Пилипівка: чого потрібно уникати під час Різдвяного посту і не тільки
Різдвяний піст – час очікування чудес. І потрібно бути уважним, щоб в гонитві за чудесами, не помилитися і не згубити свою безсмертну душу.
Зараз стало дуже модним повертатися до витоків. Робити реконструкції історичних подій, співати старовинні пісні, відроджувати традиції і звичаї. Але чи всі звичаї наших предків варті того, щоб до них повернутися?
Починаються дні, коли з екранів телевізорів, зі сторінок газет, інтернет-видань нам будуть дуже багато говорити про багатовікову історію святочних звичаїв, багато з яких дісталися нам у спадок ще від язичницької, нехрещеної Русі. Тому запитання: а чи потрібні вони нам?
Чого кожен із нас чекає в ці передноворічні і передріздвяні дні? Напевно, дива. І це однаково стосується як дітей, так і дорослих, дуже і не дуже дорослих. Чому так?
Очікування дива закладено в нас і проросло дуже глибоко в нашу свідомість: наш народ більше тисячі років щорічно переживає очікування дива Різдва Христового. І чим ближче цей день, тим гостріше стає очікування чогось чудесного. На жаль, в результаті історичних перипетій, багато хто встиг забути, якого саме дива вони чекають, і починають самі собі придумувати чудеса, влаштовувати свята, підміняючи справжнє надуманим.
Людині властиво сподіватися на краще і чекати чудес. Наші далекі предки теж шукали і чекали дива. Їхнє життя часто було дуже важким. Істинного Бога вони не знали, а все, що оточувало їх – сонце, вода, вітер, ліс – не піддавалося їх розумію, лякало, а значить викликало благоговійний жах і преклоніння.
І зараз, в наш вік науки і цифрових технологій ми з дитячим захопленням помічаємо щось нез'ясовне в природі, в навколишньому світі і щиро захоплюємося ним. Нас вабить містика і таємниця. А що вже говорити про наших предків, які не мали і сотої частини наших знань. Для них більшість явищ природи була містикою і таємницею.
Язичництво глибоко вкорінилося в свідомості людей, що жили тут до нас. І навіть сьогодні, після тисячі років християнства на Русі, щось давнє, підсвідоме, вплітається в Євангельське вчення химерними візерунками, породжуючи небезпечні для християнської душі забобони.
У народі говорили: після Катерини йдуть святки, а Пилипівка (Пилипівський піст) вважалася веселим постом. Що це означало? З давніх часів в ці дні починався період женихання. Незаміжні дівчата і холості хлопці збиралися у когось в будинку, співали пісні, пізніше – колядки, дівчата пряли або займалися якимось іншим рукоділлям, а хлопці їм допомагали. Одночасно відбувалося спілкування молоді, придивлялися один до одного, намічалися майбутні подружні пари.
Заміжжя для дівчини в ті часи було свідченням зрілості і благополуччя. Якщо залишилася в дівках – ставала тягарем для сім'ї. Тому дівчата за всяку ціну, будь що прагнули вийти заміж.
І, відповідно, кожна задавалася питаннями: коли? за кого? який він буде? Ось тут-то і починається містика. Як дізнатися? Відомо як – поворожити. І біжать дівчата до сільської ворожки, а в святочні дні і без неї обходяться.
Період ворожінь зазвичай починався в ніч на апостола Андрія Первозванного і тривав до Різдва…
Чому дівчата, та й не тільки дівчата, гадали? Що до сьогоднішнього дня штовхає людей звертатися до ворожок, розкладати карти, займатися іншою дикістю в надії дізнатися про своє майбутнє? В першу чергу – невір'я.
Людина щиро віруюча завжди покладається на волю Бога, на Його милосердя і людинолюбство. Віруюча людина завжди пам'ятає, що Господь дає нам рівно стільки, скільки ми можемо винести, і все, що нам дає або не дає Господь – для нашого блага. При такому ставленні до життя людині нецікаво йти до ворожки або замовляти індивідуальні гороскопи. Якщо ж людина маловірна, якщо її любов до Бога слабка, а цікавість перевищує страх прогнівити Бога і змушує людину звернутися через ворожіння до сатани – така людина поступово починає залежати від ворожіння і вже навіть з дому не вийде без магічного ритуалу.
Що ми робимо, виходячи з дому вранці? Молимося. Молиться православна людина і перед їжею, і на сон грядущий. У молитві ми звертаємося до Бога, дякуємо Богові за його благодіяння, просимо милості і благословення, каємося в своїх гріхах. Таким чином, ми протягом усього дня безперервно звертаємося до Бога. А до кого звертаються ті, хто розкидає карти або викликає духів? Звідки їм приходить знання, що говорити запитувачу про свою долю?
Дехто каже: вона, ворожка, – праведниця, вона молитви читає, вона до Богородиці звертається. Але, якщо вслухатися, що бурмоче така «праведниця», то стане моторошно – це хула на Бога, і перевернуті слова молитви, і просто незрозумілі, страшні слова…
Часто люди йдуть до ворожки не від хорошого життя, вони шукають виходу з важких обставин, але йдуть не в храм, не до Бога, а йдуть до «стариці», знахарів, екстрасенса, ще до когось. А ті, в свою чергу, посилають їх до церкви. Велять перед «обрядом очищення», «зцілення» піти в храм сповідатися і обов'язково причаститися, принести церковних свічок. Для чого це робиться? Для більшої наруги над святинею. Людина після Таїнства Причастя, в якому вона стає причетна до Христа, несе очищений сповіддю храм душі своєї на поклоніння демону.
На тлі негараздів в державі і високої у народі тривожності нині знову, як у лихі 90-ті, з'явилося безліч «цілителів», «знахарів», «екстрасенсів» та інших «лікарів», які пропонують свої послуги в справі лікування страшних недуг, «зняття порчі», віщувань, «очищення карми» і багато чого іншого. І треба сказати, вони знаходять свою вдячну аудиторію. Не впевнені в завтрашньому дні люди не знають, чого їм чекати, а покладатися на волю Божу вони не звикли…
У Біблії, в Старому Завіті Господь дуже чітко і жорстко засудив всяке ворожіння:
«Не звертайтесь до духів померлих та до ворожбитів, і не доводьте себе до опоганення ними. Я – Господь, Бог ваш» (Лев. 19:31).
У Повторенні закону ця заборона повторюється:
«Коли будеш входити до Краю, що дає тобі Господь, Бог твій, то не навчися чинити такого, як гидота цих народів. Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку свою через вогонь, хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке, і через ті гидоти Господь, Бог твій, виганяє їх перед тобою. Бездоганний будеш ти перед Господом, Богом своїм» (5М. 18:9-13).
Хто займався чаклунством за законом підлягав страті (Лев. 20:6, 27). Про Йосія (4Цар. 23: 24) у Біблії з похвалою говориться, що він очистив землю від всяких ворожбитів.
Після Різдва Ісуса Христа, в новозавітній історії ставлення до ворожби і магії залишилося незмінним. На VI Вселенському та інших Соборах були прийняті спеціальні правила щодо всіх, хто звертався до магії:
«Хто віддається чарівникам, або так званим стоначальникам, або іншим подібним, щоб дізнатися від них, що схочуть їм відкрити, згідно з колишніми отцівськими про них постановами, підлягають правилу шестирічної єпитимії. Тій же єпитимії слід піддавати і тих, які водять ведмедиць, або інших тварин, на посміховище та на шкоду найпростіших, і з'єднуючи обман із безумством, вимовляють ворожіння про щастя, про долю, про родослів'я і багато інших подібних розмов; також і так званих відгонювачів хмар, майстрів запобіжних талісманів, і чаклунів. Закляклих же в цьому, і таких, що не звертаються і не тікають від таких згубних і язичницьких вигадок, визначаємо зовсім вивергати з Церкви, як і священні правила наказують. Або яка спільність у світла з темрявою, як каже Апостол: або яка згода поміж Божим храмом та ідолами; або яка частка вірного з невірним; яка згода в Христа з белійяаром? (2Кор. 6:14-16)» (61-е Правило VI Вселенського Собору).
За тисячолітню історію християнства Євангеліє міцно увійшло в наше життя. І люди, умовно не віруючі і навіть люті атеїсти, самі того не помічаючи, найчастіше слідують у своєму житті етичним і моральним нормам, прописаним в Євангелії.
Щоб знищити державність, зробити з країни просто територію, населену людьми, потрібно позбавити людей чогось важливого, основоположного, відірвати її населення від животворящого джерела, розбестити зсередини.
Те, що не вдалося зробити за роки безбожництва, з успіхом завершується зараз... Всіма правдами і неправдами намагаються відроджувати язичницькі свята і звичаї, тлумачачи нам про відродження древніх слов'янських звичаїв.
І немає для православного християнина іншого способу втримати свою душу від смертельної небезпеки крім того, про який говорить апостол Петро: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник – диявол – ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтеся йому, тверді в вірі» (1Пет. 5:8-9).
