Навіщо ходити в хресні ходи
Ми всі з завмиранням серця стежили за тим, як непросто йшли хрестоходці у Почаївську лавру до Успіння. Вони прийшли, слава Богу. А ми сьогодні знову поговоримо про хресні ходи.
Я знаю людей, які своє життя пов'язали зі спортом і вже в поважному віці ніяк не можуть перестати ним займатися. «М'язи просять заліза», − так вони це пояснюють. Людина, яка таким чином «завела» свій організм, уже не може жити без навантажень.
У моєму храмі є «хронічні» хрестоходці. Вони ходять Почаївською хресною ходою дуже давно. Тягнуть їх туди, звичайно, не фізичні навантаження. Я неодноразово відчув на собі те, заради чого ці люди щороку ходять у цей втомливий, а тепер уже й небезпечний похід. Це благодать Божа.
Коли прочани, втомлені й щасливі, поверталися після завершення Хресного ходу в храм, то явно відчувалася благодать, що йде від них. І це не моя особиста вигадка чи самонавіювання. Таке відчуття було не лише в мене. Хрестоходці ніби світилися зсередини, вони буквально випромінювали тепло, радість, мир, любов.
При погляді на них на думку спадали слова апостола Петра на Фаворі: «Господи, добре бути нам тут!» (Мф. 17:4). Ось за цим Божим «добре» люди і йдуть у хресні ходи. Для них це була справжнісінька Великодня радість.
Бачення черниці
У Гуляйполі нещодавно померла самотня хвора черниця. Моя мама їй часто допомагала, готувала їжу. Слава Богу, ця подвижниця спочила ще до того, як наше місто було перетворене на руїни. Це була Божа людина, яка проводила дні і ночі в молитві.
Якось черниця Татіана, так її звали, розповідала, що уві сні бачила хресну ходу. Йшло багато людей. У перших рядах були уславлені відомі святі, далі менш відомі. Було там багато й незнайомих їй людей. В останніх рядах йшов отець Сергій Бейлінов, мій найкращий друг, який помер багато років тому. Його вже мало хто пам'ятає. Але суть не в цьому, а в тому, що хресний хід був сприйнятий душею цієї матінки, як величезне торжество, велике свято, як радість і любов, що виливається на світ.
Так воно і є. Звідки ця благодать у наших хрестоходців? Я впевнений, що вони йдуть не самі. Разом із ними йде сонм наших прославлених та непрославлених святих. Хресний хід на небі відображається на землі, і навпаки, тому що ми є єдиною Церквою.
Значення хресної ходи
Якщо в мирний час хресний хід загалом сприймався, як щось звичайне, то зараз у ньому є особливий сакральний зміст. Люди прикладають до молитви свій піт і працю заради миру на нашій землі, заради припинення кровопролиття, заради того, щоб люди могли жити, не побоюючись за те, що їх завтра уб'є ракета, що прилетіла через лінію фронту.
Здавалося б, все це ясно й зрозуміло будь-якій нормальній людині. Але виявляється, що далеко не кожному й далеко не всім. Більше того, є чимало й таких, хто готовий цей хресний хід зі світу згладити.
Кому заважають хрестоходці
Те, що пережили на своєму шляху наші хрестоходці цього Успенського посту, особисто мене змушує замислитися багато про що. Де проходить межа розлюднення суспільства? Кому заважають люди, які йдуть із іконами, хрестами й моляться за мир? Адже серед них дуже багато тих, чиї діти й чоловіки зараз воюють на фронті, є матері й дружини, які поховали своїх загиблих дітей і чоловіків. Яку загрозу вони мають для суспільства? Що коїться в головах у тих, хто обзиває, принижує цих людей, бажає їм зла?
Звичайно ж, хресна хода заважає дияволу, вона його дико дратує. Але ж не чорти, а конкретні живі люди воюють із хрестоходцями. Не біси, а носії людської плоті та крові забороняли, не пускали, погрожували, вимагали їх розігнати. Не сатаністи, а ті, хто служить у державних структурах, шукали «підозрілих людей із хрестами та іконами» полями та сільськими дорогами.
Що поганого їм зробили ці люди? У відповідь – тільки заїжджений наклеп та брехня. Тоді сформулюємо запитання інакше. У чому сотереологічний, глибинний зміст цих подій? Відповідь: Бог проводить сепарацію. Триває відсів і відбір навіть не за ознакою наявності чи відсутності християнського світогляду та способу життя, а на елементарне почуття людяності.
Добре б знати, що там усередині
Я з цілком зрозумілих причин не вірю жодним ЗМІ. Я знаю, що на 10% об'єктивної інформації завжди припадає 90% того, що називається суб'єктивною інтерпретацією. І це у кращому випадку. Тому я хочу звернутися через цю публікацію безпосередньо до тих людей, які ЗМІ позиціонуються або як недоброзичливці хресного ходу, або як його затяті противники.
Акцентую увагу, що я маю на увазі не радикалів, сатаністів чи представників подібних спільнот. Ні, я хочу звернутися до тих людей, яких колись добре знав.
Спогади молодості
Дуже давно, ще до того, як держава дала нам релігійну свободу, коли ми навчалися на першому курсі університету, я зі своєю майбутньою дружиною проходив фольклорну практику на Західній Україні. Саме там ми вперше побачили по-справжньому віруючих людей. Це були черниці УГКЦ, найдобріші жінки. Було видно, що їхня віра не є поверховою.
Під впливом розмов із ними одна наша однокурсниця вирішила прийняти хрещення у греко-католицькому храмі. Це не був формальний обряд.
Жінку, що готувалася до хрещення, священник поставив на коліна перед вівтарем, щоб вона подумала про своє прожите життя і попросила у Бога прощення у сердечній молитві. Поки священник готувався до служби, а студентка подумки молилася Богу перед царською брамою, народ почав підтягуватися на літургію. Дізнавшись, що спочатку в храмі буде хрещення, ніхто не став обурюватися, навпаки, люди теж ставали на коліна і молися за ту, що готувалася до хрещення.
Потім почалося саме таїнство, у якому брала участь вся громада. Співав і молився весь храм. Все це сприймалося як найбільша урочистість. Далі літургія, перше причастя... Ніяких грошей священник, звичайно ж, зі студентів не взяв, тільки обдарував подарунками. Без жодної задньої думки, без хибного прозелітизму.
Було видно, як прості сільські люди щиро раділи з того, що юна душа зробила перший крок до Бога, і вітали її. Це було понад тридцять п'ять років тому.
Як же так
Я не наводитиму інших прикладів із мого особистого життя, які неодноразово переконували мене в тому, що серед інославних як нашої батьківщини, так і інших країн, дуже багато по-справжньому добрих людей не тільки віруючих у Бога, але й тих, що живуть у згоді зі своєю вірою. Я знаю, що ніхто з них (принаймні з тих, кого я зустрічав у своєму житті) ніколи б не стали кидати камені в ікони, ображати або обзивати жінок, дітей, які йдуть у хресній ході.
Навпаки, вони з радістю допомогли б їм. Я в цьому впевнений.
Так само я впевнений у тому, що мої парафіяни не стали б нападати на інославних, бити, наприклад, іновірців або силою забирати культові будівлі у представників якої б там не було релігії, навіть якби «говірлива голова» по телевізору щогодини до цього закликала.
Просто тому, що для них на першому місці стоїть Христос і Євангеліє, а решту вони приймають настільки, наскільки це не суперечить їхній вірі.
Тому мені цікаво дізнатися не зі ЗМІ, а особисто від людей, які щонеділі відвідують меси або причащаються в греко-католицькому храмі, яке у них ставлення до подій, що відбуваються навколо хресного ходу? Чи насправді за ці роки відбулася така глибока трансформація суспільства, чи це пропаганда, спрямована на те, щоб роз'єднати наше суспільство та посіяти між громадянами нашої Батьківщини ворожнечу, зокрема й за релігійною ознакою? Напишіть у коментарях чи в особистому повідомленні, мені було б цікаво знати вашу думку.
Розлюднення в дії
Я впевнений, що зараз, коли диявол усі свої сили кинув на те, щоб розлюднити наші душі, щоб зробити нас демоноподібними у своїй злості та ненависті до інших людей, нам, незважаючи ні на що, все ж таки потрібно не втрачати ні свого людського, ні християнського вигляду. Коли наші громадяни гинули в Донецьку та Луганську, ми молилися за припинення війни й людей, які від неї страждають. Чим могли і як могли ми допомагали біженцям. Нікому з нас нізащо не спало б на думку якимось чином радіти тим стражданням, які переносять наші співвітчизники за лінією фронту. Як може бути інакше?
Але коли війна прийшла в наш регіон, коли десятки тисяч людей втратили житло, коли мирні люди стали гинути у величезній кількості, я з жахом побачив, як ті, хто мав би у своєму житті являти світові Христа, почав вчити жити за законом злості та ненависті.
Я не говорю про простих обивателів, не про тих, хто завжди був і залишиться жертвою ЗМІ. Я говорю про людей, які, за їхнім же твердженням, є православними практиками та духівниками. Я не знаю, що має статися з віруючою людиною, щоб вона почала радіти смертям невинних людей. Як може православна людина говорити: «А ось давайте шарахнем по Америці тим і тим, так, щоб їх магмою залило, щоб загинуло все в радіусі багатьох тисяч кілометрів».
Пам'ятаєте, як це було в Хіросімі й Нагасакі, коли на стінах залишилися тіні дітей, які грають на вулицях у момент вибуху. У Європі та Америці живуть мільйони людей похилого віку, дітей, жінок, простих роботяг, які вам особисто нічого поганого не зробили і не думали робити. Ви пропонуєте їх живцем всіх спалити заради тарганів у ваших головах?
Прихильники мілітаризму
Божевільні прихильники мілітаристів не розуміють, що немає такої країни, де живуть самі вороги. Є завжди конкретні люди, які живуть у конкретному місці та які просто хочуть жити. Ці люди здебільшого не мають жодного відношення до того, що творять влада цих країн та її політика. Для християнина не важливо, де гинуть невинні люди, йому важливо чи «у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!» (Флп. 2:5).
Невипадково виправдання свого мілітаризму книжники можуть знайти лише в одному місці – у цитатах Старого Завіту та в висловлюваннях тих чи інших церковних авторитетів, у яких за бажання можна відкопати які завгодно цитати.
Але немає жодного слова Спасителя, яким можна було виправдати кровопролиття та геноцид, і немає таких ідей в Євангелії, в ім'я яких Христос благословив би вбивати. Але там дуже багато «незручних» для мілітаристів цитат, які прямо викривають їхню кровожерливість. Втім, нічого нового. Катування рабів, геноцид місцевого населення та вбивства корінних жителів при колонізаціях – все це завжди відбувалося під покровом хреста і благословенням церковного священноначалля, і ніяк інакше.
Але є й надія
Далеко не всіх зомбувало «радіо тисячі пагорбів», яке веде мовлення по всьому світу. У Бога залишилося дуже багато своїх, тих, хто залишився вірним Його любові навіть до смерті. Він їх усіх знає на ім'я. Ті, хто вирішив ненавидіти людей заради Христа, самі пустили в душу пекло, їх можна тільки пожаліти.
Тих, хто погодився з тим, що можна і потрібно робити людей мертвими чи нещасними заради якихось державних, політичних, ідеологічних та інших інтересів, уже визначилися, з ким вони проведуть вічність і заради чого живуть у світі. Але як би там не було, Бог і далі випробовуватиме тих, хто погодився бути з Ним до самої смерті. Право жити зі Христом у вічності купується дорогою ціною.
Компромісу між світом, що лежить у злі, і Богом, який святий, бути не може. Отже, не може його бути і в людях, які вирішили зберігати вірність Богові та своїй Матері-Церкві.
