Як я зустріла апостола Матфія в німецькій кондитерській
Ранок Анни, господині невеликої кондитерської на одній із вуличок німецького Тріра, починається о 5 годині. Часто це навіть раніше за схід сонця.
А вже близько 7-ої неймовірний аромат свіжої випічки, що просочується з усіх щілин, дражнить перехожих, що поспішають зранку-рано у своїх справах. В її кондитерську ми з Оленкою, моєю подружкою, забрели зовсім випадково.
Підходив до кінця 2009 рік. Тиждень тому закінчився контракт за програмою au-pair, і сім'я, в якій ми працювали, в знак подяки подарувала нам, студенткам-третьокурсницям, тижневу екскурсію по Німеччині. Трір став кінцевим пунктом нашого перебування в країні суворого порядку, хороших автомобілів і смачної ковбаси. Місця на ранковий рейс до Києва вже були заброньовані, і в останній вечір в найстарішому німецькому місті ми явно не збиралися відсиджуватися в хостелі.
Близькість різдвяних свят на вулиці відчувалася по-особливому. Всі вітрини і площі навіть у старій частині Тріра були щедро прикрашені ялиновими гірляндами і яскравою ілюмінацією. Терми святої Варвари, палац курфюрстів, Кафедральний собор святого Петра, Римський амфітеатр, будинок драконів, Ворота порту Нігра дві жадібні до вражень студентки примудрилися обійти-об'їхати за неповний день.
Було вже близько 6 вечора, і ноги підгиналися від втоми, коли ми вирішили присісти в першому-ліпшому кафе. Жінка якраз прикрашала невелику ялинку на барній стійці, тільки похитала головою, побачивши наші запорошені черевики і втомлені фізіономії, і вже через кілька хвилин ми пили смачнючий обпалюючий капучіно з величезних, напевно, півлітрових кухлів, вприкуску з м'якими коричними кренделями.
Відвідувачів у кафешці майже не було, і слово за слово ми розговорилися з Анною – так звали господиню закладу з милою назвою «Brötchen», «Булочка» по-нашому.
Вона виявилася дуже цікавою співрозмовницею, і за невимушеною бесідою непомітно пролетіла майже година. Ми вже прощалися (поспішали в хостел – автобус на Київ вирушав рано вранці), коли я побачила на окремій полиці невелику, стару, явно православну ікону, схожу на ті, що стояли в домашньому іконостасі моєї, тоді ще здорової, бабусі. А поруч красива, біла, різьблена свічка.
– Матвій, апостол від дванадцяти, – пояснила Анна, випередивши запитання. – Моя бабуся казала, що це покровитель кондитерів, а ще – кравців, м'ясників, столярів, ковалів, будівельників, теслярів, коротше кажучи, тих, хто заробляє на хліб власними руками. І іконка ця теж її.
Я, дурненька, в той час не зробила до дверей храму жодного свідомого кроку, крім походів на Водохреща за водичкою і освятити пасочку в день Воскресіння Христового, і чим зачепив мене той образочок – не знаю й донині, але саме він – у рядку найтепліших спогадів, що асоціюються з моїм студентським досвідом перебування в Німеччині.
Пазлики склалися не далі, ніж пару днів тому. У пошуках додаткової інформації для написання цього матеріалу я натрапила на посилання з промовистою назвою «Трірська» частина мощей апостола Матфія». Ось вже й справді – невідомі шляхи Господні.
Між тим, ім'я, а тим більше, життєвий шлях святого Матфія дійсно є трохи «у тіні» більш відомих апостолів – Петра, Павла чи того ж євангеліста Матвія, з яким часто плутають цього учня Христового.
Апостол Матфій народився у Вифлеємі – невеликому іудейському селищі в парі кілометрів на південний захід від Єрусалима. Хлопчик походив з коліна Юди та отримав відмінну різнобічну фарисейську освіту: пізнання Закону його вчив мудрий старець Симеон, пізніше названий Богоприїмцем. Про подальше життя майбутнього апостола відомо небагато, в Новому Завіті він взагалі згадується лише двічі. Ми знаємо, що учнівство Матфія тривало до віку приблизно 20-25 років, а старець Симеон упокоївся незабаром після зустрічі з Богонемовлям. Виходить, що до часу обрання його в число 12-ти апостолів, Матвію було близько 55-60 років, і він був найстаршим із них.
Коли Іісус Христос явив Себе світу, Матфій увірував в Нього як в Месію і пішов за Ним. І юнацьким авантюризмом тут і не пахне – чоловік в такому віці явно дає звіт своїм вчинкам. Напевно, апостол був одним із тих небагатьох, хто розумів, що вчення Христа – не від світу цього, і його чудеса – прямий доказ дії сили Божої, раз не побоявся кинути все і піти за Спасителем. Можна припустити, що він також виділявся серед інших своїми якостями – душевною чистотою і завзяттям до богопізнання, так як став одним із 70-ти учнів, посланих Господом «по два перед лицем Своїм» (Лк. 10, 1).
А потім була Голгофа, і «камінь відвалений від гробу», і відчай апостолів, і радісний крик Марії Магдалини: «Я бачила Господа!». Ми не знаємо, як відреагував на це Матфій-апостол, – євангеліст Лука згадує про нього в першому розділі книги Діянь:
І коли вони увійшли, то піднялися в світлицю, де перебували, як Петро, так і Іван, та Яків, та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеєв та Симон Зилот, та Юда Яковів. Всі вони були одностайні в постійній молитві з жінками і з Маріам, Матір'ю Іісуса, і з братами його. У ці дні, ставши посеред братів, Петро сказав (а присутніх у великому числі було близько 120 осіб): Мужі брати, належало збутись Писанню, в якому Дух Святий провістив устами Давида про Юду, який став провідником для тих, хто взяв Іісуса, бо він був зарахований до нас, і отримав жереб цього служіння. (Він придбав землю з ціни злодіяння і, впавши головою вниз, розсівся, і випали всі нутрощі його. І стало це відомим всім, що живуть в Єрусалимі, так що земля та названа на їх власній говірці Акелдама, тобто земля крові). Бо написано в книзі Псалмів: «Хай буде двір його порожній, і не буде жильця в ньому», і: «посаду його та прийме інший». Отже, слід, щоб один із тих мужів, разом з нами ходили весь той час, коли жив серед нас Господь Іісус, зачавши від хрещення Іванового аж до дня, коли Він був піднесений від нас, – став разом із нами свідком Його воскресіння.
І поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, який був прозваний Іустом, і Матвія. І помолилися, і сказали: Ти, Господи, Серце бачиш всіх, покажи з цих двох одного, якого Ти вибрав прийняти жереб цього служіння і Апостольства, від якого відпав Іуда, щоб піти в своє місце. І кинули про них жереб. І впав жереб на Матфія, і він співпричислений до одинадцяти апостолів. (Дії 1:12-26)
Так Матфій став одним із 12-ти і отримав «жереб служіння цього». З чисто людським розумом, спосіб визначення жеребом настільки важливої місії як апостольство, здається трохи дивним. Водночас Біблія знає чимало таких прикладів. Ще в Старому Завіті існував звичай судити жеребом спірні справи, і жиди брали жереб як волю Господа. Жеребом призначалися міста для священиків і Левитів, вирішувалися складні фінансові, майнові та судові питання.
Згадаймо хоча б Захарію, якому випав жереб здійснювати кадіння в Єрусалимському храмі. Ось і відсутнього для сонму 12-ти апостола було вибрано жеребом. Ним став Матфій, і в день П'ятидесятниці Дух Святий у вигляді вогняних язиків зійшов на нього, як і на інших апостолів. А Варсава, як говорить переказ, став єпископом у місті Єлевферополі, між Єрусалимом і Газою, і вірно служив Господу все своє життя.
Після Зішестя Святого Духа апостолу Матфію випала місія проповідувати Євангеліє в Єрусалимі та в Іуді. Переказ свідчить, що разом із апостолами Павлом і Андрієм він місіонерствував не тільки в Антіохії і Каппадокії, Амації і Едесі, але і в Севастії, і Ефіопії Понтійській (нинішня Західна Грузія), і навіть в Македонії. Проповідь апостола стала справжнім ходінням по муках: його били, кидали в темниці, в Македонії греки, бажаючи випробувати силу Слова, яку їм проповідував, змусили Матфія випити отруту, після якої людина назавжди позбувалася зору. Але апостол закликав Господа і безстрашно випив отруту. А потім ім'ям Іісуса Христа зцілив безліч сліпих, постраждалих від цього зілля раніше. Посоромлені язичники кинули його в темницю, але Сам Господь звільнив в'язня, явившись йому. На наступний день апостол продовжив проповідь із ще більшим завзяттям і безбоязністю.
Треба відзначити, що переказ описує місію апостола Матвія в супроводі незвичайних чудес. Так, коли язичники спробували схопити Матвія, той став невидимим для їхніх очей. Іншого разу, коли вони в люті кинулися вбити апостола, земля розверзлася і поглинула їх.
Повернувшись в Іудею, апостол Матфій продовжив місіонерські труди, підтверджуючи їх незвичайними знаменнями. Ім'ям Іісусовим він навернув багатьох співвітчизників до віри в Христа. Іудейський первосвященик Анан, за наказом якого був скинутий з даху храму апостол Яків, брат Господній, перший Єрусалимський єпископ, став головним ворогом Матфія. За його лжесвідчення апостола схопили і привели на судилище синедріону. Там і пролунав вирок: побити винного камінням.
До речі, в той час римська влада вже заборонила такий вид страти, визнавши його варварським. Але гонителям закон був не писаний. За його буквою, два свідки, поклавши руки на голову апостола, засвідчили про почуте богохульство. А натовп... Натовп став кидати каміння. Під їх градом апостол впав. Але навіть мертвим він був страшний для фарисеїв. Щоб приховати свій злочин, сінедріон велів відсікти голову учневі Христовому, який вже відпустив дух, нібито за противлення волі кесаря.
Мощі апостола Матфія були знайдені матір'ю імператора Костянтина Великого, святою Оленою, і зараз зберігаються по всьому світу: в італійському Римі і Падуї, в Москві, в німецькому Трірі. Тоді в Німеччині, в 2009-му, я і не припускала, який скарб був зовсім поруч. Із господинею «Булочок» ми попрощалися, як із рідною і близькою людиною.
Минуло багато років. З Оленкою ми дружимо досі, тепер вона – хрещена моєї дочки, ми разом співаємо на кліросі. Але щоразу, коли в храмі читається Акафіст святим апостолам Христовим, я подумки прошу їх заступництва перед Престолом Всевишнього і для раби Божої Анни – католички, яка дбайливо зберігає православну ікону на поличці затишної трірської кондитерської. Моли Господа, і ти, святий апостоле Матфію, за неї і всіх «кондитерів, кравців, м'ясників, столярів, ковалів, будівельників, теслярів, коротше кажучи, тих, хто заробляє на хліб своїми руками».
