Чотири Стовпи

Ось і відійшли непомітно Різдвяні свята, і час потихеньку наближає нас до врат покаяння. Гортаючи церковний календар наприкінці січня і в декількох перших числах лютого, особисто я помітив певну закономірність. Починаючи з 24 січня, з розривом у кілька днів, ми святкуємо пам'ять найвідоміших стовпів аскетики і вчителів покаяння: преподобних Феодосія, Антонія, Макарія і Євфимія, які всі по праву названі Великими. І завжди, починаючи від пам'яті прп.Феодосія, в моїй свідомості спостерігається початок такого мимовільного розвороту у бік Великого Посту. Неважливо, коли він розпочинається, і який спіткає Великдень, ранній чи пізній.

Суворі аскети, які відсікли усі пристрасті і оселилися в пустелі заради стяжання Святого Духа. Але чого можуть навчити нас, мирських людей, великі світильники чернечого життя? Розглядаючи за хронологією їх пам'ять, спробуємо дослідити життя і творіння кожного з них.

Преподобний Феодосій

Народився від благочестивих батьків Проєресія та Євлогії. З раннього дитинства виховувався у страху Божому і був поставлений  читцем. Незабаром став учнем преподобного Лонгіна, який проживав у т. зв. «Стовпі Давидовому» (стародавня вежа в стінах Святого граду Єрусалима). Пізніше преподобний з благословення свого старця оселився біля одного храму, на півдорозі між Єрусалимом і Вифлеємом. Але, переслідуваний суєтою, Феодосій пішов у пустелю та оселився в печері.

Незабаром біля нього зібралися такі ж люди, які шукали усамітнення, і постало питання про побудову обителі. Преподобний Феодосій не хотів проявляти свавілля у виборі місця і вирішив випробувати Волю Божу. Він взяв кадильницю, вклав у неї вугілля з фіміамом, але розпалювати не став і почав ходити пустелею в пошуках місця, як про це оповідає його житіє: «...він обходив місця, які здавалися більш зручними для побудови монастиря. Він пройшов далеко по пустелі і з тим же холодними вугіллям в кадильниці дішов до місця, званого Кутила, і до берегів Смоляного озера. І коли побачив, що вугілля не загоряється... то намірився повернутись у печеру. Коли він повертався, і печера була вже недалеко, з кадильниці раптово вийшов дим запашний, бо вугілля запалилося вельми». Так було покладено початок Лаврі Преподобного Феодосія Великого.

Окрім обителі преподобним було збудовано багато лікарень та будинків для прочан. В храмах його обителі богослужіння проводилось різними мовами: грецькою, грузинською та вірменською. Коли почалися суперечки після Четвертого Вселенського Собору, він вийшов з пустелі і, прийшовши в Єрусалим, у храм Гробу Господнього, став на амвон та зачитав своє послання: «Хто не приймає чотири Вселенські собори, як і чотири Євангелія, той нехай буде анафема!», за що і був вигнаний у заслання і зміг повернуться на місце лише по смерті імператора Анастасія. Спочив святий у глибокій старості в 529 році, маючи 105 років. Тіло його було поховане в печері трьох волхвів.

Преподобний Антоній

Антоній народився у 251 році в Єгипті. В 20 років залишився круглим сиротою з малолітньою сестрою під опікою. Одного разу юнак прийшов в храм і почув слова денного Євангелія, які читав диякон: «Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною» (Мф. 19, 21). Чуйне серце юнака сприйняло їх як знак. Залишивши сестру на піклування в громаді дів, він пішов у пустелю, в якій перші двадцять років жив у повній самоті та мовчанні. Диявол дуже сильно докучав преподобному різного роду нападами. Коли у повному безсиллі Антоній лежав на землі, вже повністю вимучений ворогом у брані, йому явився Сам Христос, втішаючи та підбадьорюючи.

У 305 році преподобний Антоній перериває своє відлюддя на прохання пустельників, які селилися неподалік, наслідуючи його своїм життям. Відомо також, що преподобний приходив в Александрію під час гоніння Максиміана, навіть у найстрашніші місця, підбадьорюючи християн не боятись. Після 313 року він переселяється до Суецької затоки, де засновує монастир. Примітна була зустріч Антонія з Павлом Фівейським, який дуже давно залишив світ і більше 90 років жив у пустелі. У 350 році, на запрошення святителя Афанасія Великого, залишає відлюддя і приходить в Александрію, де викриває аріянську єресь. Спочив преподобний у 356 році, також на 105-му році життя.

Ось що пише святитель Афанасій про нього: «Оповідання це мало значуще у порівнянні з Антонієвими чеснотами, – пише святий Афанасій, – однак і з цього укладайте, яким був Божий чоловік Антоній. З юних років і до такого віку дотримуючий рівну старанність до подвижництва, ні по старості не тішивший себе дорогими харчами, ні по немочі тіла свого не змінювавший виду свого одягу, ні в чому проте ж не зазнав він шкоди, Очі у нього були здорові і неушкоджені і бачив він добре. Не випало у нього жодного зуба, а лише ослабли вони в яснах від похилого віку старця. Здоровий він був руками і ногами (...). А що всюди говорили про нього, всі дивувалися йому, навіть ті, що не бачили, любили його – це служить доказом його чесноти і Боголюбивої душі».

Преподобный Макарій

Мабуть, окрім святого Макарія, немає більше нікого, кого б сучасники назвали земним Богом.
Народився Макарій близько 300-го року, також у Єгипті. Прожив, правда, не таке довге життя, порівняно з Антонієм і Феодосієм, але все ж, не менш доброчесне і сповнене боротьби зі світом, плоттю та дияволом.

Дуже рано, за наполяганням батьків, одружився, але незабаром і дружина, і батьки його померли. Під час сильного горя юнак почав особливо вчитуватись у Святе Письмо, за наполяганням єпископа був навіть зведений в іподиякона, але обтяжувався цим служінням і пішов у пустелю до преподобного Антонія, ставши його учнем. Через деякий час йде в Скитську пустелю, де досягає великого успіху у чеснотах.

Все ж, у сорокарічному віці, за наполяганням братії, його рукопокладають у священики. В цьому ж віці, згідно з церковним переданням, він отримав дар чудотворення і прославився багатьма чудесами, включаючи воскресіння померлих. Так, за переказами, святий воскресив мертвого, щоб переконати єретика, який заперечував можливість воскресіння. З пізніших свідчень про життя Макарія відомо, що він міг так звертатися до померлих, що ті могли говорити вголос. Відомий випадок, коли мертвий свідчив для виправдання невинного, інший померлий розповів, де заховані речі, що позбавило його сім'ю від рабства.

Близько 360 року Макарій заснував у Нітрійській пустелі монастир, що отримав згодом назву монастир Макарія Великого. Також постраждав від аріан, був у засланні. Помер у заснованій обителі, маючи 90 років від народження.

Преподобний Євфимій

Народився близько 377 року і в три роки втратив батька. На прохання матері опіку над трирічним хлопчиком взяв на себе єпископ, який згодом рукопоклав Євфимія у священики, поставивши його надзорником над місцевими монастирями. Керування обтяжувало молодого ієромонаха, і він відпрошується у єпископа в паломництво по Єрусалиму, після якого вже не повернувся назад, а пішов у Лавру Харитона Сповідника, але оселився в одній з келій за обителлю разом з іншим відлюдником Феоктистом. В печері почали вони вдвох звершувати богослужіння.

Відомо, що Євфимій зцілив сина одного арабського філарха та хрестив його і весь той народ. Набувши слави і тут, він йде в пустиню Зіф, там, у вдячність за позбавлення від біснування сина, протокомит одного з сіл побудував обитель, яка стала згодом Лаврою преподобного Євфимія. Орім подвигів умертвіння плоті, Євфимій боровся також за чистоту віри. Коли палестинське чернецтво у своїй більшості не визнало рішень Четвертого Вселенського Собору, Євфимій одинцем і в повній рішучості захищав Православне віровчення. Спочив у своєму монастирі у 473 році.

Замість післямови

Лише на перший погляд може здатись, що подвиги і боріння цих чотирьох стовпів християнства віджили своє, і нашому поколінню немає у чому брати з них приклад. Що стосується аскетичних праць, можливо, і не всі, в силу відмінності менталітету та культури, вдасться застосувати в особистому житті, але... Те, що стосується їхніх ревнощів до чистоти віри і турботи про своє спасіння, для всіх християн, а тим більше православних, актуальне в усі часи. У наш час, коли в Україні у безлічі витають різні релігійні нелади, їхній  приклад є безцінним: як преподобні Феодосій і Антоній, не боятися називати речі своїми іменами і там, де треба, стати на захист Православної віри; не боятися втратити однодумців, а як преподобний Євфимій, навіть наодинці, стояти на чистоті віри. І тоді міцною вірою, як у преподобного Макарія, людині, яка живе свято, стануть можливі навіть найнеймовірніші речі.