Притча про двох боржників

Під час сьогоднішнього недільного читання ми почули дивовижну по глибині і значенню притчу Спасителя. Під час свого земного життя Іісус Христос дав нам лише одну молитву, яку знають християни всього світу. Це молитва «Отче наш».

Сьогодні ми з вами почули притчу, яка пояснює останні слова цієї молитви – «И остави нам долги наша, якоже и мы оставляем должникам нашим». Притча ця розповідає про те, що наші відносини з ближніми є моделлю ставлення до нас Бога. Не випадково святі отці говорили: «Від ближнього порятунок і загибель.» (Антоній Великий). Боже милосердя і милосердя людське йдуть, тримаючи одне одного за руку. Як тільки людина відпустить руку милосердя до ближнього, вона негайно втрачає і руку милосердя Божого.

У притчі розповідається про людину, яка була винна Цареві колосальну суму грошей. Справа в тому, що сума, про яку йдеться в притчі, є фантастично великою. Талант був найбільшою грошовою одиницею в Римській Імперії. Річний дохід з Ідумеї, Іудеї і Самарії становив усього лише шістсот талантів. Найбагатша провінція Римської імперії – Галілея, давала скарбниці доходу не більше трьохсот талантів у рік. Сумою в десять тисяч талантів не володів навіть Римський імператор. У перерахунку на еквівалент наших дорогоцінних металів, це мільйони і мільйони доларів.

І ось ця фантастична сума прощається боржнику Царя... Не важко зрозуміти його окриленість радістю. Це було рівносильно воскресінню з мертвих. Якби не це прощення, то життя боржника та його близьких було б пекельним. Але ось він, ще перебуваючи в ейфорії від цієї раптової радості, бачить брата, такого ж, як він сам. І згадує, що той винен йому 100 динаріїв. Це одна п'ятисоттисячна
від суми прощеного йому боргу. Динарій – найдрібніша монета того часу. Різниця в боргах колосальна. Прощений боржник починає душити свого товариша, щоб той віддав йому гроші. Він його навіть садить до в'язниці, вимагаючи повернення боргу. Цареві Слуги донесли про цей вчинок прощеного боржника своєму Владиці. Викликавши до себе прощеного раба, Цар докоряє йому за те, що той не вчинив зі своїм боржником так само милосердно, як і Він вступив з ним, змінює до нього своє ставлення і саджає у в'язницю, поки той не віддасть увесь борг, до останньої копійки. Віддати таку величезну суму він не міг навіть не волі, та вже тим паче він ніколи не віддасть її, перебуваючи у в'язниці. Це означає, що він потрапив до в'язниці навічно.

Про що вчить ця притча? Бог прощає нам все. Нам прощені гріхи, які ми ніколи б не могли оплатити своїми чеснотами, яких до того ж немає. За них сплачено Кров Сина Божого. Немає у нас такої розмінної монети, яка б конвертувалася по відношенню до Крові Спасителя. Нам запропоновано конвертацію за нескінченно низьким курсом. А саме, прощати так само, як і Бог простив нам. Якби навіть увесь світ був нам винний, то й це нічого б не коштувало порівняно з тим, що ми отримуємо від Бога у Вічності. «Око не бачило, і на думку людині не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» – вчить нас Святе Письмо. Щоб отримати це незліченне багатство, від нас потрібно тільки одне – пробачити від усього серця, від усієї душі інших. Слуги Небесного Царя, його святі Ангели спостерігають за тим, як ми це робимо у своєму житті, і доповідають Йому, чи достойні ми Його найвищого милосердя.

Наша душа схожа на літній океан. Десь на його поверхні катаються діти на матрациках, хтось займається віндсерфінгом, хтось катається на водному мотоциклі. Можна дивитися на цю світлу, радісну ідилію, розчулюючись, годинами. Але якщо ми спробуємо пірнути в батискафі в глиб, то побачимо зовсім іншу картину. А якщо ми сядемо в глибоководний підводний човен, то в невелике вічко його ілюмінатора побачимо таких монстрів, які не приходили на думку навіть найобдарованішому режисеру фільмів жахів. І всі ці чудовиська плавають в глибинах нашої особистості. Живе в нас і заздрість, і ненависть, і образливість, і гординя, і багато-багато іншого.

Більшість наших образ походить від руху цих глибоководних монстрів. Часто ми самі придумуємо про інших таке, про що вони навіть і не здогадуються. Не так на нас подивилися, чи не так привіталися, тоном неприємним до нас звернулися. І ми можемо нафантазувати собі таке, що й на голову не натягнеш. Починаємо домислювати, додумувати, складати, і з цього виростають томи багаторічних образ, непорозумінь, невисловлених докорів та інше. Ми вважаємо, що нас активно ненавидять, або недооцінюють, або не розуміють і тому подібне.

Світ активно ненавидить тільки великих святих. До нас ця ненависть не має ніякого відношення. Це та сама ненависть, з якою світ ставився до Господа Іісуса Христа. Її гідні ті, хто слідує за Богом. Ми ж, в основній своїй масі, люди дрібні, дуже далекі від святості. І вся так звана ненависть до нас людей – це, в більшості випадків, або фантазії і вигадки нашої уяви, або ж проекції наших власних пристрастей на нашу душу і свідомість.

Ось все це поверхневе лушпиння нам пропонується змести зі свого серця, щоб Бог зміг нам простити все те, що ми Йому і ближньому заборгували. Господь ставить нам дуже легку умову для порятунку. «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших.» (Мф.6:14, 15). «Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд» (Як.2:13).

Нам потрібно лише скористатися цим шансом на порятунок, тому що нам сподіватися на свої чесноти, як мінімум, нерозумно. Тому дуже важливо бути уважним до свого серця. Як тільки зле почуття до ближнього буде рости на його полі, не полінуємося відразу ж від нього позбутися, тому що воно може позбавити нас милості Отця Небесного і надії на порятунок.