Великі святині маленького міста

15 липня, щороку, у Свято-Воскресенському храмі м. Острог — друге престольне свято, друга Пасха, день відкритих дверей, як жартома називають цю дату самі містяни. “Христос Воскресе! Воістину Воскресе!” — так традиційно вітаються сьогоднішні у Свято-Воскресенській громаді ось уже 9 років.

Слова преподобного Серафима Саровського “Посеред літа заспівають Пасху” збулися для вірян храму у день пам'яті Охтирської ікони Матері Божої у 2007 році. Тоді, 15 липня, двері Свято-Воскресенської церкви після дворічної перерви знову розчинилися для вірних, із дзвіниці лунав благовіст, а Божественна Літургія служилася Пасхальним чином.

Свято-Воскресенський храм був закладений у другій половині XVI ст. Перша згадка про церкву в ім’я Світлого Воскресіння Христового на Новому місті зустрічається в документах Луцького братського монастиря XVI ст. Там, під 1591 роком згадується священик цієї церкви Григорій. Ще одне свідчення про Воскресенський храм маємо в описі 1620 р. володінь молодшого сина Василя-Костянтина Острозького – князя Олександра. У 1636 р. храм був закритий його дочкою Анною-Алоїзою Ходкевич після того, як на Пасху, у великодній понеділок, відбулась сутичка православних міщан, котрі йшли до церкви Хресним ходом із Богоявленського собору, з гайдуками княгині. Настоятеля храму тоді вигнали з міста, а церкву закрили. Опечатаний храм поступово занепав.

У 1672 р. на кошти жителів Нового міста була зведена нова дерев’яна церква. Вона неодноразово згадується у реєстрах Острога, особлива увага у записах приділена іконі Богоматері з іконостасу храму. Згодом дерев’яна будівля прийшла в занепад. У 1910 році на місці дерев’яної церкви, на території старого кладовища XVIII століття, було збудовано муровану, у так званому єпархіальному стилі.

За свій столітній вік Воскресенський храм неодноразово ставав пристанищем для тих, хто бажав принести свою молитву Господові та прихистком у роки війни. Жодного разу двері храму не були зачинені перед православними. Навіть у нелегкі часи радянських гонінь молитва в храмі не припинялась. І лише гонителі нового покоління, у 2005 році, в часи червоніївського беззаконня здійснили спробу захоплення вікового храму. У 2005 році в результаті міжконфесійного конфлікту, що тривав майже два роки, богослужіння проводилися просто неба. Віряни не покидали свою святиню ні вдень ні вночі, сподіваючись на допомогу Матері Божої і відновлення справедливості.

Чи милістю Божою, чи молитвами Його Матері, древні чудотворні ікони Якої зберігаються в храмі, чи проханнями 40 мучеників за віру, мощі яких спочивають під престолом Воскресенської церкви — зараз, після усіх цих випробувань, громада храму дружна, згуртована і готова йти за своїм настоятелем, протоієреєм Віктором Земляним, і у вогонь, і у воду. Як жартують самі віряни — тільки вперед, до Царства Небесного.

Ікона Охтирської ікони Божої Матері з'явилася у храмі Нового міста у страшні часи голодного лихоліття 1932-33 рр. Відомо, що з 1921 до 1939 р. по річці Вілії (яка тече Острогом і розділяє місто навпіл) проходив кордон між Польщею і СРСР. Вочевидь, ця ікона там же була обміняна на хліб чи інші продукти харчування. До початку 80-тих за образ забули. У 1981 році, коли настоятелем церкви був протоієрей Ростислав Трепачук, під час прибирання на дзвіниці було знайдено масивну запилену ікону. Трохи обтерши пилюку, перед здивованими поглядами прихожан з'явився напис: «Истинное изображение новоявленого чудотворного образа Пресвятыя Богородицы Ахтырския, яже обретаеся в граде Ахтырке, в церкви Покровской». Поруч — печатка Священного Синоду. Стало зрозуміло, що це — перша копія, а може — і оригінал чудотворної ікони Охтирської Богородиці 1739 року, який зник у 1929 році після зруйнування богоборцями Покровської церкви у м. Охтирка на Сумщині.

Зараз ікона Богоматері прикрашена великою кількістю коштовностей, що люди жертвують у знак вдячності за благодатну допомогу Матері Божої перед її чудотворним образом. Найпримітнішим серед них є золотий хрест великого розміру. Як розповідає настоятель храму, протоієрей Віктор Земляний, він належав людині, яка прийшла до віри і до Бога шляхом гонінь на Церкву. Ні, він не страждав від утисків — цей чоловік сам був у числі “активістів”, котрі захоплювали Свято-Воскресенський храм у 2005 році. Жменька людей, які своїми тілами тоді закривала вхід до церкви, не могла зупинити агресивних молодиків.

— Тоді бабуся Зіна, як останню надію, виставила перед собою ікону Богоматері Казанської, — розповідає отець Віктор. — Іван (назвімо його так —авт.) саме замахнувся ногою на стареньку з іконою, як відчув страшний біль, шию опалило, наче вогнем, а товстий золотий ланцюжок, який не під силу було порвати і кремезному чоловікові, буквально розплавився прямо на шиї.

«Козачки», яких очолював молодик, обшукали біля місця пригоди все, але масивний золотий хрест, наче крізь землю провалився. Храм тоді так і не вдалося захопити, а уже через два роки, коли парафіяни відстояли своє право молитися у ньому, жінки порядкували на клумбах. Одна із них принесла знахідку з клумби, що на протилежному боці церковного подвір'я, метрів за 200 від входу, — чималий золотий натільний хрест.

— Не зовсім розуміючи, що із ним робити, я залишив його у церкві. Рішення прийшло через кілька днів, — згадує священик. — Я був у вівтарі, прибирав саме, як почув, що мене кличуть. Вийшов і остовпів — переді мною стояв Іван. Він і розповів про те, як склалося його життя за цих два роки. Не в праві переказувати подробиці, але нічого хорошого, одним словом, не відбулося. Чоловік покаявся, почав жити церковним життям, але вина за гріх, що він вчинив тут, на порозі храму, не залишала його. Тому він і приїхав, показав великий шрам від опіку розплавленим ланцюжком на шиї з 2005 року, а я показав йому знахідку, викопану на клумбі. Він упізнав свій натільний хрест. І пожертвував його до ікони Тієї, Яка Своїми молитвами випрошує у Господа прощення для всіх.

Ще однією великою святинею Свято-Воскресенського храму є ікона Божої Матері Острозької, датована кінцем XVIII ст. «В Новоместской, что на предместье города Острога, церкви есть благодатная икона Божьей Матери, — повідомляють автори збірника, присвяченому 900-річчю Православ’я на Волині. — Народ почитает эту икону чудотворною, и по временам во множестве собирается на поклонение ей. Но о происхождении этой, несомненно древней иконы, ни письменных документов, ни определенных устных преданий не имеется».

Відомо, що Острозька Богородиця прославилась як чудотворна ще з кінця XVIII ст., про що свідчать вотивні прикраси — металеві пластинки із зображенням того, чого просять у Бога, або за видужання чого Йому дякують, — серця, руки, ноги і т. п.

За однією із версій, Острозький образ є копією більш ранньої ікони, можливо, Межирицької «Життєподательниці». Про це свідчить тильна сторона дошки, на якій написана ікона, власне метод побудови кіота. За свідченнями історичних джерел, ще в кінці XVI ст. у іконописних майстернях князів Острозьких писали копії їх родового образу — Острозької Одигітрії — тієї самої ікони з храму Нового міста. Образ, як чимало чудотворних у XVIII столітті, було короновано Папою Римським Бенедиктом XІV у 1779 році. Наприкінці 70-тих рр. з іконою сталася напівдетективна історія: чудотворний образ зник. А у 1982 році, о 4 ранку, коли церковний сторож бачив найсолодший сон, у вікно сторожки постукали. Поки чоловік спросоння схопився, поки вибіг надвір – вже нікого не було. А біля порога стояла ікона Острозької Богоматері.

Можна тільки уявити, наскільки намоленим є образ, біля якого молилися вже десятки поколінь. Уже наші сучасники прикрасили ікону своєї Заступниці ювелірними виробами у знак вдячності за допомогу.
Примітно, що практично ніхто із наших співрозмовників не хоче розповідати про власний досвід благодатної допомоги Богоматері — хтось соромиться, хтось каже, що Господь і Його Пречиста Мати й так про все знають, а іншим про те чути не потрібно. Як би там не було, але щороку кількість прикрас-пожертв на іконі збільшується, а всі молебні у Свято-Воскресенському храмі служаться саме перед іконою Острозької Богородиці.

Останнє зафіксоване зцілення відбулося з хлопчиком із одного з сіл на Здолбунівщині. У дитини тіло вкривали рани, з яких сочилася сукровиця. Він не міг ні сидіти, ні ходити, практично не спав, були труднощі з відвіданням школи. Записи у медичній карті підтверджують важкий стан хлопчика. Так тривало місяць. У неділю, після молебню біля образу Острозької Божої Матері, за свідченням мами дитини, ранки почали гоїтися, а виразки — зникати. У понеділок хлопчик пішов до школи, а в четвер уже виступав на шкільному святі. На місці ран лишилися тільки білі цятки.

І отець настоятель, і віряни храму щиро вірять, що прийде час, дослідники скажуть своє слово і вся повнота Православної Церкви спільно святкуватиме пам’ять не тільки Охтирської, а й Острозької ікони Матері Божої.