Що шукав і що знайшов святий князь Володимир
Епохальна подія, яка трапилась на зламі тисячоліть, докорінно змінила життєвий устрій і світогляд багаточисельного народу. Йдеться саме про Хрещення Київської Русі, яке навіть сьогодні в усьому світі називають визначальним кроком русичів, людей, правонаступниками яких сьогодні є українці.
Сам акт хрещення однозначно і безапеляційно пов’язують з визначною постаттю мудрого правителя, політика, стратега, святого – рівноапостольного князя Володимира. Саме ця особа зробила вирішальний крок, який визначив майбуття цілої цивілізації. Його насліддя, попри свою давність, цінується усіма нами і сьогодні. Вибір князя Володимира сформував долі цілих поколінь на десятки століть вперед.
Що передувало Хрещенню Київської Руси? Що шукав і що знайшов князь Володимир? Якщо сприймати цю подію, як наслідок духовних пошуків князя, тоді загальна картина чітко вписується в мальовничі оповідання дитячих книг, в яких рівноапостольний князь постає перед читачем таким собі руським духовним Колумбом. Однак, все більше авторитетних істориків, в тому числі – церковних, сходяться на думці про те, що Хрещення Київської Русі є одним з послідовних політичних кроків, який неочікувано для всіх став наріжним каменем, основою усіх основ.
Київська Русь – могутня держава на мапі тогочасної Східної Європи. Зрозуміло, що керування такою територією вимагало постійного розвитку: економічного, соціального, культурного. Тому, як би банально це не прозвучало, князь Володимир від початку шукав не стільки нової віри, скільки нових шляхів розширення власних впливів та зацікавленості у державних відносинах з боку інших народів, які оточували Русь.
Беручи до уваги подібні прагнення, стає зрозумілим, чому такий далекоглядний стратег і політик, як святий князь Володимир, зупиняє свій погляд на Візантійській імперії. Квітуча, в усіх аспектах розвинена держава мала усі переваги в порівнянні зі «старим» світом.
Європа була занурена в темний період своєї історії, який ознаменувався падінням Римської імперії та частими утвореннями нових мікродержав, які супроводжувались постійними міжусобними війнами.
Ісламський світ чимось нагадував тих наших пращурів, які жили тут ще до народження Христа. Кочові племена, які перебували в постійних мандрах, займались набігами та спустошенням. Цей етап русичі пройшли вже дуже давно.
Натомість Візантія – держава-правонаступниця Великої Римської імперії. Країна сталих традицій, високого рівня науки, культури та економіки. Ні для кого не є таємницею, що навіть елементарна торгівля на ринках Візантії обіцяла тогочасним підприємцям нечувані заробітки. Ну і звісно ж – Християнство. Віра, яка для багатьох, в тому числі і для князя Володимира, стала причиною кардинальних змін у житті.
Зважаючи на всі аспекти та порівняльну характеристику тих цивілізаційних систем, з якими мав змогу ознайомитись князь Володимир, вибір на користь Візантії є природнім, продиктованим бажанням наслідувати ту велич та міць, яку руський князь побачив поміж самовдоволених ромеїв.
Прийняття християнства в подібних процесах було однією з вимог представників Візантійської імперії по відношенню до своїх нових політико-економічних партнерів. Подібні випадки зустрічаються дуже часто, особливо коли йдеться про спілкування чи співпрацю християнських народів з так званими варварами, які були язичниками.
Спорідненість в релігійному плані високо цінувалась в той час і збільшувала рівень довіри до партнера. Відмова від своїх релігійних переконань на користь будь-якої іншої віри в ті часи значила надзвичайно багато. Особливу вагу мала відмова язичника від свого культу на користь християнства, адже в тогочасних категоріях подібна «релігійна зрада» часто навіть каралась смертю. Прийняття князем Володимиром Таїнства хрещення було показником його особистої готовності не лише до змін у власному внутрішньому світі, але й в житті ввіреного йому Богом народу.
Ніхто і уявити собі не міг, що подібний вибір князя в подальшому переросте в хрещення цілого народу. Справді, побачене й відчуте правителем Київської Русі спричинило кардинальні зміни в його світосприйнятті і свідомості. Саме в цьому, здавалось би політичному, кроці князя Володимира, Господь явив свою милість. Саме в людській немочі явлена Божа сила, оскільки бажання до економічного, політичного та культурного розвитку призвело до християнізації наших предків і усіх наc.
Князь шукав шляхів до збагачення, але сам того не підозрюючи, знайшов для себе щось набагато цінніше – віру в Христа. Бажання жити краще в плані фізичному, призвело до найважливішого і найкращого вибору в плані духовному/мета-фізичному. Святий князь Володимир піддався величному промислу Божому і Господь являє його нам сьогодні як рівноапостольного, просвітителя Київської Русі.
