Недоканонізована свята
Пам'яті монахині Марії (Скобцової).
31 березня 1945 року в газовій камері жіночого концтабору Равенсбрюк, не доживши всього кілька тижнів до звільнення, була страчена монахиня Марія (Скобцова). Адже могла б дожити. Але вона вважала за краще одягнути одяг з нашитим на неї номером іншої жінки і замість неї прийняти болісну смерть.
Здавалося б, що ще потрібно для того, щоб визнати її гідною Царства Божого, адже Сам Христос сказав, що «нема більше тієї любові»… (Ін. 15:13). Але ні, Господи, не поспішай з висновками, не так воно все просто, як Тобі здається.
Комісія з канонізації біля Голгофи
Уявіть собі ситуацію, коли Спаситель, помираючи на Хресті, говорить розсудливому розбійнику: «Істинно говорю тобі, нині ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23:43). Але Його перебивають. Там унизу, біля Голгофи, з'являється член комісії з канонізації у круглих окулярах на такому ж круглому, добре вгодованому обличчі, з дорогою митрою на голові та двома ексклюзивними софринськими хрестами на широких грудях.
«Стоп, стоп, – каже член комісії. – Ти, Господи, не поспішай хвірткою до раю плескати. Тут ще треба розібратися. А ти знаєш, як цей розбійник жив? Адже він не тільки грабував, ґвалтував і вбивав. Він навіть курив тютюн. А в якому патріархаті Ти збираєшся його канонізувати? Куди в святці записувати, Ти про це подумав? Ти знаєш, що у нас є лише дві комісії – у Москві та Стамбулі, де працюють професіонали, які знають, кого можна до раю, а кого не можна. Разом, щоправда, вони не збираються, тому що їх члени готові один одного повбивати заради Бога, але свої вердикти про те, хто гідний Царства Божого, а хто ні, виносять. Тож Ти, Господи, не поспішай кого попало пускати до раю, нехай цю кандидатуру члени комісії спочатку розглянуть».
Хто на світі всіх святіший…
Комусь це може здатися дурною вигадкою, але саме так усе й відбувалося з монахинею Марією. Коли у Стамбулі в 2004 році вирішили канонізувати цю подвижницю назло РПЦ, у самій РПЦ її одразу ж вирішили ошельмувати з тією ж метою. Цит.: «Канонізація монахині Марії Скобцової… вкрай недоречна, спокуслива та обурлива. Нехай це залишиться приватною ініціативою Синоду в Стамбулі».
Які турботи хвилюють придворних патріарших богословів – мені стало зрозуміло давно. З того часу, коли я дізнався, з якою старанністю вони борються за більш високе місце в диптиху Помісних Православних Церков, доводячи один одному, хто з них повинен займати місце вище і почесніше. Це при тому, що Господь нам дає пряму відповідь на запитання, що потрібно робити тому, хто хоче бути вищим. Але кому цікаві слова Христа, коли на коні стоять себелюбство і егоїзм найсвятіших і найблаженніших.
Мені немає діла до їхніх амбіцій, але якось соромно за те, що розмінною монетою в їх нескінченних суперечках за те, хто на світі «з усіх найперший, усіх святіший і мудріший», стають люди, які до цих суперечок жодного відношення не мають. Адже питання не в тому, чи можна канонізувати монахиню Марію чи не можна, а в тому, що ці богослови просто хочуть принизити один одного.
Курила
Які претензії до монахині Марії з боку російських богословів? По-перше, що вона, будучи монахинею, курила. Тут я не сперечаюся, це, звичайно, дуже серйозний аргумент проти канонізації. Навіть смерть у газовій камері замість іншої людини не зможе змити такий страшний гріх. Залишається сподіватися лише на Божу милість.
Не там, де треба, молилася
По-друге, вона не в ту церкву ходила, опікувалась у митрополита Євлогія (Георгієвського), а він – розкольник. Безперечно, це теж великий мінус. Розсудливому розбійнику пощастило більше – тоді ще не було патріархатів з їхньою монополією на істинність, і йому вдалося прослизнути до раю без індикатора належності до правильної церкви.
Погані книжки писала
По-третє, монахиня Марія писала погані книжки. Розіп'ятому праворуч від Христа розбійнику і тут пощастило. Він нічого не написав. А монахиня Марія написала, і до того ж досить багато. Писала і справді погано. Клеймила «закостенілі в середньовічних догматах церковні структури», зневажливо ставилася до ієрархів, а це, як ви розумієте, майже хула на Духа Святого.
Взагалі від неї пахло духом обновленства та богословської безграмотності. Це правда. Але якби монахиню Марію канонізували за те, що вона писала, то, мабуть, її справді можна було б лише засудити. Але ж не за публіцистику її прославив Бог, а за жертовне служіння людям.
Щодо її письмової спадщини, то мені цікаво, які богословські думки ви хотіли почути від колишньої есерки, яка не мала жодної духовної освіти?
Допомагала людям і рятувала євреїв від смерті
Ну і остання претензія до монахині Марії в тому, що вона була погана черниця і замість того, щоб день і ніч молитися, як і личить її чину, вона цілодобово служила бідним, жебракам і вмираючим. І ще страшний гріх – рятувала євреїв від смерті, надаючи їм довідки про хрещення. А ось за це справді можна анафематствувати.
Щодо молитви, то, як на мене, монахиня Марія прочитала притчу про Страшний Суд і зрозуміла її по-есерівськи примітивно. Не знайшовши там питання від Христа про те, як довго ти молився і скільки поклав поклонів, вона вирішила діяти прямо за змістом цієї притчі – втішати, годувати, напувати, давати притулок, віддавати всю себе заради ближнього. А щодо євреїв, то, швидше за все, теж за неписьменністю вирішила, що життя людини дорожче за папір.
Притулок на вулиці Лурмель
Постриг матушка Марія прийняла після смерті дочки. З того часу, за словами Бориса Старка, який добре її знав, «чернеча ряса для монахині Марії стала шкірою, а не маскхалатом». Щоправда, і маскувальним халатом вона теж служила. Саме завдяки тому, що матушка завжди ходила в підряснику, їй вдалося пробратися у 1942 році на Паризький велодром, куди німці зігнали тринадцять тисяч заарештованих євреїв, і таємно вивезла звідти в ящику з-під сміття малолітніх дітей.
А ще вона створила притулок на вулиці Лурмель, майже у центрі Парижа. Туди приходили наркомани, алкоголіки, колишні клієнти психіатричних лікарень, що втратили людську подобу, голодуючі емігранти, які не знали мови, та й просто люди, які втратили дах над головою. Матушка намагалася їх усіх обігріти, нагодувати, напоїти, дати притулок. Сама при цьому мучилася з голоду.
Жителі притулку відповідали монахині Марії тим, що неодноразово її грабували і обманювали, користуючись її поганим зором. Жодного разу вона не відповіла їм на це образою чи злобою, тільки посміхалася і продовжувала допомагати.
Шлях до Бога через любов
На паризькому ринку матушку знали всі. Вона сильно виділялася з натовпу – завжди в незмінному брудному підряснику, в стоптаних чоловічих чоботях і в окулярах з великими лінзами через короткозорість. В руках візок, в який вона збирала їжу для безпритульних. Багато хто їй співчував і віддавав продукти задарма.
«Шлях до Бога лежить через любов до людини, й іншого шляху немає, – казала Марія. – На Страшному Суді мене не запитають, чи успішно я займалася аскетичними вправами і скільки поклала земних та поясних поклонів, а запитають: чи нагодувала я голодного, чи одягла голого, чи відвідала хворого та ув'язненого. І лише це запитають».
Звичайно, богослови її б за цю дурість висміяли, вони вже точно знають, які на Страшному Суді Бог буде задавати питання, але мати Марія була неосвічена, і тому мала ось таку наївну віру.
Арешт
Через свою «богословську безграмотність», коли почалися гоніння на євреїв, вона висловила і таку позицію: «Немає єврейського питання, є християнське питання. Невже вам не зрозуміло, що боротьба йде проти християнства? Тепер настав час сповідництва». І почала рятувати євреїв від смерті, видаючи їм фальшиві документи та неправдиві свідчення про хрещення.
Звісно, довго це приховувати не вдалося. Гестапо про все дізналося і заарештувало матушку Марію. Але яким чином? Її вони не могли знайти і замість неї заарештували її двадцятитрьохрічного сина Юрія (іподиякона Георгія), пообіцявши, що відпустять його, якщо черниця сама до них прийде.
Мати Марія знала, що це тільки пастка, але все ж таки з'явилася в гестапо добровільно. Сина її, звичайно, ніхто не звільнив. Востаннє матушка з ним бачилася у пересильному концтаборі Комп'єнь. Юрія було відправлено до однієї з філій Бухенвальда, де йому запропонували вступити до армії Власова, на що він відповів категоричною відмовою, вирішивши, що краще померти.
Табірне життя
Сама мати Марія продовжувала в таборі те ж життя, що і на волі. Молилася, допомагала слабким, підтримувала зневірених, доглядала хворих, годувала голодних. Їжу вона брала зі своєї вбогої пайки, воліючи краще самій залишитися голодною, ніж відмовитися від допомоги стражденним.
Але найкращою допомогою для ув'язнених були розмови матушки Марії. Вони вселяли в них надію та надихали на боротьбу за життя. Сама черниця смерті не боялася. В’язні, згадуючи про неї, говорили, що вони ніколи не бачили її похмурою та пригніченою. Мати Марія ніколи не скаржилася на життя. І що найдивовижніше – завжди була веселою, живучи у земному пеклі концтабору.
Труби крематорію
З квітня 1943-го печі крематорію Равенсбрюка, де утримували матушку, працювали два дні на тиждень, а у 1945-му перейшли на цілодобовий режим. Ці печі, що димилися, ув'язнені бачили перед собою щодня. Здавалося, нічого немає страшнішого від цього видовища. Але матушка Марія, весело дивлячись на ці клуби диму, говорила: «Тільки тут, над самою трубою, клуби диму похмурі, а піднявшись нагору, вони перетворюються на легку хмару, щоб потім зовсім розвіятися в безмежному просторі. Так і душі наші, відірвавшись від грішної землі, у легкому неземному польоті йдуть у вічність для радісного життя».
Настав час, і вона сама вирішила такою ж легкою хмарою злетіти на небо. Побачивши паніку на обличчі засудженої на смерть ув'язненої, вона з усмішкою попросила у цієї сестри дозволу померти замість неї. І пішла «веселими» великодніми ногами через газову камеру на бенкет до Агнца Божого.
Післямова
Критики літературних праць матушки Марії звинувачували її в тому, що вона «принижує православну аскетичну традицію». А хіба саме її життя не було відповіддю на цю претензію? Хіба вона практично не показала, що є аскезою у світі? Але якщо для кабінетних богословів і цього мало, то можна собі уявити, які подвиги та труди з аскетики несуть вони самі. Допоможи їм Бог.
Ну а поки гострокінцеві патріархати сперечаються з тупокінцевими, хто з них православніший, хто ким має керувати і хто кому підкорятися, Господь набирає своїх парафіян в один єдиний Патріархат, куди входять не за національною чи юридичною приналежністю, а з чистоти серця та доброти душі.
Я впевнений, що матушка Марія тепер точно знаходиться в канонічній Церкві, а де будуть її критики – час покаже.
