Підсумки Синоду УПЦ: ще один рік сповідництва
Підсумки останнього у 2023 році засідання Священного Синоду УПЦ не можна назвати значними чи доленосними. Проте за ними вгадується одне дуже важливе рішення.
26 грудня 2023 р. у Пантелеймонівському монастирі в Феофанії відбулося останнє у поточному році засідання Священного Синоду УПЦ. Як правило, такі засідання є звітними, на них підбивають підсумки року, що минає, озвучуються різні цифри, а також приймаються рішення з поточних церковних питань. Нинішнє засідання не стало винятком, тільки проводиться воно вже дуже непросто і в непростих обставинах. Це означає, що за незначними рішеннями, на перший погляд, можуть стояти концептуальні моменти.
Призначення намісників та затвердження богослужбових текстів
Синод УПЦ призначив намісника Пантелеймонівського чоловічого монастиря в Одесі та звільнив із посади настоятельку жіночого монастиря на честь Іверської ікони Божої Матері в урочищі «Юзефін» у селі Глинне Рівненської області. Також Синод затвердив текст богослужіння на честь ікони Божої Матері «Володимирська Десятинна», яка перебуває у храмі Різдва Богородиці в Десятинному чоловічому монастирі Києва.
Що може бути прозаїчнішим за призначення намісників монастирів та затвердження текстів служб? Але за нинішніх часів ця новина – свідчення того, що монастирі живуть, що чернече життя продовжується і що жодні гоніння не можуть його зупинити. З цього розряду новини про чернечі постриги.
Наприклад, цього ж дня 26 грудня 2023 р. новина з Рівненської єпархії: у скиту святої праведної Анни у селі Онишківці відбувся постриг у велику схиму насельниці обителі черниці Даниїли. Чернечі постриги останнім часом навіть дещо почастішали. Наприклад, за кілька днів до Синоду в Києво-Печерській лаврі прийняли чернечий постриг двоє студентів КДА. Це означає, що перед гонінням все більше людей обирають шлях сповідництва, шлях служіння Церкві в чернечому чині. І сьогодні цей шлях уже не означає спокійного мирного життя в упорядкованих обителях.
Нині ці новопострижені ченці та черниці розуміють, що завтра їх можуть вигнати з монастирів, а самі монастирі перетворити, як за радянських часів, на музеї чи віддати ПЦУ.
Зараз за належність до УПЦ, а тим більше за служіння їй у чернечому чині чи священницькому званні, можна поплатитися не лише матеріальним становищем, а й здоров'ям, а то й особистою свободою. Але попри все це люди обирають такий шлях. Церква живе далі і прямує до Небесного Царства.
А в випадку з іконою Божої Матері «Володимирська Десятинна» рішення Синоду ще більш показове, адже Десятинний чоловічий монастир, в якому вона перебуває, влада ухвалила знести взагалі. Але монастир житиме. Ще невідомо як, невідомо де, але богослужіння перед іконою відбуватимуться, і це дуже важливо.
Сумна статистика
Керуючий справами митрополит Антоній озвучив цифри втрат УПЦ серед духовенства та храмів за весь час війни:
- загинули – 14 священнослужителів;
- отримали поранення – 20;
- зникли безвісти – 5;
- зруйновано – 119 храмів та молитовних приміщень;
- частково зруйновано або пошкоджено від обстрілів – 329 храмів;
- зруйновано або зазнали значних пошкоджень – 30 монастирів.
Порівняно з попереднім роком ці цифри зросли. У 2022 році в УПЦ загинули 7 кліриків, було зруйновано 75 храмів та 8 обителей. Ці цифри свідчать, що з-поміж усіх українських конфесій УПЦ є найбільш постраждалою від російської агресії. Ні ПЦУ, ні греко-католики, ні інші релігійні організації і близько не зазнають таких страшних втрат від цієї війни. І при цьому держава продовжує називати УПЦ проросійською організацією, яка підлягає забороні на законодавчому рівні. І найсумніше, що держава змогла в цьому переконати значну частину українського суспільства. Дуже багато українських громадян, підлягаючи пропаганді, дійсно вважають УПЦ ворожою, не обтяжуючи себе елементарним аналізом відповідних аргументів. Подібний аналіз провести зовсім не складно. Досить чесно відповісти на кілька найпростіших запитань.
- Яка конфесія найбільше постраждала від російської агресії? УПЦ.
- Яка конфесія у перші години війни заявила про підтримку України, її суверенітету та благословила своїх вірних дітей стати на захист країни? УПЦ.
- Яка конфесія направила найбільшу кількість матеріальної допомоги ЗСУ, теробороні та біженцям? УПЦ.
- Віряни УПЦ воюють у складі ЗСУ? Так, і численні.
- Віряни УПЦ гинуть на фронті? Так, теж дуже багато, на жаль. І не просто парафіяни, а сини та родичі священників і навіть ієрархів.
Все це свідчить, що УПЦ є найбільш патріотичною релігійною організацією. Але, може, існують протилежні аргументи? Так, вони є. Наприклад, СБУ повідомляє про 61 кримінальну справу проти священнослужителів УПЦ за звинуваченням у державній зраді. Але чи це говорить, що УПЦ не патріотична? Зовсім ні. Так само, як і понад 600 кримінальних справ за таким самим звинуваченням проти українських держчиновників не свідчать про те, що відповідні держоргани є російськими агентами.
Але якщо немає об'єктивних причин для звинувачення УПЦ у зраді, чому її переслідують та намагаються заборонити? Пояснення можуть бути: або це свідоме знищення Церкви Христової в Україні, або спосіб переключити суспільне невдоволення з держчиновників, які довели свою неефективність та непрофесіоналізм, на беззахисну організацію, доступну для розправи.
Кримінальні справи проти митрополитів
Керуючий справами митрополит Антоній розповів, що «судові процеси над митрополитами Тульчинським Іонафаном, Вишгородським Павлом, Черкаським Феодосієм та Банченським Лонгином викликали великий резонанс як в українській, так і у світовій спільноті». Але найголовніше – згідно з позицією Священного Синоду, «підстави для притягнення до кримінальної відповідальності архієреїв УПЦ та докази, що обґрунтовують їх звинувачення, мають сумнівний характер».
Тобто УПЦ вважає цих архієреїв невинними, а кримінальні справи проти них – сфабрикованими. Адже Священний Синод міг просто промовчати. На наш погляд, це найважливіше рішення Синоду, яке показує принципову позицію УПЦ у взаєминах із нинішньою владою України. УПЦ не збирається прогинатися та йти на компроміси, незважаючи на безпрецедентні гоніння, розгорнуті проти неї.
Адже Церква має історичний досвід дещо іншої поведінки. Політика митрополита, а потім патріарха Сергія (Страгородського), що мала назву «сергіанство», полягала, крім усього іншого, у тому, що він ішов на угоду з державною владою у багатьох питаннях. У тому числі й у питанні кримінального переслідування священнослужителів. Дуже часто, якщо священника чи архієрея влада заарештовувала за явно сфабрикованим звинуваченням у держзраді, в роботі на іноземні розвідки, організації змов тощо, священноначалля прибирало такого священнослужителя з кафедри чи парафії або навіть забороняло в служінні. Тобто керівництво Церкви ставало на бік гонителів. Прихильники такого підходу аргументували свою позицію тим, що лише така політика може врятувати Церкву від знищення. Але історія довела неспроможність такої позиції.
Очевидно, УПЦ засвоїла історичні уроки, її позиція тверда та послідовна: вона не «здає» своїх архієреїв, заявляє про неспроможність звинувачень (що є правдою) і не збирається йти на компроміси з владою. Які це могли б бути компроміси?
Наприклад, переговори з ПЦУ щодо об'єднання чи проголошення автокефалії, підтримка влади у переході на новий календар. Можна твердо відстоювати незрозумілі для держави і світського суспільства церковні догмати, такі як догмат про Церкву, і зазнавати при цьому гонінь, а можна піти шляхом компромісів та згоди. УПЦ обрала перший шлях і те, що вона відстоює невинність своїх архієреїв перед державою – це є підтвердженням такої позиції.
У сфері міжнародної політики зараз багато говорять, що політика цінностей має переважати політику миттєвих вигод, її ще називають real politik.
Екстраполюючи цей підхід на українську церковну ситуацію, можна сказати, що УПЦ сповідує політику цінностей і відмовляється від миттєвих вигод, які б їй обіцяли компроміси з владою. Якщо це сформулювати мовою церковних термінів та понять, то УПЦ виступає за збереження чистоти Православ'я, за традиційне розуміння природи Церкви, її споконвічного еклезіологічного вчення (догмату про Церкву). Ціною такого сповідання є перетерпіння нинішніх гонінь, нерозуміння з боку значної частини українського суспільства, немилість в очах можновладців та серйозний ризик для багатьох священнослужителів та мирян потрапити за ґрати.
Висновки
Священний Синод цілком усвідомлює становище між молотом та ковадлом, в якому перебуває УПЦ. З одного боку, її фізично знищує Росія, плюс у РПЦ лунають численні голоси, які називають УПЦ зрадницею і погрожують їй розправою. А з іншого – УПЦ намагається заборонити українська влада, звинувачуючи її у симпатіях до агресора. Церква, незважаючи на все це, живе і здійснює свою спасительну місію на землі, віддаючи свою долю в Божі руки і дбаючи не про миттєві вигоди, а про те, щоб зберегти вірність Христу та Його заповідям.
Закінчується 2023 рік, ще один рік сповідництва УПЦ перед численними викликами. І дуже важливо для всіх нас від щирого серця сказати: слава Богу за все!
