Інтерв'ю, взяте у Закхея
Проповідь у Неділю про Закхея.
Коли я готувався до богослужіння в Неділю про Закхея, мені чомусь наснився дивний сон. Неначе я опинився в першому столітті й беру інтерв'ю у Закхея вже після того, як він став першим єпископом Християнської Церкви в Кесарії Палестинській.
– Чому вийшло так, що до зустрічі з Христом жила на землі одна людина, а після зустрічі з Ним з'явилася інша? Як могли статися такі радикальні зміни за такий короткий проміжок часу?
– Може, вся справа була в дереві? – сказав єпископ, посміхаючись. – Коли я на нього заліз, то глянув на своє життя ніби згори. Побачив, що жив у рабській покорі дияволу. Він ніби навів на мене свій палець і змушував переживати про мій добробут, здоров'я, про різні життєві пригоди. Але найголовніше – весь час крав у мене пам'ять Божу. Було таке відчуття, що в мені оселився злісний двійник. Він безперервно думав, сперечався, доводив своє, обурювався, заздрив, озлоблювався. Цей брехун і обманщик змушував мене все бачити у похмурому світлі. Побачивши Христа, я зрозумів – ось Той, кому я можу віддати все і перестати турбуватися про себе. Моя стара людина, мій двійник, залишився стояти внизу під деревом. Без нього я зрозумів, що насправді мені нема про що переживати. Я не тіло, не розум, не почуття. Я є дух, єдиний з Духом Божим, створений за Його образом і подобою. І мені нема чого боятися хвороб, страждань і навіть смерті, бо мій дух до цього непричетний, він вільний.
– Але як же хвороби, занепокоєння, страждання? Невже вони після цього припинились?
- Ні, вони залишилися, але я став вільним. Все, що було мені потрібно, – це віддати своє тіло Богу, щоб не я, а Він Сам про нього дбав. Йому ж я віддав і всі свої думки, гріхи, зневіру, дратівливість та інше. Бог краще за мене знає, що з ними робити і як їх виправляти. А натомість я отримав повну свободу і відсутність будь-якого занепокоєння.
– Хіба так можна?
– Не просто можна, а треба. Розумієш, річ у тому, що християни у ХХI столітті взагалі не розуміють, що таке віра. Вони бояться вручити себе повністю Богу. Їм потрібні якісь гарантії. У цьому ваша проблема. Тому ви такі далекі від спасіння. Ви постійно намагаєтеся промацати майбутнє, здогадатися, де б підкласти соломку, і весь час не вгадуєте. Ви відкладаєте на чорний день, а він приходить так, що позбавляє вас можливості користуватися цими запасами. Ви забули, що найкраща опора та надія – це Христос. Тому, не маючи міцної віри, ви позбавлені Божої допомоги. Тому що віра – це та комунікація, за якою сходить до нас Його благодать. Але замість того, щоб вірити, ви починаєте думати. Тоді ваша уява вибудовує хибний світ. Кожна думка – це цеглина в грандіозній споруді брехні. У ній немає місця для Бога, хіба десь там, далеко за хмарами.
– Але як можна ось так кинути все і кудись піти?
– Навіщо йти? Достатньо внутрішньо зректися будь-яких уподобань. Потрібно перестати хапатися думками за речі, людей, дім, своє тіло та інше. Потрібно отримати внутрішню вбогість, і вона зробить вас громадянами Божого Царства. Поки ми в цьому світі за все чіпляємося розумом, ми не можемо повністю звернутися до вищого та поєднати своє серце з Христом. Ну подивіться правді у вічі. Що таке життя вашого тіла? Це болі та хвороби. А що таке життя розуму? Суцільні розчарування. А почуття? Одні скорботи. Лише життя нашого духу знаходиться за межами всіх цих змін. У ньому ми можемо відчути присутність Божу. Якби духу в нас не було, ми б ніяк не могли контролювати свої думки, почуття та переживання. А так у нас живе свідомість, створена за образом і подобою Божою, яка дивиться на все, що з нами відбувається, збоку.
– Але ж не можна стати повністю байдужим до всього, що з тобою відбувається?
– Ні, не можна, звичайно. Але треба пам'ятати, що тіло, розум, думки, дихання – це зовнішнє. Дивись на них ніби збоку. Наш дух живе у священній безмовності, він всього цього не потребує. Утихомирися, залиши всі свої турботи Богу. Віддавши Йому всі свої думки, зітхни радісно і полегшено, відчуй у своєму дусі Божественну присутність, лагідну та смиренну. Пам'ятай, заради чого ти спасаєшся – заради свободи. Якщо ти не можеш з чимось упоратися, зміни до цього своє ставлення: згадай про безпристрасність, перед якою нічого не встоїть. Найнедовговічніше – це земне щастя. І все ж, скільки людей знову і знову стрибають у цю прірву, аби випробувати швидкоплинну насолоду. А справжнє щастя завжди знаходиться поряд, дуже близько. Як тільки відступиш на крок від усього земного, так одразу відкриваєш його: це незримий спокій і безмовність твого духа, що перебуває у благодаті Святого Духа. Ти ніби виходиш із темряви на сонячне світло.
– Як же зрозуміти, де моя істинна свідомість, мій дух, а де дії старої людини?
– Ти повинен розуміти, що все, що не увійде у вічність – це стара людина. Спить, не спить, гнівається, переживає, пожадає, хворіє, страждає – стара людина. Якщо ти отримаєш до цього всього безпристрасність, то зрозумієш, що той незворушний дух, який у тобі живе, і є твоєю свідомістю. Безпристрасність утвердить тебе в недосяжній для всякого зла безмовності духу. Стара людина – це маска диявола. Це прихований і підступний мешканець твого тілесного серця, твого егоїстичного розуму. Не помічай світ, і його скорботи припиняться. Не помічай думки, і вони підуть. Не помічай розум, і він зникне. Відсутність думок призводить до зникнення розуму і відкриває безмовність твого вічного духу. Коли ти входиш у своє духовне серце і залишаєшся в ньому в тиші та спокої, всі труднощі вирішуються самі собою.
– Але хіба цього можна досягти нашими силами?
– Ні, звичайно. Тільки через благодать Божу. Але для того, щоб вона прийшла, потрібна віра та молитва. Вся твоя неміч у маловір'ї. Ти сумніваєшся, що раптом у цій боротьбі Бог не зможе допомогти тобі, раптом щось піде не так, раптом ти втратиш і те, що, як тобі здається, ти маєш. Ворог навчає тебе, що він досить сильний, щоб помірятись силою з Богом. Але Бог – це все. Світ і все, що в ньому, існує тільки за Його святою волею, включаючи диявола та всю його нечисть. У Бозі є все, що є, що було і що буде. Бог – це абсолютне Буття. Коли ти ясно це розумієш, тоді диявол стає схожим на порожню соломинку, гнану вітром. Це просто погана зла думка.
Випробувавши хоча б на мить своє справжнє буття, єдине з Божественним буттям, ти вже ніколи не будеш тією старою людиною, якою був, і більше не захочеш повертатися в морок егоїстичних помислів. Про що не хоче чути більшість? Про смерть. Тим не менш, не пройшовши через смерть своєї старої людини, свого его, неможливо прийти до спасіння. Як не вдосконалюй стару людину, вона зрештою обдурить і вб'є тебе. Тому ти маєш позбутися її першим, залишивши її раз і назавжди і зачинившись розумом у своєму духовному серці, щоб духом з'єднатися там із Ісусом.
– Чи є якісь практичні поради для цієї боротьби?
– Найбільш ясно ти можеш поєднатися з Божественною присутністю лише у зібраній уважній молитві та священній безмовності. Для цього докладай усіх зусиль з ранку до вечора і з вечора до ранку, щоб за допомогою благодаті Христової розпізнати свого ворога, лукавого перевертня, яким таємно керує пекло, своє підступне «я», своє «его», яке ти вважав багато років своєю істинною особистістю. А потім, відсікаючи цей егоїстичний розум уважною серцевою молитвою і твердженням у безмовності, ти неминуче, крок за кроком, терпляче і наполегливо, зумієш відокремитися від нього, знаходячи при цьому свою справжню особистість, безсмертний дух, образ і подобу Божу в людині.
