Як жити, коли дізнався, що дружина – блудниця
Проповідь у Неділю про блудного сина.
Служи всім, упокорюючи себе, і спасешся.
Люби всіх, забуваючи про себе, і здобудеш благодать.
Осягай істину, не шкодуючи себе, і поєднаєшся зі Христом.
Ієромонах Симон (Безкровний)
Який у Бога характер?
Притча про Блудного сина є улюбленим місцем Євангелія для багатьох християн. Насправді це притча не про сина, а про Батька. Це одкровення про безумовну любов Бога, яка ховається за антропоморфізмами «караючого» і «гнівного» Бога Старого Завіту і за Страшним Судом Нового Завіту. У цій притчі йдеться про Бога, як Він є: хто любить, прощає, милує, бажає спасіння всім без винятку.
Один із сирійських подвижників сьомого століття сказав такі чудові слова: «Бог відкриває Себе нам не таким, яким Він є, і приховує від нас те, Хто Він є». Але ми намагаємося окреслити Бога контуром визначень. Адже для нас особистість – це насамперед «хто», і в цього «хто» має бути свій характер, особливості, ряд тих відмінностей, які визначають його інакшість, на відміну від інших особистостей. Це ж ми переносимо і на Бога, який є не просто Особою, а Надособистістю. Його характер ніби вислизає від нас.
Ми не бачимо у Бога тих обрисів, через які ми звикли пізнавати інших. Риси особистості у Бога є, але вони ніби йдуть від нас у якусь нескінченність незбагненної нескінченності. Виходить так, що, з одного боку, Бог для нас пізнаваний (у Своїх заповідях, у Своїй волі і в тих проявах, через які Він являє Себе світові), а з іншого, як не намагайся, навіть з'явившись у людському образі, Він залишився невпізнанним.
Скільки не читай Євангеліє, ми не зможемо сісти й написати на Христа характеристику.
Казка про старого і злу стару
Але наша сьогоднішня розмова не про Бога, а про нас із вами. Адже ми не тільки живемо в розпусті, ми в ній народилися. Нас уклали в одне ліжко зі світом, як тільки ми стали себе в ньому усвідомлювати. Спочатку садок, потім школа й університет скріплювали ці наші шлюбні узи.
Тільки проживши в обіймах зі світом більше половини життя, а то й довше, деякі з нас (але й таких небагато) почали здогадуватися про те, що наш(а) «мила дружина/дорогий чоловік» є не що інше як блудник(-ця) ), і все, що нам про неї говорили, починаючи зі шкільної лави, є брехня. Майбутнє цього шлюбу одне – лікарня та морг. Всі прожиті роки у шлюбі – це поєднання помислів, які закінчувалися завжди одним і тим же – безплідним виверженням часу. Цей шлюб побудований на гріховній уяві розуму.
Подамо на розлучення
Тоді ми вирішили подати на розлучення зі світом, звернувшись до Бога. Він, як і належить, спитав нас про причини розлучення. Скільки часу жили у злагоді зі світом, а тут на тобі – «хочу жити, хочу розлучитися»!
Тоді ми почали скаржитися Богу на чоловіка, на те, що живемо погано і все у нас не так, і щастя немає, і достатку немає, нічого не нажили крім боргів і болячок. Але, на наш подив, Бог не вважав, що ці причини є приводом для розлучення. Багатьох це обурило. Як так? Я ж до Нього сам прийшов (виявив милість, так би мовити). Свічки купив, молебень замовив, процедуру розлучення сплатив, дванадцять разів «Отче наш» щодня читаю. Навіть на сповіді все, що написано в книжці, назвав і з ложечки у храмі щось їв. А Бог «не кує, не меле». Як жив зі своєю старою, так і живу.
Образилися ці люди на Бога і пішли доживати свій вік з некоханою дружиною, як усі.
Хтось вирішив боротися за наречену
Всі та не всі. Були й такі, яким дивитись на світ уже було несила. Краще смерть, аніж така друга половинка. Хочу нову, гарну, струнку, свіженьку, без усіх цих зморшок і синців під очима, на які вже дивитися нудно. Хочу одружитися з Благодаттю! Тоді, як і личить нареченим, яким уже глибоко за сорок, вони почали прибирати живіт, ходити до спортзалу, молодитися та доглядати себе.
Довго, дуже довго намагалися ці душі за допомогою власних зусиль робити себе добрими, моральними, хорошими. Так минули роки. Щось вийшло трошки. Намагалися за мовою стежити, засуджувати наче менше стали. Але чомусь Благодать так і не посміхнулась привітно в їхній бік, не спустилася в серце, не захотіла бути господинею в їхньому домі. Все сидить на колишньому місці та ж сердита стара і дивиться скоса злими очима. І так доти, доки інша стара не постукає у двері. Але ця вже прийде з косою, щоб забрати з собою назавжди.
Ось і казці кінець, а хтось слухав молодець
Висновки, зроблені паталогоанатомами після розтину мертвої душі:
«Душа вся пронизана метастазами помислів. Світ проник у кожну її клітинку. Душа "рятувалась" без міркування. Виявлено гостру нестачу солі, що виробляється в душі, коли вона засмагає під Сонцем. Очевидно, небо цієї душі завжди було закрите хмарами думок і грозовими хмарами пристрастей. Постійне слідування думками призвело до посилення динаміки зростання метастаз світу в душі. Прагнучи теоретично до молитовного життя, ця душа воліла залишатися вмістилищем думок і мрій.
Безпристрасності − ліки для лікування хвороби смерті − у такої душі вироблено не було. Розум душі за характером і способом життя залишався нестримним базіканням, який невпинно випускав із себе низку думок, що схиляли душу до різноманітних непотребств і гидоти.
Брехливий і балакучий розум зробив так, що душа стала вважати видиме істинним, а невидиме хибним, воліючи в першу чергу дбати про тіло. Він вселив душі, що "порятунок – це брехня", що "досконалість недосяжна", а "Божественна любов неможлива". Душа не змогла відгородитись від розуму молитвою і перестати думати собі на смерть.
Живучи під постійним впливом гіпнозу незнання, лжевір'я, у полоні ілюзій, фантазій та хибних уявлень про те, як треба рятуватися, живлячись замість Духа Святого власною уявою та помислами, душа закономірно прийшла до вічної смерті. Реанімації та відновленню не підлягає.
Ступінь гнилості – 100% ».
Не слідувати гріховному розуму − початок безпристрасності.
Не слухати гріховних думок – середина безпристрасності.
Цілком не звертати уваги ні на які думки, ні добрі, ні погані – вершина безпристрасності та початок сердечної безмовності, яка є брамою в небо, "ранкова зірка в серцях ваших" (2 Пет. 1:19), зоря духовного перетворення» (Старець Симон Безкровний).
