Чи буде нова зустріч Патріарха Кирила з папою Франциском?
Кілька днів тому з'явилися новини про те, що глави РПЦ і Ватикану можуть провести ще одну зустріч. Що це означає і які можуть бути наслідки?
4 жовтня 2021 р. голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків (ВЗЦЗ) Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон (Алфєєв) взяв участь у зустрічі представників світових релігій, учених та експертів на тему «Віра і наука: назустріч COP 26» у Ватикані, де озвучив позицію РПЦ з питань охорони навколишнього середовища.
У цьому ж заході брав участь і патріарх Варфоломій, що вже саме по собі вносить якесь збентеження в думки вірян. Пояснюючи цю обставину, митрополит Іларіон сказав: «У зустрічі брали участь тридцять чотири релігійних лідери, з них тільки двоє представляли Православні Церкви – патріарх Варфоломій і я. Якби не було мене, він був би єдиним представником світового Православ'я». Тобто він ніби поставив собі в заслугу те, що патріарх Варфоломій був позбавлений можливості виявитися єдиним учасником даного заходу від Православ'я. Але з іншого боку, цілком доречне запитання: а чому інші Помісні Православні Церкви вирішили не посилати в Ватикан своїх представників? Може, вони якраз більш ґрунтовно підходять до питання про участь у спільних глобалістських заходах, тим більше організованих Ватиканом?
6 жовтня 2021 р. папа Франциск дав аудієнцію митрополиту Іларіону у Ватикані, центральною темою якої, як з'ясувалося, була організація нової зустрічі Патріарха Кирила з папою Франциском. Під час аудієнції глава ВЗЦЗ, як повідомляє Ватикан ньюс, «зазначив, що з часу зустрічі глав двох найбільших християнських Церков світу в Гавані їх двостороннє співробітництво інтенсивно розвивається. Активна взаємодія дозволяє реалізовувати значну кількість спільних проектів, що стосуються допомоги гнаним християнам, захисту традиційних цінностей, соціального служіння, в галузі освіти та культури».
А наступного дня, 7 жовтня, італійське видання Corriere della Sera опублікувала інтерв'ю митрополита Іларіона, в якому він заявив, що результатом його переговорів із папою Франциском стала домовленість про ще одну зустріч понтифіка з Патріархом Кирилом, десь на нейтральній території. При цьому глава ВЗЦЗ сказав, що підготовка до цієї зустрічі ведеться в такому ж режимі секретності, як і до першої зустрічі. «Думаю, ця зустріч відбудеться, але ми не будемо оголошувати про неї за місяць або за кілька місяців. Адже найголовніше – не просто зустріч, але її результати. Попередня принесла добрі плоди», – сказав митрополит Іларіон, додавши, що про Гаванську зустріч громадськість дізналася тільки за тиждень до її проведення. Тобто режим секретності глава ВЗЦЗ пояснив турботою про результати зустрічі.
У тому ж інтерв'ю митрополит Іларіон сказав, що на першій зустрічі в Гавані Патріарх і папа виступили проти унії як способу інтеграції конфесій, що викликало подив і обурення в українських греко-католиків: «І невипадково українські греко-католики були дуже задоволені зустріччю Папи і Патріарха, і тими словами, які прозвучали з їхніх вуст». Звучить, як виправдання першої зустрічі, що, мовляв, вона є дипломатичною перемогою Московського Патріархату. Нагадаємо, що у спільній заяві за підсумками Гаванської зустрічі з приводу уніатів сказано так: «Сподіваємося, що наша зустріч зробить внесок у примирення там, де існують тертя між греко-католиками і православними. Сьогодні очевидно, що метод «уніатизму» колишніх століть, котрий передбачає приведення однієї громади в єдність з іншою шляхом її відриву від своєї Церкви, не є шляхом до відновлення єдності. У той же час, церковні громади, які з'явилися в результаті історичних обставин, мають право існувати і робити все необхідне для задоволення духовних потреб своїх вірних, прагнучи до миру з сусідами. Православні та греко-католики потребують примирення і знаходження взаємоприйнятних форм співіснування».
Метод «уніатизму» полягає в тому, що церковна громада, переходячи в іншу конфесію, приймаючи інше віровчення та інші правила з духовного діяння, зберігає при цьому зовнішні форми релігійності: архітектуру, облачення, богослужбовий устав і т.д. Якщо вдуматися в слова Спільної заяви, то стає зрозумілим, що «уніатизм» відкидається як спосіб «відновлення єдності», але не відкидається саме прагнення до єдності. У цій фразі можна навіть вловити бажання пошукати інші способи.
Якщо вдуматися в слова Спільної заяви, то стає зрозумілим, що «уніатизм» відкидається як спосіб «відновлення єдності», але не відкидається саме прагнення до єдності. У цій фразі можна навіть вловити бажання пошукати інші способи.
Таке розуміння підтверджує Вітальне послання папи Франциска з нагоди 30-річчя установи апостольських адміністратур для католиків латинського обряду в Росії, яке вони відзначали 10 жовтня. Щодо бажання прийти до єдності папа написав наступне: «У вашому просторі східно-християнської традиції важливо продовжувати йти разом зі всіма братами та сестрами християнами, не втомлюючись просити у Бога допомоги, щоб поглибити наше пізнання одне одного і крок за кроком наближатися до єдності».
Результати Гаванської зустрічі
Зустріч глав РПЦ і Ватикану в Гавані відбулася 12 лютого 2016 р. на Кубі, в будівлі міжнародного аеропорту Гавани, і стала першою за всю історію РПЦ і Ватикану. За підсумками переговорів було прийнято Спільну заяву, в якій Патріарх і папа римський закликали до миру в усьому світі і особливо на Близькому Сході, припинення гонінь на християн, висловили заклопотаність розвитком біотехнологій, висловилися за зміцнення сім'ї і так далі.
Так, в якості дипломатичної перемоги ВЗЦЗ МП може записати собі наступне:
- вже згадане висловлювання про уніатів;
- згадка про конфлікт на Донбасі без згадки конкретних сторін із закликом до вірян не брати участь у ньому;
- фактичне невизнання українських розкольників з УПЦ КП і УАПЦ з боку католиків.
Але якщо поставити запитання: а чи пішли за цими словами конкретні дії з боку католиків, то відповідь буде негативною.
По-перше, уніати продовжили захоплення храмів УПЦ. Безумовно, масштабу, який ми бачили в 90-х, вже немає, але точкові захоплення тривають. Достатньо згадати нахабне рейдерство в Коломиї.
По-друге, уніати не припинили своєї повзучої експансії на території України. Їхнє проникнення в органи влади різного рівня тільки продовжилося. Вони розширили свою співпрацю у сфері духовної опіки військовослужбовців, у сфері середньої і вищої освіти та інших. А глава УГКЦ Святослав Шевчук так і зовсім заявив, що Папська Рада некомпетентна в питаннях міжнародної політики та «делікатних питаннях російської агресії в Україні».
По-третє, конфлікт на Донбасі не зазнав ніяких змін у результаті Гаванської зустрічі. І ті ж українські католики православного обряду і особисто Святослав Шевчук як висловлювалися про те, що нам не потрібен мир за будь-яку ціну, так і продовжили це робити, фактично закликаючи до продовження війни. Достатньо згадати заяву Шевчука, що втомилися від війни ті, хто думає лише, як врятувати свою шкуру. Конфлікт на Донбасі загострювався або згасав, коли це потрібно було можновладцям, і плювали вони на заяву Патріарха і папи.
Якщо поставити запитання: а чи пішли за цими словами конкретні дії з боку католиків, то відповідь буде негативною.
По-четверте, розкол в Україні не тільки не був урегульований згідно з канонами, але й був зовсім легалізований патріархом Варфоломієм. З УПЦ КП і УАПЦ була створена ПЦУ, а Святослав Шевчук висловив з цього приводу бурхливу радість, неодноразово зустрічався з її головою Сергієм (Епіфанієм) Думенком, заявляв про співпрацю і висловив сподівання на майбутнє об'єднання. Прихильники ПЦУ зайнялися захопленнями храмів УПЦ, побиттям вірян і священнослужителів та іншими гріхами, що не викликало у греко-католиків жодної нотки осуду. У 2016 р. у Гавані Патріарх і папа заявили: «Висловлюємо надію на те, що розкол серед православних вірян України буде подолано на основі чинних канонічних норм, що всі православні християни України будуть жити в мирі та злагоді». Сьогодні ці слова звучать як знущання.
Але і в усіх інших аспектах Гаванська зустріч не принесла ніяких результатів: війна на Близькому Сході не припинилася, християн не перестали вбивати і виганяти з будинків, біотехнології продовжили свій розвиток, сім'ї не перестали руйнуватися і так далі. У лютому 2021 р. митрополит Іларіон в інтерв'ю телеканалу «Росія 24», підбиваючи п'ятирічні підсумки Гаванської зустрічі, фактично заявив про те, що вони – нульові. Ось дослівна цитата: «Зустріч ця відбулася в Гавані, і бесіда носила не богословський характер, а була присвячена насамперед становищу християн на Близькому Сході. Відтоді минуло п'ять років. Не можна сказати, що становище християн на Близькому Сході змінилося на краще, за винятком, мабуть, Сирії, де завдяки діям російської армії вдалося вигнати терористів із основної території країни. Ми спільно з католицькою стороною розробляємо проекти у сфері добродійності, соціального служіння, культурній сфері...». Тобто навіть в цих аморфно названих сферах ніяких результатів немає, проекти ще тільки розробляються. І це за п'ять років!
Обережно – екуменізм!
При фактичній відсутності результатів Гаванської зустрічі з тих питань, заради яких вона проводилася (принаймні, так було задекларовано), вона викликала нарікання у середовищі православних людей і звинувачення Патріарха Кирила в екуменізмі. Ці звинувачення були досить різкими за формою і часом навіть грубими, носили часом явно виражений деструктивний характер, але були все-таки не зовсім безпідставними. Так, вже у першому пункті Спільної заяви йдеться: «З радістю ми зустрілися, як брати по християнській вірі...». Питання «братерства» між католиками і православними неоднозначне, а особливо «з християнської віри». Адже католицьке віровчення містить цілий ряд єретичних тверджень, а святий апостол Павло заповідав: «Єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся, знавши, що зіпсувся такий та грішить, і він сам себе засудив» (Тит. 3:10,11). Святитель Василь Великий у тлумаченні на ці слова говорить, що треба «хай буде тобі, як поганин і митник!» (Мф. 18:17). Хоча з іншого боку, завжди можна сказати, що єретики – це наші брати, тільки заблукалі.
У 5-му пункті Патріарх і папа говорять про розділення наступне: «Незважаючи на загальний Переказ перших десяти століть, католики і православні протягом майже тисячі років позбавлені спілкування в Євхаристії. Ми розділені ранами, нанесеними в конфліктах далекого і недавнього минулого, розділені й успадкованими від наших попередників відмінностями в розумінні і поясненні нашої віри в Бога, єдиного в Трьох Особах – Отця, Сина і Духа Святого. Ми сумуємо про втрату єдності, що стала наслідком людської слабкості і гріховності...».
Тут звучить досада про таку «незручну» спадщину, яке зводиться до «відмінностей у розумінні і поясненні» вчення про Пресвяту Трійцю. Однак Православ'я завжди вважало католицьке вчення про походження Святого Духу від Отця і Сина (філіокве) не «відмінностями в розумінні», а згубною єрессю і викривало її в досить різких виразах. Наприклад, «Той, хто, будучи дитиною, хрещеним в Східній Православній Церкві, не сповідує серцем і устами, що Святий Дух виходить від Отця одного, істотно й іпостасно, як каже Христос у Євангелії; по часу від Отця і Сина; такий буде відлучений з нашої Церкви і відданий анафемі» (Помісний Собор Константинопольської Церкви 1583 р.). «Найголовнішою єрессю латинян є сходження Святого Духу від Отця і Сина» (Великий Московський Собор 1666-1667 рр. з участю Олександрійського й Антіохійського патріархів). Подібні думки можна також зустріти у багатьох святих отців.
Але розділення між православними і католиками не обмежуються тільки єрессю філіокве, вони стосуються також і католицьких догматів про чистилище, непорочне зачаття Пресвятої Богородиці, вчення про юридичну теорію спасіння, про надналежні заслуги святих. Наші відмінності дуже істотні у вченні про молитовне служіння, про оману, про святість і так далі. Про все це Патріарх Кирил і папа Франциск дипломатично промовчали, а між тим, всі ці католицькі нововведення і помилки є тим величезним масивом, від якого католики повинні відмовитися заради повернення до тієї віри, яка була спільною у них і у православних в першому тисячолітті. Чи вони готові відмовитися? Запитання скоріше з розряду риторичних.
У пункті 6 Спільної заяви Патріарх і понтифік заявляють: «Усвідомлюючи численні перешкоди, які треба подолати, ми сподіваємося, що наша зустріч буде внеском у справу досягнення тієї богозаповіданної єдності, про яку молився Христос. Нехай наша зустріч надихне християн всього світу з новою ревністю закликати Господа, молячись про повну єдність всіх Його учнів». Але ж ця богозаповіданна єдність не досягається на зустрічах, де кожен із співрозмовників впевнений у своїй правоті, вона настає природним чином при покаянні у помилках і єресях з боку тих, хто їх дотримується.
З наведеної цитати можна зробити висновок, що зустріч Патріарха Московського і папи римського розглядається ними обома як внесок у процес екуменічного об'єднання. Але тоді анонсована митрополитом Іларіоном наступна зустріч також повинна буде стати внеском у цей процес? І якщо згадати протести з боку деяких ієрархів та церковної громадськості з приводу першої зустрічі з її нульовими результатами і екуменічними заявами, то чи не логічно припустити, що реакція на цю другу зустріч може бути ще більш негативна, ніж на першу? І заради чого Патріарх Кирил готовий йти на такий ризик?
Фактор Константинопольського патріархату
Ще більший подив викликає запланована зустріч Патріарха і папи, якщо при цьому врахувати так званий «фактор Фанару». Цей фактор полягає в тому, що Константинопольський патріархат у даний момент стурбований рішенням двох завдань: просування свого українського проекту ПЦУ і об'єднання з Ватиканом. Проект ПЦУ був створений Фанаром за ініціативою і при активній підтримці Держдепартаменту США, шляхом порушення Фанаром як канонів Церкви, так і елементарного здорового глузду. Реалізація цього проекту принесла страждання вірянам Української Православної Церкви та фактичний розкол у Православ'ї. Цілком справедливо і виправдано РПЦ і УПЦ розірвали з Константинопольським патріархатом євхаристійне спілкування. Але при цьому фанаріоти продовжують активно просувати унію з Ватиканом. Вже навіть анонсовані терміни можливого об'єднання, це 2025 р., коли Церква буде святкувати 1700-річчя Першого Вселенського собору.
В цьому контексті для РПЦ займатися екуменізмом з Ватиканом, хай і далеко не в таких масштабах як Фанар, – значить підтримувати той курс розвитку, яким слідує Константинопольський патріархат, лити воду на млин патріарха Варфоломія. Заради чого це робиться, поки не цілком зрозуміло.
Висновки
По-перше, відповідаючи на запитання, винесене в заголовок статті, можна сказати, що оскільки зустріч Патріарха Кирила і папи Франциска анонсована на такому високому рівні як глава ВЗЦЗ МП, то ця зустріч швидше за все відбудеться.
По-друге, всередині РПЦ ця зустріч викличе негативну реакцію, а самого Патріарха Кирила, не кажучи вже про митрополита Іларіона, вчергове звинуватять в екуменізмі. А якщо ще в тексті майбутньої спільної заяви знову з'являться слова про бажану єдність, про братів по вірі або про «церков-сестер», то ця негативна реакція може прийняти досить різкі форми.
По-третє, в УПЦ нову зустріч папи і Патріарха Кирила швидше за все сприймуть з подивом. Причини все ті ж – попередня ніяких успіхів в «приборканні» наших уніатів не принесла, швидше навпаки. Та й численні публічні заяви папи і Варфоломія про прагнення до єдності теж навряд чи будуть сприяти розумінню тісного спілкування Предстоятеля РПЦ і глави РКЦ в українських віруючих і священноначалія.
По-четверте, як і попередня Гаванська зустріч, вона, швидше за все, не принесе жодних результатів у справі захисту християн по всьому світу, запобігання конфліктів, встановлення миру, культурних, соціальних та інших сферах. З усіх цих питань буде прийнято чергову спільну заяву з красивими словесними формулюваннями, але навряд чи це принесе щось ще.
Безумовно, в церковній дипломатії (як і світській) багато буває приховано від очей простих людей і не все можна виносити в публічну площину. Однак ця дипломатія повинна давати результат. За п'ять років ми так і не побачили, заради чого була проведена зустріч в Гаванні, тому нова зустріч викликає багато запитань. Особливо, якщо пам'ятати, що головне в будь-яких обставинах і подіях – твердо зберігати Православну віру, її чистоту і непохитність перед псевдовченнями.
