Непочуті слова Феофана Затворника
Сьогодні Церква згадує святителя Феофана Затворника (Говорова), видатного подвижника XIX століття.
Неможливо в короткій статті висловити, як багато святитель послужив Богу і ближнім. Величезні праці в галузі церковної освіти, науково-дослідна робота на Сході, книги по екзегетиці і богослов'ю, перекладацька діяльність, усне і письмове проповідництво, єпископське служіння на двох кафедрах. Потім відхід на спокій, і двадцять два роки молитовного і письменницького затвору у Вишенській пустелі Тамбовської губернії.
Кожна сторона подвигу святителя – матеріал для окремого дослідження. Нам видається важливим відзначити наступне.
Нині в наших церковних колах панує думка, що священик – це, перш за все, здійснювач таїнств і требовиконувач. Чи вчить він народ, і на якому рівні вчить – справа другорядна. Треба сказати, ми всі звикли до такого стану речей.
Але святий Феофан показував зовсім інший приклад, і прищеплював пастирям дещо інші думки.
Святитель не розумів, як священик може мовчати про Христа. Він постійно вселяв духовенству думку, що «...проповідництво є перший, прямий і священний обов'язок його, а разом з тим має бути і внутрішньою потребою, якщо тільки правильно і свідомо ставитися до свого високого служіння».
Вишенський подвижник говорив і про затребуваність церковної публіцистики для нашого часу. «Писати – це служба Церкві потрібна. Краще вживання дару писати і говорити є звернення його на напоумлення грішників».
«Якщо вже пішов працювати Господу, роби те, чим займався Сам Господь – проповідуй Євангеліє! Адже священик – ікона Христа»...
Сам Феофан дійсно уособлював істинно біблійний тип єпископа, який вчить. Він в точності виконав заповіді апостола Павла про те, що єпископ повинен бути «учителем» (1 Тим. 3, 2), «що тримається вірного слова згідно з наукою, щоб мав силу й навчати в здоровій науці, і переконувати противних» (Тит. 1, 9), а деяким людям навіть вміти «уста затуляти» (Тит. 1, 11). Всі роки свого святительського подвигу Феофан писав і говорив про Господа, вчив і повчав.
«Якщо вже пішов працювати Господу, роби те, чим займався Сам Господь – проповідуй Євангеліє! Адже священик – ікона Христа», – як би так повчав святитель своїми працями.
Просвітницька діяльність дійсно була для нього «внутрішньою необхідністю». Для того він і пішов у затвор, щоб служити Церкві не тільки молитвою, постом, а й письменництвом. Навіть в самий день своєї кончини святитель, незважаючи на слабкість, кілька годин провів за письмовим столом, схилившись над паперами.
***
Проповідь як «перший і священний обов'язок» священика... як «внутрішня необхідність»... Хто розчув тебе в твій час, святителю отче Феофане? Чи не тому сталася революція через кілька десятиліть після твоєї смерті, що не був почутий твій голос?
«Так говорить Господь Бог: Горе Ізраїлевим пастирям, які пасуть самих себе! Хіба ж не отару повинні пасти пастирі?» (Єз. 34, 2) – попереджав про подібну біду ще пророк Єзекіїль.
Розчути б нам твої слова зараз, отче! Як нам потрібні сьогодні освічені єпископи-місіонери і священики, які проповідують! Як потрібні нам ті, для кого євангельське благовістя буде «внутрішньою необхідністю», а не вимушеним навантаженням («уф, знову до служби проповідь готувати»).
Наш народ любить батюшку. Батюшці багато пробачать. Батюшка не пропаде ні в місті, ні в селі. Батюшка завжди потрібен. Але якби наші батюшки і єпископи почали працювати з людьми, збирати їх, вчити їх, розмовляти з ними – вони б стали лідерами народних симпатій і змінили б наше суспільство зсередини!
Влада вчити дана священику від Бога. Дана і особлива благодать для цього – дар, який, тим не менш, треба розвивати. Розвивайте ж дари Божі і вчіть нас, дорогі наші священики!
В Європі та Америці майже всі священики працюють, щоб прогодувати сім'ю. У нас батюшка більш-менш здатний виживати за рахунок пожертвувань парафіян і виконання різноманітних треб. Є час, щоб вчитися і вчити. І ми чекаємо цього від вас, дорогі наші, улюблені пастирі! Ми дуже хочемо цього!
Будь ласка, говоріть з нами, отці!
Ми так хочемо, щоб ви нас вчили, розмовляли з нами, обговорювали з нами питання духовного життя і сімейної етики, говорили про мистецтво і науку, історію і політику (так, так, і про політику теж!) Ми хочемо слухати вас, запитувати вас і отримувати відповіді, читати книги вашого написання, вивчати разом з вами слово Боже. Ми б так бажали, щоб ви були нашими вчителями у всьому! А для початку – просто почали говорити з нами. І на проповіді в храмі, і в позабогослужбовий час.
Будь ласка, говоріть з нами, отці!
***
Помолися, святителю Феофане, за нас там, перед обличчям Божим. Помолися про те, щоб всі ми полюбили Христа настільки, щоб навчитися говорити про Нього. А особливо про тих, кому сам Бог велів проповідувати, вчити, повчати народ усно і письмово – про наших єпископів і священиків. Нехай Господь дасть їм силу і ревнощі виконати своє важке, але прекрасне служіння.
І ми теж будемо молитися про це, наскільки можемо.