Від Шептицького до Бабиного Яру

Минулого тижня в Україні відбулися масові жалобні заходи, приурочені до 75-річчя жахливої за своїм характером і масштабом трагедії в Бабиному Яру.

Гучний резонанс і обурення деяких українських політичних діячів викликав приїзд голови держави Ізраїль Реувена Рівліна та його виступ у Верховній Раді в ході парламентських слухань «75-та річниця трагедії Бабиного Яру: уроки історії та сучасність». У зверненні до народних депутатів президент Рівлін заявив: «Близько 1,5 млн євреїв були вбиті на території сучасної України під час Другої світової війни в Бабиному Яру і в багатьох інших місцях. Їх розстрілювали в лісах, біля ярів, зіштовхували в братські могили. Багато пособників злочину були українцями. Серед них особливо виділялися бійці ОУН, які знущалися над євреями, вбивали їх і в багатьох випадках видавали німцям».

Досі ведуться палкі суперечки та наукові дискусії щодо причетності бійців ОУН до злочинів, скоєних німецько-фашистськими загарбниками у вересні 1941-го у Києві.

Вся діалектика сучасних апологетів, які мають твердий намір «вигородити» українських колабораціоністів, зводиться з даного питання до кількох пунктів, а саме:

- воювали на боці окупантів не всі члени збройних формувань ОУН;
- ті, хто погоджувався співрацювати з окупаційною владою, не геть усі і необов'язково брали участь у розстрілах і звірствах, здійснюваних щодо мирного українського населення.

Нещодавно директор українського Центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський сказав наступне: «Сьогодні українські історики, яким близько 30 або трохи більше 30, зайнялися дослідженням колаборації. Вони не бояться про це писати – не тільки про тих, хто рятував, про тих, хто не рятував. Вони кажуть: "Це наше минуле", не екстраполюючи провину на тих, хто живе сьогодні в країні. Ми повинні взяти відповідальність за пам'ять про минуле і, головне, не дозволяти політикам інструменталізувати минуле, історію, не виривати з контексту».

Так от, одним з тих, хто «не рятував», був Андрій Атанасович Мельник. Історія його бойових подвигів веде свій початок ще з часів Першої світової війни, коли він, будучи поручиком сотні українських січових стрільців, брав участь у битві на горі Лисоня (вересень 1916 р.) у складі австро-угорських коаліційних військ проти російської армії.

Протягом більше 20 років він активно займається громадсько-політичною діяльністю, в тому числі є одним з організаторів напівлегального військового революційно-політичного формування, відомого під назвою «Українська військова організація» (серпень 1920 р.). Керівником УВО був Євген Коновалець.

Дещо пізніше, в 1929 році, у Відні створюється організація ОУН, куди увійшла і УВО. Нескладно вгадати, хто став її «вождем», – той самий Євген Михайлович Коновалець. Нова організація, заснована на ідеї націократії (головний девіз «Держава – понад усе!»), поступово зближується з соціал-демократами, які встали при владі у Німеччині. ОУН починає активно співпрацювати з німецькими спецслужбами. У Берліні та Данцигу (сучасний Гданськ, Польща) діють курси радіотелеграфістів та військових інструкторів.

Коновалець пише своєму духівнику митрополиту Андрею Шептицькому: «Все йде добре. Щасливий початок 1933 року створив умови, за яких наша визвольна акція набирає все більших обертів і сили. Час перевірив нашу дружбу і співпрацю з німцями, а перевіривши, показав, що, незважаючи на багаторазові спокуси примиритися з поляками, ми обрали єдино правильну орієнтацію. Цим ми завдячуємо виключно Вашій Ясновельможності».

Військовою підготовкою членів ОУН займаються професіонали з II Відділу німецької розвідки (Abteilung Abwehr II Sonderdienst), що спеціалізуються на терактах, диверсіях і виконанні особливих завдань.

Отже, українських націоналістів планомірно готують до бойових дій на території майбутнього супротивника, тобто Польщі; вони відповідають за інсценізацію повстань, нагнітання нестабільності та знищення важливих об'єктів.

Після вбивства голови ОУН Є. М. Коновальця, у вересні 1938 р. в Данціг (Гданськ, Польща) прибуває його заступник Андрій Мельник. Коновальця і Мельника пов'язували не лише ділові стосунки. Їхнє знайомство тягнулося ще з часів полону 1916 року. Андрій Атанасович був багато у чому зобов'язаний вбитому. В кінці 20-х, після відбування тюремного ув'язнення в польській тюрмі, Мельник служив митрополиту Андрію Шептицькому на посаді керуючого лісами Української греко-католицької церкви. Цим призначенням він був зобов'язаний особистому раднику і банкіру митрополита Степану Федаку (старшому), дочка якого, Ольга, була одружена з Коновальцем. До речі, з часом Мельник одружився з її сестрою Софією і теж став зятем С. Федака.

Повернемося до подій осені 1938 року. Увечері 11 вересня відбулася зустріч «вузького керівництва ОУН», на якій А. Мельник взяв на себе керівництво українським націоналістичним рухом, організаціями ОУН-УВО. Також під його головуванням мав відбутися Другий збір (Конгрес) українських націоналістів, запланований раніше ще Є. Коновальцем.

Оскільки залишатися на території Польщі було небезпечно, Мельник їде до Берліна, а звідти прямує до Риму. Саме тут і відбувся 27 серпня 1939 р. Другий Конгрес українських націоналістів, на якому головою організації був обраний А. Мельник. Йому надали титул «вождя», проголосивши відповідальним лише «перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням».

Обрання Мельника відбулося при підтримці і схваленні митрополита Андрія Шептицького, який брав активну участь у внутрішніх справах ОУН. Світоглядні позиції Шептицького і націоналістів збігалися в деяких питаннях. Вони разом опиралися матеріалізму і комунізму, відстоювали незалежну українську державу та сподівалися на об'єднання православних і греко-католиків в єдину українську церкву.

Архієпископ УГКЦ Іоанн Бучко (що був помічником митр. А. Шептицького з 1929 р.) писав наступне про Андрія Мельника: «Полковник Мельник – це найкраща людина, якого українці можуть мати за вождя. Працьовитий, побожний і шанований усіма – він мало говорити, зате робить... Він ніколи не зводить довір'я... Андрій Мельник має довір'я серед народу і народ гордій на нього».

Восени 1939 року Західна Україна увійшла до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Члени ОУН по-різному відреагували на цю подію. Більш молоді і завзяті прийняли сторону С. Бандери, який пропонував діяти малими диверсійними групами на території Галичини, зайнятої тоді більшовиками. Друга група, очолювана А. Мельником, дотримувалася більш «помірного» погляду на проблему і вважала, що слід дотримуватися німецької політики, акумулюючи сили в еміграції для рішучих дій у подальшому.

У лавах українських націоналістів відбувається «розкол», який привів до остаточного розриву на Краківському з'їзді ОУН у лютому 1940 р. Тоді була створена Революційна фракція ОУН, яка отримала назву ОУН (б), за прізвищем С. Бандери, на відміну від ОУН (м), на чолі якої залишився А. Мельник. Митрополит УГКЦ Андрій Шептицький болісно сприйняв розділення серед «борців за незалежність України», але слід думати, що все ж прийняв сторону «мельниківців».

Читайте також: Митрополит Шептицький – патріот України чи Німеччини?

Отже, з початку 40-х Мельник знаходиться в Берліні, звідки керує підпільною роботою на території УРСР. У серпні 1939-го року Вільгельм Франц Канаріс, керівник розвідки Третього рейху, пообіцяв Мельнику, що після того, як землі Західної України будуть взяті німецькими військами, останній буде призначений вождем українського народу. Колишній ідеолог ОУН М. Сціборський (автор ідеї «націократії») навіть склав проект конституції, згідно з яким на території України передбачалося утворити «тоталітарну, авторитарну, корпоративну державу» на чолі з Мельником.

У липні 1941 року Андрій Мельник, після нападу Німеччини на СРСР, направляє листа Адольфу Гітлеру, в якому заявляє: «Український народ як ніхто інший, борючись за свою свободу, всією душею переймається ідеалами нової Європи. Прагнення всього українського народу – брати участь у здійсненні цих ідеалів. Ми, старі борці за свободу 1918-1921 років, просимо надати нам і одночасно нашій українській молоді честь участі у хрестовому поході проти більшовицького варварства. Разом з Легіонами Європи просимо і ми надати нам можливість крокувати пліч-о-пліч з нашими визволителями – німецьким вермахтом і створити з цією метою українське бойове з'єднання».

2-3 серпня 1941 року був сформований «Буковинський курінь» – напіввійськовий підрозділ, до складу якого увійшли бійці з похідних груп ОУН (прибічників Мельника). Засновником «куреня» та його першим керівником став Войновський Петро Олександрович. Цей підрозділ було створено за угодою Мельника і Канаріса, а тому було повністю профінансовано німецькою розвідкою і прямувало з дозволу німецького командування на окуповані українські території для формування органів колабораціоністської адміністрації і поліції.

До речі, курінь супроводжував вже добре відомий М. Сціборський, який був убитий 30 серпня 1941 р. в Житомирі і тому не зміг прибути до Києва, куди так люто прагнули бійці ОУН.

Київ було захоплено 19 вересня 1941 року... 23 вересня митрополит Андрій Шептицький направив Гітлеру вітального листа, в якому писав: «Ваша Екселенціє! Як голова Української греко-католицької церкви, я передаю Вашої Екселенції мої сердечні вітання з приводу оволодіння столицею України, златоглавим містом на Дніпрі – Києвом!.. Бачимо в Вас непереможного полководця незрівнянної і славної Німецької армії. Справа знищення і викорінення більшовизму, яку Ви, фюрер Великого Німецького Рейху, поставили собі за мету в цьому поході, забезпечує Вашої Екселенції подяку всього Християнського світу. Українська греко-католицька церква знає про істинне значення могутнього руху Німецького народу під Вашим керівництвом... Я буду молити Бога про благословення перемоги, яка стане гарантією тривалого миру для Вашої Екселенції, Німецької Армії й Німецького Народу».

Разом з передовими частинами вермахту до міста увійшли бійці «Буковинського куреня». Пан Мельник теж особисто прибув у Київ 21 вересня 1941-го року. Тоді ж, у вересні 41-го, під керівництвом ОУН (м) був створений «Київський курінь».

Обидва ці підрозділи брали активну участь у розстрілах у Бабиному Яру, арештах і стратах киян. «Мельниківці» проповідували тотальний антисемітизм. В одній з листівок, яка була звернена до молодих українців, говорилося: «ОУН несе Тобі, українська молоде, визволення, свободу і світле національно-природнє життя на Твоїй землі, де не буде: ні кацапа ні жида, ні ляха». В оприлюдненій 5 липня 1941 року листівці за підписом Андрія Мельника говорилося: «Смерть жидівським прихвостням – коммунобільшовикам!».

У жовтні-листопаді 1941 р. Буковинський та Київський курені були розформовані, а на їх основі була створена Київська допоміжна поліція під командуванням Петра Захвалинського, а також 115-й і 118-й шуцманшафт батальйони.

Колишній керівник «Буковинського куреня» П. О. Войновський після розформування підрозділу був призначений командиром карального батальйону СС в чині штурмбанфюрера.

П. Захвалинський обіймав посаду коменданта поліції Києва до початку 1942 року. Наприкінці 1942 р. переведений на посаду сотника 2-ї сотні 115-го батальйону  шуцманшафт, який здійснював каральні операції проти партизан спочатку в Україні, а потім і в Білорусії. 22 березня 1943 року батальйон спільно з військовослужбовцями німецького батальйону СС «Дірлеванґер» взяв участь у знищенні жителів білоруського села Хатинь...

Сьогодні можна прочитати, що пан Мельник послідовно облишив ідею створення української незалежної держави, через що був заарештований гестапо і з лютого 1944 р. перебував у концентраційному таборі Заксенгаузен.

По закінченні війни він жив у Німеччині та Люксембурзі, де активно займався консолідацією українських емігрантських сил. На відміну від убієнних жінок, дітей і старих людей у Бабиному Яру, доля виявилася більш прихильною до Андрія Атанасовича.