Як ангел-хранитель Грузії потрапив на Гоа

Гоа. Для більшості з нас це синонім такого собі раю для відпочивальників, тропічного саду, потопаючого в зелені пальм. «Тут ви знайдете умиротворення і спокій, зможете повністю розслабитися, забути про суєту повсякденного життя і знайти гармонію із самим собою», – обіцяє яскрава реклама.

За статистикою, щорічно туди їдуть відпочити від суєтності, зіграти весілля або навіть перезимувати близько 100 000 туристів. Правда, жодне з туристичних агентств не згадує, що цей маленький штат на південному заході Індії цікавий не тільки пляжами і пейзажами, а й своїм християнським минулим.

Старий Гоа, колишня столиця португальської колонії, називали «містом церков», яке архітектурною красою перевершує всі християнські храми Сходу, і цитаделлю християнства в Індії. Не згадують в туристичних рекламах і про те, що саме на Гоа була знайдена і спочиває велика святиня Грузії і всього православного світу – мощі грузинської цариці Кетеван Кахетинської.

Про долю цієї дивовижної жінки – справжню дочку свого народу, мудру правительку і мужню християнку – і про те, як вона опинилася в далекому індійському штаті, ми і поговоримо.

Але перед цим – невеликий екскурс в історію Грузії XVII століття, щоб краще розуміти причини і наслідки того, що відбувається.

XVII століття в Грузії було кризовим періодом, коли трагічні і заплутані події відбувалися одна за одною. Країна була роздроблена на кілька політичних одиниць, які, хоч і не ворогували між собою, але своєю роз'єднаності істотно послаблювали і військовий, і громадсько-культурний потенціал Іверії. Головну небезпеку на той момент представляла Туреччина, яка сподівалася утримати владу над Грузією.

Загроза від османів була настільки великою, що грузинські царі навіть робили спроби подружитися з Іраном, але замість цього доводилося балансувати між турками і персами. Останні час від часу здійснювали спустошливі набіги на Грузію, захоплюючи в полон місцеве населення і намагалися максимально поширити іслам у практично повністю православній країні. На тлі цих подій і розгорталася драматична історія святої великомучениці цариці Кетеван, яку згодом назвуть ангелом-хранителем Грузії.

* * *

Княжна Кетеван походила з царського роду Багратіоні і була правнучкою царя Костянтина Карталинського. Вродлива, розумна і віруюча дівчина в юному віці вийшла заміж за Давида, старшого сина царя Кахетії Олександра II, і народила йому спадкоємця – Теймураза.

Царське подружжя виховувало малюка в благочесті і строгості, готуючи сина до сходження на престол. Горяни безмірно поважали своїх правителів – Давид був справедливий і розсудливий, а Кетеван весь свій час присвячувала турботі про Церкву, займалася побудовою храмів, притулків і лікарень.

Майбутнє здавалося безхмарним, але біда прийшла звідки не чекали – у 1601 році цар Давид раптово помер. Кетеван залишилася вдовою, а Теймураза відправили на навчання до перського двору. Після поховання чоловіка цариця стала вести аскетичне і закрите життя, оплакуючи втрату і присвячуючи всю себе державним справам. Їй вдалося приборкати знать, привести в порядок нікчемні справи Кахетинського царства, забезпечити добробут Церкви і повернути їй втрачений мир, якого не було при попередніх правителях.

XVII століття в Грузії було кризовим періодом, коли трагічні і заплутані події відбувалися одна за одною. Головну небезпеку на той момент представляла Туреччина, яка сподівалася утримати владу над Грузією.

Тим часом Костянтин, брат покійного Давида, середній син царя Кахетії Олександра II, на прізвисько Окаянний, людина амбітна і заздрісна, мріяв правити Кахетією одноосібно. Під час свого навчання в Ірані він зблизився з шахом Аббасом І і прийняв іслам.

Смерть царя Давида була дуже доречною, дорога до трону стала наполовину вільною, і, стоячи над труною покійного, підступний царевич вже будував план подальших дій. За підказкою того ж шаха Аббаса Костянтин підіслав убивць до свого старого батька і молодшого брата Георгія, який був зовсім юним.

Відрубані голови як доказ вірності царевич відіслав шахові, а обезголовлені тіла поклали на верблюдів і відправили до Кетеван. Цариці, яка не встигла оговтатися після втрати чоловіка, довелося оплакувати смерть ще двох близьких людей. А слідом за цим її спіткало нове потрясіння: в Алавердському соборі не встигло закінчитися відспівування убитих царів, як Костянтин холоднокровно наказав Кетеван розділити з ним трон і ложе, в іншому випадку погрожуючи смертю.

Розлючена цариця відповіла різкою відмовою. Вона зібрала військо і виступила проти зрадника. Костянтин був безславно убитий. Разом з ним полягло безліч перського війська. Після бою цариця Кетеван поховала Костянтина з царськими почестями, належними йому за походженням.

Шах Ірану Аббас, що покладав великі надії на зраду і жадібність Костянтина і мріяв про падіння християнського Грузинського царства, позбувся союзника. Кетеван, як цього вимагали обставини того часу, відіслала йому щедрі дари і попросила затвердження на трон Кахетії законного спадкоємця – її сина Теймураза, який навчався при перською дворі, в Ісфахані.

Шах розумів, що в разі його відмови Кахетія остаточно отторгнется від нього і разом з Картлі примкне до злому ворогові Ірану - Туреччини. Повного краху своїх планів він допустити не міг, тому незабаром змужнілий Теймураз повернувся на батьківщину, зумівши зберегти в чистоті не тільки свої помисли, а й православну віру.

Шах Аббас, згнітивши серце, дав згоду на його царювання. У 1606 році Теймураз був коронований і взяв за дружину Анну, дочку Гурійського князя Мамії ІІ, а після раптової смерті дружини одружився вдруге – на сестрі сусіда, Картлійського царя Луарсаба II, княжні Хорошан. На його другій дочці Олені одружився сам шах Аббас.

Правитель Персії постійно плів інтриги проти грузинських царів, яких об'єднувала міцна віра в Христа. Непокірна Кахетія і Карталі не скорилися ще його дідові шахові Тамазу I. Крім того, тримаючи Грузію в кулаці, було набагато простіше воювати з Туреччиною. Та й, дивлячись правді в очі, шах дуже боявся, що Іверські царства увійдуть в союз із Московією. Зараз йому випала нагода вирішити всі питання одним ударом. 1614 року іранське військо пішло війною на Грузію, спопеляючи все на своєму шляху.

Особливо шах лютував в храмах, власноруч вбиваючи священнослужителів, ламаючи ікони і трощачи хрести, ведучи в полон місцевих жителів і винищуючи тих, хто не міг перенести довгий шлях – старих і дітей. Царя Теймураза і його сім'ю укрив у себе цар Імеретії Георгій II. Допомоги чекати не було від кого – і турецький султан, і шах Ісфахана, і московський цар, до яких звертався Теймураз, відмовилися вступати в протистояння. Грузії загрожувало повне спустошення.

Жителі Кахетинського царства, розуміючи, що їм загрожує, почали просити Теймураза послати царицю Кетеван і його сина Олександра до шаха Аббасу, щоб вона своєю мудрістю, а хлопчик – своєю дитячою простотою переконали жорстокого перса не руйнувати їх країну.

Особливо шах лютував у храмах, власноруч вбиваючи священнослужителів, ламаючи ікони і трощачи хрести, ведучи в полон місцевих жителів і винищуючи тих, хто не міг перенести довгий шлях – старих і дітей.

Кетеван чудово розуміла, що ніякі прохання і благання не зможуть утримати шаха від задуманого, але смиренно прийняла волю вельмож, взяла царевича Олександра і відправилася на уклін до персів.

Шах Аббас прийняв її ласкаво, але зажадав, щоб і старший син Темураза, Леван, прибув до нього в Ісфаган, нібито для отримання освіти, гідної майбутнього правителя країни. Незабаром обидва хлопці були в руках шаха. Спочатку вони жили разом зі своєю бабусею Кетеван в ув'язненні, але через кілька років їх забрали до палацу шаха. Там юнаків спіткала жорстока доля: двох синів Теймураза оскопили, від чого старший помер у тяжких муках, а молодший збожеволів від больового шоку.

Цариці Кетеван шах запропонував прийняти іслам і стати його співправителькою і дружиною. Тюремне ув'язнення стало відповіддю на відмову гордої грузинки, а Аббас з величезним військом пішов на Кахетію і знову залив її кров'ю. Церкви і монастирі були спалені і зруйновані. В цей же час була розорена Давидо-Гареджійска печерна лавра і розтерзані її ченці.

Кетеван провела у в'язниці десять років. Там їй дозволили влаштувати крихітну капличку, і її духівник кожен день звершував літургію. Цариця суворо постила, спала на голій землі з каменем під головою і всіляко намагалася підготувати себе до кінця, прекрасно розуміючи, що він напевно буде страшний.

Але ще сильніше лякало царицю уявлення про те, що трапиться з її Грузією і її сином як правителем країни. Немов намагаючись зробити Кетеван ще болючіше, шах прислав їй листа, де в подробицях розписав, що трапилося з дітьми Теймураза, а в кінці ще раз запропонував прийняти іслам і зійти на престол як цариця Іверії і Персії. В іншому випадку обіцяв страшну смерть їй і жорстокий кінець Іверському царству. У відповідь цариця надіслала відмову, обвивши сувій пасмом своїм волоссям, що посивіли від горя.

Восени 1624 року цариця Кетеван прийняла страшні муки за відмову відректися від християнства. Аббас зробив ще одну спробу зламати її дух. Кетеван вивели на головну площу Шираза і запитали, чи не одумалася вона: можна було лише кивнути головою – і шах прийме її в свої обійми як вірну рабу Аллаха і правительку Сходу. Цариця у відповідь прочитала Символ віри і перехрестилася. Глашатай привселюдно оголосив про страту.

Католицький лицар, який випадково опинився на місці тортур, пізніше запевняв, що будь-яка людина, навіть найміцніша, яка загартувала мужність в пеклі боїв, не змогла б знести і малої частки тих катувань, – а перед катами стояла лише тендітна жінка. Гарячі кліщі, гаки, цвяхи, списи протикали її тіло, а вона осявала себе хресним знаменням і вимовляла: «В ім'я Отця і Сина і Святого Духа». Нарешті на голову мучениці, щоб поглумитися, надягли розпечений до білого котел, який спалив їй все обличчя, а руки відрубали, щоб вона не могла перехреститися. Але навіть після цього цариця Кетеван залишалася живою і шепотіла молитву. Втративши терпіння, шах Аббас наказав задушити її тятивою, а тіло викинути в стічну канаву.

Католицький лицар, який випадково опинився на місці тортур Кетеван, пізніше запевняв, що будь-яка людина, навіть найміцніша, яка загартувала мужністю в пеклі боїв, не змогла б знести і малої частки тих катувань, – а перед катами стояла лише тендітна жінка.

Тієї ж ночі на околиці Шираза місцеві жителі могли спостерігати дивну картину: з неба спустилися три стовпи світла і до ранку стояли над вигрібним ровом, куди зливали нечистоти з усього міста. Люди бачили це, але боялися підійти – жах від щойно побаченої страти був сильнішим. Сяючі стовпи з'являлися кожної ночі впродовж 3 місяців і 13 днів, поки португальські місіонери, які були свідками мук цариці Кетеван, потайки не дістали її мощі і не упокоїли в монастирі святого Августина в Старому Гоа, в Індії.

Пізніше, коли цар Теймураз почав шукати могилу своєї матері, главу і праву руку цариці Кетеван відправили до Грузії і поклали в монастирі в Алаверди. У 1723 році, після нападу на Кахетинське царство османів і леков, вони безслідно зникли.

* * *

Мощі в Старому Гоа теж довгий час вважали втраченими. У 1835 році язичники вигнали з собору святого Августина останніх ченців, і будова занепала. У 1931 році вона розсипалася, і сьогодні про неї нагадують лише мальовничі руїни, законсервовані ЮНЕСКО: 46-метровий фасад, великий вівтарний зал з надгробками в підлозі, унікальна керамічна плитка, секрет виготовлення якої втрачено. Саркофаг з мощами цариці Кетеван теж розбився.

Влітку 2006 року православний світ облетіла радісна звістка: індійська археологічна експедиція під час чергових розкопок на території Даграського монастиря в Гоа виявила мощі великомучениці Кетеван. А в 2013 році зусиллями спільної експедиції індійських і грузинських археологів виявили кістку верхньої частини лівої руки святої цариці.

«В результаті аналізу ДНК кисті руки, виявленої археологами кілька років тому в кам'яному саркофазі, що знаходиться в руїнах християнського храму в індійському місті Гоа, підтверджено, що є велика ймовірність того, що ця кістка належить убитій в XVII столітті мучениці – грузинській цариці Кетеван», – повідомляли тоді ЗМІ.

У 2018 році, після довгих переговорів між урядом двох країн, була досягнута домовленість про шестимісячне перебування знайдених мощей цариці Кахетії Кетеван на батьківщині, в Грузії.

* * *

Цариця Кетеван принесла в жертву шахові Аббасу і його безжальній релігії своє життя, залишившись жити не тільки в історичній пам'яті Грузії, але і в житті вічному. Її любов і вірність своєму народу не мали меж, але любов до Христа і вірність Його заповідями виявилися воістину безмежними. Кахетинські цариця – найяскравіший приклад правительки, яка не пошкодувала ні себе, ні своїх нащадків, ні своєї краси, ні навіть свого життя в ім'я збереження рідної віри і рідної країни. Вона отримала фізичну поразку, але її духовна перемога виявилася вище будь-яких політичних тріумфів.

Через чотири століття Господь знову прославив ім'я ангела-хранителя Грузії в країні, де, здавалося, немає місця Православ'ю. Чи це є ще одним нагадуванням, що шляхи і промисел Господній незбагненні для нашого розуму?

Згадайте про великомученицю Кетеван Кахетинську, коли навколо згущуються хмари, коли почуття несправедливості займає все серце і здається, що стражданням цього світу, вашої країни, як і вашим особистим, немає меж. Згадайте в цей момент про найбільший скарб, який вдалося зберегти святій великомучениці – про надію на Бога в найстрашніших моментах. «Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви, силою Духа Святого збагатились надією» (Рим. 15, 13).