На Страсній: «Чертог Твій бачу, Спасе мій»

З Божої милості, сьогодні закінчилася свята Чотиридесятниця. Ми пройшли далеку дорогу і перебуваємо біля своєї цілі. Вже видно отчу хату, де на нас чекають радості Світлого дня. Поспішаймо ж закінчити розпочате. Батьки й матері, надихайте своїх дітей закінчити добрий подвиг. Сини та дочки, допоможіть своїм батькам і матерям увійти в радість Господа. Та ось чується скорботний голос і старих, і малих: Чертог Твій бачу, Спасе мій, прикрашений, і одежі не маю, щоб увійти мені в нього. Просіти одіяння душі моєї, Світодавче, і спаси мене.

Бідолашні мандрівники! Чому ж такий старий і непристойний ваш одяг? Час чи недбалість ваша заносили його? Нехай відповість на це запитання совість ваша, і людська, і християнська.

Але мати наша Церква простягає до вас свій звичний заклик. Ми чуємо від неї такий спів: прийдіть, браття, прийдіть всі, великі і малі, освічені й прості, старці та юні; прийдіть, поєднаємося в дусі віри і любові і розділимо почуття стражденної Боголюдини. Світлий палац видно, але в нього не можна увійти з розумом, наповненим нечистими думками.

На жаль, у багатьох сенс і вся душа ніколи не буває так переповнена життєвою суєтою, як наступного тижня. Турботи про закінчення різних справ до свята, про приготування різних речей до свята розважають розум на всі боки і розсіюють почуття на предмети суєтні. Тому богослужіння на Страсному тижні відвідуються не повністю; багато з читаного в церкві, і до того ж найважливішого, як розповіді євангелістів про життя Іісуса Христа, опускається без особливої ​​уваги.

Але не такого розсіяного сенсу вимагає від нас святий і Великий тиждень. Ми будемо чути вість про все життя нашого Спасителя. Коли ж краще побачити його повністю, як не перед його кінцем?

Але чи зможе обійняти думкою це життя той, хто такий розгублений, що зовсім не знає власного життя? Ми будемо свідками останніх розмов Господа з Його учнями на Тайній вечері; але чи може наше серце спалахнути вогнем любові Іісусової, якщо воно буде, подібно до Іуди, там, де його скарб?

Отже, не заради Господа, але заради самих себе ми повинні сьогодні зібрати якнайбільше всі свої думки й очистити їх, інакше ми відстанемо від Спасителя і залишимося хто при Іуді, з відчаєм, хто в преторії Пілата, з одними вмитими руками, хто в палаці Ірода, в одному ошатному, зовнішньому святковому одязі, але з Христом не воскреснемо, в чертог слави Його не ввійдемо. Чертог Твій бачу, Спасе мій, оздоблений, і одежі не маю, щоб увійти мені в нього. 

Куди ж подіти життєві турботи? – скаже хтось із вас. Свято велике – життєві турботи великі. Знаємо це становище і сумуємо: Христос на Хресті, а християни з ранку до ночі у крамницях. Христос у муках вигукнув: «Спрагну», і напоюється оцетом, а християни готують різноманітні наїдки та напої. У той самий час, коли Христос помер, християни ледве відсапуються від життєвої метушні.

Як же після цього християнинові врешті-решт не плакати словами: Чертог Твій бачу, Спасе мій, прекрашений, і одежі не маю, щоб увійти мені в нього...

Ми не вимагаємо зміни життєвого порядку. Але добрий християнин знайде без зусиль спосіб задовольнити всі вимоги свята, не розсіюючись думкою і почуттям, не втрачаючи з уваги свого Спасителя. І апостоли ходили за покупками, і вони готували вечерю, і жінки рівноапостольні купували аромати; але дивіться, як у них все чинно, свято. Чому так не може бути й у нас? Тому що ми діти дев'ятнадцятого століття... тому, що наша суєтність вигадує безліч дрібних потреб і задоволенням їх мучить себе та інших: дрібні люди й дрібні почуття.

Ненаситність нашого тіла збільшує понад силу потреби світлих днів. Світлі свята, самі по собі живильні для духу, мало потребують їжі для плоті.

Ми ж настільки чуттєві, що не вміємо знайти любов без страв; без частування ми вже відвикли розуміти насолоду і солодкість серця. Християнське свято не тим велике, не тим світле, що на столах ваших буде безліч наїдків, не тим воно радісне, що у свято дозволяються всі гучні розваги, що сягають іноді потьмарення сенсу... Ні, це служіння чреву. Не в ім'я воскреслого Христа наїдаються і напиваються до пересичення, не в ім'я воскреслого Христа вбирають до спокуси своє тіло. Чиста насолода серця – це святе захоплення серця, це правда, і мир, і радість про Духа Святого. Почуття ж такі здебільшого для нас невідомі. Якби вони хоч раз прийшли до нас, то ми не забули б їх, як не забуваються почуття юної, захопленої і чистої любові, почуття глибокої, безкорисливої ​​дружби.

Але оскільки ми бідні цими святими настроями, то мені залишається в сердечному смутку повторити за всіх і для всіх зворушливі слова молитви: Чертог Твій бачу, Спасе мій, прикрашений, і одежі не маю, щоб увійти мені в нього. Просити одіяння душі моєї, Світодавче, і спаси мене, поклонюся до храму святого Твого, чашу спасіння прийму та ім'я Твоє, Господи, призову. Амінь.