Підсумки візиту папи на Кіпр та у Грецію, частина I
За всю історію папи були в Греції тричі, з них два візити здійснив Франциск. Побував він і на Кіпрі. З чим пов’язана така активність на «грецькому» напрямку?
2-6 грудня 2021 року папа римський Франциск відвідав з офіційним візитом Грецію та Кіпр. Глава римсько-католицької церкви прибув до цих країн на запрошення державної влади, а також місцевих конференцій католицьких єпископів. З 2 по 4 грудня папа Франциск перебував на Кіпрі, а потім вирушив до Греції, де здійснив візит до Афін і острова Лесбос.
6 грудня він відлетів до Риму. Здавалося б, що це цілком робочий візит, яких нинішній папа здійснює досить багато, і говорити тут нема про що. Так би, може, й було, якби не кілька примітних деталей, які передували і супроводжували кіпріотсько-грецький вояж папи.
Досить сказати, що це друга подорож Франциска до Греції за останні 5 років, і третій візит глави Ватикану до цієї країни за останні 1000 років. Іншими словами, перед нинішнім главою РКЦ лише один папа приїжджав до Греції після того, як від Православ’я відпала католицька церква. Тому такий відвертий інтерес Франциска до Греції та Кіпру не може не впадати у вічі.
Як не можуть залишитися непоміченими дві зустрічі з предстоятелем Елладської Православної Церкви архієпископом Ієронімом і одна – з предстоятелем і синодом Кіпрської Православної Церкви. Крім цих зустрічей римський понтифік здійснив вже традиційно багато візитів главам і чиновникам вищої державної ланки Кіпру та Греції, а також чимало уваги приділив питанням, які безпосередньо не зачіпали інтереси римського престолу. Тож якими були справжні причини чотириденного візиту папи до цих двох православних країн?
Підготовка унії?
Виступаючи зі зверненням до греків і кіпріотів за кілька днів до свого візиту, папа заявив, що готується «як паломник» відвідати ці дві країни. При цьому він підкреслив, що їде до Греції та Кіпру «по стопах перших великих місіонерів, особливо апостолів Павла і Варнави», оскільки «добре повернутися до витоків, і важливо, щоб Церква знову відкрила для себе радість Євангелія». Зрозуміло, що Православ’я для себе Євангеліє не закривало, і ці слова стосуються радше РКЦ. Але ось відсилання до «витоків» (до нерозділеної Церкви) стосується вже й Православ’я. Саме тому папа продовжив: «Зустрічаючись з вами, я вгамую свою спрагу в джерелах братства, настільки дорогоцінних зараз, коли ми тільки розпочали всесвітню синодальну подорож».
Звертаючись безпосередньо до архієпископа Ієроніма та архієпископа Хрисзостома, папа апелював до «апостольського братства» та «єдиної віри», які й мають привести до зустрічі з главами Кіпрської та Елладської Церков.
Іншими словами, головна причина приїзду папи на Кіпр та в Грецію – це проведення певних переговорів, спрямованих на «синодальну подорож» у бік єдності з Римом.
Головна причина приїзду папи на Кіпр та в Грецію – це проведення певних переговорів, спрямованих на «синодальну подорож» у бік єдності з Римом.
Запитайте, а чому, власне, ці переговори не проводить патріарх Варфоломій? А хто сказав, що не проводить? Проводить, і активно. Але глава Фанара має зовсім інші повноваження та можливості, ніж папа римський. Наприклад, він не може обіцяти Греції заступництво «сильних світу цього» в обмін на певні послуги. А папа може, й обіцяє. І, що найголовніше, бодай частково, але свої обіцянки виконує. Не дарма ж уряд США лише за останній рік кілька разів заявив, що Греція – провідний партнер Сполучених Штатів у середземноморському регіоні. Говорити таке, маючи перед очима аж ніяк не миролюбного Ердогана, це, погодьтеся, важливо.
Самим грекам така співпраця вкрай вигідна, бо дає їм почуття безпеки перед Туреччиною. Щоправда, за таку «співпрацю» доводиться чимось платити і чимось поступатися. У тому числі, чистотою віри, що вже неодноразово відбувалося в історії. Так що візит папи цілком вписується у рамки певних «торгівельних» угод, які США ведуть із «кишеньковим» Фанаром, намагаючись поєднати непоєднуване – Православ’я та католицизм.
Ставлення до унії з Римом у Греції
Проте православне духовенство Греції (його традиційне крило) від такої перспективи не в захопленні. За кілька місяців до візиту папи митрополит Пірейський Серафим виступив із протестом, звинувативши папізм у численних єресях та пособництві фашизму.
А буквально за тиждень до приїзду Франциска той же митрополит Серафим написав гнівне звернення, в якому назвав візит понтифіка до Греції «проблематичним», оскільки римський католицизм має «єретичний, злісний і нерозкаяний характер, нехтує міжнародним правом і виявляє лише хибне благородство по відношенню до нашої святої мученицької Церкви».
Як приклад такої брехні митрополит Серафим навів «канонізацію» папою Франциском «людиноподібного монстра», кардинала Алоїза Степінаца із Загреба, «засудженого Трибуналом за злочинами Другої світової війни як підбурювача до жахливих та мученицьких вбивств тисяч православних сербів». Крім того, митрополит Серафим нагадав, що нещодавно Франциск виявив «кричущу неповагу» до Елладської Церкви, призначивши «на престол у центрі Афін іспанського бенедиктинського римсько-католицького "священика", пана Еммануеля Ніна як нібито "грецького православного єпископа Каракавії", неіснуючої грецької громади».
Зойк обурення Пірейського митрополита був певною мірою почутий, і папа не зустрівся з синодалами ЕПЦ і не провів жодної «екуменічної» молитви ні на Кіпрі, ні в Греції. Хоча, в принципі, він навряд чи міг на це розраховувати, оскільки, за свідченням клірика УГКЦ, який проживає на батьківщині Аристотеля, грецькі священики ніколи не беруть участь у жодних католицьких чи уніатських заходах, незважаючи на те, що живуть у толерантній Європі.
І якщо вища ієрархія ще намагалася хоч якось зберегти «дипломатичне обличчя» та зобразити радість від зустрічі з папою, то просте духовенство та народ свого ставлення до нього не приховували.
Так, під час відвідування папою афінської архієпископії ЕПЦ шановний у Греції священик, місіонер і богослов Іоанн Діотіс кілька разів наголосив, що папа – це єретик, який має покаятися. Цікаво, що на літнього священика (йому вже понад 80 років) одразу ж накинулися кілька поліцейських, які повалили його на землю. Ось як він сам розповів про інцидент: «Я їм говорю – ну, хлопці, за що, в чому я винен? Для супроводу в поліцію я маю бути підозрюваним у якійсь конкретній провині. Скажіть мені, в чому я завинив? Я тільки сказав, що він єретик і мусить покаятися. Вони не змогли мені відповісти».
Справді, у чому винен священик, який назвав папу єретиком? Ні в чому. І навіть грецька поліція це розуміє. Проблема в тому, що це не розуміють багато грецьких архієреїв, а головне – не розуміють на Фанарі. Саме тому патріарх Варфоломій перед візитом папи до Греції та Кіпру заявляв, що XXI століття – це вік відновлення єдності між РКЦ та Православ’ям, а папа закликав ламати «стіну забобонів» з Православ’ям, оскільки він прагне євхаристичного спілкування з православними.
Папа закликав Кіпрську Церкву до «повної єдності з католиками».
Мабуть, початок боротьби з «забобонами» якраз і було покладено щодо Кіпрської та Грецької Церков. Так, папа закликав Кіпрську Церкву до «повної єдності з католиками», а спілкуючись з предстоятелем Елладської Церкви, вибачився за всі помилки, вчинені його попередниками та католиками взагалі: «Я визнаю, що дії та рішення, які мають мало чи зовсім не мають відношення до Ісуса та Євангелія, а виходять швидше зі спраги наживи і влади, послабили наше спілкування один з одним. (...) Історія має свою вагу, і тут сьогодні я відчуваю необхідність знову звернутися до Бога і наших братів і сестер з проханням про прощення за помилки, вчинені багатьма католиками».
Зверніть увагу – ні слова про догмати як головні причини розколу між католиками та православними, а лише слова про «забобони», «жагу наживи» та «жагу влади». Тобто, на думку папи, саме ці питання і треба вирішити для того, щоб таке бажане єднання з православними відбулося? Мабуть, так.
Проте зовсім інші настрої панують серед віруючих християн Греції. Так, кілька місяців тому римський кардинал, що розмовляє грецькою мовою, відвідав Святу гору Афон, зокрема, монастир святого Павла, і поговорив з його ігуменом – архімандритом Парфенієм, якого вважають за сучасного старця. Кардинал повідомив, що католики та православні проводять конференції, щоб зробити святкування Великодня спільним, намагаються внести деякі зміни до літургійної та аскетичної практики своїх Церков. «Як ви думаєте, чи принесуть ці конференції якийсь результат?», – запитав він архімандрита. Той відповів: «Вони можуть щось зробити. Від нуля до нуля. Зрештою, все це дорівнює нічому». Кардинал: «Як ви можете так казати?». Отець Парфеній: «Я говорю так, тому що і на Сході, і на Заході знають істину, але не сповідають її. Вони йдуть прикривати один одного. Вони ходять туди-сюди у цьому питанні. Вони займаються політикою, а не сповідують істину».
Справді, діалог та вибачення за помилки – це добре. Але чому ці помилки виникли? Тому що їм передували догматичні помилки. Віра і практика тісно пов’язані між собою, і якщо є бажання щось змінити, то починати треба з віри – з повернення до Істини, а не з «боротьби з забобонами». Проте папа ні до свого візиту до Греції та Кіпру, ні після нього жодного разу не сказав про це. І не скаже. Тому що має інше завдання.
Емігранти
У всіх прес-релізах візиту папи до православних грекомовних країн наголошувалося, що він їде туди, окрім іншого, вирішувати ще й питання про мігрантів. Як і свого минулого приїзду на Лесбос, папа знову взяв із собою кілька таких людей. Все було схоже не на візит глави держави до «бідних та знедолених» мігрантів, а на ревізію, яку чиновник вищої ланки проводить у своїх підлеглих.
Щоб наголосити на своєму «мігрантському інтересі», папа провів окрему зустріч з колишнім прем’єром Греції Алексісом Ципрасом, завдяки якому країна і вплуталася у вирішення питання з біженцями. Зрозуміло, що можна відповісти на нього тим, що понтифік відчуває філантропічні почуття і справді переживає за долю знедолених мігрантів. Якби не одне «але» – крім миття ніг мігрантам і перевезення їх до Італії папа нічого більше для них не зробив. Він не засудив війни, які велися в Афганістані, Лівані та Сирії, які й призвели до потоку біженців до Європи. Більше того, він не забрав жодного з них до себе у Ватикан, хоча міг би. Тоді чому він так переживає за те, щоб православна Греція прийняла до себе якомога більшу кількість біженців із переважно ісламських держав? Адже за минулі роки вони вже встигли відзначитися на острові вандалізмом по відношенню до православних храмів.
Чому папа переживає за те, щоб православна Греція прийняла до себе якомога більшу кількість біженців із переважно ісламських держав?
Відповідь на це запитання ми знаходимо у митрополита Серафима, що вже згадувався вище. На його думку, «прийом урядом пана Франциска є великою злочинною помилкою, оскільки це акт посилення гібридної війни, організованої сусідньою країною (Туреччиною, – Ред.), президентом Ердоганом та сунітським блоком по відношенню до нашої країни, європейського континенту та культурної і релігійної європейської ідентичності».
Митрополит нагадав, що «іслам розширювався двома шляхами. Перший з них – так звана релігійна війна (джихад), а другий – переселення та зміна чисельності населення за рахунок багатоплідних народжень». Саме цей другий шлях був обраний сунітським блоком для окупації та ісламізації європейського континенту», – упевнений владика.
Він наголошує, що «для досягнення цієї мети витрачаються мільярди за допомогою журналістських статей, тіньових НУО, тому що очевидно, що мусульманське населення, яке рухається «за кращим життям», може бути легко спрямоване до Саудівської Аравії, здатної прийняти 3 000 000 людей, та у країни Перської затоки».
У цій ситуації папа грає роль трунаря християнської та європейської цивілізації, провісника нової людської ідентичності та, можливо, нової синкретичної віри, яка об’єднає в собі іслам, християнство та культ поклоніння землі (звідси – боротьба за екологію). Як би там не було, а інтерес папи до мігрантів, а особливо до того, щоб Греція прийняла їх якнайбільше, швидше за все продиктований як мінімум бажанням послабити православний вплив у цій країні або звести його нанівець. Навіщо? З тієї ж причини – швидке і безболісне єднання з Фанаром. І тут, можна не сумніватися, і для Ватикану, і для Фанара всі засоби хороші. Про що йтиметься у нашій наступній статті.
