Папа Франциск в Україні: буде чи ні?
Слідом за главою Фанару Володимир Зеленський запросив в Україну і папу Франциска. Аналізуємо наслідки можливого візиту.
25 березня папа Франциск отримав офіційне запрошення відвідати Україну на 30-річчя Незалежності. Дещо раніше таке ж запрошення отримав патріарх Варфоломій. Чи відбудеться це рандеву і які обставини можуть цьому сприяти або перешкоджати? Давайте розберемося.
Перш ніж аналізувати запрошення в Україну папи Франциска має сенс згадати аналогічне запрошення для патріарха Варфоломія. Воно також було зроблено в два ходи.
Запрошення глави Фанару і папи: влада діяла за одним сценарієм
16 жовтня 2020 р. В. Зеленський з дружиною в ході робочого візиту в Туреччину відвідали Фанар, де взяли участь у молебні та провели зустріч з патріархом Варфоломієм.
Під час цієї зустрічі В. Зеленський запросив патріарха Варфоломія в Україну. Патріарх сказав, що буде радий відвідати Україну, коли епідемічна ситуація стабілізується. Дата 24 серпня (День Незалежності України) була тоді заявлена тільки як можливий варіант.
Примітно, що прес-служба українського Президента акцентувала тему конфлікту на сході України як повістку можливого візиту. «...під час зустрічі тет-а-тет з Його Всесвятістю детально обговорювалася ситуація на Донбасі. «Хоч і складно, але є кроки вперед. До вашого приїзду у нас буде можливість просунутися на шляху до миру. І головне – про полонених: на Донбасі, в Криму і в Росії – дуже хочеться, щоб вони повернулися додому» (з повідомлення на офіційному сайті Президента).
Другий хід був зроблений прем'єр-міністром Д. Шмигалем, який відвідав Фанар 30 листопада 2020 р.
Під час цієї зустрічі прозвучала заява патріарха Варфоломія про те, що він приїде в Україну саме на 30-річчя Незалежності. Дата позначена конкретно вже без всяких реверансів про «стабілізацію епідемічної ситуації».
Така ж двоходова схема була використана і з запрошенням папи Франциска. В. Зеленський запросив папу Франциска в Україну більше року тому, але тоді не уточнювалася дата можливого візиту.
При цьому тема конфлікту на сході України також була заявлена Зеленським як порядок візиту. «Я його запросив в Україну. Я впевнений, що він буде в Україні – не тільки в столиці. Я сказав, що для того, щоб до кінця зрозуміти, що у нас відбувається на сході, треба їхати на схід», – заявив В. Зеленський, а трохи пізніше написав на своїй сторінці в Twitter: «Понтифік робить все для досягнення миру і злагоди. Попросив його допомогти зі звільненням полонених в Донбасі, Криму та Росії».
25 березня 2021 року прем'єр-міністр України Д. Шмигаль, перебуваючи з візитом у Ватикані, передав папі Франциску запрошення Президента В. Зеленського відвідати Україну вже в конкретну дату, а саме – в день 30-річчя Незалежності.
Звернемо увагу на людину, що стоїть другою ліворуч понтифіка. Це – Андрій Юраш, глава відділу Секретаріату Кабінету Міністрів України з питань релігій і національностей, а в недавньому минулому – глава Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури. Він – один з батьків-засновників ПЦУ, переговорів з Фанаром і в той же час – дуже близька персона до українських уніатів. Тобто, людина, якій цілком можна доручити вирішення організаційних питань візиту папи в Україну.
І вже під час цього візиту папи Франциску було зроблено запрошення не просто відвідати Україну, а приїхати саме на 30-річчя Незалежності. Причому і в самому візиті української делегації до Ватикану, і в стилі, в якому було зроблено це запрошення, спостерігаються деякі дивні речі.
По-перше, візит був несподіваним. Про те, що він планується, офіційний сайт прем'єр-міністра не повідомляв. Новина про візит, що вже відбувся, була опублікована 25 березня о 17:58, вже після того, як про нього повідомили інформаційні агентства. І знову в контексті запрошення понтифіка на 30-річчя Незалежності Д. Шмигаль озвучив тему врегулювання конфлікту на сході України: «Ваша місія як захисника справедливості є вкрай важливою в доленосний для України період. Вірю, що Ваш моральний і духовний авторитет зможе зіграти важливу роль і допоможе повернути мир в Україні».
По-друге, офіційний сайт Ватикану в повідомленні про візит Д. Шмигаля ні словом не обмовився про запрошення папи в Україну на День Незалежності, але також акцентував увагу на темі миру в нашій країні: «Папа Франциск і український прем'єр-міністр приділили велику увагу кризі в області охорони здоров'я і драматичної ситуації на сході України; було висловлено сподівання, що недавні порушення режиму припинення вогню поступляться місцем жестам на користь мирного врегулювання конфлікту».
Взагалі в дипломатичній практиці прийнято публічно озвучувати запрошення іноземних лідерів уже після досягнення хоча б усної домовленість про те, що запрошення буде прийнято. Найчастіше сторона, яку запрошують, відразу ж озвучує згоду або принаймні дякує за запрошення. Тут же ми бачимо красномовне мовчання. Досить імовірно, що українська дипломатія в черговий раз показала свій непрофесіоналізм, ризикуючи зганьбитися в разі відмови понтифіка, але є підстави припустити, що в такому незграбному запрошенні все ж був сенс, як і в тому, що візит Д. Шмигаля відбувся без попереднього анонсу і ймовірно без підготовки. Про це трохи нижче.
Папа і Патріарх Варфоломій: чи буде зустріч в Києві?
Отже, запрошення патріарху Варфоломію і папі Франциску відправлені і позитивну відповідь від першого отримано. Отримана вона тому, що патріарх Варфоломій, по-перше, сильно залежить від американської адміністрації і не вільний у своїх рішеннях, а по-друге, він мислить набагато дрібнішими категоріями ніж, папа Франциск і все керівництво Ватикану.
Відносно першого аргументу необхідно пояснити, що з питання підтримки Фанару і створення ПЦУ в США спостерігається так званий «двопартійний консенсус», при якому точка зору як демократичної партії, так і республіканської збігаються. Тому американська політика в цьому відношенні не зазнає особливих змін зі зміною президента. Другий же аргумент полягає в тому, що глава Фанару незрівнянно більш дрібна політична фігура, ніж папа Франциск. Якщо за понтифіком стоять понад 1,2 млрд католиків на планеті, то питання про те, хто стоїть за патріархом Варфоломієм – це питання більш ніж дискусійне. У кращому випадку це трохи більше 5 млн віруючих Константинопольського патріархату в усіх країнах, а в гіршому – співробітники патріархії на Фанарі. Якщо папа Франциск не тільки релігійний лідер, але і глава держави Ватикан, то становище патріарха Варфоломія в Туреччині найкраще описується однією українською приказкою: «як горобець під стріхою».
Патріарх Варфоломій за найактивнішого сприяння чиновників Держдепартаменту США створив ПЦУ і має зобов'язання її підтримувати, крім того, він хотів би отримати ще щось з обіцяних храмів і монастирів в Україні, крім Андріївської церкви в Києві. Ось і всі його інтереси. Що ж стосується папи Франциска, то він думає і про те, як даний візит відіб'ється на його відносинах з РПЦ, і про те, як він буде сприйнятий в контексті екуменічних устремлінь по об'єднанню з православними, і про те, як він може вплинути на розклад сил в протистоянні лібералів і консерваторів в католицькому світі і ще багато про що. Тому Ватикан над пропозицією буде думати, але відповіді до пори до часу давати не буде.
Невипадково вище було акцентовано увагу на змісті повістки візитів патріарха Варфоломія і папи Франциска в Україну, яка була заявлена в прес-релізах українських офіційних осіб. Це мир на Донбасі. Певні, нехай навіть і символічні жести в бік припинення конфлікту, звільнення полонених і так далі. А тим часом конфлікт загострюється. На лінії зіткнення відбуваються обстріли, гинуть люди, стягуються війська і йде серйозна інформаційна підготовка до можливого відновлення активних і масштабних бойових дій. Зірветься ситуація в цю прірву чи ні, залежить від багатьох чинників, аналізувати які тут не представляється можливим, але ось уявити собі візит папи римського в Україну в розпал активних бойових дій для участі в урочистостях з нагоди 30-річчя Незалежності – точно не можна. А ймовірність того, що в разі загострення конфлікту, «маленької переможної війни» не вийде в жодної зі сторін дуже велика.
Українськими політологами озвучується версія, згідно з якою у владних колах є, з одного боку готовність до загострення конфлікту на Донбасі, а з іншого – розуміння того, що ризики занадто великі. Іншими словами, існує величезне бажання все ж уникнути кровопролиття, незважаючи на те, що до нього підштовхують певні сили як в середині України, так і з-за кордону. Тому можна припустити, що в умовах крихкого балансування внутрішньополітичної ситуації в Україні на межі скочування в гарячий конфлікт, поспішний візит Д. Шмигаля до Ватикану і його неузгоджене з протилежною стороною запрошення на День Незалежності, є не що інше, як спроба замінити у внутрішньоукраїнській повістці тему війни на тему підготовки до урочистостей з нагоди 30-річчя Незалежності.
Що означає можливий приїзд папи для релігійних організацій
Але світська повістка візитів – це тільки одна їх сторона. Для віруючих важливішим є питання релігійного наповнення цих візитів. Адже якщо папа Франциск і патріарх Варфоломій приїдуть в Україну, то програма їх перебування навряд чи обмежиться тільки світськими заходами. У будь-якому випадку візит папи Франциска означатиме, як сказав спікер ПЦУ Іван (Євстратій) Зоря ще в 2018 р., що ПЦУ набуває для Ватикану суб'єктність. Такий висновок Зоря зробив на підставі того, що сайт vaticannews.va в новинній стрічці повідомив про обрання Сергія (Епіфанія) Думенка главою ПЦУ, що було, звичайно. дуже великою натяжкою. Але ось присутність понтифіка поруч з патріархом Варфоломієм і його підопічним Сергієм (Епіфанієм) Думенком вже точно буде означати, що Ватикан визнає ПЦУ як «наших східних братів».
Ще одним наслідком візиту папи Франциска в Україну разом з патріархом Варфоломієм та придбання ПЦУ суб'єктності для Ватикану буде значне погіршення відносин з Руською Православною Церквою. Чи готовий понтифік піти на це – невідомо. Здається, що для римської курії можливість зберегти каналу комунікацій з РПЦ має значну цінність і в ситуації все більш зростаючої міжнародної напруженості загострювати відносини з Москвою аж ніяк не в інтересах Ватикану.
Взагалі слід вважати, що папа Франциск бачив об'єднання католицтва і православ'я зовсім не так, як це виглядає сьогодні. Об'єднання в якійсь формі передбачалося з усією повнотою Православ'я, принаймні, з більшістю Помісних Церков, включаючи РПЦ. Можливо, саме з прицілом на це і був організований собор на Криті в 2016 р. В його документах передбачалося як зафіксувати особливі повноваження Фанару в Православ'ї, так і створити передумови для просування екуменізму.
За кілька місяців до Критського собору відбулася зустріч Патріарха Московського Кирила і папи Франциска в Гавані, на якій однією з основних тем стала тема єдності. Ось деякі цитати зі спільної заяви: «З радістю ми зустрілися як брати по християнській вірі, які побачилися, щоб «говорити вустами до вуст» (2 Ін. 12), від серця до серця, і обговорити взаємини між Церквами, насущні проблеми нашої пастви і перспективи розвитку людської цивілізації. <...> Зустрівшись далеко від старих суперечок «Старого світу», ми з особливою силою відчуваємо необхідність спільних трудів католиків і православних, покликаних з лагідністю і благоговінням дати світові звіт в нашому сподіванні (1 Пет. 3:15). <...> Ми сумуємо про втрату єдності, що стала наслідком людської слабкості і гріховності, що сталася всупереч Первосвященицькій молитві Христа Спасителя: «Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине» (Ін. 17:21). <...> Усвідомлюючи численні перешкоди, які належить подолати, ми сподіваємося, що наша зустріч внесе вклад у справу досягнення тієї богозаповіданої єдності, про яку молився Христос».
Заради цих «суперекуменічних» пасажів папа Франциск навіть погодився визнати уніатство історичною помилкою: «Сподіваємося, що наша зустріч внесе вклад в примирення там, де існують тертя між греко-католиками і православними. Сьогодні очевидно, що метод «уніатизму» колишніх століть, що передбачає приведення однієї громади в єдність з іншою шляхом її відриву від своєї Церкви, не є шляхом до відновлення єдності».
Здавалося б, робляться кроки до все більш тісної співпраці католиків і православних. Але милістю Божою ситуація стала розвиватися дещо в іншому напрямку. Критський собор по факту не став всеправославним і відповідно його документи не набули статусу загальнообов'язкових. Руська, Грузинська, Антіохійська і Болгарська Церкви не брали в ньому участі. Гаванська зустріч викликала хвилю критики в РПЦ, а сама РПЦ з тих пір стала помітно більш консервативною. Все рідше представники ВЗЦЗ РПЦ беруть участь в різних екуменічних заходах, а про Гаванську зустріч взагалі вважають за краще особливо не згадувати. З антиканонічним втручанням Фанару в церковні справи в Україні патріарх Варфоломій втратив авторитет в очах прихильників РПЦ, а разом з ним був і дискредитований і асоційований з Фанаром екуменізм.
Таким чином Ватикану тепер доводиться задовольнятися перспективами об'єднання (з'єднання, співпраці, спілкування – форми можуть бути різними) не з усім Православ'ям, а тільки лише з Фанаром і тими Помісними Церквами, які Фанару вдалося поставити під свої прапори у зв'язку з визнанням ПЦУ. Це Кіпрська, Елладська і Олександрійська Церкви. Однак і тут все не так однозначно.
По-перше, якусь подобу соборного рішення про визнання вдалося провести тільки Елладській Церкві. Синод Кіпрської Церкви по суті не визнав ПЦУ, а всього лише вирішив не заперечувати проти поминання Сергія Думенка архієпископом Хризостомом. «Священний синод Кіпрської церкви на засіданні 23 і 25 листопада 2020 року детально обговорив українське церковне питання і проблему, яка виникла у зв'язку з поминанням Епіфанія як предстоятеля Церкви України від імені архієпископа Кіпру Хризостомом, і вирішив не йти наперекір рішенню предстоятеля», – йдеться в офіційній заяві Кіпрської церкви. А якогось соборного обговорення чи вирішення цього питання в Олександрійській Церкві не проводилося взагалі.
По-друге, в самих Церквах, які визнали ПЦУ, виникли істотні розбіжності між архієреями. Частина з них, і це найбільш авторитетні владики, висловилися різко проти визнання Сергія Думенка.
По-третє, визнання ПЦУ ще не означає участі вищезазначених Церков в екуменічних діях Фанару, хоча і накладає певні моральні зобов'язання слідувати за своїм «першим без рівних», коли вони вже задекларували підпорядкування його авторитету. Цілком можливо, що якісь кроки Фанару, на кшталт спільного богослужіння з католиками або підписання будь-яких екуменічних документів змусять багатьох ієрархів, які визнали ПЦУ, виступити проти патріарха Варфоломія і відмовити йому в покорі.
У підсумку виходить об'єднання зовсім вже ріденьке, але зупинятися на цьому шляху вже не представляється можливими ні для Ватикану, ні для Фанару. Останні заяви з вуст патріарха Варфоломія і папи Франциска підтверджують, що екуменічні зусилля обох сторін отримують конкретні обриси з конкретними датами. Основною такою датою є 1700-річний ювілей Першого Вселенського Собору, який буде в 2025 р. Цілком можливо, що саме до цього моменту буде приурочено відновлення «євхаристійного спілкування» або підписання документа про «відновлення єдності». Але щоб це сталося необхідна серйозна підготовка як громадської думки, так і думки ієрархії. А для цього потрібно, образно висловлюючись, запускати пробні кулі: організовувати спільні заходи богослужбового та іншого характеру, проводити зустрічі, обмінюватися подарунками, які мають сакральне значення і так далі.
З цієї точки зору запрошення в Україну одночасно патріарха Варфоломія і папи Франциска представляє їм обом дуже хороший шанс не просто черговий раз зустрітися, а зробити це в колі підлеглих (щодо підлеглих, у випадку з ПЦУ) їм структур: Православної церкви України і Української греко- католицької церкви. Структур досить численних, щоб створити дуже красиву картинку «єднання в любові». А в разі невдачі подібних дій або їх критики з одного або іншого табору завжди можна сказати, що зустріч проводилася в рамках світського заходу – 30-річчя Незалежності України.
Тому питання про те, чи відбудеться спільний приїзд в Україну патріарха Варфоломія і п Франциска залишається відкритим.
