Помилки ціною в життя: в чому помилявся дідусь Фрейд

Якось, будучи ще недосвідченим студентом, тільки що закінчивши школу, я купив собі футболку, на якій було написано «eros & thanatos». У той момент я навіть не звернув уваги на значення цих слів. Футболки вже давно немає, але попадися мені такий напис ще раз, на себе я її не одягнув би, навіть якщо б мені доплачували. Вся справа в тому, що слова ці – данина пам'яті ідеям, дослідженням, а головне світогляду, автором яких є австрійський психолог, психіатр і психоаналітик єврейського походження Сигізмунд Шломо Фрейд, більш відомий під ім'ям Зигмунд, який народився на світ 6 травня 1856 року.

Чому, власне, ми говоримо про нього? Та тому, що футболками справа не обмежується, його ідеї продовжують жити і отруювати уми нових і нових поколінь.

Відома особистість

Багато з нас знають, що Фрейд є автором психоаналізу, який побудований на так званій «теорії сексуальності» і «принципі задоволення», згідно з яким саме статевий інстинкт є домінуючою силою в людині, що визначає всю її поведінку, характер, устремління, а в підсумку і все життя. Цю тему можна було б залишити для вживання готельним розбещеним маргіналам, якщо б тільки вона за ці маргінальні «дужки» не виходила.

Доводилося стикатися з думкою, що «фрейдизм» хороший, бо допомагає позбутися від неврозів, а деякі його шанувальники доходили навіть до певного ототожнення психоаналітичного сеансу зі сповіддю.

На жаль, ситуація в сучасному суспільстві говорить про зворотне. Гіпотези Фрейда стали теоретичною основою для програм «статевого виховання» дітей, для прийомів, різних засобів маніпуляції свідомістю, а їхній «науковий» антураж, у сукупності з масовою пропагандою розпусти, тільки сприяє їх популяризації в масах. У результаті доводилося стикатися з думкою, що «фрейдизм» хороший, так як допомагає позбутися від неврозів, а деякі його шанувальники доходили навіть до певного ототожнення психоаналітичного сеансу з сповіддю.

Крім того, психоаналіз за своєю суттю атеїстичний, а сам Фрейд навіть сформував, м'яко кажучи, оригінальну секулярну теорію походження релігії. Читання його праць не можна порівнювати з читанням філософських трактатів, адже воно таїть у собі неприховану і серйозну духовну небезпеку. Давайте розбиратися.

Людина, що називала себе «демоном»

Почнемо з деяких важливих біографічних відомостей. Фрейд походив з єврейської родини, дід його був рабином, і тому з дитинства Шломо був змушений вивчати Талмуд і каббалу. В принципі, з досить раннього віку він виявляв неабиякі здібності до навчання і ерудиції йому було не позичати. Ми не будемо заглиблюватися в причини, що породили того «демона» (як він сам себе називав), яким став Фрейд, а зупинимося лише на деяких важливих проміжних підсумках.

Ще в ліцейські роки його ідеалом був карфагенський полководець Ганнібал – безумовно, талановитий воєначальник, але при цьому розбещений і безпринципний чоловік.

Онук рабина з юності відрізнявся дещо дивними пристрастями. Ще в ліцейські роки його ідеалом був карфагенський полководець Ганнібал – безумовно, талановитий воєначальник, але при цьому розбещений і безпринципний чоловік. Як і у будь-якого єврейського хлопчика того часу, вибір серед можливих майбутніх професій у Сигізмунда був невеликий. У підсумку, по закінченню ліцею, цей своєрідний, але безумовно талановитий юнак йде в медицину.

Під час проходження стажування у Парижі Фрейд потрапляє до відомого психіатра Жана-Мартен Шарко, який проводив тоді публічні експерименти з хворими істерією, що носили частково містичний характер. Все це сильно впливає на погляди молодого австрійця притому, що попутно він ще й захоплюється кокаїном.

Мінімум десять років він сидить «на голці», а в своїй психіатричній практиці активно застосовує гіпноз як діагностику, так і в якості засобу лікування. Поступово Фрейд заглиблюється в самоаналіз своїх власних переживань, почуттів, сновидінь і пристрастей і висуває новий метод усунення проблем суспільства, пов'язаних зі збоями роботи нервової системи людини: дозволити вільні відносини між хлопцями і дівчатами. І тут не можна не згадати про горезвісну сучасну сексуальну «свободу». Фрейд, дійсно, був одним з тих лідерів «просвіти», які внесли свою значну лепту в руйнування християнської цивілізації.

Фрейда і його послідовників привертають безодні зла в душі людини.

Проходить ще три роки і в 1896-му вперше вживається термін «психоаналіз». І до цього дня він використовується стосовно діалогу, так званого, лікаря і пацієнта, у процесі якого перший намагається не просто дізнатися про мотиви мислення і поведінки останнього, але, шляхом маніпуляцій, змушує його прийти до висновків, на підставі нав'язаної світоглядної позиції. Психоаналітик завжди має «диявольську проникливість» в тому сенсі, що бачить у людині все погане. Фрейда і його послідовників приваблюють безодні зла в душі людини.

Переконаний фрейдист і дослідник праць «батька-засновника» Роже Дадун якось писав, що для психоаналітика ніщо не гидко, а все – загадка. Цей принцип є, загалом-то, гарною характеристикою даного напрямку думки. Не дарма інший, більш адекватний, дослідник Фрейда Підлогу Ферріс називає його хитрим і жорстоким стосовно тих зусиль, які він вживав для пояснення людської природи.

Отже, найчастіше жертви психоаналізу – це люди хворі неврозом, а таких зараз 80 відсотків, адже їх розвитку сприяють все більші в сучасному світі нервові перевантаження і стреси. Фрейд з самого початку своєї діяльності не займався важкими пацієнтами, у яких грань божевілля вже пройдена, тобто він приділяв увагу тим, кого напевно можна позбавити від проявлених симптомів.

Ясна річ, що проблеми з нервами можуть бути у багатьох людей, але далеко не всі з них вимагають конкретного лікування у психотерапевта. Буває і так, що навіть людина зі слабкою психікою, переживши важке потрясіння, не набуває нав'язливого стану, галюцинацій, істерик і т. п. І тут як раз все залежить від світоглядної позиції, а точніше від наявності/відсутності сенсу життя.

Історична довідка: Австрійський психолог Віктор Франкл – засновник зовсім іншого напрямку в психології – логотерапії, лікування цих недуг справляв на підставі пошуку та аналізу сенсу існування. Таким чином, людина з ясними світоглядними установками, має і чіткі моральні орієнтири, які як раз і перешкоджають розхитуванню його духовного життя. А ось відсутність цих орієнтирів, безладність мислення настільки популярні сьогодні, що сприяють розколу особистості і, як наслідок, такий персонаж легко піддається сторонньому впливу.

З характеристикою потенційних пацієнтів психоаналізу ми визначилися і з сумом доводиться говорити, що більшість членів навколишнього суспільства – це його потенційні, а може вже і дійсні жертви.

У психоаналізі все якраз навпаки: людина – це істота незавершена за визначенням, онтологічно. Ні про яку повноту, цілісність й гармонію буття навіть не може бути й мови. І ця смертельна помилка може коштувати вічного життя тим, хто повірив і ще повірить у її істинність.

Всі ми прекрасно розуміємо, що християнство як раз дає те необхідне осмислення життя, яке реально може допомогти знайти душевний спокій та рівновагу. У християнстві людина є істотою цілісною, завершеною, носієм Божественного образу. Тимчасова незавершеність зберігається лише на період нашої земної мандрівки, вирішення якої ми прагнемо здобути в «житті майбутнього століття».

В психоаналізі все якраз навпаки: людина – це істота незавершена за визначенням, онтологічно. Ні про яку повноту, цілісність й гармонію буття навіть не може бути й мови. Саме таку позицію Фрейд і його послідовники намагаються нав'язати своїм пацієнтам таким чином, щоб той змирився під гнітом цієї «догми», підкорився їй і не пручався. І ця смертельна помилка може коштувати вічного життя тим, хто повірив і ще повірить у її істинність.

Посягаючи на таїнство

Під час психоаналітичного сеансу, який з упевненістю можна назвати анти-сповіддю, «лікар», шляхом навідних запитань і пояснень, змушує людину розповісти про свої проблеми так, щоб та не бентежилася, віддалася потоку асоціацій, пов'язаних з невротичними симптомами, відкинула «помилковий сором» і далі побачила себе такою, яка вона є, без прикрас. Тут ми бачимо ще якусь подобу сповіді, але далі вся справа набуває досить-таки страшного продовження.

Якщо в покаянні у християнстві вимагає зненавидіти гріх, «змінити розум», змінитися, то в психоаналізі – припинити всякий опір, прийняти, полюбити себе таким, який є, дати вихід і володіння всьому тому злу, що міститься в душі. Точніше про душу навіть і мови не йде, адже фрейдизм по своїй суті атеїстичний, стоїть на позиціях абсолютного матеріалізму, дарвінізму і заперечення свободи волі – все це його ідеологічна основа.

Психоаналітик при лікуванні спирається тільки на наявні в людині погані якості, а їхню дію і розвиток змушує реалізувати в руслі власної теорії. Цей діалог пацієнта і «лікаря» стає спокусою, що тільки збільшує хворобу душі.

Після такої терапії невротичні симптоми дійсно йдуть, адже тепер ця людина прощає собі все нице, не має жодних внутрішніх конфліктів. Які можуть бути конфлікти? Адже тепер можна все, і будь-яке збочення – норма.

Більш того, спокусу сам Фрейд розглядав як метод роботи із своїми пацієнтами, яких більше личить називати жертвами. Він вважав, що жінки відчувають якусь «закоханість» у свого психоаналітика, намагаються спокусити його, а той, у свою чергу, використовує цей феномен для встановлення довіри. Деякі його послідовники в цьому плані доходили до відвертої розпусти. Фрейд і всі наступні психоаналітики лестять низинній природі і збоченням хворої людини, а всім її припущенням, фантазіям і думкам щодо статевої сфери дають вихід і актуалізацію. Змушують повірити, що саме в цьому вона справжня, що щось змінювати немає ніякої можливості, а тому і опиратися безглуздо. Після такої терапії невротичні симптоми дійсно йдуть, адже тепер ця людина прощає собі все нице, не має жодних внутрішніх конфліктів. Які можуть бути конфлікти? Адже тепер можна все, і будь-яке збочення – норма.

«Еros & thanatos»

Отже, виходячи зі сказаного, стає зрозуміло, що Фрейд в якості основної та головної причини неврозів розглядав якісь обмеження статевого життя людини, той самий eros, що був написаний на моїй футболці. Скажемо кілька слів про thanatos – смерть, що увійшла в теоретизування Фрейда після вражень від жахів Першої світової війни, смерті двох його доньок і онука. Крім того, у нього самого на обличчі почала розвиватися ракова пухлина.

Не можна сказати, що від цих потрясінь у Фрейда сталася якась кардинальна переоцінка цінностей, просто психоаналіз дійшов тут до свого логічного завершення. Від поклоніння плоті він перейшов до поклоніння смерті. У підсумку всі ті ниці інстинкти і нахили, про які йшла мова, на думку Фрейда, тягнуть людину до смерті, а ми пам'ятаємо, що потягам потрібно просто віддатися, а метою потягу є задоволення.

Він дійшов до того, що у «Введенні в психоаналіз» писав наступне: «Бажання помсти і смерті найближчим і улюбленим в житті – батькам, братам і сестрам, чоловікові або дружині, власним дітям – не є нічим незвичайним». У підсумку невротик перетворюється на якогось «демона», яким був і сам Фрейд. Він не знає ніяких обмежень і заборон, є неприборканим розпусником, по суті, лише зовні зберігає заходів пристойності і, фактично, здатним спілкуватися з такими як він сам.

«Нехай зроблять належні висновки з самогубств психоаналітиків, що тлумачили сновидіння своїх хворих і побачили в чужих снах власне несвідоме, як у кривому дзеркалі. Жах охоплював їх і штовхав на самогубство....»

При всій популярності і «науковості» психоаналізу сьогодні мало хто говорить про остаточні практичні результати цієї терапії – самогубство. Ранній біограф Фройда – Фріц Віттельс звернув увагу, що першими жертвами психоаналізу стали самі психоаналітики: «Нехай зроблять належні висновки з самогубств психоаналітиків, що тлумачили сновидіння своїх хворих і побачили в чужих снах власне несвідоме, як у кривому дзеркалі. Жах охоплював їх і штовхав на самогубство. Отто Вейнингер був одним з тих, хто кинув світу частку самопсихоаналізу, спотворену картину свого несвідомого; в результаті у нього в руці опинився револьвер. Я знав трьох тонких психоаналітиків: Шреттера, Тауска, Зильберера, які добровільно покінчили рахунки з життям».

Досить сказати і те, що сам Фрейд закінчив життя за допомогою евтаназії, коли доктор Макс Шура ввів з’їденому раком старому смертельну дозу морфію.

Наостанок скажемо, що релігію Фрейд вважав колективним проявом психозу, сформованому на основі так званого «Едіпового комплексу». Описувати всю систему його думки в даному питанні, в силу її збоченої огидності і гидоти, ми тут не будемо. Зазначимо лише той факт, що популярності вона не придбала і була досить жорстко розкритикована за відсутності вагомих доказів.

*   *   *

Коли я писав цей текст, я прекрасно розумів, що читати його будуть християни, тобто ті, хто вже випав з числа потенційних жертв психоаналізу. Але з іншого боку, ми всі живемо в суспільстві багато в чому постхристиянському, споживчому, релятивістському. Не даремно ж французький публіцист і літературний критик Фредерік Бегбедер в одній зі своїх книг писав: «Наше покоління дуже поверхневе для шлюбу. Нам одружитися – все одно що в «Макдоналдс» сходити. А потім – літаємо. Ну як, питається, прожити все життя з однією людиною в суспільстві тотального пурхання? В епоху, коли кумирів, президентів, мистецтва, стать, релігію міняють як рукавички? З якого дива почуттю під назвою любов бути винятком із загальної шизофренії?».

При такому положенні справ, ми, християни, не можемо залишатися осторонь і розуміння того, що являє собою настільки популярний і сьогодні психоаналіз, при нагоді, допоможе врятувати чиюсь душу від його згубного впливу.