Притча про смоківницю, або «кухарчине» богослів’я…
«Від не достатку простоти – не достаток віри»
архім.Лазар (Абашидзе)
Бувають моменти у житті кожного, коли раптово почуті слова западають у душу і підштовхують людину на тривалі роздуми. Не важливо, що це – уривок виступу по радіо, випадково почутий у маршрутці по дорозі з дому на роботу, чи це фраза із фільму або книги, – важливо те, який настрій вони передають. Для людини ж віруючої, або, як зараз прийнято казати, практикуючого християнина, часто – це фраза або речення із Писання чи творів Святих Отців.
Ось декілька днів тому, мені, можна сказати, в’їлася у голову фраза із Євангелія від Матфея, 24 глава, 32 вірш: «От смоковницы научитеся притчи…». Я знайшов це місце як у самому тексті, так і в тлумаченні Святих Отців, у якому Господь навчає про кончину світу і останні часи, але роздуми мої зараз не про це. Я навмисне не наводив цю цитату повністю, а тільки те, що сидить на думці, як то кажуть, і дійшов ось до яких висновків: по-перше, це унікальність Книги Книг, де кожне слово окремо від усієї фрази наповнене своїм неповторним сенсом; по-друге, не дивлячись на сам сенс усього контексту тієї чи іншої притчі, часто вона підводить читача до зовсім несподіваних висновків. А тепер перейду до того, що саме стало причиною цих роздумів…
Почалося все буденно і зовсім не таємниче – начистити цибулі та моркви для приготування обіду. І ось під час роботи в мене знову ввімкнувся внутрішній магнітофон, що нагадав фразу про смоківницю і всю притчу. Я зупинився, сиджу і розмовляю сам із собою: «Добре! Смокви у нас не ростуть, переді мною лежить цибуля і морква. Яку, наприклад, притчу мені може розповісти морква і цибуля?». А все дуже просто і, водночас, не зовсім просто. Просто, тому що це – речі, які є у кожного на кухні і без чого не обходиться раціон як президента так і бідняка, а не просто тому, що вони, як і увесь процес приготування їжі, розкрили дещо важливе про наше життя. Каструля, у якій ці овочі дружно варяться на вогні – це наше життя, що кипить різними подіями і приводить у рух все, що знаходиться в ній. Овочі та їхня кількість у цьому казанку – це саме те, що необхідно для того, щоб те, що вариться, можна було їсти, тому переважну більшість страви складають морква, картопля та інші, а меншу – сіль, перець і приправи. Зварити суп чи кашу без приправи – вона буде прісна і не смачна, а пересоливши чи переперчивши, її не можливо буде піднести до рота. При правильному використанні продуктів у приготуванні страв кожен компонент, як окремо, так і з усіма разом, буде смачним і приємним на смак, а при неправильному – ви і самі розумієте, що з цього вийде.
Мораль цієї кулінарної філософії дуже проста – достатньо поспостерігати за тими, хто живе біля нас. Хтось із них – картопля, хтось – морква, а хтось – і пекуча цибулька чи навіть справжня сіль. І тільки рука Божа, яка мудро компонує у всесвітньому котлі ці «продукти», робить із тієї «картоплини», «морквини» чи «цибулини» шедевр для Царства Небесного. Кожному головне пам’ятати, що Господь не помиляється, коли «приправами» вносить корективи у наше життя. Такої притчі сьогодні навчила мене «смоківниця», і такі уроки по життю йдуть поруч у інших категоріях та речах, головне бути уважним: «имеяй уши слышати, да слышит»…
