Настав час відповідати на все мовчанням Христа
Недільна проповідь в неділю 26-ту після П'ятидесятниці.
Зараз «ваш час і влада пітьми» (Лк. 22:53), − сказав Христос своїм катам. Він також мовчав на суді. Сенсу говорити вже ніякого не було. Не було потреби щось доводити, переконувати, волати до совісті, до фактів. Навіщо? Найвище керівництво вже ухвалило своє рішення задовго до арешту Іісуса. Ми тепер дуже добре знаємо, як і за що Господь був обвинувачений. Але тоді натовп, що репетує «розіпни, розіпни Його», був упевнений у своїй правоті.
Ця впевненість ґрунтувалася, по-перше, на тому, що якщо начальство так вважає, то так воно і є. А по-друге, на якійсь підсвідомій, стихійній, що вже стала традиційною, ненависті людей світу до всього того, що за своєю чистотою і святістю відрізняється від їхнього бруду.
Але зізнатися ось так відкрито – «ми Тебе ненавидимо і хочемо Твоєї смерті тільки за те, що Ти інший, Ти не такий як ми, не тому вчиш, не так живеш, не виправдовуєш наші пристрасті, не потураєш нашим гріхам», це означало б самого себе викрити. А для цього мав би спрацювати якийсь оціночний центр усередині самої людини, що дає оцінку всьому, що відбувається у її душі. Але якщо цей центр вже був знищений усім попереднім гріховним життям, то головним оцінювачем подій, що відбуваються, стає орієнтир на те, як живуть усі.
Усі скачуть і кричать Пілату: «Розіпни, розіпни Його», – і я з ними. Всі радісно повторюють кричалку: «Кров Його на нас і на наших дітях», – і я як усі.
Все це вже було неодноразово в історії людства. Нещодавно всюди красувалися плакати «Попи допомагають капіталістам і заважають жити робітничому класу», «Боротьба проти релігії – боротьба за соціалізм», «Царство церков – царство ланцюгів».
Щоправда, сатана зробив правильні висновки з попередніх історій і провів роботу над помилками. Є в людині якесь релігійне чуття, орган, який неможливо заглушити атеїстичною пропагандою. Це десь у душі така антена, яка, що їй не кажи, вона все одно шукатиме «щось вище». При тому, яку вона хвилю першу спіймає, на те буде налаштована.
Дуже добре це було видно у 90-х роках минулого століття, коли колишнім атеїстам дозволили бути віруючими. Вони стали крутити свої приймачі на щось божественне, тож у країні відбулося величезне релігійне піднесення. Хтось, не відходячи від телевізора, налаштувався на Чумака та Кашпіровського. Хтось набрав на книжковому ринку книги Є. Блаватської та йога Рамачаракі. Комусь біля універмагу прямо в руки засунули стопку барвистих видань «Бхагаватгіти» у викладі Бхактиведанти Свамі Прабхупади.
Людина потребує віри. Тому вести людей натовпом у пекло горизонтальною атеїстичною дорогою твердою рукою партійного керівництва неефективно. Потрібно прокласти їм дорогу в пекло по низхідній вертикалі, але так, щоб люди навіть не здогадувалися, куди їх ведуть. Найкраще залишити їм звичні релігійні атрибути, обряди та традиції, але при цьому як домінуючу цілеспрямовану ідею поставити замість Бога якісь інші, цілком земні, ідеї та гасла. Так, щоби ніхто не здогадався.
А тих, хто говоритиме вголос про те, що король насправді голий і вас ведуть не в той бік, негайно оголосити ворогами всього того, що нам так свято і дорого.
Власне, вже перших християн звинувачували в атеїзмі, бо не шанували місцевих богів. Тільки за одне це вони були гідні смерті. А чернь була ще й впевнена, що християни – канібали, які вбивають новонароджених немовлят і п'ють їхню кров. Тож ніякої жалості до них бути не може.
Чи можна було щось пояснити розпропагованому натовпу, спраглому крові? Чи можна було чекати якоїсь справедливості від суду та правителів, які хотіли будь-що сподобатися натовпу? Ні, вони вже все вирішили ще до того, як послали по Христа катів. «Мене гнали і вас гнатимуть» (Ів. 15:20) – це універсальна формула життя для всіх послідовників Христа аж до кінця життя світу. Гоніння – це норма життя Церкви, а от коли їх немає, то треба вже замислитись, а чи справді ми Христові?
Спаситель щодо своїх гонителів сказав лише одну фразу: «Отче, пробач їм, не знають що творять» (Лк. 23:34). Її ж повторив і першомученик Стефан, а за ним і мільйони інших мучеників, які були вбиті за те, що йшли стопами свого Спасителя.
Що ж до звинувачень, то Христос мовчав і не виправдовувався. Коли немає сенсу говорити, то мовчання краще за будь-які слова. Це наша остання зброя. Але володіння ним теж потребує неабиякого мистецтва.
Мовчання християн не зовнішнє, це те, що глибоко всередині. Мовчання язика не можуть здолати навіть тисячі слів. Мовчання розуму, який утвердився у Христі, не може перемогти жодна гріховна думка. Найвищим ступенем мовчання є священна безмовність, в якій твориться молитва без слів та образів. «Безкінечне мовчання – це все. Це одне славослов'я Бога» (преп. Порфирій Кавсокалівіт). Безмовність – це початок нескінченного блаженства, радості, любові та мудрості. Це і є те, що святі отці називають ісихією.
Яка ж далека від усього цього ревуча юрба, яка готова розпинати, громити, вбивати, катувати, руйнувати тільки тому, що так вимагає придумане «священним синодом» пекла «правосуддя». Чи може хоча б мале віяння тиші, миру та неземного спокою відчути серце, отруєне злобою та ненавистю?
А всі ці люди з темними, перекошеними обличчями жили колись у благодатному царстві чистого дитинства. Колись вони навіть вміли радіти Божому світлу, дивуватися красі бездонного неба, бачити у світі віддзеркалення відблисків небесного царства. Але це було дуже давно, коли їхня радість ще любила. А потім так склалося, що в якийсь період їхнього життя диявол зв'язав їм руки, заплющив очі і зробив своїми слугами. Але й справді, чи можна їх за це ненавидіти? Чого ці люди гідні, окрім глибокої жалості? Адже вдруге нікому вже не прожити.
Злітна смуга довжиною в життя у нас лише одна, і лише один раз дана нам спроба злетіти нею на Небо. Але, на жаль, злітають одиниці, а на інших чекає наприкінці шляху аварія на цвинтар безглуздо прожитого життя.
У диявола одна зброя, яку він з успіхом використовує протягом усього життя людства – це наша уява та відображення в думках. З її допомогою він кує нам пута, на ній заснована влада ЗМІ над людиною.
Думки, помисли, домисли, фантазії, уявлення, судження – пальне всіх наших пристрастей. Вони будують у душі цитадель пекла і змушують у ньому жити. Життя християнина будується на трьох підставах, вказаних ще апостолом Павлом: «Завжди радійте. Постійно моліться. За все дякуйте» (1 Фес. 5:16-18). Будь-яку нашу радість псують думки. Вони отруюють не лише наше життя, а й саме спасіння.
За всією красою створеного світу просвічує нетлінна краса світу вищого. Без Бога і вічності будь-яка краса землі мертва. Без віри в Бога і прагнення злитися зі світлом Святої Трійці життя перетворюється на встелену добрими намірами дорогу в пекло. Той, хто не знайшов себе в цьому житті, ніколи не знайде в ньому Бога. Але для цього треба навчитися жити не тілом і розумом, а духом. У спокусах та небезпечних ситуаціях довіряти не своїм міркуванням, а віддавати все до рук Божих.
Жодна обставина не виникає у нашому житті випадково. Всі вони послані Богом з однією метою – наблизити нас до спасіння. Якщо нам здається інакше, то це означає, що наш розум бачить все неправильно, схвильований і спантеличений помислами.
Немає для нас жодної небезпеки ні в гоніннях, ні в ув'язненні, ні в самій смерті тіла. Небезпека є у страху, збентеженні, малодушності, маловірності – ось те, чого треба уникати. У безпристрасності духу схована сила благодатного спокою, яка вміє у всьому покладатися на Божу волю у своєму житті.
Життя – це найкращий університет, а духовне життя – це найкращий докторський ступінь зрілості. Воно навчить нас навіть серед шуму світу розрізняти тихе віяння Божого голосу. Але вміють розрізняти його тільки ті, хто очистив молитвою свій розум від думок, що переповнюють його, а серце від душевних чуттєвих вражень.
Дух такої людини явно відчуває, як вона своєю пуповиною пов'язана з Духом Божим. Єдине місце, де заспокоюється Божественна благодать, є не наш розум, не наші думки, і тим більше не наше тіло, а потаємне духовне людське серце. Таке благодатне серце відчуває не лише свою єдність із Богом, а й свою єдність із усіма людьми. І тільки йому дано від Творця велике благо – молитися за всіх людей і за весь світ, що лежить у злі.
