Про яку єдність церков щодня молиться Церква
Тема єдності церков у нас нині поступається хіба що темі війни. Адже Церква на кожній літургії молиться за «за добрий стан святих Божих церков і за з’єднання всіх...». Тож про що ця молитва?
«За спокій всього світу, за добрий стан святих Божих Церков і за з’єднання всіх Господеві помолімось»
Одне з прохань на мирній єктенії
Проголошуючи проповідь у день пам'яті святителя Іоанна Златоуста, митрополит Чернівецький і Буковинський Мелетій сказав, що один із співробітників правоохоронних органів, які проводили обшук у єпархії, натякнув йому, що спокійне життя він може отримати взамін на перехід до ПЦУ. І тут відразу згадується одне з перших прохань на мирній єктенії, винесене на початок матеріалу. Чи про такий мир і про таке єднання Церков ми молимося, як нам в особі владики Мелетія пропонують органи, чи все-таки щось тут не те?
Розібрати деякі непорозуміння в цьому питанні нам допоможемо святитель Філарет (Дроздов), день пам'яті якого Православна Церква вшановує 2 грудня.
Очевидно, що із зазначеного прохання можна зробити висновок про два варіанти його розуміння. Перший – те, що ми молимося за збереження єдності саме Православних Церков, тобто тих, що перераховуються у диптихах, а також про відновлення миру між ними у тих випадках, коли він порушується. Другий – що ми просимо у Бога повернути в лоно Православ'я церкви, які з тих чи інших причин відпали від нього, таких як Вірменська, Коптська, Римська або навіть за протестантів.
При першому розумінні вирішальну роль відіграє переживання за віру та здоровий консерватизм, при другому – широта серця та любов, що бажає всім спасіння. І те, й інше – добрі мотиви, зовсім не чужі будь-якій християнській душі.
«Хто не поважає старання за Православ'я? Хто не визнає гідності всеосяжної любові, – ставить запитання святитель Філарет, – якого ж, однак, із двох вищевказаних значень молитви переважно має триматися той, хто з'єднує свою молитву з молитвою Православної Церкви? Чи краще сказати, яке з двох значень переважно вселяє нам сама Православна Церква словами свого чиноположення?»
Відповідь тут досить проста й ховається у самому проханні. Святитель Філарет вказує, що власне прохання, з яким ми звертаємося до Бога, поділяється на два.
Спочатку ми просимо «За спокій всього світу, і добрий стан святих Божих церков», а потім про «з'єднання всіх».
Якби йшлося лише про Православні Церкви, то другої надбавки не було, про що також досить ясно свідчить і грекомовний варіант тексту. Ця молитва вимовляється на богослужінні завжди – і в мирний час, і в немирний час. Звідси очевидно, що в першій частині прохання ми молимося суто про православних, і збереження єдності між ними, а також її відновлення, якщо таку було порушено. Закінчення ж прохання про «з'єднання всіх» говорить про наше прагнення, щоб у лоно Церкви повернулися ті, хто від неї відпав, опинившись або в єресі, або в розколі.
Ця додаткова частина очевидно ширша за змістом від першої половини прохання, і її використання цим тільки може бути пояснено.
Проти таких міркувань може бути наведено заперечення, що у диптихах на проскомідії та у спеціальному місці анафори неправославних не згадують. Святитель Філарет і такому подиву дає пояснення. Він показує, що насправді воно вірне, але молитва про неправославних під нього просто не підпадає:
«Інша річ молитися про поєднання з Православною Церквою неправославних церков у великому складі молитов, що охоплюють весь світ, а інше згадувати неправославних у диптихах при таїнстві Євхаристії».
У літургії є молитви про оглашенних, тобто про тих, хто ще не просвітлений світлом Хрещення, а лише готуватиметься до нього. Також ми молимося і про нецерковних наших родичів, про владу та воїнство, та й взагалі про весь світ, де далеко не всі люди не те, що православні, а взагалі не християни.
Усьому своє місце. Ось, візьмемо, наприклад, текст із частини анафори під назвою «клопотання» чину літургії святителя Василя Великого, де ми просимо Бога про наступне: «Втамуй розбрат церков, згаси хитання язичницькі, єретичні повстання скоро розори силою Святого Твого Духа».
Зрозуміло ж, що язичників і єретиків ми не шануємо за братів за вірою, за них і не молимося як за тих, з ким у нас є євхаристичне спілкування, але просимо Господа, щоб і вони стали свідками Істини й увійшли до церковної огорожі.
Висновки із сказаного можна зробити такі. Церква молиться не лише за «своїх», а й за весь світ. У цих молитвах ми клопочемо перед Богом про збереження єдності православних, улікування поділів, що виникли, повернення в «Корабель спасіння» тих, хто від нього відпав, і входження тих, хто в ньому ще не був.
Щодо ситуації з можливим єднанням із ПЦУ хочеться сказати, що ідеї святителя Філарета ясно натякають, що Церкву не можна створити, до неї можна приєднатися, до неї можна повернутися.
Церква в Україні була завжди, а от УПЦ КП та ПЦУ мають цілком конкретні дати свого виникнення та «батьків-засновників» і не лише в особі тих, хто вважає себе священнослужителями.
