Історія полоненого храму: церква Різдва Христового на Подолі
У всьому світі налічується майже тисяча храмів, присвячених Різдву Христовому. Є він у Віфлеємі, де народився Спаситель, є такі храми в Болгарії, Греції, Молдові, Фінляндії, на Камчатці і Алясці, в Італії, Бельгії та Казахстані. Безліч таких храмів є в Росії і в Україні, і, звичайно ж, такі храми є в Києві. Всього їх чотири і найстаріший з них знаходиться в центрі історичного Подолу.
Святе місце
Історія цього храму сягає в глиб віків, і за переказами, які зберіглися серед прихожан церкви Різдва, заснована вона за часів зародження християнства на Русі, коли рівноапостольний князь Володимир хрестив перших городян. Є й документ, який свідчить про існування в цьому місці першої в Києві дерев'яної церкви на честь Різдва Христового, в якому вказується рік заснування 6519 від створення світу (1011 р. від Р.Х.).
За старих часів церква називалася Києво-Подільською Хрещатицькою. Адже нинішня Поштова площа була історичним Хрещатиком, а існуючий нині був всього лише Верхнім Хрещатиком, і з'явився значно пізніше. А сюди з гори стікав Хрещатицький струмок і впадав у відому, але зниклу річку Почайну, саме на місці злиття струмка і річки князь Володимир хрестив киян у 988 році. До цього дня є на Подолі вулиця Набережна-Хрещатицька, яка в давнину носила назву Хрещатицької. Тому переказ про стародавню Різдвяну церкву вельми правдоподібний, хоч і викликає певний сумнів у істориків, і факт цей вже прихований під тисячолітнім шаром.
Є інший історичний літопис, в якому вже достеменно відомо про Різдвяний храм у 1543 р. Це інше письмове свідчення говорить про сумну подію в історії храму – в 1564 році храм згорів вщент. Після цього здійснилася нова закладка церкви і в 1682 р. Різдвяна церква згадується в числі 12 подільських церков в книзі «Розписи Києва».
Згідно з планом Києва, у 1695 році це було однобанева дерев'яна споруда, яка перебувала на розі старих вулиць Великої Хрещатицької і Різдвяної. Головна під'їзна дорога звідси вела до будівель Магістрату та Києво-Могилянської академії і сотні років називалася на честь назви храму.
Історія церкви знає чимало трагічних моментів, наприклад, дерев'яна церква Різдва Христового знову згоріла на початку XVIII століття. Побожні жителі Подолу приймають рішення про відновлення храму, однак будівництво його велося цілих 40 років, поки в 1805 р. з міркувань безпеки архітектори міста не наказали прибрати недобудований храм. Через два роки його розібрали.
Зміна епох
Нова будівля кам'яної церкви Різдва Христового була споруджена на місці старої дерев'яної церкви у 1814 році. Храм був побудований всього за п'ять років, але якби не чергова пожежа, яка практично вщент знищила весь Поділ, храм збудували б раніше. Більш того, пожертвування на будівництво значно скоротилися, бо жителям цього району потрібно було самим відновлювати свої будинки.
Різдвяна церква перебувала віддалік від інших будівель, це врятувало її від знищення, чого не можна сказати про інші храми. Зі Спасо-Преображенської церкви, яка згоріла під час подільської пожежі, в Різдвяну церкву був перенесений і встановлений прекрасний барочний п'ятиярусний різьблений дерев'яний іконостас, який чудесним чином не постраждав.
При будівництві кам'яної церкви був виявлений цікавий факт, який підтверджує древню історію виникнення Різдвяного храму. При спорудженні фундаменту було знайдено кладовище, а згідно зі стародавнім звичаєм ховали померлих поруч з храмом. Це було найстаріше подільське кладовище, яке пізніше було замінено новим на Щекавиці.
Церква Різдва Христового в Києві побудована за проектом відомого київського архітектора А. І. Меленського, який залишив після себе великий слід в історії міста і самого Подолу. Завдяки його натхненню і проектам була побудована церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі, Воскресенська церква Флорівського монастиря, Хрестовоздвиженський храм, церква Миколи Доброго, церква Миколи Притиска, встановлено пам'ятник Магдебурзькому праву і багато іншого. Сама Церква Різдва стала яскравим прикладом класицизму, витриманого за всіма канонами даного напрямку.
Відспівування Кобзаря
У 1861 році з Санкт-Петербурга в Україну перевозили прах Т.Г.Шевченка. Храм Різдва Христового стояв на розі головної вулиці Подолу і недалеко від Дніпра, по цій річці прах поета на пароплаві за рішенням властей пізніше доставили до Канева. Саме тому було прийнято рішення влаштувати прощання киян з поетом у храмі Різдва Христового.
В той день біля храму було велике скупчення людей, і за свідченням архієпископа Петра Лебединцева, народу було не менше, ніж на хресній ході в день святого Володимира. Архієрей разом з настоятелем храму отцем Йосипом Желтоножським відслужили панахиду. Після цієї події кияни прозвали церкву «Шевченковою».
Різдвяний подарунок
Сама церква не виділялася нічим особливим серед інших храмів Подолу і всього Києва, хоча там і були гідні священики, прекрасний хор. Найдивнішим феноменом цього приходу був церковний староста, який став останнім до закриття храму, а пізніше і його руйнування. Людину цю звали Федір Бурчак.
За професією лікар, він акуратно і благоговійно вів різдвяне господарство. Кожен день у нього були прийоми в церковному будинку пацієнтів з різними хворобами, для жебраків це було безкоштовно, а гонорари більш заможних людей йшли в церковну касу. Щодня він виходив з будинку за адресою Боричів узвіз №73 і йшов до храму на молитву або у справах милосердя до ближніх. Різдвяного старосту так і називали парафіяни – наш різдвяний подарунок. В інший час доктор Бурчак працював у багатьох місцях, відомо, як мінімум про двадцять різних громадських навантаженнях в Києві.
Під час першої світової 1914 року з ініціативи церковного старости і лікаря Ф.Бурчак, в приміщенні, безкоштовно наданому парафіянами, був влаштований евакуаційний госпіталь на кілька десятків ліжок для поранених. Різдвяний староста Федір Бурчак був останнім київським міським головою за старого режиму.
Після революції доктора прибрали з цієї посади, бо був він безпартійний, і його цікавило тільки одне – робота на благо свого міста.
Радянський період
У 20-х роках минулого століття храм Різдва Христового був закритий, і пізніше будівля використовувалася як гуртожиток. Під приводом реконструкції площі храм був виключений з реєстру пам'ятників архітектури і в 1935 році його знесли. Всі цінні парафіяльні речі: золото, срібні рами, оклади ікон були конфісковані, а дерев'яний іконостас спалили. Ікони були продані за кордон.
У більш пізній період на цьому місці знаходилася тераса кафе і сквер, територію церкви було позначене пам'ятним знаком. У 70-ті роки була боязка ідея відновити історичний об'єкт, але далі ідеї справа не пішла, зі зрозумілих причин.
Відродження храму
У 1997 році на цьому місці виклали контури фундаменту. За сприяння Київської міської влади в 2005 р. храм був побудований і відкритий на свято Різдва Христового. Завдяки збереженим фотографіям і ескізам Меленського вдалося відтворити храм у первісному вигляді.
На жаль, відновлений храм був переданий т.зв. Київському патріархату і нині храм знаходиться в полоні у розкольників. Залишається сподіватися, що рано чи пізно і цей чудовий храм збере на богослужіння віруючих Української Православної Церкви.
Цікаві факти
- У XIX столітті існувала також інша назва Поштовій площі – площа Різдва, в зв'язку з головним храмом цієї ділянки на Подолі.
- У 1892 р. в Києві пустили перший в Києві і в усій Російській імперії трамвай. Маршрут проходив по Олександрівській вулиці (нині Сагайдачного) буквально біля самої Різдвяної церкви.
- Найбільший із дзвонів церкви важив 99 пудів (1622 кг). Він був пожертвуваний у 1910 році церковним старостою Сироткіним.
- З 1853 до 1899 настоятелем церкви Різдва був отець Йосиф Желтоножський. Священик мав художній дар, брав участь у відновленні стародавніх фресок Софійського собору та Кирилівської церкви, при Різдвяній церкві влаштував іконописну майстерню.
- В храмі Різдва Христового 1884 р. відспівували Павла Чубинського, автора національного гімну України.
- В середині церкви зараз знаходиться посмертна маска Т.Г.Шевченка, а на фасаді будівлі висить меморіальна дошка з барельєфним портретом Кобзаря.
