Віра як інструмент політики: що лежить в основі подвигу Маккавеїв
Чому для нас, віруючих Української Православної Церкви, сьогодні актуальний приклад мучеників Маккавеїв – розмірковує Руслан Калинчук.
14-го серпня Православна Церква вшановує пам'ять мучеників Маккавеїв. Народ, за традицією, в цей день несе на освячення мед і запашні букети чорнобривців і базиліка. Однак за всіма цими традиціями часто ховається і забувається нами сама суть свята. Зрештою, нам, людям 21-го століття взагалі може здатися дивним відмова мучеників з'їсти шматок свинини. Здавалося б, що тут такого?
Той, хто радіє про благо держави
У 170 році до Різдва Христового сирійський цар Антіох 4-й Епіфан з династії Селевкідів став проводити безкомпромісну політику еллінізації на території всієї своєї імперії, в яку в той час входила і Іудея. Центральним елементом цієї політики було насильницьке насадження по всій імперії культу грецьких богів. Цар таким чином намагався зробити імперію монолітною і внутрішньо стабільною: якщо все населення буде сповідувати одну релігію то, врешті-решт, всі народи імперії увіллються в один.
Треба сказати, що язичники ніколи не вимагали ні від іудеїв, ні від християн внутрішнього зречення від віри.
Уявіть собі, що ви живете в древньому Римі (Афінах, Вавилоні...) і у вас є друг або подруга. Ви збираєтеся в гості і, як вихована людина, берете з собою подарунки членам родини вашого друга чи подруги. Ви знаєте, що сім'я Ваших друзів складається з 4-х чоловік. Питання: скільки подарунків вам потрібно принести? Відповідь – п'ять!
Слово про давньогрецьких «домових»
Свідомість язичника весь світ населяє духами. Таке релігійне переконання називається анімізмом (від латинського аніма – душа). Відповідно, свій дух є у кожного вдома. Ось 5-й подарунок ви повинні принести для домового божества. Римляни називали цих божеств ларами і пенатами (ось звідки вираз «повернутися до рідних пенатів»), а наші з вами предки – домовими.
Навіть якщо ви нешанобливо до нього поставитеся, домове божество вашого друга вам не заподіє нічого, тому що у вас вдома є своє. Але вашому другу воно буде мстити, оскільки його не поважили на його території. Тому, коли язичник їхав, скажімо з Афін в Ефес, а покровителем цього міста була богиня Артеміда, він не міг там не поклониться Артеміді. У свою чергу, житель Ефеса не міг не поклонитися Афіні, коли він перебував в Афінах. Просто тому, що, як вважали язичники, якщо він не буде шанувати божество міста, то воно помститься всім жителям. В Ефесі шануй собі свою Артеміду, а у нас – Афіну.
Ось у чому полягала головна претензії язичників до євреїв, а пізніше, до християн: шануй собі свого Христа вдома, але ти повинен шанувати державного Бога, наприклад – Юпітера! А якщо ти не поважаєш Юпітера, то ти, значить, політично неблагонадійний.
Благими намірами...
Шанування грецьких богів, було проявом лояльності до влади. З цією метою Антіох перетворив Єрусалимський храм в капище Зевса і на очах народу особисто заколов жертовну свиню на його вівтарі, віддавши розпорядження, щоб усі присутні з'їли м'ясо жертов тварини. Спочатку до цього діяння вирішили примусити писаря Єлеазара, відкривши йому рот силою.
Але святий старець виплюнув їжу з презирством і відкинув поради прикинутися підкореним (мучителі запропонували йому з'їсти м'ясо кошерної тварини, але людям сказати, що він з'їв свинину) заради порятунку життя. Він сказав: «У нашому віці не варто прикидатися! Боюся я, що багато молодих зійдуть зі шляху через мене і мого приховування думок, бачачи, що Єлеазар у свої 80 років приєднався до чужих звичаїв, і все це через короткий відтинок життя, що залишився мені. Я можу заплямувати і покрити ганьбою свою старість. І якщо зараз я уникну покарання людського, то не сховаюсь, живий чи мертвий, від руки Всемогутнього».
Говорячи таким чином, він прийняв катування колесом. Під тортурами він проявив мужність молодого воїна, викликаючи захоплення катів. Вмираючи, Єлеазар промовив з усмішкою: «Господу, який володіє священним знанням, відомо, що, маючи можливість уникнути смерті, я зараз відчуваю під бичем жахливі муки, але в душі я приймаю цю біль з радістю через трепет, який Господь мені вселяє».
Свята родина
Влада заарештувала і 7-х братів Маккавеїв, які були учнями Єлеазара і, наслідуючи свого вчителя, також відмовилися їсти свинину. Вони здавалися злагодженим хором, в центрі якого знаходився головщик – їх мати, Соломонія. Цар наказав розкласти перед ними знаряддя тортур для того, щоб налякати їх і намагався логічними побудовами переконати їх у правоті язичництва. Але старший з братів сказав: «Краще померти, ніж переступити Закон наших батьків».
Розгніваний цар наказав відрізати йому язика, здерти шкіру і відрізати кінцівки. Але навіть під тортурами старший з братів сказав: «Нехай ви відітнете мені руки і ноги, спалите плоть, вивернете суглоби! Через всі тортури я покажу вам, що син єврейського народу непохитний, коли мова йде про чесноти!». В цей час його мати і брати, підбадьорені тим, що відбувається, молили Бога надати їм милість померти так само мужньо, як старший брат.
Другого з братів розірвали залізними кігтями, третього – колесували. Четвертий сам попросив придумати йому страшні муки. Так по черзі загинули шість братів.
Молодшому з семи братів тиран став давати різного роду обіцянки і закликав його мати. Він спробував змусити її умовити сина зберегти собі життя. Тріумфуючи над усіма чуттєвим прихильностями, вона схилилася над юнаком і, навпаки, закликала перенести всі тортури, щоб вона змогла зустріти його разом з братами в Царстві Небесному. Після того, як останній з братів віддав душу Господу, Соломонія теж зазнала муки і приєдналася до синів в сонмі святих мучеників.
Спадщина Антіоха
Така жахлива смерть... Здавалося б, ну з'їли б вони ту свинину, невже Бог розгнівався б на них? Тим більше, що це треба було зробити тільки на людях! Але, виявляється, що справа зовсім не в свинині.
Справа в тому, що правовірному іудеєві заради порятунку свого життя дозволялося переступити будь-яку заповідь крім 3-х: не вбий, не перелюбствуй і не вклоняйся ідолам. Але ця заповідь стосувалася мирного часу. А під час гонінь іудей повинен був віддати своє життя за найменшу заповідь в законі. Адже в моменти гонінь та випробувань навіть найменша рисочка стає символом приналежності людини до народу Божого, Церкви.
Таким символом може бути що завгодно: за часів Старого завіту – кошерность, кісточки на одязі, ремінці на взутті. У наш з Вами час – хрестик, молитва перед їжею, участь в богослужіннях, хресних ходах.
Православний християнин може абсолютно спокійно зняти з себе хрестик в якихось побутових умовах, скажімо, на рентгені або в сауні. Але він не може зняти його в умовах, коли зняття хреста рівнозначно зреченню від віри! Тому що: «А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм небесним» (Мф. 10:33). А ми живемо в схожу епоху.
Не так давно всі ми з вами були свідками спроби влади створити церковну структуру і таким чином вирішити політичні проблеми, зокрема, підвищити свій рейтинг. Це говорить про те, що справа царя Антіоха живе.
Тому саме зараз, коли на Церкву накинулися сильні світу цього, коли відбуваються захоплення храмів, кліриків викликають на допити в правоохоронні органи, коли священикам і мирянам УПЦ відверто погрожують, а з ефірів і сторінок ЗМІ на Церкву потоками ллється бруд, ми повинні бути єдині. Ми повинні, за прикладом семи мучеників Маккавеїв, згуртуватися навколо Матері-Церкви, а праведністю свого життя свідчити всьому світу правду Божу.
Святі мученики Маккавеї з матір'ю вашою Соломонією і з учителем Вашим Єлеазаром моліть Бога за нас!
