хоче. Знати, що він робить, чому й навіщо. Особливо у взаєминах із дівчатами. Дівчата... вони, ось, наприклад, можуть цілуватися або там навіть... ось, просто так, під впливом моменту, почуттів, що нахлинули, зовсім несвідомо. Ну от вони такі. А чоловік – ні. Чоловік просто не має на це права. Чоловік завжди повинен розуміти, що він робить і чого хоче. Якщо вже цілує, то повинен уявляти собі, навіщо він це робить і, головне, а що далі?

Ігор Степанович знову сів на парту.

– І ще один жіночий секрет. Є така приказка: «Дуже складно сперечатися з голою жінкою».

Учні засміялися.

– То навіщо з нею сперечатися? Її треба одразу…

– Ох, – зітхнув учитель, – серед знайомих мені молодих людей, юнаків, було кілька таких, які, отак «одразу…» Так один із них потім квартири втратив, а другий із вікна викинувся. Слава Богу, живий лишився. Охмурили їх, малоліток, вульгарні баби і зробили з ними що захотіли, – він усміхнувся. – В Україні, знаєте, як кажуть у таких випадках: «Взяла налигачем за яйця та веде, куди хоче».

Знову стався вибух сміху.

– Так, буває таке. І до того ж нерідко. Буває, дівчата ... ну а частіше вже дорослі досвідчені жінки пацанів самі в ліжко тягнуть, щоб потім одружити їх на собі або ще там щось із них мати. А коли вона гола, з нею не посперечаєшся. І одружишся, і квартиру на неї перепишеш, і ще невідомо що зробиш. Отак і дурять нашого брата. Звідси висновок – не можна допускати таких ситуацій, коли вони… ну загалом, коли з ними не посперечаєшся, – тут Воронцов замислився. – Але буває і навпаки, – продовжив він після невеликої паузи. – Буває, що чоловік хоче жінку так сильно, що, здається, помре, якщо прямо зараз її не отримає. Класичний такий випадок описаний у Біблії, у Другій книзі Царств. Там розповідається про те, як один із синів царя Давида, Амнон, загорівся моторошною пристрастю до своєї зведеної сестри Фамарі. Загалом, він хитрістю залишився з нею наодинці і сказав прямо, без натяків: «Лягай зі мною». А вона відповіла йому, що так, мовляв, не робиться, що ти поговори з царем, тобто з Давидом, і він не відмовиться віддати мене тобі. Але Амнон її не послухав, не захотів чекати. Не захотів себе пов'язувати всякими там штампиками в паспорті і таки оволодів нею. А потім, буквально відразу ж після цієї справи, він зненавидів її так, що, як каже Біблія, ненависть його була сильніша за колишнє кохання. Так що якщо вам, не дай Боже, звичайно, доведеться випробувати такий сильний потяг до жінки, що не хочеться ні чекати, ні одружуватися, а хочеться взяти її, ось тут і зараз, то знайте... швидше за все, вам ця жінка стане огидна відразу, як тільки ви досягнете свого. Ну, може, не після першого разу, але остогидне обов'язково. 

Вчитель знову трохи пройшовся класом.

– Бачите, як не крути, все знову зводиться до цнотливості. Чистота стосунків «до» – запорука щастя «після». Взагалі, корисно запам'ятати… Почуття – вони як річка: що бурхливіше, ттим мілкіше, а чим спокійніше, тим глибше і довговічніше. Ну все. Урок завершено. Дякую за увагу.

– Дякую, Ігоре Степановичу, – з усмішкою на все обличчя, сказав Залеський. – Ми тепер до весілля – ні-ні. Навіть цілуватися не будемо.

– Так, до речі, забув попередити, у нас завтра контрольна з геометрії. Дівчаткам там передайте…

Учні потяглися до виходу.

– До побачення, Ігоре Степановичу.

– Дякую, до побачення.

– До побачення, хлопці, – Степашка пішов у підсобку по свої речі.

Коли він повернувся назад до кабінету, побачив Васю Бєлова, того самого, що колись у п'ятому класі ходив до Анни Олексіївни, тодішнього класного керівника, вибачатися за побиті вікна.

– Чого тобі, Бєлов?

– Ігоре Степановичу, а що потім з ним трапилося? Ну з цим… як його… Амноном?

– Його вбили, – відповів Степашка. – Убив брат Фамарі, Авесалом… за це саме.

Але це було не головне питання, яке Вася хотів поставити вчителеві. Соромлячись і опустивши очі, він запитав:

– Ігоре Степановичу… а… це… Я хотів запитати… А ось що робити, якщо, як ви кажете, хочеться так, що зовсім несила?

– О-о, – протягнув Ігор Степанович, – це, брате, ціла наука. Як подолати пристрасті, що живуть у собі, – він на кілька хвилин замислився. – Знаєш, найдієвіший засіб – це біль…

Бєлов підвів на вчителя здивовані очі.

– Так-так, – повторив Степашка. – Біль. Звичайний фізичний біль, чим сильніший, тим краще, – він усміхнувся. – Ну, ми, звичайно ж, не мазохісти. Тому займемося другим засобом. А на другому місці стоїть праця. Тяжка виснажлива праця. Далі йде голод. Ну а потім решта: не торкатися, не дивитися, не думати, зайняти себе корисною справою. Але найголовніше навіть це. Головне – це Божа допомога. Тож «просіть і дасться вам»… Ну що? До зустрічі, Бєлов?

– Так-так. Спасибі, до побачення.

Перші дві книги серії «Пікасо» можна замовити за адресою [email protected]