Хрест – хранитель усього Всесвіту
Історія зображення Хреста Господнього та Розп'яття.
Чотириконечні, восьмиконечні, шестиконечні, трирамні та всякі інші форми хреста зустрічаються в храмах багатьох християнських конфесій. Якщо ще кілька десятиліть тому хрести використовували і прикрашали ними свої храми переважно православні, католики, а також класичні протестанти, такі як лютерани та ін., то зараз символ хреста входить впевненим кроком і в протестантський світ, що можна сказати навіть по моєму місту, де на молитовних будинках з'являються куполи з хрестами.
Щоб розібратися в тонкощах зображення Хреста Христового, зануримося в історію людства.
Хрест у Старому Завіті
Увесь Старий Завіт, починаючи з подій після гріхопадіння, є підготовкою до прийняття Спасителя, пророцтвом про Його пришестя, служіння і, найосновніше, спокуту роду людського. Торкаючись останнього пункту, неможливо усвідомити велику справу спокути без знамення Чесного і Животворящого Хреста.
У Старому Завіті прообразом хреста було дуже багато знаків. Перший відомий нам – це мідний змій, торкаючись до якого людина, укушена отруйним гадом, отримувала зцілення від укусу. Також накреслив Мойсей знамення хресне жезлом по водах Червоного моря, вдарив хрестоподібно по скелі, випустивши питну воду для народу, хрестом тримав руки, коли воював ізраїльський народ проти Амалика, знак хреста врятував від смерті і пророків Старого Завіту – Даниїла та трьох отроків. Біблійний текст прямо про це не говорить, але творіння Андрія, архієпископа Кесарійського, розкривають нам подробиці перебування в печі Даниїла та отроків, про що пишеться буквально наступне: «Спочатку три отрока, а потім і пророк Даниїл здіймали руки до неба, склавши їх хрестоподібно».
Що ж стосується культури, паралельної ізраїльському народу, – язичницької, то образ хреста постає в ній не однозначно: у римлян хрест був знаряддям ганебної смерті. Розп'яттям карали лише запеклих бандитів. Людина, що мала римське громадянство, ні за який злочин не каралась на розп'ятті. Саме це знаряддя ганьби і страти стало деревом життя, яке освятив Собою Сам Христос. Взаємовідносини ізраїльтян з іншими народами до пришестя у світ Христа також давали про себе знати в культурі і віруваннях того чи іншого народу. Так, в єгипетській релігійній системі теж є хрест, який називається «анх», і відмінність цього хреста від звичайного в тому, що верхня частина поперечки має круглу форму. На єгипетських святилищах, в руках зображень божеств на стінах печер, на амулетах ми зустрічаємо анх. Хрест у вигляді анха використовують по сьогоднішній день коптські християни.
Хрест у Новому Завіті
Тим часом історія розвивалась і йшла далі, відраховуючи роки, десятиліття, століття і тисячоліття, наближаючи великий для всього людства момент втілення Сина Божого. Євангелісти докладно не повідомляють нам про Хрест і показують його вже як готовий предмет при несенні Господом на місце страти, проте Священне Передання розкриває нам трохи глибше і ширше історію походження Хреста.
Згідно з цим оповіданням, Христос був розп'ятий на Хресті, який був зроблений з трьох частин, а кожна частина була з різної породи дерева. Стовп Хреста був зроблений з кипариса, поперечна перекладина, до якої були прибиті руки Христа, була зроблена з певга (сосни), «підніжжя» – нижня поперечна перекладина, на якій стояли ноги Іісуса Христа, була зроблена з кедра.
Як підтвердження до цього пояснення наводили слова пророка Ісайї: «Слава ліванська прибуде до тебе, кипарис, сосна й кедр будуть разом, щоб приоздобити місце святині Моєї, і місце ніг Своїх Я пошаную» (Іс. 60, 13). Дане сказання викладене у вміщеному в житії святителя Григорія Омиритського, єпископа Негранського (пам'ять 19 грудня), сперечанні Григорія з рабином Єрваном. Розповідь про трискладний Хрест знайшла відображення в богослужбових текстах Православної Церкви, синаксарях, ірмосах, стихирах, канонах (особливо примітні канони і стихири Воздвиження, Неділі Хрестопоклінної, а також піснеспіви октоїха під п'ятницю).
З древньої Церкви до сучасності
Через нетривалий час Єрусалим був зруйнований римлянами, древо Хреста було зневажене та приховане від людства, поки не було віднайдене рівноапостольною Оленою в 326 році. Відтоді починається увічнення пам'ятних і дорогих серцю кожного християнина місць Святого Граду. Незважаючи на нехтування цієї святині, на графіті катакомб і перших храмів зображення хреста Христового, як і інших символів, вже присутні.
Сакральне мистецтво як таке почало розвиватися вже в умовах більш сприятливих для віруючих, після Міланського едикту, і гідне місце в ньому посіло художнє зображення Животворящого Хреста. Хрест не лише зображувався, а ще й виготовлявся у скульптурному зображенні для носіння на собі, встановлення в храмах і т. д.
Перші християнські громади мали ряд особливостей, в першу чергу за менталітетом людей, які їх складали, з апостольського періоду траплялися суперечки щодо предметів віри, але всіх їх об'єднувало знамення Хреста Христового.
Яка ж форма Хреста була використана при розп'ятті Христовому? Найбільша кількість усіх джерел посилається на визначення про чотириконечний хрест у вигляді двох перехрещених балок, що й поклало основу зображення християнином на собі хресного знамення як чотириконечного хреста (лоб, живіт, плечі), яке дотримується й до сьогодні.
Іконографія і хресне знамення
Про хресне знамення як загальноприйняту практику говорить наприкінці другого століття учитель Церкви Тертулліан. З інших свідчень ми знаємо, що накреслення на собі хресного знамення робилося рукою. Хтось хрестився кулаком, інші – одним великим пальцем, хтось – трьома пальцями, хтось – долонею.
Традиції хреститися одним пальцем зараз дотримуються дохалкідонськими церквами у виправдання єресі монофізитства. В християнстві ж, а потім і в Православ'ї, в більшості своїй закріпилася практика хрещення триперстям, хоча в деяких місцях хрестилися й двоперстям. Про двоперстя у своїх творах говорить священномученик Петро Дамаскін. Проте пізніше практика Церкви була приведена до одноманітності, і закріплено було ту практику, яка відображає нашу віру у Святу Трійцю і правильність розуміння втілення Сина Божого.
В традиціях Католицької Церкви зберігається практика хреститися долонею і, на противагу східним християнам, хресне знамення покладається на плечі в іншому порядку: спочатку ліве плече, потім праве. Святитель Лев Великий, папа римський, пише наступне: «Накладати на себе хресне знамення належить так, як це робить більшість християн – трьома пальцями покладаючи на лоб, персі і почергове на праве та ліве плече», та ж сама практика відзначається і папою Інокентієм III в його «De sacro altaris mysterio», але вже на Тридентському Соборі в XVI столітті був документально зафіксований інший вид накладання хресного знамення, який і практикується в Католицькій Церкві по сьогодні.
Що стосується іконографічних зображень Хреста, то традиція Східної і Західної Церков після великого розколу 1054 року почала відрізнятися. Католицька Церква змінила не тільки порядок звершення хресного знамення, але й іконографічне зображення самого Розп'яття. Щоб зрозуміти це, недостатньо буде просто звернутися до пам'яток історії (а вони не на боці західного християнства в даний момент), а до досліджень найбільш вірного джерела – Туринської плащаниці.
Авторитетний французький хірург П'єр Барбе (Barbet), котрий уважно вивчав плащаницю та різницю відбитків правої і лівої стоп, зробив висновок, що права стопа помітна цілком чітко, а у лівої відбилась тільки п'ята, тому що, коли цвяхи висмикнули, а тіло загорнули в плащаницю, то кров, стікаючи вниз, залила саме п'яткову частину стопи. Барбе дійшов до однозначного висновку: ноги Розп'ятого були прибиті двома цвяхами. Також відкриття на користь православної традиції було несподівано зроблено в передмісті Єрусалима в 1968 році. Там при будівництві дороги бульдозер порозвертав стародавнє поховання з останками 35 тіл, похованих у 50–70 роки по Н. Х. Серед знахідок був і оссуарій з кістками розп'ятого чоловіка. Його звали Johanan.
Вчені достовірно встановили: ноги страждальця пробивали теж двома різними цвяхами. Потрібно також звернути увагу й на положення рук при розп'ятті Христа: на православній іконографії ми не спостерігаємо тіла, яке провисло, виснаженості, що з'явилося в іконографії католицькій лише в Х столітті. До цього на всіх хрестах Христос зображувався переможним, воскреслим, Який руками обіймає увесь світ від сходу до заходу та твердо стоїть, а не провисає на хресті, Який тримає північ і південь, об'єднав Своїм воскресінням усіх, хто прийняв Його як спасителя світу.
Таким чином можна зробити висновок: православна іконографія має під собою тверду історичну основу, на відміну від інших.
Об'єктивності заради варто зазначити: католики не настільки категоричні по відношенню до зображень Розп'яття. Наприклад, хрест з храму Сан-Даміано в Ассізі (XII ст.) – одна з головних реліквій францисканського ордену пензля невідомого умбрійського художника – з чотирма цвяхами. Аналогічне Розп'яття можна бачити в київському костелі Миколая Мірлікійського. Існують й інші пам'ятники. Отже, для католиків у ті часи це було не так вже й принципово, як не принципово залишається це й зараз, а є скоріше даниною своїм традиціям.
Залишається тільки зазначити, що нам, православним християнам, які всю свою історію завжди зберігали і зберегли в чистоті вчення, передане апостолами, годі шукати чогось іншого, екзотичного. У нас все необхідне вже давно є, а наше завдання полягає бути вірними Євангелію і вченню Церкви, при цьому пам'ятати, що хрестик, який ми носимо на грудях, – це не якийсь амулет, оберіг чи просто дрібничка, а указання шляху, яким ми йдемо до власної голгофи, несучи свій хрест скорбот земного життя. У нас немає іншого шляху окрім того, яким пройшов Христос, і тільки пройшовши цим шляхом ми воскреснемо разом з Ним.
