Свята, до якої шикувалися в чергу тварини
1 березня – день пам'яті преподобної Зосими Енатської (Суханової).
Дивний Бог у святих Своїх. Якщо взяти історію життя будь-якого зі святих, прославлених Церквою, ми побачимо, що кожне з них буде описом чуда Промислу Божого. Господь, як добрий і дбайливий садівник, ростить душу так, що виходить завжди щось таке, що не схоже ні на що інше. Для кожного з людей у Нього Свій підхід, Своє унікальне піклування.
Світ святих, який відкриється перед людьми та ангелами у житті майбутнього віку, буде схожим на гігантський сад, у якому пахнуть прекрасні, не схожі одна на одну квіти святості.
Але, на жаль, рідко доводиться поблизу спостерігати, як відбувається сам процес росту та дозрівання такої квітки. Книжники обрали за краще уніфікувати та описувати житія святих за якимись стандартними шаблонами. А народна «мудрість» і «пам'ять» обрала за краще збирати та запам'ятовувати лише чудеса, які вражали уяву та збуджували розум здивуванням. Таким чином, найбільш головне, потаємне, корисне та по-справжньому дивовижне залишалося за кадром.
Адже найголовнішим дивом є не зцілення, дари прозорливості та пророцтв майбутнього, а те, як душа звичайної земної людини перетворювалася на небесного ангела, як вона очищалася, як росла, як боролася зі спокусами, падала та вставала, як виросла в ту велич святості, яку ми бачимо наприкінці життя будь-якого подвижника.
На жаль, життя стариці Зосими Енатської (Уфимської) не стало винятком. Народна пам'ять зберегла безліч чудес, які звершувала ця стариця, але не зберегла подробиць духовного життя дивовижної подвижниці.
До неї вишиковувалися в чергу для зцілення не лише люди, а й корови, кози, коні. Звісно, вони приходили не самі – їх приводили господарі. Але, погодьтеся, дивно було бачити, як подвір'я, де приймала людей преподобна Зосима, наповнювалося хворими тваринами. Слід сказати, що це явище рідкісне, особливо у нові часи. Проте свята Зосима і була відома тим, що молитвою до Бога зцілювала всяку живність.
Біографія святої дуже небагата на події. Свята Зосима народилася й померла 1 березня, проживши рівно сто п'ятнадцять років (1.03.1820 – 1.03.1935). Народилася вона у селянській сім'ї. Заміж іти не хотіла, але батько відпоров її та примусив. Чоловіка вбили на російсько-турецькій війні, син загинув на полюванні. Невістка майбутньої стариці Зосими, що залишилася вдовою, пізніше стане її келійницею. Далі чернецтво, прийняте в дев'яностих роках XIX століття, революція, гоніння більшовиків, відкриття обителі, старецтво серед гонінь і блаженна кончина, заздалегідь передбачена старицею.
Історія її життя була вже давно написана Промислом Божим. Матінка Зосима двічі ходила пішки з Уфи до Єрусалима через Грузію та Туреччину.
Дорогою в одному з турецьких селищ до неї підбіг якийсь юродивий, підхопив її на руки та вигукнув: «Зосимія, Зосимія, Зосимія! Тебе в схиму постригатиме Андрій Уфимський, князь Ухтомський!»
Так і сталося згодом. Матінку в схиму постригав єпископ Андрій Уфимський (кн. Андрій Ухтомський). Після прийняття схими матінка до кінця своїх днів спала в кипарисовій труні, привезеній нею колись із Єрусалима.
В одному з таких от піших походів у Святий Град матінка Зосима прийшла якраз на Великдень і побачила на власні очі, як сходить Благодатний вогонь. Господь явив їй не тільки це диво, але й дав відчути серцем любов Божу до світу. Це одкровення вразило матінку і дуже вплинуло на її духовне життя.
До речі, сьогодні знаходяться люди, які розповідають про те, що благодатний вогонь ніякий не благодатний, що все це постановочна символіка, та й взагалі не ми повинні пристосовуватися до Бога та його заповідей, а Він буде «пристосовуватися» до нас. Варто нам лише захотіти. І чудеса Свої Господь зрушить, і на нетрадиційні шлюбні стосунки буде дивитися так, як ми того захочемо. Та й взагалі, такі старомодні поняття, як «гріх» та «єресь», скасує.
Але я сам знаю людей, які були очевидцями того, що благодатний вогонь, що сходить на Великдень у Єрусалимському храмі, дійсно благодатний.
Бачила стариця Зосима душі всіх людей, що до неї зверталися по допомогу. Усім вона допомагала тими дарами, які отримала від Бога. Матінка не лише лікувала хвороби, а й зцілювала душі людей. Жоден лікар не бачив таких черг у себе під кабінетом, які вишикувалися біля дверей келії стариці.
У неї, вже сточотирнадцятирічної старенької, були дуже молоді очі, які завжди світилися глибокою добротою та любов'ю до кожної людини.
Прикладів зцілень, які отримали стражденні по молитвах стариці Зосими, збереглося дуже багато. Продовжують вони відбуватися й донині. Але мене цікавлять не самі ці чудеса, а те корисне, що ми можемо з них почерпнути для себе. Тому я зупиню вашу увагу на одному з таких прикладів.
У мами Софії Пашкової захворіла маленька дочка Євангелія. Дівчинка плакала дні й ночі безперервно. Лікарі нічим не могли їй допомогти, бо не знаходили жодної хвороби. Звернулася Софія по допомогу до матінки Зосими. Преподобна як зазвичай прочитала над головкою дитини молитви, та заспокоїлася та заснула.
Мама була щаслива, але схимонахиня Зосима дуже суворо на неї подивилася та запитала: «Навіщо доньку прокляла?». Софія була вражена, бо нічого такого не пам'ятала про себе. Але стариця нагадала молодій мамі, як та на Великдень дала в руки дитини червоне яєчко. Але дівчинка не змогла втримати його та впустила. Софія підняла яйце та вилаяла дочку, обізвавши при цьому її ім'ям нечистої сили. Софія забула про цей випадок, як такий, що нічого не означає. Але не забув про нього диявол. Стариця Зосима сказала Софії: «Ось яку силу має материнське слово!»
Молитва матері може як на небо піднести, так і в домовину звести. Ми думаємо, що слова - це так, порожні звуки, сказав і забув, промовив, і воно розчинилося в повітрі. Але це не так.
Словом можна вбити, а можна й оживити. І це стосується не лише батьків та дітей, а й взагалі всіх людей. Але стосовно близьких людей слово діє з особливою силою.
Я знав юнака, який заїкався, був нерішучий і завжди невпевнений у собі. Хоча він був чудовим фахівцем у своїй галузі і відрізнявся знаннями та вміннями, які ставили його професіоналізм значно вище за інших співробітників фірми, в якій він працював. Як потім виявилося, батько юнака змалку обзивав його млявим конем, косоруким та всіляко пригнічував психіку сина.
Серед моїх знайомих є молода жінка, їй тридцять чотири роки. В неї закоханий чоловік, але мама забороняє їй з ним зустрічатися й виходити заміж, мотивуючи це тим, що вона помре, якщо дочка її не слухатиметься та буде порушувати заповідь Божу про шанування батьків, оскільки такі «не проживуть і половини днів своїх». У такий спосіб материнський егоїзм маніпулює психікою дочки, використовуючи як підручний засіб Слово Боже.
Під особливою опікою матінки Зосими були не лише люди, а й тварини. Це чомусь здається багатьом дивним. Справді, чи гідні тварини того, щоб за них молитися, зцілювати від хвороб, полегшувати життя?
Гідні! Я за своє життя бачив чимало тварин з людськими очима та людей – зі звіриними. Безсловесна твар Божа має душу живу, таку ж, як і в нас, фізіологію, вона хворіє на ті ж хвороби, що й ми, і не тільки фізичні, а й психічні. Вся твар земна стогне й мучиться донині з вини людей. Прикро те, що ми досі не маємо у наших требниках молебних чинопослідувань щодо хвороб домашніх тварин.
Але мені здається, що будь-яка людина, побачивши те, що доводиться бачити нам, мешканцям прифронтових областей, не може залишатися байдужою до страждань тварин. Коли наші близькі рятувалися від бомбардувань, вони змушені були залишати свої домівки та відпускати «на волю» своїх корів, кіз, баранів, собак, котів. Ті, хто бачив потім очі цих вільновідпущеників, не зможе, мабуть, забути їх до кінця своїх днів. Голодні, пониклі, у стані глибокої депресії та страху, вони не знали, куди себе подіти. Душа сама просить молитви за цю Божу твар, яка стала мимовільною жертвою людського безумства.
Мощі матінки були набуті в 2003 році, а за три роки відбулася канонізація преподобної Зосими Енатської (Суханової).
