Як святитель Лука з Богом розмовляв
11 червня Церква вшановує пам'ять архієпископа Сімферопольського і Кримського Луки (Войно-Ясенецького).
«Є професії, які обов'язково потребують любові, – писав протоієрей Андрій Ткачов. – Любити повинен вчитель, лікар та священик. Якщо ці троє не люблять, то вони не лікують, не вчать та не священствують. Професійні навички потрібні їм не більше ніж лопата – землекопу. Всьому іншому вчить любов і її діти: співчуття, увага, жертовність».
Ці слова сучасного проповідника спадають на думку в день пам'яті святителя Луки, архієпископа Сімферопольського і Кримського. Єпископ поєднував у своєму житті всі три згадані служіння: вчительство, лікарство, священство. Причому поєднував так, що назавжди залишився в медичній науці як унікальний лікар та автор серйозних наукових праць, а в церковній і народній пам'яті – як великий учитель-проповідник і архієрей праведного життя.
Про святителя Луку написано безліч книг, зняті фільми. Але ніякий фільм, ніяка книга не передадуть всього масштабу особистості цієї великої людини – настільки вона величезна.
При вивченні біографії святителя приходить відчуття, що Лука прожив наче кілька життів. Хірург, учений, священик (потім єпископ), в'язень радянських таборів... Будь-яке з цих життів візьми, поклади собі на плечі – і впадеш від нестерпної важкості. А Лука проніс їх всі до кінця – падаючи і встаючи, знемагаючи і зміцнюючись, помиляючись і виправляючись – але проніс, витримав, не відкинув свого хреста.
Про святителя можна говорити і писати нескінченно. Його житіє – тема для незліченних статей і бесід. Написати про все неможливо – але можна схопитися за одну ниточку і розплутати якийсь невеликий клубок. Обговорити якусь одну чесноту святого, щоб і самим спробувати долучитися до неї, самим запалитися від цього вогню.
* * *
Особисто мене зігріває така чеснота святителя Луки, як його любов до Святого Письма. Святий читав Біблію все життя – читав різними мовами, вивчав, тлумачив, проповідував на всілякі фрагменти Старого і Нового Завіту. Лука виголосив тисячі проповідей на біблійні теми. Він жив Писанням, дихав ним, любив його всім серцем. Більше того – через біблійні тексти Бог часто відкривав єпископу Свою волю, розмовляв з ним.
У своїй автобіографії «Я полюбив страждання» святитель описував випадки, коли знайомі біблійні вірші в якийсь момент відкривалися йому як слова, сказані Богом саме йому, в якійсь конкретній ситуації.
Наприклад, у віці 38 років померла від туберкульозу його кохана дружина, залишивши чотирьох дітей. Дві ночі Валентин Феліксович (тоді ще мирянин) читав над труною Псалтир, стоячи біля ніг покійної в повній самоті. Коли він читав 112-й псалом, останні слова вразили і потрясли його. Він відразу сприйняв їх як слова Самого Бога, звернені до нього: «неплідну в домі садовить за радісну матір дітей» (Пс. 112, 9). Чомусь без найменшого сумніву лікар сприйняв слова псалма, що так його вразили, як вказівку Божу на його операційну сестру, бездітну вдову.
«Любити повинен вчитель, лікар та священик. Якщо ці троє не люблять, то вони не лікують, не вчать та не священствують».
Протоієрей Андрій Ткачов
Слова псалма «неплідну в домі садовить за радісну матір дітей» Валентин зрозумів як Божу вказівку покласти на неї турботи про його дітей та їх виховання. Надзвичайно, що початок цього псалма співають при зустрічі архієрея в храмі: «Від сходу сонця аж до заходу» (Пс. 112, 3). Це було пророцтвом про майбутнє єпископство Валентина.
Згадана операційна сестра дійсно прийняла та виховала дітей святителя, надавши йому можливість всього себе віддати служінню Богу і Церкві.
Через біблійні слова єпископ Лука отримав одного разу пророцтво від Бога про швидке повернення з туруханського заслання. Якось у момент серйозного смутку він молився у вівтарі храму, і молився з ремством. Раптом він побачив, що зображений на іконі Іісус Христос різко відвернув від нього Свій лик. У сум'ятті єпископ вийшов з вівтаря і побачив на кліросі книгу «Апостол». Він машинально відкрив її і став читати перше, що потрапило на очі. Біблійний текст справив на нього просто дивовижну дію. Викривалась його нерозумність, ремствування на Бога і разом з тим підтверджувалось обіцяння звільнення, на яке владика нетерпляче чекав.
Коли туруханське заслання по термінах закінчилося, єпископу не надійшло жодного повідомлення. Він хвилювався, не знаючи, що був припис затримати його ще на рік. Одного ранку, коли відходив останній в сезоні пароплав, Лука як зазвичай читав утреню. Останні слова 31-го псалма вразили його, як грім. Всім єством владика сприйняв їх як голос Божий, звернений до нього: «Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, якою ти будеш ходити, Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе. Не будьте, як кінь, як той мул нерозумні, що їх треба приборкати оздобою їхньою вудилом і вуздечкою, як до тебе вони не зближаються» (Пс. 31, 8-9).
У сум'ятній душі в'язня запанував глибокий спокій... І через три місяці Господь влаштував так, що святителя відпустили.
Ще один епізод. Одного разу Лука отримав одкровення від Бога на богослужінні, але зрозумів він його набагато пізніше. Сам архієрей розповідав про це так: «Коли настав час читання Євангелія, я раптом відчув якесь незрозуміле, дуже швидко зростаюче хвилювання, яке досягло величезної сили, коли я почув читання. Це було одинадцяте недільне Євангеліє. Слова Господа Іісуса Христа, звернені до апостола Петра, – "Симоне Ионин, любиши ли Мя паче сих?.. Паси овцы Моя" (Ін. 21, 15) – я сприймав з несказанним трепетом і хвилюванням, як звернення не до Петра, а прямо до мене. Я тремтів усім тілом».
Архієрей був вражений, але не розумів значення почутого. Незабаром після цього випадку він пішов на спокій, перестав служити як єпископ, ходив у цивільному одязі, засмагав на пляжі, став звичайним лікарем-хірургом. Через роки прийшло покаяння – і тоді владика згадав той випадок на богослужінні…
* * *
Задамося питанням: такі речі бувають лише зі святими, чи так має бути з усіма християнами? Безсумнівно, так має бути з кожним християнином!
Воля Божа відкрита для нас у Святому Письмі, відкрита в найбільш зрозумілій для людини формі – у словах. У міру вчитування в біблійні рядки людина пізнає волю Божу про себе.
Святитель Лука читав Писання постійно і знав його дуже добре. Його розум плавав у Біблії, як риба у воді. Бог легко міг відкрити святителю Свою волю через рядки Письма. Єпископ молився Богу, читав Біблію – і знаходив відповіді на свої нерозуміння.
Які далекі ми від цієї норми! Ми шукаємо відповіді на наші духовні запитання де завгодно, але не в Писанні. Шукаємо старців, гуглимо статті, купуємо якісь сумнівні брошури – а того, що сказав Христос чи апостоли з того чи іншого приводу, не знаємо. Як важко нашій людині налаштувати себе на невеликий, але щоденний труд читання Святого Письма!
Чому так відбувається? У нас немає віри в те, що це заняття необхідне для спасіння.
Ми віримо, що для спасіння обов'язково ходити на служби, – і ходимо. Ми віримо, що для спасіння треба сповідатися і причащатися, – і робимо це. Ми віримо, що для спасіння треба постити і молитися, – постимо і молимося. Але ми не віримо, що для спасіння необхідно вивчати Писання, – тому і не вивчаємо його.
Хірург, учений, священик (потім єпископ), в'язень радянських таборів... Будь-яке з цих життів візьми, поклади собі на плечі – і впадеш від нестерпної важкості. А Лука проніс їх всі до кінця і не відкинув свого хреста.
Роки два тому до Києва приїжджав один грецький проповідник. На зустріч з ним прийшли 400 людей. Добре, що прийшли. Але з'явилася думка: а чому на заморського богослова прийшли 400 слухачів, а на парафіяльні біблійні заняття ходять 10-15? Хіба Святе Письмо зі святоотецькими тлумаченнями не більше здатне нам дати, ніж хоч який би то не був проповідник? Бесіди із закордонним батюшкою нас цікавлять, а вивчення Слова Божого – ні.
Звичайно, набагато комфортніше прийти на бесіду, на якій думати не треба, напружуватися не треба. П'єш чай, слухаєш – щоб через пару днів забути. Це значно легше, ніж щодня піднімати хоча б невеликий труд із вивчення Писання, вміщати біблійні слова в серце багаторазовим повторенням та розбором тлумачень.
Як же хочеться людині за раз, не напружуючись, отримати якесь особливе (якщо не сказати більшого – магічне) знання, яке його нібито спасе! І як мало тут віри і любові... Мало віри – бо для того, щоб зробити правилом регулярне вивчення Біблії, потрібно вірити, що ти витрачаєш цей час не даремно, вірити в дію слова Божого. І мало любові – бо любов до Бога має на увазі вивчення Його слова. Нецікаво слово Боже – отже, нецікавий Бог.
І хоч ми тисячу разів чули слова Златоуста «важко спастися з Писаннями, але неможливо без них... всі біди від незнання Писань» – серед нас катастрофічно мало людей, які б сприйняли ці слова всерйоз. У нас біблійний вимір життя майже відсутній.
Як хотілося б, щоб статус Святого Письма в наших очах піднявся. Як би хотілося, щоб про православних людей пішов слух як про знавців Біблії. Щоб казали: ці православні – у них одна Біблія на умі!
Можна розповідати всім навколо, які ми канонічні, – але де плоди нашої канонічності? Одна з характеристик правильного духовного життя – любов до Святого Письма.
Невже нікому на здається образливим, що вивчення Біблії ми цілком і повністю віддали протестантам? Виходить, що цим питанням займаються майже тільки вони: читають, тлумачать (хоч це й неправильно), пишуть коментарі, перекладають, проповідують... Яка ганьба для нас і яка втрата для Церкви, що цим майже не займаємося ми!
* * *
Біблію треба любити, як Христа – тому що вона і є словесна ікона Христа. Потрібно любити і знати ці тексти, щоб Бог ткнув нас в якесь багаторазово розібране і витлумачене нами місце – і нам раптом відкрилась Його свята воля через ці вірші.
Так було зі святителем Лукою, так було з багатьма святими, і так має бути з кожним християнином. Полюбити Писання – означає дозволити Богу діяти в нашому житті через Його святе слово.
Нехай святий Лука помолиться в день своєї пам'яті про те, щоб ми за його молитвами навчилися любити Бога і Його слово, у якому Господь явив Свою волю для нашого спасіння у Христі.
Святителю отче Луко, моли Бога про нас!
