Святитель Лука: про вічний ідеал лікаря й пацієнта
11 червня Церква шанує святителя Луку, архієп. Сімферопольського і Кримського. Пам'ятаючи про його лікарський подвиг, поговоримо про лікарів і пацієнтів.
У багатьох містах України та світу стали з'являтися рекламні щити зі словами подяки лікарям, задіяним у лікуванні COVID-19. Цей факт викликає у мене деяку частку скепсису. І справа тут не в тих людях, які обрали цю благородну професію і, у підсумку, виявилися «на обкладинці», багато в чому штучної, паніки, а в тому, що тільки такий психологічний струс змусив людське суспільство замислитися над значенням лікарського подвигу. Адже подвиги наші лікарі і медперсонал здійснювали щодня і щогодини і до цього злощасного коронавірусу.
Очевидно, що людські вади стосуються всіх і лікарі тут не виняток. Багато говорять про недоліки нашої охорони здоров'я, про побори або непрофесіоналізм деяких медиків, але давайте всі ці думки залишимо осторонь і приділимо увагу лікарському ідеалу, втіленням якого і був всіма нами улюблений святитель Лука.
Мій батько завжди казав, що найважливіше для лікаря – це любов до пацієнта.
Я виріс у родині, де лікарська професія вже стала чи не династичною, а тому життя лікарів знаю не з чуток. Всі медичні спеціальності важливі, але є й такі, на тлі яких будь-який «супергерой» з фільмів буде виглядати дитиною. Багато хто сьогодні захоплюється жертовністю інфекціоністів, але ніхто при цьому не говорить про подвиги, які щохвилини відбуваються в операційних, у хосписах та реанімаціях. Точніше, в теорії ми начебто всі про це пам'ятаємо і, можливо, навіть щось знаємо, але реальну ситуацію знають тільки ті, хто обличчям до обличчя зіштовхується і з людським болем, і з людським безглуздям, і з бюрократичною тяганиною, з маразмом, а то й відвертим свавіллям начальства, але при цьому все одно продовжує лікувати і рятувати людські життя.
Мій батько завжди казав, що найважливіше для лікаря – це любов до пацієнта. З цією установкою пішов у лікарі мій брат, з цією установкою батько навчає і підростаюче покоління медиків, про це ж говорить і владика Лука: «Бог милосердний, і всім нам заповів в першу чергу творити справи милосердя, справи любові. Лікування хвороб є перша з таких справ милосердя: воно є проявом любові і співчуття до наших нещасних хворих людей».
На жаль, сьогодні нас усе частіше переконують, що медицина – це одна зі сфер соціальних послуг.
З таким ставленням благородна професія стає благородним покликанням і, як наслідок, подвигом. На жаль, сьогодні нас все частіше переконують, що медицина – це одна зі сфер соціальних послуг, а за послуги, відповідно, потрібно платити. Цей факт не може не впливати на ставлення лікарів до своєї роботи, які також як і всі люди схильні до пристрастей заздрості, сріблолюбства, привласнення та ін. У часи святителя Луки у людей були інші внутрішні установки і життєві принципи, але без духовних патологій не обходилося і тоді. Владика згадує про одного свого колегу, який під матрацом зберігав 130 тис. рублів, а коли втратив їх, то сильно затужив, від чого незабаром і помер.
Я не знаю, чи буде читати цей матеріал хтось із підростаючого покоління лікарів, але в день пам'яті великого святого і знаменитого хірурга не сказати про це не можна.
На плечі лікарів часто лягає відповідальність і за людську душу, за моральний і духовний стан пацієнта.
Ми помилково думаємо, що лікар відповідає тільки за людське тіло. Адже на його плечі часто лягає відповідальність і за людську душу, за моральний і духовний стан пацієнта. Більш того, сама професійна діяльність тільки сприяє розвитку необхідних якостей. На цей рахунок є повчальна історія зі спогадів святителя Луки.
В одній із своїх проповідей він якось розповів, що серед його пастви була дуже побожна дівчина, яка щиро любила Христа і Церкву. Але її якось спокусив і ввів у гріх один дуже досвідчений перелюбник, метою життя якого як раз і було спокушання ось таких відкритих і чистих дівчат. Владика Лука говорить, що саме лікарська діяльність дозволила йому навчитися розпізнавати патологічні стани людських душ. Він вчасно помітив, що ця дівчина була настільки вражена своїм гріхопадінням, що в ній стали проявлятися симптоми божевілля, які довели її до думок про самогубство.
Чуйне, невпинне керівництво з боку святителя допомогло цій нещасній дівчині повернутися в нормальний стан.
Буває і так, що лікар – це той, кого вмираючий пацієнт бачить останнім. У таких ситуаціях лікар, певною мірою, стає і психологом, і священиком.
Медики постійно стикаються з людським болем, стражданнями і смертю, як самих пацієнтів, так і їхніх близьких. Буває ж і так, що змученій душі потрібна допомога тут і зараз, буває і так, що лікар – це той, кого вмираючий пацієнт бачить останнім. У таких ситуаціях лікар, певною мірою, стає і психологом, і священиком.
У цих міркуваннях немає ніякої зухвалості, але – відвага, про що, власне, і говорить святитель Лука. Свої роздуми він починає з посилання на євангельські слова: «І скликав Він Дванадцятьох, і дав їм силу та владу над усіма демонами, і вздоровляти недуги. І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих» (Лк. 9, 1-2). Як бачимо, поряд із проповіддю Спаситель поставляє також велику справу лікування, до чого закликав і Своїх учнів.
Здавалося б, від проповіді залежить вічна доля людини, а від медицини – тимчасова, земна. Чому ж тоді Христос приділяє їй таку увагу, фактично зрівнюючи з місією? Владика Лука відповідає: «Тому, що хвороби – це найтяжча скорбота людства. Багато є страшних хвороб і болісних, які абсолютно спотворюють життя людини, заважають їй жити і діяти, кидаючи її в безмежну скорботу, в тугу, сльози і смуток». Далі святитель додає, що благословенний лікар, котрий береться за вивчення медицини не заради отримання прибутку і досягнення ситого життя, а з любові і співчуття до хворих. Благословенний такий лікар, тому що він виконує, як мінімум, одну з двох справ, на які послав Спаситель своїх учнів.
Виходить, що бути гідним і сумлінним лікарем – значить долучитися до подвигу апостольського. Як би змінилася наша медицина, якби всі лікарі, фельдшери, лаборанти, медсестри та санітари це розуміли, відчували висоту свого покликання!
«Світлом любові й радості опромінювалися палати цього госпіталю, коли входив я в них; високо піднятими ногами і руками, зціленими мною, салютували мені страждальці за батьківщину. Це незабутньо, бо це чисті прояви любові».
Звичайно, без постійного матеріального доходу прожити сьогодні практично неможливо, але якщо хочеться просто заробити грошей, то в медицину краще не йти. Занадто висока може бути ціна формального ставлення до цієї професії: можна погубити людям життя, а собі – душу.
Хороший, талановитий лікар з голоду ніколи не помре, але все-таки найвищою нагородою і великою радістю для нього має стати вдячність пацієнтів. Ми пам'ятаємо, що під час Великої Вітчизняної війни святитель Лука очолював всю хірургічну роботу в Красноярському евакогоспіталі 15-15, і ось як він описує те, про що ми говоримо: «Світлом любові і радості опромінювалися палати цього госпіталю, коли входив я в них; високо піднятими ногами і руками, зціленими мною, салютували мені страждальці за батьківщину. Це незабутньо, бо це чисті прояви любові».
Додати до цього нічого. Таке ставлення до професії і пацієнта – ідеал лікаря. Але, чи існує такий ідеал пацієнта? Існує. Це – пацієнт вдячний.
Хвора людина часто дуже безпорадна. Їй боляче, погано, страшно. Хворіючи, ми хочемо якомога швидше отримати професійну допомогу позбутися від болю. Але, страждаючи, ми починаємо сприймати навколишню дійсність крізь призму своїх болі і страху, і від цього часто не бачимо проблем і труднощів, з якими доводиться стикатися лікарям.
Звичайно, трапляються недобросовісні лікарі і медперсонал, але це не повинно позбавляти нашої поваги і вдячності медичних працівників, відданих своїй професії. Нам, як пацієнтам, добре б навчитися слухати, чути лікаря і бути йому вдячним. Святитель Лука якось з гіркотою згадував, що йому доводилося стикатися з набагато більш зворушливою і щирою подякою з боку євреїв і мусульман, ніж з боку росіян.
* * *
Сучасні умови життя з їх нескінченними кризами та іншими катаклізмами сильно розхитали нашу психіку, ми втратили довіру до оточуючих нас людей. Давайте ж згадаємо, що ми все-таки улюблене творіння Всемогутнього Бога, що ми не роботи і призначені до вічного життя. Якої б сфери діяльності ми не торкалися, якщо не навчимося робити кроки назустріч один одному, то і цей світ стане трішки краще. Так само, як краще він ставав скрізь, де ступала нога святителя і сповідника Луки – справжнього лікаря тіл і душ людських.
