Які таємниці про СПЖ вивідала СБУ через свого агента?

Фото: СПЖ

Овчаренко і Ступницький, як і раніше, перебувають у Лук'янівському СІЗО. У вересні суд за клопотанням СБУ обмежив усім підозрюваним термін на ознайомлення з матеріалами справи – він закінчився 16 жовтня. Жодних матеріалів їм так і не надали. Жодного допиту за майже вісім місяців ув'язнення так і не провели. Але каток не зупинити – справу вже передано до суду для розгляду по суті.

Сьогодні ми хочемо розкрити один важливий елемент системи гонінь, який дозволив бездоказово схопити та посадити за ґрати СІЗО журналістів, чия діяльність заважала по-тихому та безкарно розправлятися з УПЦ. Цей елемент – людина, яка вдавала одного з нас. Насправді ж була слухняним інструментом у руках тих, хто вирішив позбавити Церкву голосу.

Засланий козачок

Отже, ви вже зрозуміли, що викрили нашу «злочинну організацію» по-старому, у найкращих традиціях КДБ, з якого веде свою історію СБУ: заслали до колективу провокатора.

Молодий активний журналіст, «віруючий» нібито парафіянин УПЦ, Іван Росада. Він відгукнувся на нашу публікацію про вакансії в СПЖ, яку ми відкрито розмістили на своєму Telegram. Досить підготовлений, жвавий, завжди на все готовий, хіба що надмірно дошкуляв розпитуваннями, які не належали до його завдань, і постійно клянчив у всіх гроші в борг. Так-так, мабуть, не було в нашій команді і серед наших колег людей, до яких Іван не звернувся б із проханням позичити йому гроші.

Але ж ми не Штазі і не MI 6, щоб проводити розслідування по кожному претенденту на роботу. Та й з чого було побоюватися каверзи: нічим протизаконним СПЖ не займалася, за весь час свого існування жодного попереджувального листа від «органів» про протиправну діяльність не отримувала.

12 березня, в день затримання наших колег, Росада залишив усі редакційні чати. А невдовзі його скрини робочого листування співробітників СПЖ стануть основою того, що СБУ називають «доказовою базою», поряд із сумнівною експертизою текстів сайту, яку ми вже аналізували.

У СБУ навіть не спробували якось завуалювати своє джерело зливу. В доповненнях до підозри прикріплені скрини редакційного листування СПЖ, де видно, з чиїх Telegram-аккаунтів ці скрини зроблені.

Але що це були за дані? Що довела сексотська діяльність Росади?

Страшні таємниці СПЖ і потужні докази

Які ж відкриття Росади дозволили СБУ писати новини про те, що вони розкрили та ліквідували «одну з найбільших агентурних мереж ФСБ» в Україні? Нам доведеться розчарувати тих, хто повірив цим заголовкам у ЗМІ.

Отже, ось усі сенсаційні факти, які приніс до СБУ на блюдечку їхній агент. Виявилося:

• – Що існує сайт СПЖ, який відкрито декларує свої цілі: захист в інформ-просторі інтересів канонічної Церкви – найбільшої релігійної конфесії в країні, яка діє легально в рамках законів.
• – Що СПЖ дотримується цих цілей, керуючись при цьому принципами журналістики: об'єктивності, опори на факти та джерела, факт-чекінгу. Що зафіксовано у робочих документах про стандарти роботи СПЖ, які в СБУ назвали не багато, не мало «стратегією підривної діяльності в інформаційній сфері».
• – Що матеріали сайту виробляють живі люди, а не роботи. З іменами та прізвищами і зі своїм приватним життям.
• – Що у цих людей, як у будь-якого функціонуючого колективу, проходять робочі наради, є редакційні завдання, стандарти та методички, як у будь-якого ЗМІ.
• На цьому, власне, все. Далі починається безмежне поле фантазій та домислів СБУ про нашу злочинну змову з метою допомогти агресору, під якими «цінний свідок» слухняно ставив свій підпис.

Довести ці фантазії, зрозуміло, нема чим. Це голослівні твердження та ухвали, які криміналізують законну діяльність журналістів і правозахисників. Так, неможливо довести, що описаний колектив СПЖ – це «злочинна організація», де кожен член дав свою свідому згоду на скоєння злочину. Як і те, що дії наших журналістів – це злочини і навіть ціла держзрада.

Як можна було б довести наявність злочинної організації? Показати скрини переписок, записи переговорів: як один злочинець намовляє іншого разом створити зло і зрадити батьківщині.

Як можна було б довести держзраду і роботу на замовлення агресора? Знову ж таки – листуваннями, переговорами з офіційними представниками іноземної держави. Як вербували, як ставили завдання, як приймали звіти про їхнє виконання, як перераховували за це тридцять срібняків з ворожих рахунків. До слова, голова СБУ Василь Малюк навіть книгу про це написав. Такі факти, за його словами, – єдиний можливий доказ. Але нічого подібного Росада і слідство СБУ не надали. Просто тому, що цього немає у природі.

А оскільки таких фактів не існує, то українським суддям, які розглядають справу, достатньо доказів іншого – пильного погляду співробітників СБУ, які присутні у вигляді «вільних слухачів» на кожному засіданні суду. Погляду, за яким читається наказ вищого начальства.

Творити свавілля можна, розповідати про нього – ні

На чому ж тримається звинувачення та весь цей ганебний судовий процес? Що вони мають, крім свідчень Росади та замовлення з вищих ешелонів влади? Є так звані «експертизи» наших матеріалів. Основними доказами у справі СПЖ є три з лишком десятки новин СПЖ, у текстах яких експерти-психолінгвісти Едуард Литвиненко та Світлана Долинковська вбачали держзраду. Яка ж логіка та методологія дозволяє побачити за нашими текстами (до речі, досі доступними на сайті) факт роботи на ворога, відомо лише самим експертам і команді звинувачення.

Наведемо приклади. Ось новина: «Держсекретар США та глава МЗС Великобританії відвідали собор УГКЦ у Лондоні». Як і у всіх новинах СПЖ, у ній лише зафіксовано факт якоїсь події, цитати учасників – і нуль рефлексій. Ні оцінок, ні суджень. Але експерти визнали, що ця інформація не лише принижує честь і гідність духовенства та парафіян ПЦУ, а ще й сприяє РФ у підривній діяльності проти України в інформаційній та релігійній сферах.

Ще новина: «Голова Тернопільської ОВА: Дайте нам лавру, ми знайдемо спосіб вигнати УПЦ». Суть новини – заява урядовця, призначеного Президентом України. Висновки експертів аналогічні. Також із заявами різних депутатів із пропрезидентської «Слуги народу».

Люди, які виступали із цими заявами, не сприяли РФ. Тому вони спокійно продовжують займати свої крісла і трясти інформпростір психічними атаками. Журналісти, які ці ПУБЛІЧНІ заяви передрукували з інших ЗМІ, сидять у в'язниці. До речі, журналісти тих сайтів, з яких СПЖ передруковував цю інформацію (з усіма посиланнями), поки що на волі. А початкові тексти так і висять на їхніх сайтах і чомусь не бентежать СБУ.

Ще цікавіша історія з новинами про захоплення храмів. Деякі особливо шановні «віряни» ПЦУ, як правило, у балаклавах, зрізають болгарками замки на церквах, б'ють до крові священиків, забризкують сльозогінним газом вірян. Але в цьому складу злочину немає. У журналіста ж, який про це напише, є мета – створення «картинки для РФ», і, як наслідок, державна зрада.

Будинок з цегли брехні. І його підсобний робітник

При тому, що СБУ звинувачує журналістів у «не патріотичній позиції», вона чомусь категорично відмовляється долучати до справи та розглядати статті з критикою РФ та її агресивної війни, статті з критикою патріарха Кирила, з критикою кліриків РПЦ, які підтримали агресію. А ці статті написали та розмістили на СПЖ ті ж обвинувачені ними у держзраді журналісти. Нелогічно? Для звинувачення це не є аргументом. Який би кричущий факт такого роду не звучав у суді, у прокурорів Валерія Васечка та Івана Дзюби відповідь одна: «Усі докази можна оцінювати лише в комплексі!» Яка вибіркова комплексність, чи не так?

Але будинок можна побудувати тільки з комплексу цілої міцної цегли. А з комплексу коров'ячих коржиків не вийде нічого, крім купи гною. Зате з купи коров'ячих коржів авторства СБУ у нас виходить цілком собі життєздатна політична справа. З перспективою викреслити із життя, згноивши у в'язниці, кілька людей, журналістів, які не вчинили жодних злочинів. Все це не викликає у суддів жодного дисонансу, принаймні зовні.

І свою працю у спорудження цієї будівлі брехні та фальсифікацій, цієї стіни для нового ГУЛАГУ імені ПЦУ, привніс агент Росада, який здавався православним віруючим і православним журналістом. Втираючись у довіру до нас, до архієреїв і православних громадських діячів.

Можливо, колись Іван спробує пояснити, чому він так вчинив і, напевно, буде виправдовуватися безвихідним становищем, шантажем із боку СБУ. Ми ж впевнені, що він мав вибір. Який був вибір у наших журналістів – звернути зі шляху правди, припинити небезпечну та непопулярну справу, захищати істину, захищати УПЦ.

Кожен із нас свій вибір зробив. Декілька наших колег за свій вибір сидять у в'язниці. І нехай Іван Росада знає, що по-християнськи ми його прощаємо. Хочемо вірити, що він якось покається, якщо цього ще не зробив.

А цією статтею хочемо досягти лише одного – зробити так, щоб він більше нікому не зашкодив. Щоб православна спільнота знала, з ким має справу. І щоб «агент Росада» перестав бути корисним брехунам і гонителям із СБУ.

Читайте також