Якби Христос сказав це в Китаї
Недільна проповідь третього тижня після П'ятидесятниці.
Щоб глибше зрозуміти, про що йдеться у недільному євангельському читанні, я вирішив використати метод аналогій, завдяки якому можна під іншим кутом подивитися на звичні нам євангельські тексти. Звичайно, якщо ми більш детально розбиратимемо філософську традицію стародавнього Китаю, то побачимо велику різницю між тим, про що вчить Спаситель, і тим, чим є різні поняття китайської філософії. У цій статті я використовую наочні засоби китайської традиції лише для того, щоб глибше розповісти про свою власну.
Євангельське читання третьої неділі після П'ятидесятниці – одне з найважчих для засвоєння сучасною людиною. Воно пропонує нам жити безтурботним, по відношенню до зовнішніх піклувань, життям. Так, як живуть птахи небесні та квіти польові. Про що тут йдеться? Звичайно не про те, щоб сидіти вдома на дивані і чекати поки у тебе на столі з'явиться на тарілці хліб, а в глечику компот. Ніхто зі святих так не жив. Усі вони працювали в поті чола свого і не їли хліб даремно. Так само, як трудяться і птахи небесні для того, щоб знайти зернятко. І навіть квіти на своєму рослинному рівні роблять величезну роботу, щоб забезпечити собі можливість росту та процвітання.
Йдеться про той ступінь довіри до Бога, коли ти розумієш, що від тебе самого нічого не залежить. Завтра буде не таким, яким ти його уявляєш, а таким, яким тобі дасть його Бог. «Коли у твоєму житті немає слова «завтра», то живеш спокійно. Від слова «завтра» починаються всі смути» (старець Симон Безкровний). Коли людина відходить від Бога хоча б на волосинку, її розум відразу ж починає пожинати плоди свого боговідступництва: безвір'я, беззаконня та страх смерті. Вони зникають, якщо ми віддаємо в довірі Богові все, що маємо – свій розум, серце, думки, турботи про завтрашній день і саме своє життя.
«Коли у твоєму житті немає слова «завтра», то живеш спокійно. Від слова «завтра» починаються всі смути».
Старець Симон Безкровний
Віруючу людину не турбує страх смерті. Богові видніше, як завтра буде для нас краще – чи жити в цьому тілі, чи покинути його. Коли людина наближається до Бога зі скрухою і покаянням, то й Бог наближається до неї з благодаттю духовного міркування та розуміння.
Жителі багатьох давніх традиційних культур добре розуміли – від них мало що залежить. Тому що кінцевий результат чогось не залежить не від їхньої праці, а від волі Божої. Тому вони вчилися жити, повністю віддаючи себе на Божий промисел.
Стародавній китаєць, приміром, прочитавши в Євангелії слова про те, що треба жити подібно до птахів і квітів, сказав би: «对» («Все вірно»), тому що один із принципів, за яким будувалося його життя, називається У-вей (недіяння). І йдеться в ньому не про бездіяльне існування, а про життя в повній гармонії зі світом, про недопущення дій, які порушують буттєву красу сущого. Якщо жити за законом У-вей (недіяння) і Чен (щирості), то Небо (Бог) піклуватиметься про тебе, як і про все своє творіння. Але якщо ти порушиш цей принцип і вийдеш зі смиренного послуху волі Неба, то він відвернеться від тебе і забере свій благодатний покрив. Тобто жадібність та споживацьке ставлення до світу завжди призводять до порушення гармонії світового порядку. Тому в давнину люди старалися жити природним життям, так, як живе весь створений світ – звірі, птахи, дерева.
Жадібність і споживче ставлення до світу завжди призводять до порушення гармонії світового порядку.
Не треба озиратися на минуле, безглуздо будувати плани на майбутнє. Потрібно жити тут і зараз. Садити сьогодні рис, який, дасть Бог, виросте «завтра», дбати про дітей, бідняків та старих, будувати хатину, збирати дрова на зиму. Це і є турботи сьогоднішнього дня. А завтра в нас немає, воно існує тільки в Божому задумі, проникнути в який нам не дано. Тоді зрозумілими стають слова Спасителя: «Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Мф. 6:34).
Омар Хаям.
Традиційні культури, завдяки процесам глобалізації, зникли з землі назавжди. Сучасний китаєць нічим не відрізняється від американця чи європейця. Він, як і всі, давно не живе сьогоднішнім днем, не чекає на милості Неба, а намагається брати їх своїми руками.
Що дає людині турбота про завтрашній день? Чи робить вона наше життя спокійнішим? Стівен Шапіро присвятив цій темі ціле дослідження, яке виклав у своїй книзі «Життя без цілей». У ній він наводить такі дані: 61% жителів США вважають, що стануть щасливими лише після того, як (…). У дужках кожен пише свої життєві цілі. Але при цьому 41% американців (а це 100 мільйонів чоловік) стверджують, що, досягнувши мети свого життя, вони не відчули себе щасливішими, а навпаки, зазнали одного розчарування. 33% жителів Америки (тобто кожен третій) страждають на безсоння, тому що весь час думають про досягнення цілей. 36% американців зізнаються, що чим більше вони ставлять собі за мету, тим більший стрес відчувають. І лише 8% виконують ті рішення, які вони поставили перед собою у новорічну ніч.
Коли розум людини живе у майбутньому, вона перестає помічати сьогодення. Але Божа благодать завжди діє тут і зараз. Тільки живучи в сьогоденні, людина може отримати спасіння у вічному. Земний світ розкриває перед людиною всю різноманітну палітру своїх фарб, якими душа осягає красу Неба. Тому древній китаєць розумів, що ціль – це шлях, а не точка призначення. Він навчався жити без тягаря цілей, а не без цілей, як таких.
Середньовічний китаєць завжди знав, що щастя – це «сьогодні» і ніколи «завтра» чи «вчора». Він планував своє життя, але не будував на нього плани. Не плив за течією, а сам ставав течією, знаходячи в ній радість та спокій. Можливо, так і зрозуміли б слова сьогоднішньої проповіді жителі Китаю, якби почули її дві тисячі років тому. Для них все це було просто і зрозуміло, на відміну від нас з вами, які не можуть умістити в себе те, що Спаситель говорив не вченим і не філософам, а простим, малограмотним трудівникам, які ходили за Ним натовпами.
Коли розум людини живе у майбутньому, вона перестає помічати сьогодення. Але Божа благодать завжди діє тут і зараз. Тільки живучи в сьогоденні, людина може отримати спасіння у вічному.
«Коли душа відвертається від скорбот і суєти світу і виснажується у своїх мирських устремліннях, втомившись від безплідних спроб схопити міраж земного щастя, вона в покаянні прагне до Творця і осягає свою справжню особистість, знаходячи в ній своє справжнє вічне буття. Дух Святий пробуджує особистість до пізнання Істини – Христа і набуття в Ньому нескінченного блаженства. Христос у всій повноті дає особистості усвідомити власне безсмертя і приводить її до Бога Отця» (старець Симон Безкровний).
«Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мв. 6:33).
Саме так живуть і сьогодні святі, без яких у нашому світі настала б цілковита темрява. Життя без Бога позбавлене будь-якого сенсу, і насправді є остаточною смертю будь-якого існування.
Чим більше ми прив'язуємося до світу, тим більше скорботи. І навпаки, чим більше ми прямуємо з вірою до Христа, тим більше ми отримуємо благодатну втіху. Ми можемо прочитати багато книг, дізнавшись із них, здавалося б, дуже корисні речі, але, як показує життєвий досвід, всі вони ні краплі не допомагають у небезпеці та спокусах.
Накопичення знань не є пошуком Царства Божого і правди Його. Чи є в нас це Царство, ми можемо перевірити дуже просто. Якщо тебе охоплюють напади страху, злості, пожадливості, дратівливості, заздрості тощо, значить, ти все ще пристрасна людина і маєш старанно працювати над собою, щоб стати духовною людиною, тобто жити в дусі Божому. Тому неослабна духовна практика важливіша навіть за найкращі духовні книги, які можна читати все життя і так не вибратися з крапок і ком. Такі книги – хороша підмога для тих, хто зробив спасіння головною справою свого життя.
