Ісусова молитва: тільки для ченців чи мирянам теж можна?
Проповідь другого тижня Великого посту.
Суперечка святителя Григорія Палами та ченця Варлаама Калабрійського, що відбулася в далекому XIV столітті, залишилася хіба що в пам'яті книжників і тих, хто цікавиться богослов'ям та історією Церкви.
Бог незбагненний у Своїй сутності. Але зрозумілий у Своїх енергіях, у тій Благодаті, яка виливається з Троїчного Божества у створений світ. Благодать – це і є Сам Бог поза Своєю Сутністю. Причетність до Благодаті тотожна причетності до Бога тією мірою, якою здатне створіння. Так людина робиться сином Божим та причасником Божественного єства (2 Петр. 1:4). Про що тут ідеться? Як це зрозуміти людям двадцять першого століття, які міцно заякорили свої мізки в екрани гаджетів і занурили свідомість у безмежні простори віртуальних світів?
Те, що ми так і не зрозуміли
Минуло сотні років, але більшість християн так і не зрозуміла суті цієї суперечки і що, власне, хотів до нас донести святитель Григорій. А з тих, хто зрозумів, лише одиниці змогли втілити своє знання у досвіді особистого життя. Але й вони пройшли своїм життям, знедолені світом, ніким не зрозумілі, звідусіль гнані й всіма зневажені. Свої ж побратими по вірі дивилися на них тими самими очима, якими дивився і Варлаам Калабрійський на дивних ченців, що сидять у згорблених позах, дивляться, як він вважав, собі в пуп, і повторюють, як заклинання, якусь молитовну формулу.
На роздоріжжі двох доріг
Якщо дуже коротко показати різницю між вченням святителя Григорія та Варлаама, втім, як і взагалі різницю між Церквою Заходу й Сходу, то можна сказати, що ідеал Церкви Заходу – це мати Тереза, а Церкви Сходу – Йосип Ісихаст. Шлях матері Терези теж важкий, але він, принаймні, зрозумілий. Це дорога зовнішнього доброчинства: годуй голодних, допомагай стражденним, втішай зломлених, лікуй хворих, відвідуй тих, хто мучиться у в'язницях, трудися заради ближнього, заробляй собі рай. Я думаю, що саме так і бачить шлях до Неба більшість християн.
Ісихія, як поріг раю
А святитель Григорій навчав про те, як стати причетним Божественного єства не через зовнішні подвиги милосердя, а через внутрішній подвиг тверезіння, тобто уваги до себе. Григорій Палама не говорив про щось таке, чого до нього не було відомо у Православній Церкві. Всі прославлені аскети, що пройшли університети пустелі, що провели роки життя в самотньому подвигу і самотньому житті, вчили про те, що шлях до Царства Божого лежить не в зовнішньому світі, а всередині самої людини. І двері, які відкривають нам туди дорогу, знаходяться в самій глибині нашого серця. Бог чекає на нас не за хмарами, а всередині нас самих.
Ключ від раю в іихії – розумній безмовності. Це такий світ внутрішньої тиші, коли на чистій гладі бездумної свідомості не пролетить навіть комарик нав'язливого помислу. Святий подвижник, упокоривши тіло подвигом посту, а розум невпинною молитвою, приходить до воріт серця, які, відкриваючись перед тихим віянням божественної благодаті, вводять його душу в рай.
Ми порожнечу заповнюємо суєтою
Для Варлаама такий шлях – безумство, казка, вигадка. Людина, яка звикла жити зовнішнім світом і керуватися лише логікою та здоровим глуздом, так і міркує. І не важливо, коли вона жила – у чотирнадцятому столітті чи у двадцять першому. І тоді, і тепер ми продовжуємо плестись шляхом Варлаама: намагаємось заповнити власну порожнечу та безблагодатність якимись заходами, проектами, будовами, конференціями, зборами тощо – як правило, марною суєтою, яку наш занепалий розум представляє як щось для Бога важливе і значуще.
Але збори та конференції ще нікого не навчили молитися. Заходи та благодійні акції не зробили по-справжньому щасливою жодну людину. Та й усе те, що було нами за всі ці роки з такою старанністю збудовано, мабуть заберуть ті, хто не вдарив палець об палець, щоб зробити в житті хоч щось хороше.
Останній шанс
Сьогодні, коли світ стрясає передчуття початку апокаліпсису, Господь явив нам гігантів духу, які знову намагаються вказати людям шлях на небо, запропонований святителем Григорієм Паламою. Можливо, Бог і посилає нам у останні часи цих людей, щоб ми, схопившись за запропоновані ними сходи, спробували піднятися в те Царство Світла, яке Господь приготував усім, хто любить Його.
Старець Симон (Безкровний), преподобний Йосип Ісихаст в особі своїх учнів Харлампія Діонісіатського, Єфрема Катунакського, Єфрема Аризонського наполягають на тому, щоб не лише ченці, а й миряни займалися практикою Ісусової молитви. У монастирях, започаткованих Єфремом Аризонським, Ісусовою молитвою дихали всі – від ченців до простих робітників, працівників, послушників, які працювали в монастирі. Старці Харлампій і Єфрем, які духовно опікувалися багатьма мирянами, навчали розумній молитві всіх без винятку. До духовної самоспокуси (прелесті) приводить не Ісусова молитва, а гордість, вчили вони. Тому треба боротися із пристрастями, а не з розумною молитвою. А ті, хто вважає, що Ісусова молитва може призвести до спокуси, самі перебувають у глибокій прелесті.
Кращий посібник
Старець Симон (Безкровний) у літературній формі від третьої особи виклав саму методику та методологію практики Ісусової молитви у своїй книзі «Про щастя праведного життя. Відверта розмова з духовним отцем, який пояснює секрети Ісусової молитви». (Изд. Усекновенської пустелі «Катафіги». Великої Лаври преп. Афанасія. Афон. 2020 р.)
По суті те, що передавалося у століттях з покоління до покоління, від старців до учнів, вперше докладно у доступній формі викладено для читання всім, хто бажає долучитися до практики ісихазму. Знаючи висоту духовного життя старця Симона, я можу впевнено стверджувати, що ця книга з'явилася в наш час не випадково. Воля Божа була в тому, щоб цей скарб став явлений світові в лихоліття. Вона доступна як у текстовому, так і в аудіо форматі всім бажаючим.
Про молитву Ісусову коротко і по суті
Ворог роду людського змушує нас бачити в Ісусовій молитві якусь езотеричну «православну мантру», магічну формулу, яка, ймовірно, має дати приголомшливий ефект при правильному вживанні. На жаль, на такі фантазії щодо цієї молитви хворіють не лише миряни, а й духовенство.
Насамперед треба розуміти, що Ісусова молитва – це така ж молитва, як і всі інші короткі молитовні зітхання, які ми маємо у вигляді біблійних віршів (прокимнів) або коротких молитовних форм, як, наприклад, «Боже, милостивий буди мені грішному» і т.п.
Особливості Ісусової молитви
Так, у ній є свої особливості, на які слід звернути увагу. А саме те, що тут вживається Ім'я Ісусове. Оминаючи всі тонкощі, що стосуються Імені Божого в ім'яславських богословських суперечках, відразу звернуся до думки досвідчених практиків, тобто тих, хто знав, про що говорив, не з книжок, а з досвіду. А вони говорять про те, що Бог, звичайно ж, не Ім'я, але Ім'я Боже є Бог.
Взаємозв'язку імені та особистості присвячено чимало богословських праць (ми на них не будемо зупиняти тут свою увагу). Скажемо лише те, що стосується Імені Христа у практиці Ісусової молитви. Воно має велике значення. Ті, хто оволодів розумним досконалим діянням, навчають нас тому, що до виголошення цього Ім'я потрібно ставитися з таким же благоговінням, з яким ми ставимося до Причастя Тіла і Крові Христової.
На використанні Божественного Імені Христа, яке освячує і просвіщає наш розум і серце, будується унікальність практики Ісусової молитви.
Боротьба за увагу
Прийнято помилково вважати, що християнам-неофітам необхідні спочатку довгі молитовні правила, які даються нам у богослужбових книгах, а потім уже можна приступати і до практики Ісусової молитви. Але все якраз навпаки. І ту, й іншу молитовну працю потрібно вживати одночасно.
Справа в тому, що тривалі чинопослідування канонів, кафізм, акафістів вимагають від нас значно більшої концентрації уваги, ніж коротка молитва, що складається з п'яти слів. Думки під час читання довгих текстів швидше розсіюються, ніж коли розум зосереджується на короткому молитовному зітханні. Тому молитва Ісусова є більш легкою і зручною молитовною формою, що дозволяє нерозсіяно молитися, ніж церковні та келійні правила.
Постійно моліться
Наступна перевага Ісусової молитви ґрунтується на попередній. Через стислість і легкість для запам'ятовування, Ісусова молитва може вимовлятися завжди і скрізь. Тобто вона, по суті, є постійним мобільним богослужінням, щогодини і в будь-якому місці.
Ісусова молитва дає нам можливість виконувати заповідь апостола Павла «постійно моліться» (1Сол. 5:17). Її можна читати на ходу, сидячи, лежачи, за кермом машини, під час переїздів, переходів, на роботі.
Неспокійний розум
Але навіть за всієї, здавалося б, зручності та легкості цієї молитви, боротьба за увагу спочатку буде домінуючою, тому що наш розум буде робити все від нього залежне, щоб втекти у свої мрії та бажання. Для нього Ісусова молитва – це ланцюг, яким його прив'язали до серця. І ми легко переконаємося, що цей ланцюг надто тонкий. Він постійно рветься, і розум наш бігає по всьому світу, тоді як молитва хоч і зберігається у нас на устах, проте позбавлена уваги і покаяння. Власне боротьба за міцність цього ланцюга і є нашим першочерговим завданням.
Для досягнення цієї мети мало намагатися читати молитву на ходу, під час роботи протягом дня та ін. Потрібно ще спеціально виділяти для неї час, як для молитовного правила.
Щоденна праця
Тому духовники радять мирянам виділяти по півгодини часу вранці та ввечері для читання Ісусової молитви. Подробиці того, як це робити, можна знайти у книзі старця Симона. Можна практикувати її на повільний вдих «Господи, Ісусе Христе» і видих «помилуй мене, грішного», можна й іншими способами. Важливо, щоб розум у цей час слухав слова молитви, благоговіючи перед Ім'ям Христа і маючи покаянне почуття.
Звичайно ж, сама по собі Ісусова молитва не принесе жодної користі і навіть, більше того, завдасть шкоди, якщо християнин не буде прагнути жити за заповідями Євангелія, не буде мати тверезість (тобто стежити за своїм розумом, за думками та почуттями), не «ходитиме перед Богом», ведучи аскетичне духовне життя.
Найкраща допомога на митарствах
Є ще одна деталь щодо практики Ісусової молитви. Святі Отці вчать про те, що під час помирання, коли людина йде в інший світ у ясній свідомості, важливо утримати молитву, щоб душа вийшла з тіла разом із нею. Або хоча б не втратити з уваги Божу пам'ять. Але силою своєї волі зробити це практично неможливо, тому що в організмі відбуваються тяжкі та болючі процеси.
Саме тому, знаючи яку велику допомогу може надати Ісусова молитва під час проходження митарств, святі Отці докладали всіх зусиль, щоб зробити її у своєму серці саморухливою, тобто такою, яка б відбувалася без жодних з нашого боку на те зусиль. Але для досягнення цієї мети потрібно дуже багато попрацювати, щоб приборкати свій розум і ввести його в серце, в чому допоможе нам Бог.
