Чудеса з небес
Якщо Ви скептик і звикли в усьому бачити підступ – цей фільм Вас не переконає. Якщо «містицизм» віри для Вас не більше, як вигадка «обмежених диваків», – він не для Вас. Якщо домішок сектантських дурощів може Вам зіпсувати увесь «смак» навіть ідейно «правильного» кіно, Вам краще обрати іншу кінострічку для перегляду. Однак, якщо Ви з тих, хто все ще вірить у добро і залишає в своєму житті місце для чуда, – це те, що Вам потрібно. Якщо Ви знаєте, що значить бути наодинці з ситуацією, коли ніщо не може допомогти і навіть Господь перестав бути для Вас надією, – не оминайте увагою екранізацію мемуарів американки Крісті Бім, яка поділилася з іншими тим, як сама пережила великий біль і змогла не втратити основного – віри. Якщо Ви ще не переконалися у тому, що віра – це найбільша сила, яка є в людини, Ви мусите переглянути «Чудеса з небес» («Miracles From Heaven», 2016).
Християнська драма мексиканського режисера Патрісії Рігген заснована на реальних подіях. Невиліковно хвора десятирічна Аннабель Бім, дочка Крісті, не лише залишилася живою після падіння з 10-метрової висоти, але й незбагненним чином зцілилася від давньої хвороби. Прецедент, який стався в Техасі, сколихнув не лише життя сім’ї Бім, але й цікавість тих, хто проникся її історією, зокрема, творців фільму «Чудеса з небес».
В кінострічці протестантська сім’я Кевіна та Крісті Бім показана «ідеальною» – щасливе подружжя з трійкою дітей на фоні природи. Привабливий добрий фермер (Мартін Хендерсон), який відкрив свою ветеринарну клініку, красуня-дружина (Дженніфер Гарнер), яка завжди його підтримує, і чарівні донечки, які люблять одна одну та своїх батьків. Патрісія Рігген не випадково зробила сім’ю Бім такою – Христос, Який був розіп’ятим на хресті, не залишає без випробувань навіть такі «зразкові» родини, і навіть «добропорядні» християни можуть переживати кризу віри. А вона, ця криза, особливо важка, коли ідеальна картинка твого життя розсипається, як картковий будиночок...
В Анни Бім параліч шлунково-кишкового тракту, однак лікарі довгий час не можуть встановити діагнозу, в той час як дівчинка невимовно страждає. Та навіть коли їм вдається це зробити, результати не втішні – хвороба не підлягає лікуванню. «Чому Бог мене не вилікував?», – запитує Анна у своєї мами, а насправді кожен хоче знати відповідь на це запитання. Маленька дівчинка, яка любить Господа, невиліковно хвора, в той час як ті, хто Його буквально ігнорує, живуть безтурботним життям. Проте відшукати на це відповідь, яка б вдовольнила людину, яка ще «не пізнала» Бога, неможливо. Розгублена ж Крісті підбадьорює свою донечку так, як їй підказує серце: «Я багато чого не знаю, але я знаю, що Він тебе любить».
Однак насправді муки мами Анни незрівнянно більші, адже немає страшнішого болю, аніж бачити, як страждає твоя дитина, і не могти цьому нічим зарадити. Це біль, який може призвести до повної зневіри кожного із нас. «Ти мене чуєш? Ти взагалі слухаєш? Схоже, що ні», – у відчаї звертається до Бога Крісті. Настає момент, коли вона навіть вирішує не ходити до «церкви». Крісті переконує себе у тому, що виною цьому «доброзичливі» прихожанки, які натякають їй на те, що її дочка страждає за батьківський гріх. Однак проблема криється значно глибше – вона в зневірі Крісті, в розчарованості у Тому, Хто хоче забрати в неї її маленьку дочку. Це той момент, коли ти розумієш, що більше у тебе немає віри, що більше ти не можеш молитися…
Ми звикли розраховувати на себе, на іншого, на державу і лише в останню чергу на Бога. Результатом цього стає відчай, який в кризовий момент буквально паралізує людину, яка все життя покладалася на «медичну страховку», хоча тільки віра – єдиноможливий надійний прихисток. Це не про сім’ю Бім, однак і в ній з’являються сумніви. Саме тому у Кевіна єдина відповідь на всі дорікання дружини: «Неможна втрачати віру!». А Господь прийде: тоді, коли шанс отримати консультацію легенди медицини дорівнюватиме нулю, коли остання кредитка виявиться порожньою, коли усі спроби лікування не залишать надії на одужання... Якщо в твоєму серці буде місце для Бога, якщо ти боротимешся до того моменту, коли ще можеш боротися, Він не дасть тобі впасти.
Коли, здається, навіть маленька Анна не може більше чинити спротиву своїй хворобі, і сили її сім’ї практично вичерпано, коли зникає остання надія, Господь і творить чудо. Граючись із сестрами, Анна провалюється у глибоке дупло старого дерева, але попри невтішні прогнози, її дістають із нього фактично не ушкодженою. Після падіння дівчинки медики констатують її непояснюване одужання. Щоправда, чудо стається не без молитви: в момент найвищої напруги Крісті знову починає благати Бога про допомогу, – в фільмі цей момент показано особливо драматично.
Слід сказати, що в боротьбі за життя дочки батько Аннабель Бім також проявляє неабияку мужність. Попри те, що «розраховує» він «тільки» на Господа, Кевін поводиться як справжній мужчина: він готовий працювати цілодобово, аби дістати необхідні кошти на її лікування, він готує їсти для двох доньок, які залишаються із ним, коли дружині доводиться літати з Анною в бостонську клініку, і годує собак, яких до того годувала лише Крісті, а в момент особливої матеріальної скрути без усякого продає свій улюблений мотоцикл… Зі свого боку Кевін робить усе, як і належить чоловікові та батьку.
Коли з тобою стається біда, важливо бути поруч тих, хто тебе любить, – у Анни та Крісті це сім’я. Однак навіть якщо поруч немає нікого, твоєю розрадою стає Господь, якщо ти даєш Йому своє серце. В хворої на рак маленької Хейлі, в палату до якої потрапляє Анна, та її тата є тільки вони самі, – мама дівчинки їх залишила, проте не залишив Бог, про Якого вони дізнаються завдяки сім’ї Бім.
Хейлі: А для чого тобі хрестик?
Анна: Щоб нагадувати, що Господь зі мною.
Хейлі: А зі мною також?
Анна: Звичайно!
Дякуючи Анні, її нова подружка Хейлі вчиться «не боятися» смерті. Щоправда її батько атеїст і йому не до вподоби, що Аннабель Бім розповідає його дочці про Бога. Але … яким нещасним виглядає в той момент герой – як виглядає кожен, хто переживає великий біль без Бога. Однак, Господь не «ставить хрест» на цьому персонажеві: Він сподобляє його стати безпосереднім «свідком» явленого чуда. Працюючи журналістом, чоловік одним із перших дізнається про несподіване зцілення Анни Бім, яку бачив у безнадійному стані. Попри те, що його донечка на той час уже мертва, він приїздить на публічний виступ Крісті в «церкві», щоб підтримати її та подякувати за Бога, в Якого повірив завдяки їм.
Розповідаючи про «чудо», яке було явлено «з небес» їхній сім’ї, Крісті Бім говорить про чудеса, які трапляються з нами частіше, аніж ми їх помічаємо, – це маленькі дива, які можемо бачити у вчинках тих, хто небайдужий до чужої біди. Це дива, які творять добро і любов звичайних людей, а також відкриті серця тих, хто готовий їх прийняти. Не випадково героїня згадує слова Альберта Ейнштейна, який казав, що є два способи прожити життя: можна вважати, що чудес не буває, а можна все навколо сприймати як чудо: любов як чудо, прощення як чудо, кожен день як чудо і найбільше з них – Господа.
Дженіфер Гарнер переконлива в своїй ролі. Вона практикуюча «християнка» (Об’єднана методична Церква Христа в Чарльстоні) і духовні боріння та чудеса віри для неї така ж «реальність», як і для багатьох інших християн. Сама ж актриса переконана, що фільм «Чудеса з небес» про «енергію матері», про силу характеру, який дає віра, про надію на краще, любов і сім’ю. Сімейні цінності, які пропагує ця кінострічка, для багатьох вже «вийшли з моди», але навряд чи когось залишить байдужим те, як шестирічна Аделін разом із батьками та старшою сестрою відмовляється від піци, бо вона з вмістом молока, яке на той час неможна Анні…
Щоправда, завжди знайдуться ті, кому така перспектива видасться неправдоподібною, штучною. «Усі інші герої — глянцеві та блискучі, типові та шаблонні. Відсутня будь-яка глибина, будь-яка тінь осмисленого керування своїми діями та вчинками. Вони роблять так, як їм підказують молитви та віра. І це, звісна річ, виправдовується розв’язкою історії, бо як же інакше?..», – цей іронічний коментар належить авторці однієї з рецензій на фільм «Чудеса з небес». Не вступатиму в дискусію з приводу художніх недоліків фільму – тут кіно-рецензент має рацію, однак стверджувати, що робити те, що «підказує» тобі віра, – це відсутність будь-якої глибини, значить абсолютно не розуміти того, що таке відчуття дії Бога в твоєму житті та молитва.
Бог інакший, аніж наші часто абстрактні уявлення про Нього. Він не приходив у цей світ, щоб було добре кожному із нас, Він не обіцяв, що усі «хороші» та «безневинні» люди будуть позбавлені страждань, і часто Його вибір дійсно ставить нас у «ступор». «Чому Анна поправилась, коли в наш час у всьому світі страждає стільки дітей? Я не знаю чому, – каже героїня Крісті Бім на своєму виступі в церкві, – Але все, через що я пройшла, допомогло мені зрозуміти… що я не одна. І що б не відбулося з кожним із вас, не забувайте головного: що ви не одні! Своїми чудесами Господь нагадує нам про Себе». Нагадує, яким непростим є шлях у Царство Небесне, але Він не залишить нікого, хто хоче його досягти.
«Від того, що вона хвора, Господь не перестав існувати», – це те, що має зрозуміти героїня Крісті Бім, це те, що мають нарешті усвідомити сьогодні ті, хто вперто продовжує ставити під сумнів любов і милосердя Господа на підставі того, що страждають ті, хто ніби «не повинен» страждати. «Повинен», допоки це єдиний спосіб викликати жалість, співчуття та жертовне ставлення до іншого, допоки це єднатиме тих, хто за інших обставин міг би просто знецінити все, чим щодня обдаровує його Господь, допоки це може стати прекрасною нагодою явити людям чудеса з Небес.
