Створення «Румунської Церкви України»: перші висновки
Синод Румунського Патріархату створив в Україні свою структуру. Що це може означати?
29 лютого 2024 року Румунський Патріархат заснував «Румунську Православну Церкву України» для румунських громад на території України. Це рішення викликало безліч запитань та емоцій. Наприклад, «єпископ» Віктор Бедь назвав це провокацією проти ПЦУ і звинуватив румунів у роботі на ФСБ. Що ж відбувається насправді?
Причини створення РумПЦУ
В Україні діють понад 120 православних громад етнічних румунів. І донедавна всі вони беззастережно визнавалися Румунським Патріархатом складовою частиною Української Православної Церкви.
При цьому, починаючи з 2023 року, тобто з того самого часу, коли риторика української влади щодо УПЦ стала вкрай агресивною, румуни дедалі частіше висловлювалися про те, що їхні єдинокровні брати, які живуть в Україні, потребують захисту – від влади та від ПЦУ. Дійшло до того, що спочатку окремі політики та громадські діячі, а потім і ціла низка політичних організацій звернулися до румуномовних православних парафій України із закликом перейти до Румунського Патріархату. Ще в лютому 2023 року ми писали, що «з огляду на тиск, якого сьогодні в Україні зазнає Українська Православна Церква, можливість переходу українських румунів під керівництво Румунського Патріарха не виглядає неймовірною». Рішення Синоду Румунської Церкви про створення своєї структури на території України підтвердило нашу правоту.
Крім того, про це заявив у коментарі СПЖ і голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ митрополит Климент (Вечеря): «Румунська Церква своїми рішеннями всьому світу засвідчила факт можливих відкритих державних заборон і гонінь УПЦ, частиною якої є румуномовні парафії та монастирі на прилеглих до сучасної Румунії українських територіях». Він продовжив, що «пропонуючи свою юрисдикцію таким церковним одиницям, Румунська Церква констатує очевидну небезпеку, що в Україні вони можуть опинитися поза законом, а того й гірше – під прямою забороною. Це гучний сигнал для українського парламенту про те, як про українську політику думають у Європі та які наслідки це матиме».
ПЦУ та влада
Щоб краще розібратися в тому, що відбувається, необхідно враховувати два фактори.
По-перше, ми стверджуємо, що створення РумПЦУ було б неможливим, якби не діяльність Думенка та української влади. Саме гоніння на УПЦ створили сприятливий ґрунт і виправдувальний фундамент для заснування румунами своєї структури в Україні. Наприклад, румунський політик і екснардеп Желу Вішан називав обшуки, що проводяться СБУ в єпархіях УПЦ, «грубим порушенням релігійних прав і прав людини», а також «етнічними та релігійними чистками». Звісно, «ура-патріоти» можуть заявити, що жодних етнічних чи релігійних чисток в Україні немає, а Вішан – звичайний провокатор. Але не все так просто. Бо народний депутат від фракції «Європейська солідарність» Володимир В'ятрович заявляв – ті, хто не сприймають існування української церкви (мається на увазі ПЦУ), мають залишити Україну. Румунські парафії, що входять до складу УПЦ, – на 100% не сприймають ПЦУ. Виходить, вони теж «мають залишити Україну»? Адже саме так сприймають ситуацію в сусідній Румунії.
Інший політик, член Палати депутатів Парламенту Румунії Думітру-Віорел Фокша заявив, що «румунських священників тероризують і змушують увійти в нову політичну церкву, залишивши автономну канонічну церкву України». І хіба Фокша не правий?
Ще в липні 2019 року «Священний Синод» Думенка створює «румунський вікаріат» ПЦУ, куди зазиває «румунські» громади УПЦ. Однак результати роботи цього «вікаріатства» плачевні. Бо жодна румуномовна парафія УПЦ з понад 120 не перейшла до Думенка! Водночас представники ПЦУ поводяться вкрай агресивно щодо румунів України. Ось тільки один приклад: у Товтрах думенківці на чолі з благочинним ПЦУ Віталієм Мензаком звинуватили вірян-румунів УПЦ в тому, що вони «московські тітушки», а священнику сказали, щоб він забирався в Румунію. І це далеко не єдиний приклад.
З цієї причини створення РумПЦУ було тільки справою часу. Адже ще в січні 2023 року прессекретар Румунської Патріархії Василь Бенеску заявив, що «православні румуни, які перебувають в Україні, зокрема й священники, мають обов'язок совісті по-християнськи мудро, чесно й реалістично реагувати на трагічну реальність», яка існує сьогодні в Україні.
І скільки б зараз Бедь не звинувачував румунів у роботі на ФСБ, а «капелан» ПЦУ Роман Грищук називав їхнє рішення «ударом у спину українцям» та «нахабним втручанням у життя іншої держави», винні в цьому саме вони та їхні подільники. Бо українські політики-«патріоти» разом із думенківцями зробили все, щоб румуни почувалися вкрай незатишно в Україні та шукали спосіб, який допоміг би їм зберегти свою віру та ідентичність.
«Румунський мир» та світове Православ'я
З іншого боку, не можна скидати з рахунків і бажання Румунського Патріархату взяти під свій контроль румунські діаспори всього світу. Це бажання, на думку колишнього протодиякона РПЦ Андрія Кураєва, диктується частково етнофілетичними причинами, а частково – бажанням румунів побудувати свій «румунський мир». Відмовити в логіці подібним твердженням не можна. Адже на тому ж засіданні Синоду Румунської Церкви від 29 лютого було ухвалено ще кілька рішень, які побічно вказують на те, що деякі «етнофілетичні» процеси з боку румунів все ж мають місце.
Так, Синод заснував Румунську православну єпископію Великої Британії з центром у Лондоні та Румунську православну єпископію Ірландії та Ісландії з центром у Дубліні. Ці дві структури увійшли до складу європейської митрополії Румунської Церкви з центром у Парижі, де досі було три єпархії (тепер – п'ять). Якщо до цього додати, що румунські єпархії існують по всьому світу і продовжують множитися, то очевидним стає той факт, що Патріархат Румунії займається саме тим, проти чого так люто протестує Фанар.
Нагадаємо, що, на думку стамбульських богословів (уперше висловлену в минулому столітті Патріархом Мелетієм), Константинопольський патріархат опікується православними християнами всього світу, які перебувають на територіях, що не входять до юрисдикції інших Помісних Церков. Тобто румуни, які живуть, наприклад, у Великій Британії, Ірландії та Ісландії, на думку Фанара, – чада патріарха Варфоломія, а не патріарха Даниїла.
Для фанаріотів цей момент настільки важливий і болючий, що у випадку з ПЦУ вони «перестрахувалися» і внесли пункт про діаспору до Томосу, згідно з яким Думенко не може створювати свої парафії поза межами України. І в цьому сенсі дії румунів – прямий виклик фанаріотам, який посилюється тим, що в даному випадку вони діють на території структури, створеної патріархом Варфоломієм. Однак після майже тижня жодних заяв з боку Фанара не прозвучало. Не прозвучало їх на офіційному рівні і з боку ПЦУ (якщо не враховувати висловлювань Бедя). Чому?
Румуни, Фанар і ПЦУ
Мовчання Константинопольського патріархату можна зрозуміти двояко. По-перше, Фанар мовчить, бо хоче продемонструвати «незалежність» свого дітища – ПЦУ. Тобто фанаріоти чекають реакції від Думенка і вже після неї – відреагують самі. В іншому разі може скластися враження, що Сергій Петрович не самостійний у судженнях і що його структура перебуває під контролем Стамбула (що, загалом, так і є).
З іншого боку, ми допускаємо варіант, що створення РумПЦУ – це результат переговорів фанаріотів із румунами, ціна яких – визнання ПЦУ.
Ще 2019 року Священний Синод Румунської Церкви звернувся до Константинопольського патріархату з проханням «прояснити проблему неканонічних ієрархів і священників, які належали до Київського патріархату». Однак на тому ж засіданні Синоду було сказано, що «під час ухвалення конкретного рішення щодо українського церковного питання насамперед враховуватиметься той факт, що в Україні існує 127 румунських парафій, переважно в Північній Буковині, які перебувають у віданні УПЦ».
У зв'язку з цим румунські ієрархи наголосили на «необхідності отримання письмових гарантій від церковної та політичної влади української держави, що етнічна та мовна ідентичність румунів буде поважатися і що румунські віряни матимуть змогу об'єднатися в румунське православне вікаріатство та розвивати духовні зв'язки з Румунською Патріархією».
За наявною в нас інформацією, Румунський Патріархат надіслав листа керівництву України з проханням дозволити створення свого вікаріатства на території країни, але отримав ввічливу відмову. У лютому 2021 року румуни м'яко натякнули на можливість перемовин щодо питання ПЦУ, коли митрополит Триговіштський Нифонт (Міхейце) помолився разом з «ієрархом» ПЦУ «архієпископом» Тернопільським і Кременецьким Нестором Писиком під час богослужінь з нагоди 30-річчя інтронізації патріарха Варфоломія. Тож, якщо припустити, що фанаріоти і румуни провели переговори, в результаті яких з'явилася РумПЦУ, то ціна цих переговорів – визнання румунами Сергія Петровича як канонічного «ієрарха».
Причому робитися це може гібридно. За нашою інформацією, на території Румунії діють кілька десятків (близько 40) парафій, так чи інакше пов'язаних із ПЦУ. Є ймовірність, що румуни в обмін на мовчання на створення своєї структури в Україні дозволять Думенку відправити до Румунії свого «єпископа», який буде «опікуватися» українцями. Далі, як варіант, із цим «єпископом» співслужитиме хтось із архієреїв Румунської Церкви, ну а далі – визнання Синодом канонічності ПЦУ. Ми не стверджуємо, що так і буде, але ймовірність такого розвитку подій виключати не можна. Наразі парафій, які бажають піти до новоствореної «Румунської Церкви України», небагато – всього 6, і всі вони з Одеської та Закарпатської областей. І якщо події розвиватимуться за таким сценарієм, може виявитися, що, бажаючи врятуватися від ПЦУ, українські румуни, які перейдуть до Румунського Патріархату, потраплять... в обійми ПЦУ.
***
У будь-якому разі ситуація дуже складна і непередбачувана. Румуни вчинили врозріз із канонами та продемонстрували, що в сучасному Православ'ї відбувається справжній хаос. Запущений цей процес був визнанням українських розкольників, і куди він у підсумку заведе нас усіх – спрогнозувати неможливо. Вихід, який бачиться нам наразі, тільки один – скликання Всеправославного Собору, який має зайнятися питанням ПЦУ. В іншому випадку ми станемо свідками того, як універсальний характер Православної Церкви перетвориться на набір окремих етнічних структур, відірваних одна від одної.
