Надприродний та рівноангельський Іоанн
На книжковій полиці кожної православної людини, поряд з найважливішими книгами, створеними працями Святих Отців Церкви, неодмінно знаходиться книга ігумена Синайської обителі святого Іоанна – «Лествиця». Назва книги аніскільки не обманює. Адже творіння Святого Отця дійсно описує сходи, що зводять тих, що йдуть по них на Небеса.
Всі отці-подвижники, безцінною спадщиною яких ми користуємося, писали свої праці не з власної ініціативи, не самочинно, але були змушені до цього або наполегливими проханнями своїх духовних чад, або нападками на Церкву, що посилювалися з боку єретиків та розкольників, або тим та іншим разом. «Лествиця» – не виняток з цього правила. Вона була вимолена у святого авви святим Іоанном, ігуменом Раіфського монастиря. «Виклади нам, невігласам, те, що ти бачив у боговидінні, як древній Мойсей, і на тій же горі; і виклади це у книзі, як на богописаних скрижалях, для науки нових Ізраїльтян» – просив він.
Святий Іоанн був названий Лествичником за назвою своєї головної праці. «Надприродний та рівноангельський» – звертається до нього святий Іоанн Раіфський, «винуватець» появи «Лествиці».
Святкування дня святого преподобного Іоанна Лествичника, крім постійної дати – 30 березня (12 квітня), відзначається ще й у четверту неділю Великого посту. Це підкреслює велике значення життя та праць святого для Православної Церкви.
Життєпис великого подвижника благочестя не згадує нам про те, звідки він був родом. Відомо тільки, що народився він близько 570 року і вже з шістнадцяти років вступив на шлях відлюдницького подвигу. «Будучи шістнадцяти років тілесним віком, досконалістю ж розуму тисячолітній» – пише його сучасник, чернець Раіфського монастиря, Даниїл. Володіючи великим розумом, блаженний юнак душею звернувся до виховання у собі смирення. Дивно, «що, володіючи зовнішньою мудрістю, він навчався небесній простоті». Через дев'ятнадцять років преподобний Іоанн продовжив подвиг священної безмовності у місці, званому Фола, та провів там сорок років у великих трудах. Читаючи «Лествицю», ми можемо лише здогадуватися про ті духовні та тілесні подвиги, вчинені вчителем благочестя, про ті величезні зусилля, витрачені ним для підкорення кожного зі ступенів духовних сходів.
Примітним є такий випадок. Хтось із ченців, на ім'я Мойсей, упросив св. Іоанна стати його учнем. Під час виконання свого послуху над ним нависла загроза загинути під обвалом. У цей же час святому отцю був поданий голос: «Іоанн, як ти безтурботно спиш, коли Мойсей у небезпеці». Святий негайно став на молитву про учня свого. Мойсей був пробуджений голосом наставника, що знаходився далеко, і відійшов від небезпечного місця, чудесним чином уникнувши загибелі молитвами авви.
Ігуменство преподобного Іоанна над Синайським монастирем було передбачене задовго до того, як він був зведений на цю посаду братією. За сорок років до цього, про це пророкували Анастасій Великий та старець Іоанн Саввіат. У день постригу Іоанна, на двадцятому році його життя, авва Стратігій передбачив про нього, «що він буде колись великою зіркою».
Під час святкування призначення святого Іоанна ігуменом Синайської обителі відбулося велике чудо: на самому святі керував та допомагав сам пророк Мойсей, той самий який звільнив народ ізраїльський з єгипетського полону та отримав від Бога Десять заповідей на Синайській горі. Про присутність його на торжестві здогадалися пізніше, коли стали питати, хто ж це був. Ігумен Іоанн тоді сказав: «Залиште його: пан Мойсей нічого не зробив дивного, послуживши у своєму місці».
До кінця свого земного життя преподобний Іоанн наставляв братію на подвиг духовної боротьби та сходження многотрудними сходами, що ведуть у життя вічне.
Сходи ці, за Іоанном Синайським, складаються з тридцяти ступенів. Це число не випадково, але має глибоке символічне значення. Тридцять ступенів означають вік Христа, коли Він вийшов на публічну проповідь. Тільки той, хто досяг тридцяти років, мав право вчити інших, а до цього, у духовному сенсі, вважався ще не зрілим та не готовим.
Тридцять ступенів «Лествиці» поділяються преподобним Іоанном на шість груп:
1. Боротьба з мирською суєтою (ступені 1-4): зречення мирського житія, неупередженість (відкладення піклування та печалі про світ), мандрівництво (ухилення від світу), послух.
2. Скорботи на шляху до істинного блаженства (ступені 5-7): покаяння, пам'ять про смерть, плач про свою гріховність.
3. Боротьба з вадами (ступені 8-17): лагідність та безгнівність, видалення злопам'ятності, нелихослів’я, мовчання, правдивість, відсутність зневіри та лінощів, боротьба з обжерливістю, цнотливість, боротьба зі сріблолюбством, ненаживання.
4. Подолання перешкод в аскетичному житті (ступені 18-26): викорінення нечутливості, малий сон та старанність до братської молитви, тілесне бдіння, відсутність боязні та зміцнення у вірі, викорінення марнославства, відсутність гордині, лагідність з простотою та незлобливістю, смиренномудрість, уникнення пристрастей та зміцнення чеснот.
5. Душевний мир (ступені 27-29): безмовність душі та тіла, молитва, безпристрасність.
6. Вершина шляху – союз трьох головних чеснот (ступінь 30): віра, надія та любов.
Всі ці ступені духовного сходження, з труднощами та бісівськими спокусами, що зустрічаються на них, описані на основі особистого досвідченого осягнення преподобним Іоанном життя у Христі. «Дух Святий говорив його вустами; – пише чернець Даниїл, – свідками цього є багато з тих, які спаслися та донині спасаються через нього».
Одна справа – читати та вивчати «Лествицю» чудового автора, і зовсім інше – сходити по ній. У день пам'яті Іоанна Лествичника на четвертому тижні Великого посту, посилено помолимося великому світочу Православної Церкви, щоб він допоміг нам хоча б почати підніматися описаними ним сходами духовного діяння заради Господа нашого Ісуса Христа, Який є Шлях, Істина та Життя, Владика Неба та Землі, Цар всього видимого та невидимого.
«Якби земний цар покликав нас та побажав би нас поставити на служіння перед лицем своїм; ми не стали б зволікати, не вибачалися б, – крізь століття волає до нас преподобний, – але залишивши все, старанно поспішили б до нього. Будемо ж слухати себе, щоб, коли Цар над царями та Господь над панами, Бог богів кличе нас до небесного сього чину, не відмовитися через лінощі та легкодухість, і на великому Суді Його не з'явитися без відповіді».
