Заповіді Господні: проста та складна заповідь номер п'ять

Слова «закон», «заповідь» у людини історично можуть бути пов'язані з почуттям майбутнього насильства, утисків, ущербності, дискомфорту. Все тому, що виконання закону для будь-якої людини зазвичай неминуче, а також тому, що до виконання цього закону людина може бути не готова, або ж не бажає його виконувати, а можливо, вимогливість закону передбачає переглянути плани або переконання людини... У всякому разі, виконуючи ту чи іншу заповідь, людина не завжди знаходить у ній пряму користь, через що не прагне її виконувати або ж виконує формально.

Проте з усіх заповідей є одна, яку один із вчителів Церкви Оріген назвав «корисною самою собою, без жодного тлумачення». Це заповідь про шанування батьків, дана Богом через пророка Мойсея: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі» (Вих. 20:12). А апостол Павло додає, що «це перша заповідь з обітницею» (Еф. 6:2).

Чому Бог дав таку заповідь? Щоб діти віддавали батькам гідну честь, дбали про них, давали їм необхідну для життя їжу й одяг та інше, чим можна догодити своїм батькам. Тут слово «догодити» означає не потурати, але дати те, що їм необхідно для життя, і що вони за своєї немочі не можуть собі самі дати. Фізично людина виснажується з часом. Віддаючи дітям частину свого життя, батьки іноді не можуть самі себе відновити в колишній силі, і тут діти можуть підтримати своїх батьків, щоб повернути якоюсь мірою любов, а також розуміючи, що й вони колись у свою чергу будуть батьками та будуть у подібному становищі.

Це шанування має бути не на словах, які можуть обдурити батьківський слух порожніми лестощами, але необхідною допомогою у життєвих засобах, пише в листах св. Ієронім Стридонський. Чому так? Далі він пояснює: «Бо Бог наказує, щоб діти годували батьків-бідняків і віддавали старцям подяку за те, що отримали в дитинстві».

Батьки зі свого боку благословляють своїх дітей. «Бог дав отцям благодать, – пише святитель Амвросій Медіоланський, – щоб у синів благочестя проголошувалося як щось першорядне. Отже, шануй батька, щоб благословив він тебе. Нехай шанує батька благочестивий, із вдячності, невдячний – через страх. Нехай бідний батько й не має достатку в багатстві, щоб залишити синам, однак, він може залишити спадщину останнього благословення, яке покличе на нащадків щедрі дари освячення».

У книзі Буття (Бут. 49:1-28) згадується про майбутні події в житті синів праотця Якова: «І покликав Яків усіх синів своїх та й промовив: Зберіться, а я сповіщу вам, що вас спіткає наприкінці днів... І він поблагословив їх, кожного за благословенням його поблагословив їх». І кожному з 12 синів патріарх Яків розповів, що з ним буде залежно від його характеру та індивідуальних якостей.

У тих пророцтвах ми бачимо уважність до колишніх діянь і висловлення батьком подальших результатів життя своїх дітей. Ці пророчі слова можна сприйняти і як дисциплінуючий захід: якщо сини не зміняться, їх спіткає лихе, якщо вони триматимуться в добрі - їм буде благо. І як це буває несхоже на сучасне «я ж казала...», слова, що позбавляють підтримки і підтверджують лише батьківську правоту, яка в даний момент безсила підтримати чадо.

Шанування залежить від любові. Наскільки батьки своїм ставленням та прикладом змогли розкрити у своїх дітях закладену Богом любов, настільки вони зможуть її віддати, і навіть примножену. Блаженний Августин в одній зі своїх проповідей повідомляє, «що людина бачить своїх батьків, і її життя починається з їхнього дружнього ставлення. Кого ж може пощадити той, хто не шанує своїх батьків?»

У словах цієї проповіді бачимо важливе зауваження для батьків. Щоб їх діти любили, вони самі повинні їх любити та показати цей «приклад дружби». Дружба передбачає довіру, яка народжується в споріднених душах, які є чесні, виконують те, що вони самі говорять, проявляють терпіння, тепло та підтримку до оточуючих.

Заповідь про шанування батьків була дана іудейському народу, який мав жити в оточенні язичників і від якого ті могли запозичити невдячне, нешанобливе ставлення до батьків. Батьки, постарівши, ставши немічними, залишалися покинутими своїми дітьми, які не усвідомлювали, що якщо вони не перестануть нехтувати своїми батьками, то їх спіткає та сама доля, тому що вони, не дбаючи про своїх батьків, подають такий самий приклад своїм дітям.

Вшанування батьків дітьми – гарантія шанування дітей своїми дітьми. Ця заповідь вчить про те, що в житті людині повертаються її вчинки. Приклад життя бачать діти, які сприймають як належне, некритично все, що роблять батьки, вважаючи це правильним і близьким для себе, єдино можливим, тому цей приклад найближчий серцям дітей.