Страсний Понеділок: приходить час шукати плоди на моїй смоковниці
У текстах Великого Понеділка три основних мотиви. І якщо у притчі про виноградарів і старозавітній історії про Йосипа все більш-менш зрозуміло, то історія з безплідною смоківницею часто викликає масу запитань.
Пам'ятаю, як у дитинстві у нас зламався телевізор. Причому остаточно, так, що полагодити його було не під силу навіть нашому місцевому Кулібіну дяді Васі, який, між іншим, міг «оживити» не тільки старенький Електрон, але й реактивний двигун. Тим не менш, навіть після всіх маніпуляцій чорно-білий екран залишався згаслим. Мама, пам'ятаю, дуже засмутилася, навіть плакала. Тато мовчав, кректав, а потім, десь через тиждень притягнув додому у величезному вузлі з квітчастої хустки справжній скарб – невеликий німецький телевізор. Далеко не новий, без упаковки та інструкції, але зате кольоровий і з маленькою антеною.
Головною визначною пам'яткою цього дива німецької промисловості було те, що до нього на додачу йшов стародавній «відік» – відеомагнітофон, з неробочими кнопками, але з пультом з безліччю кнопочок.
Папу Господь покликав 10 років тому, і техніка та давно пропала на міському звалищі, але я чітко пам'ятаю свій неймовірний захват, коли можна було натиснути жовтеньку кнопочку – і фігурки на екрані починали рухатися швидко-швидко. Часто клавіша натискалася не випадково, адже було дуже весело, коли папа, зрозумівши, що відбувається, вдавано суворо і голосно говорив: «Лізка, не хулігань!». Я продовжувала, батьки шукали пульт, я верещала і реготала від татової лоскітки.
Тоді натиснута кнопочка приносила радість. Дитинство залишилося далеко позаду, але це відчуття – ненавмисно затиснутої кнопочки прискорення – відвідує мене щорічно напередодні Страсної седмиці.
Цей передвеликодній період разюче відрізняється від досвіду попередніх років: вірусне божевілля, карантин, дистанції і маски, а головне – неможливо молитися в храмі. Залишайтеся вдома – закликають нас. Ось він, час заспокоїтися, не поспішати й проживати кожен день, відчувши його сповна.
Ось початок посту: приглушене світло в храмі, священик на колінах читає Великий покаянний канон святого Андрія Критського. Ми слухаємо, намагаючись вгамувати в собі почуття, і повторюємо: «Помилуй мя, Боже, помилуй мя». Уклін, другий, двадцятий, коліна ниють, але на душі стає спокійніше. Ось Передосвячена, з її особливим настроєм і довгими читаннями. Солодке коливо в день пам'яті святого великомученика Феодора Тирона. Хресний хід на неділю Торжества Православ'я, 40 мучеників Севастійських, преподобний Іоанн Ліствичник і прикрашений першими весняними квітами хрест, високо над нашими головами піднесений у Хрестопоклонну. «Лазаре, прийди геть!» і «Осанна, сину Давидів!».
Шпаки, що співають захлинаючись на березі біля храму і ніжні вербички в наших руках. А потім наче хтось натискає кнопку прискорення – і Страсна пролітає як одна мить. І я зупиняюся перед дверима храму і тихенько співаю разом з усією церквою: «Воскресіння Твоє, Христе Спасе...».
З цієї хвилини – з першого крику «Осанна!» починається зворотній відлік часу: Христос повільно і стрімко починає Свій шлях до Хреста і смерті. А значить – і до Воскресіння.
Цей передвеликодній період разюче відрізняється від досвіду попередніх років: вірусне божевілля, карантин, дистанції і маски, а головне – неможливо молитися в храмі. Залишайтеся вдома – закликають нас. Ось він, час заспокоїтися, не поспішати і проживати кожен день, відчувши його сповна. Пропоную тим, хто, як і я, вічно не встигає розгледіти дивовижну череду і символічність всіх Євангельських подій через цю нещасливу натиснуту «кнопку» суєти й поспіху, скористатися моментом. Саме з цієї хвилини – з першого крику «Осанна!» починається зворотний відлік часу: Христос повільно і стрімко починає Свій шлях до Хреста і смерті. А значить – і до Воскресіння.
У текстах Великого Понеділка три основних мотиви, які червоною ниткою проходять крізь усі богослужіння: історія старозавітного Йосипа, якого заздрісні брати продали в Єгипет, прокляття Христом неплідної смоковниці і притча про злих виноградарів. На утрені священик читає розлогий уривок з 21-ї глави Євангелія від Матвія:
А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів. І побачив Він при дорозі одне фі?ове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя самого, на нім не знайшов. І до нього Він каже: Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки! І фі?ове дерево зараз усохло. А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: Як швидко всохло це фі?ове дерево!... Ісус же промовив у відповідь їм: Поправді кажу вам: Коли б мали ви віру, і не мали сумніву, то вчинили б не тільки як із фі?овим деревом, а якби й цій горі ви сказали: Порушся та кинься до моря, то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите. А коли Він прийшов у храм і навчав, поприходили первосвященики й старші народу до Нього й сказали: Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав? Ісус же промовив у відповідь їм: Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей? Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили? А як скажемо: Від людей, боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка. І сказали Ісусові в відповідь: Ми не знаємо. Відказав їм і Він: То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню. А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику! А той відповів і сказав: Готовий, панотче, і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: Я не хочу. А потім покаявся, і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову? Вони кажуть: Останній. Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а митники та блудодійки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому. Послухайте іншої притчі. Був господар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов. Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої. Винарі ж рабів його похапали, і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували. Знов послав він інших рабів, більш як перше, та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого і сказав: Посоромляться сина мого. Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину! І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям? Вони кажуть Йому: Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати йому своєчасно. Ісус промовляє до них: Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших! Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити (Мф.21,18-43).
В чому винне це дерево, і чому Христос називає його безплідним?
Якщо з притчі про виноградарів все більш чи менш зрозуміло, так і про Йосипа в Старому Завіті розповідається досить ясно, то історія з безплідною смоківницею завжди викликала у мене бурю емоцій і якесь внутрішнє неприйняття. Як люблячий і всепрощаючий Спаситель, який прийняв вірну смерть за гріхи всього людства, може вибухнути прокляттям: «Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки!» (Мф. 21:19). В чому винне це дерево, і чому Христос називає його безплідним?
Смоковниця – це фігове дерево, інжир – одна з найдавніших на Землі культурних рослин. Археологи стверджують, що в Сирії і Палестині його обробляють більше 5000 років. Дерево красиве, високе (близько 6-9 м), з блискучою корою і трохи викривленим стовбуром, розкішною густою кроною і великими листками, які опадають на початку зими. Дозрівання плодів смокви відбувається досить своєрідно.
Дерево, на якому не зав'язалися ранні смокви, безплідне. На ньому немає нічого, крім листя. І саме про таку смоковницю згадує Христос.
Цікаво, що в Палестині вона плодоносить тричі на рік. Перший урожай дозріває навесні: у квітні в місці утворення нових гілок з'являються невеликі молоді смокв – вони, хоч і не володіють яскравими смаковими якостями, але все одно вживаються в їжу, оскільки в цей час року інших фруктів у місцевих широтах немає. На тому ж місці, де висіли ранні смокви, на початку літа утворюються нові плоди, що дозрівають у кінці травня – початку червня. Дерево, на якому не зав'язалися ранні смокви, безплідне. На ньому немає нічого, крім листя. І саме про таку смоковницю згадує Христос.
Вона – вираз граничної марності творіння, яке не може нічого запропонувати своєму Творцю. В зелених гілках немає плоду, так само як і бурхливої діяльності ізраїльського народу – тільки видимість дії. У єрусалимському храмі давно вичерпалося життя – там проповідували про очікування обіцяного Месії, але не прийняли Його, коли Він Сам прийшов до богообраних людей. Ще в Старому Завіті смоквам приписувалася цілюща сила, фігове дерево зараховували до семи рослин, що символізує багатство землі обітованної. Вираз «жити під виноградником і смоківницею» в переносному сенсі означало мир і добробут.
Для вчителів Ізраїлю це дерево стало символом мудрості. «Як смоковниця – у всякий час, коли людина доторкається до неї, знаходить на ній плід; так і слова Тори – у всякий час, коли людина вимовляє їх, знаходить у них сенс», – сказано в одному з трактатів Талмуда. Господь прийшов під фіґове дерево не «завжди» – не взимку, Він прийшов навесні, в добру пору. А на ній – порожньо.
Ще в Старому Завіті смоквам приписувалася цілюща сила, фігове дерево зараховували до семи рослин, що символізує багатство землі обітованної. Вираз «жити під виноградником і смоківницею» в переносному сенсі означало мир і добробут.
Згадайте, за півроку до цього Христос розповідав учням притчу про безплідну смоковницю (Лк. 13: 6-9): якийсь власник виноградника три роки чекав плодів, але так і не отримавши їх, вирішив зрубати безплідне дерево. Виноградар упросив його залишити смоковницю ще на один рік, обіцяючи удобрити її.
«Якщо ж і після цього не принесе плоду – ось тоді зрубаєш», – сказав він. Дерево залишається безплідним. Для іудейського народу роки служіння Спасителя, коли Він рясно підживлював грунт людських сердець живою водою Своєї проповіді, також пройшли даремно. Їхня смоковниця залишилася безплідною. Немов на противагу фарисейським амбіціям Господь заявив: «Так не буде ж надалі від тебе плоду навіки» (Мф. 21). Дерево тут же всохло до кореня. А оскільки деревина смоковниці не годиться ні для яких будівельних потреб, – її чекає один шлях: дерево, що не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь.
Так прокляття смоковниці стало ще одним символом – відкидання людей, які, демонстративно виконуючи закон, насправді не мають за душею жодного доброго плоду свого життя.
Якщо Христос прямо зараз підійде під покров дерева моєї віри, чи зможе хоч укритися в його тіні, не кажучи вже про плоди? Чи, може, з моєї смоковниці вже і листя давно обсипалося?
Господь, прирікаючи іудеїв на спустошення, передрік: від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити (Мф. 21: 43). Хто цей «новий народ», дика маслина, що, за словом апостола, прищепилася замість відломлених гілок (Рим. 11: 17)? Чи ми це, християни, люди, які називають себе істинно Христовими? За Його слова і Його дар ми повинні були б стати світлом, яке й у темряві світить, і темрява не обгорнула Його (Ін. 1, 5). А що насправді? Якщо Христос прямо зараз підійде під покров дерева моєї віри, чи зможе хоч укритися в його тіні, не кажучи вже про плоди? Чи, може, з моєї смоковниці вже і листя давно обсипалося?
Адже ця євангельська історія – це не лише події давно минулих днів, двотисячолітньої давності. Це і повчання про те, що може статися вже завтра, хоч і не наша справа знати часи і терміни (1 Сол. 5, 1).
«Ось Жених гряде опівночі...», – співається в одній з головних пісень Страсної седмиці: Ось, опівночі приходить Наречений – щасливий раб, якого Він знайде бадьорим, але, навпаки, гідний той, кого Він застане в неробстві й зневірі. Так дивись, душе моя, не переобтяжуйся сном, щоб не бути відданою смерті і закритою поза Царством, але прокинься, волаючи: Свят, Свят, Свят Єси, Боже! Молитвами Богородиці помилуй нас!
Пильнувати і сьогодні, навіть коли весь світ занурюється в темряву, яка була «від шостої години до години дев'ятої» (Мф. 27, 45) – ось наше завдання, як мінімум, на майбутню седмицю, хоча треба було б – на всі відведені нам дні. Спати, і не давати своїй душі під панічні крики натовпу йти в пітьму слідом за світом.
