Верховний суд дав добро рейдерським захопленням?
Верховний суд України ухвалив рішення у справі про переведення православної громади до ПЦУ. Повний текст рішення ще не опубліковано, але висновки вже можна зробити.
3 квітня 2024 р. Верховний суд України розглянув справу Свято-Покровської релігійної громади УПЦ села Калинівка Житомирської області, яка намагалася опротестувати рішення територіальної громади села про перехід храму до ПЦУ. В наявності було порушення законодавства. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» вимагає, щоб питання канонічної приналежності вирішували виключно члени релігійної громади. Однак у Калинівці, як і в усіх інших (за вкрай рідкісним винятком) випадках, процедура переведення до ПЦУ відбувалася за стандартною схемою, яка суперечить закону: зібралася територіальна громада, що не передбачено ні законом, ні статутом самої громади, проголосувала за перехід, а потім міцні молоді люди силоміць захопили храм.
Громада УПЦ намагалася оскаржити все це беззаконня у суді, але суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Справа перейшла до Великої палати Верховного суду. І ось нарешті і Верховний суд ухвалив своє рішення, і воно не на користь громади УПЦ.
Повторимо, остаточні висновки можна буде зробити лише після того, як буде оприлюднено повний текст судового рішення. Але вже з пресрелізу Верховного суду можна зробити висновок: суд визнав голосування територіальної громади замість релігійної відповідним до закону України.
Скриншот сайту court.gov.ua/press/
Перші висновки
Які висновки можна зробити вже зараз із ще неопублікованого рішення Верховного суду? Повторимо, більш конкретно про це можна буде говорити після того, як текст рішення буде опублікований повністю.
По-перше, Верховний суд довів, що в Україні немає незалежної судової влади. Прийняти рішення, яке прямо суперечить Конституції України і профільному закону «Про свободу совісті та релігійні організації», можна лише під тиском влади і виходячи з політичної доцільності.
Відсутність незалежності судової влади – це спадщина СРСР, яку ми досі не можемо подолати на якомусь глибинному, ментальному рівні. Ця спадщина буде нам дуже заважати у побудові справді незалежної країни та вільного розвиненого суспільства, а то й унеможливить це взагалі.
По-друге, це ще більше нівелює значення законів як регуляторів суспільних відносин. Адже якщо в законі написано одне, а суди вирішують інше, як громадяни можуть керуватися законом? Вони будуть керуватися політичною доцільністю, яка існує на даний момент. Сьогодні ця доцільність полягає в тому, що УПЦ має бути знищена. І той, хто цим займається, може порушувати закон, чинити злочини, ображати громадян і звершувати над ними насильство, і йому все зійде з рук.
Скільки відео гуляє інтернетом, де браві молодики замість того, щоб захищати країну від ворога на фронті, б'ють мирних українських громадян, зламують двері храмів і творять свавілля, а поліція при цьому присутня і не тільки не зупиняє їх, але часом ще й допомагає.
Колись після Революції 1917 р. більшовики вигадали термін «революційна доцільність» і виправдовували їм будь-який свій злочин і беззаконня.
По-третє, тепер суди першої інстанції, а також апеляційні суди будуть сміливіше виносити рішення на користь загарбників храмів. На сьогоднішній день існує близько 60 судових процесів, які були припинені у зв'язку із розглядом справи за позовом Свято-Покровської релігійної громади УПЦ села Калинівка у Верховному суді. Тепер вони відновляться, і судді зможуть зі спокійною душею приймати рішення на користь ПЦУ. Тобто рішення Верховного суду стане певним прецедентом для аналогічних рішень.
Адвокати ПЦУ не приховують своєї радості із цього приводу. «Загалом, важливість цього рішення для процесу переходу релігійних громад України з УПЦ МП до ПЦУ, що триває з 2019 року, важко переоцінити, адже воно стане прецедентним для всіх інших подібних суперечок і додасть впевненості в законності такого переходу релігійним громадам, які ще вагаються приймати рішення про вихід з УПЦ МП», – такі слова одного з адвокатів ПЦУ цитує «Українська правда».
Однак повторимо, напевно це стверджувати можна буде лише після опублікування повного тексту рішення Верховного суду. Існує ймовірність, хоч і дуже невелика, що суд відмовить у задоволенні позову з формальних причин, а не по суті.
По-четверте, кількість силових захоплень збільшиться, але не сильно. Це тому, що їхнє число і так велике. Звичайно, рішення Верховного суду надасть загарбникам сили та впевненості у своїй безкарності, але їхні можливості також не безмежні. Потрібно збирати людей, оплачувати їхні послуги, організовувати і таке інше. Крім того, силові дії сяк-так фіксуються і тягнуть за собою порушення кримінальних або адміністративних справ проти таких осіб. Так, з великими труднощами, так, часом через суди, так, долаючи погрози та залякування, але все ж таки.
По-п'яте, що значно збільшиться, так це проведення зборів територіальних громад і голосування за перехід до ПЦУ, з подальшим внесенням змін до державних реєстрів. Це все також буде оскаржуватися у судах віруючими УПЦ, але після рішення Верховного суду надії на сприятливий результат таких судових справ майже немає.
По-шосте, Верховний суд, по суті, закладає на релігійному полі міну уповільненої дії. Адже якщо зараз узаконюється свавілля щодо УПЦ, то завтра воно може обернутися і проти інших релігійних організацій. Якщо, наприклад, з'явиться політична доцільність приєднати ПЦУ до греко-католиків, то з ПЦУ теж ніхто не церемонитися не буде.
А є ще й мусульмани і представники інших релігій.
Чи можна щось зробити?
По-перше, треба дочекатися повного тексту рішення. Можливо, хоч і малоймовірно, він буде містити формулювання, що не дозволяють зробити однозначний висновок про законність переведення релігійних громад з однієї конфесії в іншу рішенням територіальної громади. Однак це буде ясно тільки юристам, людям, які знаються на тонкощах таких формулювань.
Для широкої публіки, а особливо для активних прихильників ПЦУ, це означатиме, що Верховний суд дав добро на всі їхні беззаконні дії. Кода тексту рішення буде опубліковано, то стане зрозуміло, чи можна буде, спираючись на нього, захищати інтереси громад УПЦ у судах першої та апеляційної інстанцій.
По-друге, для общини Свято-Покровського храму с. Калинівка є можливість звернутися до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Ймовірно, цей суд може прийняти бік УПЦ, бо так каже Конституція і закон «Про свободу совісті», а також Європейська конвенція з прав людини. Крім того, кілька років тому цей суд вже ухвалив рішення у аналогічній справі, в якій заявив, що права фіксованих членів релігійної громади мають перевагу перед думкою тих, хто називає себе членами громади, але не оформлених документально як такі.
Однак тут є кілька моментів. ЄСПЛ може розглядати справи дуже довго, процес може тривати роками. За цей час ПЦУ зможе захопити всі храми УПЦ, а держава – заборонити її існування. Також немає стовідсоткової гарантії, що ЄСПЛ ухвалить справедливе рішення. Звичайно, ця судова інстанція не така заангажована, як суди в Україні, проте в її практиці траплялися явно неправомірні та абсурдні рішення.
По-третє, для протидії незаконним переведенням і відстоювання своїх прав у судах та адміністративних органах дуже важливо, щоб у громаді УПЦ було правильно оформлено всі юридичні документи. Особливу увагу слід приділити оформленню фіксованого членства у громадах. Це має бути не просто протокол загальних зборів, де зібралися люди та самі проголосували за своє включення до списку громади.
В ідеалі це має бути цілий ланцюжок протоколів зборів громади, починаючи від її створення. Спочатку збиралася так звана церковна десятка, на яку реєструвалася громада. Але потім повинні були проходити збори громади, з оформленням протоколів, і ці десять засновників громади мали голосувати за прийняття ще десяти (наприклад) членів, потім ці вже дійсні двадцять членів громади повинні були голосувати за прийняття наступних і так далі. Тобто не повинно бути ситуації, коли віруючі самі приймають себе в члени громади.
Якщо фіксоване членство у громаді оформлене вказаним вище чином, то юридично дуже важко перевести її до ПЦУ, якщо члени громади проти такого переходу. Але біда в тому, що рідко в якійсь громаді приділяють належну увагу таким юридичним тонкощам.
І найголовніше. Запорука збереження громади – це насамперед її єдність та вірність Церкві. Жодні юридичні схеми не допоможуть, якщо в громаді люди не розуміють, заради чого вони тримаються за УПЦ. Заради чого вони страждають і терплять ганьбу та нерозуміння з боку своїх сусідів і близьких.
Якщо ж віруючі усвідомлюють, що є лише одна «Єдина Свята Соборна і Апостольська Церква», якщо вони розуміють, що анафематовані розкольники не можуть бути церквою, якщо віруючі усвідомлюють, що йдеться не про те, хто виграє чи програє в судах, і навіть не про те, хто буде володіти храмовою будівлею, а хто буде вигнаний із неї. Йдеться про те, хто в майбутньому столітті буде визнаний Ісусом Христом вірним, а хто почує він його: «…відійдіть від Мене ті, хто чинить беззаконня» (Мф. 7,23).
Ця вірність Христу незважаючи ні на що, тільки вона одна і врятує нас і допоможе подолати всі сучасні труднощі. У християнської громади можна забрати храм, можна юридично перереєструвати її до ПЦУ, але не можна забрати у людей віру. Такі люди зберуться десь у приватному домі чи іншому приміщенні, вони з усіма незручностями відслужать зі своїм батюшкою Божественну літургію, і буде з ними за словом Христа: «де двоє чи троє зібрані в Моє ім'я, там Я серед них» (Мф. 18,20).
