Історія про святого без дня пам'яті
Про життя і труди богослова і учасника IV Вселенського Собору, блаженного Феодорита Кірського в матеріалі нашого постійного автора, протоієрея Володимира Долгіх.
Я вже якось писав, що серед православних святих є такі люди, про яких ми дуже мало знаємо, але при цьому кожен з них свого часу відіграв значну роль в історії становлення і формування християнського богослов'я.
В даному випадку наша допитливість може бути задоволена хоча б тому, що їхні імена ми зустрічаємо в святцях або календарях, але є також і святі, хто не має свого окремого дня пам'яті. Йдеться про блаженного Феодорита Кірського. Написати про нього я вирішив у зв'язку з тим, що 23 жовтня його пам'ять шанують у католицькій церкві. У Православ'ї ж молитовно згадувати про блаженного Феодорита прийнято разом із сонмом отців IV Вселенського Собору.
Блаженний Феодорит Кірський – один із найвідоміших вчителів і письменників Церкви V століття.
У нашого святого, як вихованця Антіохійської школи богослов'я, в ранній період творчості були деякі ідеї співзвучні з єрессю несторіанства, при цьому, однак, він усе-таки підписав засудження Несторія. Безумовною заслугою блаженного Феодорита можна вважати досить великий корпус творів, пов'язаних із тлумаченням книг Старого і Нового Завітів, а також ряд історичних і догматичних трактатів. Але сказати кілька слів я хотів би не про його богословські погляди, а про нього самого і описаних ним у чудовій праці «Історія боголюбців» сирійських подвижників.
Блаженний Феодорит Кірський є одним із найвідоміших вчителів і письменників Церкви V століття. Народився він у родині багатій, благородній і благочестивій у 387 році в Антіохії, нині Туреччина. Його мати протягом тридцяти років носила хрест безпліддя, а завагітніла молитвами сирійського подвижника Македонія Критофага. Виховувався хлопчик у монастирі в 65 милях від свого рідного міста, а після смерті батьків роздав бідним усе успадковане багатство й був пострижений у читця. Крім молитви та інших подвигів він приділяв чимало часу також навчанню. У 423 році блаженний Феодорит, проти власної волі, був узятий із монастиря й висвячений у єпископи.
На кафедрі міста Кір Феодорит займався не тільки пастирською й учительською діяльністю, але й брав активну участь у дотриманні чистоти віри й викритті виниклих тоді єресей. Ось тут і починаються певні зіткнення блаж. Феодорита зі святителем Кирилом Олександрійським.
Виховувався хлопчик у монастирі в 65 милях від свого рідного міста, а після смерті батьків роздав бідним усе успадковане багатство й був пострижений у читця.
Одного разу, коли Феодорит перебував в Антіохії, Іоанну Антіохійському прийшли листи від папи Целестіна й святителя Кирила, в яких владика Іоанн викривався як прихильник Несторіанської єресі. За порадою Феодорита Іоанн хоче написати певну сповідь як свідчення чистоти віри, але в цей час святитель Кирил формулює свої знамениті 12 анафематизмів проти Несторія, які сирійським владикам не сподобалися. Тут у якості ремарки потрібно сказати, що, не дивлячись на позитивну роль цих самих анафематизмів, до них є ряд питань, більш того, згодом монофізити, в протипоставлення православним, посилалися на праці святителя Кирила.
Конфлікт посилився ще й тим, що Іоанн доручив Феодориту спростувати анафематизми Кирила, що той і виконав.
У цей час в Ефесі повним ходом йшла підготовка до III Вселенського Собору. Запрошення отримали і Іоанн Антіохійський, і Феодорит Кірський. Але не бажаючи псувати стосунків як з Несторієм (до якого вони тоді ще ставилися доброзичливо), так і зі святителем Кирилом, від участі в Соборі вони відмовилися. У зв'язку з цим Ефеський Собор позбавив Іоанна і Феодорита церковного спілкування, але примирення не змусило себе чекати. Незабаром сам Кирил Олександрійський був звинувачений у єресі аполлінаріанства через що, для зняття з себе підозр, він пише Послання до Акакія Беррійського, де докладно викладає своє сповідання. Цей твір потрапив в руки Феодориту, завдяки чому він остаточно і назавжди примиряється зі святителем Кирилом.
Далі після цілого ряду випробувань, пов'язаних із виникненням єресі Євтихія, розбійницьким собором Діоскора Олександрійського і протистоянням імператору Феодосію молодшому, що став на бік єретиків, блаженний Феодорит подає прохання учасникам Халкідонського (IV Вселенського) Собору про перегляд його творів на предмет виявлення несторіанських ідей. Отці відповідали йому, що в подібних діях немає необхідності, а досить буде лише того, щоб блаженний Феодорит відрікся від Несторія і вимовив йому анафему, що, загалом-то, він і виконав. Після цього Феодориту Кірському була повернута єпископська кафедра, а імператор Маркіян скасував укази Феодосія.
Прибувши на Кір, він керував своєю єпархією аж до смерті в 458 році.
Тепер же, в науку для нас з вами, хотілося б сказати кілька слів про деякі цікаві особливості подвигу сирійських старців, що дійшли до нас, завдяки згаданій уже праці блаж. Феодорита.
Ось, наприклад, Саламан, що жив у маленькій хатині на західному березі Євфрату недалеко від селища під назвою Каперсана. Зміст його подвигу полягав у тому, що він помер для цього світу і ніяк не реагував на зовнішні обставини. Виразилося це в наступних подіях. Одного разу єпископ зазначеного містечка вирішив висвятити подвижника в священики, при цьому прийшов до нього і наказав «проломити частину стіни, [потім] він поклав руки на Саламана, звершив молитву, багато чого йому сказав, пояснив, яка благодать йому дана, і потім пішов, не почувши у відповідь жодного слова. Після цього архіпастир наказав закрити пролом у стіні».
Іншого разу жителі рідного села Саламана прийшли до нього, зруйнували його хатину, перенесли подвижника до себе і поселили його в хатину, подібну до колишньої. Цікаво події розвиваються далі. «Через деякий час, – пише блаженний Феодорит, – жителі іншого села, що лежить на протилежному березі річки, так само прийшовши вночі і розламавши хатину, відвели мовчальника до себе». При цьому сам Саламан не зронив ні слова і не чинив ніякого опору.
Цікава ситуація сталася з духівником матері блаженного Феодорита, старцем Македонієм.
Інший подвижник – Публій, завжди носив із собою ваги й ретельно зважував хліб своїх послідовників, а знайшовши його вище норми, сильно обурювався і називав порушників чревоугодниками. Не рідко траплялось і так, що після смерті святого за право володіння його тілом виникали досить жорстокі суперечки між жителями різних населених пунктів. Ось, наприклад, для захоплення мощей старця Марона повністю вийшло ціле і досить велике селище, тобто вони зробили так, щоб їх масовості не змогли протистояти представники інших містечок.
Цікава ситуація сталася з духівником матері блаженного Феодорита, старцем Македонієм. На схилі його років Антіохійським єпископом був поставлений святитель Флавіан. Дізнавшись про подвиг Македонія, він захотів зробити його священиком. Мовчальник не погоджувався, і тоді Флавіан запросив його до себе нібито через скаргу, що надійшла. Коли Македоній прибув, то святитель перед богослужінням підвів його до вівтаря і удостоїв ієрейського сану. Примітними є тут наступні події. Ось що пише блаженний Феодорит: «Коли Літургія завершилася, хтось пояснив йому це – бо Македоній був у повному невіданні щодо того, що сталося, – то старець спочатку став сваритися і разити всіх присутніх гнівними словами, а потім схопив палицю (бо внаслідок старості він звичайно ходив з нею) і погнався за самим архієреєм і за всіма, хто там був, бо він вирішив, що хіротонія позбавила його високої вершини і жаданого способу життя».
Чи можемо ми сьогодні уявити, щоб когось насильно висвячували, а цей хтось ганявся за єпископом із палицею?
Подібних оповідань у блаженного Феодорита Кірського безліч, тому всім, хто з ними не знайомий, я радив би не нехтувати «Історією боголюбців». Всі ці історії, з одного боку, викликають посмішку, а з іншого – розумієш, що такі подвиги стають надбанням минулого.
Нам же, сучасним християнам, залишається тільки дивитися, читати й слухати, намагаючись хоч у маленькій дещиці втілити їх у власному житті.
