Чи можуть в Україні страждати за Христа ті, хто не поминає Патріарха?

11 грудня на ютуб-каналі священника РПЦ Георгія Максимова вийшов ефір із екснастоятелем Всесвятського храму Одеси Димитрієм Матієнком, на якому пролунали дуже серйозні звинувачення на адресу священноначалля УПЦ і, зокрема, митрополита Одеського Агафангела.

Якщо коротко, то священник, який емігрував до РФ, звинуватив свого архієрея у переслідуваннях і беззаконній забороні через принципову позицію Матієнка щодо поминання Патріарха Кирила. І що саме за цю принциповість архієрей заборонив його у служінні. Дійшло навіть до заяв, ніби митрополит нацькував на Матієнка СБУ.

Священник розповів, що конфлікт розпочався у день пам'яті святителя Спиридона Триміфунтського у 2022 році. Він несподівано захворів, і тому попросив відслужити другого священника, о. Максима. Однак після початку літургії Матієнку почали дзвонити парафіяни, які обурювалися, що о. Максим не пом'янув Патріарха Кирила. Пізніше о. Димитрій з'ясував – цього священника заздалегідь «підкупив» митрополит Агафангел подарованою палицею, щоб той не пом'янув Патріарха. Але повернемось до 25 грудня.

«Я з температурою приїжджаю і говорю так: усі, хто у храмі – вийшли, а всі, хто на вулиці – зайдіть у храм», – розповів Матієнко в ефірі.

За його словами, на момент приїзду більша частина парафіян (через непоминання) вийшла на вулицю, а тих, хто продовжив молитися на літургії, Матієнко вважав зрадниками.

Він розповів, що зупинив богослужіння і влаштував серед парафіян голосування – у якому форматі далі проводити служби. І нібито в цей момент до храму зайшли представники СБУ, які заявили, що за поминання Патріарха йому «світить 15 років із конфіскацією майна». За словами Матієнка, коли його забрали силовики, він «розговорився» зі слідчим СБУ, який йому зізнався(!), що приїхав не за своєю ініціативою. Мовляв, це його «непоминаючий» священник оперативно пішов до благочинного, благочинний – до митрополита Агафангела, а той зателефонував до СБУ. І все це сталося за той час, поки Матієнко з парафіянами лише обговорювали, як їм голосувати. А коли священник був у СБУ, його парафіяни (нібито за своєю ініціативою) винесли з храму все: ікони, антимінс, дарохоронницю, Святе Миро, Святі Дари, напрестольний хрест та Євангеліє, свічники тощо.

Але Матієнко продовжує свою розповідь: «Наступного дня я приходжу до митрополита і говорю – владико, а навіщо ви мене здали СБУ? А він мені відповідає – інакше в мене все заберуть… І тут я розумію, що все полягало лише у комерційній діяльності. І митрополит Агафангел любить лише одну людину – митрополита Агафангела».

І ось після цього Матієнка, за його словами, і заборонили у служінні, а до храму Всіх святих призначили іншого настоятеля.

Ось така шокуюча історія, про яку, втім, ми знаємо лише зі слів священника. Навряд чи її правдивість буде коментувати митрополит.

І цей епізод, і майже вся двогодинна бесіда о. Димитрія та о. Георгія була присвячена головній тезі – непоминання на службі Патріарха Кирила – це канонічний злочин. Відповідно, ті, хто продовжує поминання – це справжні православні герої, справжні подвижники. А хто не поминає – люди не лише низької канонічної самосвідомості, а й просто жалюгідні, нікчемні особистості, які здатні навіть опуститися до стукачества на своїх братів.

Саме так представив о. Димитрій свою справу в Москві. Я – герой, мій митрополит – жалюгідний сексот. І подав свою справу до церковного суду РПЦ, який його виправдав. А тому Матієнко з Максимовим закликають священників УПЦ не підкорятися «феофаніївській владі», не визнавати рішення Собору, оскільки у храмах, «де перестали поминати, ми відчуваємо – ну щось не те». На думку Максимова, цю ситуацію взагалі можна порівняти з унією – «все те саме, тільки почали поминати папу римського».

Але чи все було так, як показали ситуацію ці два священники?

Для початку поставимо собі запитання – а чи є хоч один випадок, коли священника УПЦ посадили за поминання Патріарха Кирила на 15 років з конфіскацією майна? Ми знаємо приклади, де священників звинувачували у розпалюванні міжрелігійної ненависті або співпраці з ворогом. Для таких звинувачень є конкретні статті КК. А за якою статтею можна посадити священника на 15 років, якщо він просто поминає Патріарха на богослужінні? На що прокурори мають посилатися під час судів?

За інформацією СПЖ, в Одеській єпархії (у тому числі й в Одесі) є священники, які вважають за правильне поминати Патріарха Кирила, незважаючи на рішення Собору УПЦ. І в Одеській єпархії про них чудово знають. Можливо, митрополит Агафангел після кожної такої служби «поминаючих» отців дзвонить до СБУ, ті приїжджають і саджають на «15 років із конфіскацією»? Судячи з того, що служби продовжуються, нічого подібного не відбувається.

Є священники (близько 20), які з якихось причин захотіли виїхати з України до тієї чи іншої країни. І до всіх їх митрополит Агафангел поставився з повним розумінням і дав відпускну грамоту.

Чому ж так «постраждав» о. Димитрій Матієнко? Чому з величезної кількості кліриків єпархії (у тому числі й тих, хто «поминає») правлячий архієрей так перейнявся саме його «переслідуванням»? Чому сам особисто став «дзвонити і здавати» його до СБУ? А може, все трохи інакше? Може, все ж таки ніхто нікуди не дзвонив?

Погляньмо ще раз на описану Матієнком ситуацію на свято святителя Спиридона. Парафіяни приходять на літургію, але, не почувши поминання Патріарха, майже всі залишають храм і виходять на вулицю. Про що це каже? Про те, що священник навчив їх – без проголошення патріаршого імені богослужіння стає безблагодатним. І це не просто наше припущення. Матієнко розповів на ефірі Максимову, що Преображенський собор Одеси було зруйновано через те, що там припинили поминання Патріарха. А значить – звідти «пішла благодать». Ми в СПЖ ще будемо розбирати те, як розуміють 13, 14 і 15 правила Дворазового Собору (що говорять про норми поминання патріарха) в інших Помісних Церквах. Але поки що давайте згадаємо – сам Патріарх Кирил на Архієрейській нараді РПЦ заявив, що не вважає за правильне непоминання на службах свого імені. Але водночас усі таїнства на таких богослужіннях, за його словами, «залишаються дієвими». Отже – і в одеському храмі Всіх святих.

Тобто о. Димитрій Матієнко приїхав до храму, зупинив літургію, вигнав тих, хто молився, і замість продовження богослужіння влаштував голосування, «як жити далі». Наскільки взагалі така поведінка є нормальною для священника, а тим більше такого, хто настільки переживає про дотримання канонів? Може, це більше нагадує поведінку лідера якоїсь секти? І тут не може не виникнути ще безліч інших питань:

·      Навіщо митрополиту Агафангелу було підкуповувати другого священника заради разового непоминання Патріарха у Всесвятському храмі? Навіщо це було робити?

·      Як митрополит міг наперед дізнатися про хворобу Матієнка, щоб попередньо підкупити о. Максима для «непоминання»?

·      Як за той час, поки Матієнко розбирався з парафіянами, о. Максим встиг дійти до благочинного, благочинний – зателефонувати до архієрея, архієрей – до СБУ, а СБУ – приїхати до храму?

·      Матієнко стверджує, що за поминання Патріарха йому в СБУ «обіцяли» 15 років із конфіскацією, що поїхав він саме через загрозу арешту. Але як при цьому він зміг безперешкодно покинути країну, та ще й виїхати до країни-агресора?

Давайте почитаємо, що написано в указі про заборону Матієнка: «Наклепи, хула, злослів'я і лжесвідчення, якими публічно необґрунтовано звинувачувалися правлячий архієрей і священнослужителі Одеської єпархії, крадіжка антимінсу та іншого церковного майна, святотатство, зрив богослужіння і незаконне позбавлення віруючих можливості молитися у храмі».

Матієнко називає Указ розправою за його принциповість, але що в ньому не відповідає істині?

Втім, ви будете здивовані, але священник, який звинувачує сьогодні свого архієрея у стукачестві, написав йому півроку тому покаянний лист.

«Ваше Високопреосвященство, милостивий владико і отець! – пише Матієнко. – Знову і знову, як син, прошу Вас, милостивий владико, зняти з мене заборону в служінні та надати можливість служіння за межами Одеської єпархії чи переходу до кліру іншої єпархії».

Він пообіцяв повернути до храму антимінс, документи та інше майно. І підписався наш принциповий викривач так: «Вашого Високопреосвященства смиренний послушник».

І найцікавіше те, що митрополит Агафангел пішов йому назустріч. У резолюції на звернення Матієнка він пише: «Враховуючи Ваше каяття у допущених порушеннях пастирської дисципліни та християнської моралі, яке письмово викладено Вами в покаянному листі, виконання Вами вимог щодо повернення антимінсу, ікон, святих мощей та іншого церковного начиння храму Всіх святих, з Вас знімається заборона у священнослужінні. Ви почислені за штат кліриків Одеської єпархії».

І ось цей «смиренний послушник», що «розкаявся», іде на телеефір і майже дві години обливає помиями «милостивого владику і отця», пафосно міркує про християнське сумління, мораль, силу духу, радить людям «жити для Христа» і т.д.

Невже Матієнко не знає, що покаяння – означає «зміна розуму», повний перегляд колишніх своїх гріховних вчинків, поглядів чи навіть помилок? Але як можна повчати інших, якщо сам пишеш покаянні листи, просто щоб «вирішити питання», а водночас за спиною точиш кинджал, щоб устромити в спину «кривдника»?

Протоієрея Димитрія Матієнка підтримали у Вищому загальноцерковному суді РПЦ, ухваливши рішення на його користь «через голову» судів Одеської єпархії та УПЦ, вважаючи себе вправі проігнорувати елементарні канонічні норми.

Заради чого? Як сказано у рішенні суду, «з огляду на те, що рішення єпархіального начальства Одеської єпархії приймаються в умовах "безпрецедентного тиску з боку розкольницьких груп, місцевої влади, ЗМІ, екстремістських організацій та націоналістично налаштованої частини громадськості"».

Дивно, але в РПЦ, яка підтримує війну, всерйоз вважають, що в Одесі, яка кожні кілька днів зазнає руйнівних обстрілів, виконують рішення Собору УПЦ «в умовах безпрецедентного тиску».

До речі, тему війни співрозмовники також обговорювали. Матієнко розповідав, що влучення ракети до Преображенського собору – це «воля Божа», а о. Георгій обурювався обстрілами Донбасу українською армією.

Але ось що цікаво. Максимов чомусь не попросив прокоментувати цю тему свого співрозмовника. Адже той міг багато чого розповісти. Адже з березня 2017 року до грудня 2022 р. (момент заборони) о. Димитрій був капеланом ЗСУ. І це не «злісний» архієрей змусив його окормляти українських солдатів, капеланство було його особистим бажанням. І доки «8 років бомбили Донбас», о. Димитрій їздив на цей самий Донбас «благословляти карателів», а вдома ходив у військовій формі із шевронами.

І якщо підсумовувати всі факти, виходить, що о. Георгій Максимов запросив на ефір людину, яка:

·      зриває богослужіння і виганяє «неправильних» парафіян із храму;

·      виносить із храму все, щоб зробити його непридатним для богослужінь;

·      пише своєму архієрею покаянні листи, а потім обливає його брудом;

·      підтримує «сво», будучи капеланом ЗСУ.

Зараз у РФ (і в РПЦ у тому числі) сміються з абсурдних проявів західної демократії, коли представники ЛГБТ чи негроїдної раси можуть здійснювати будь-які непристойні вчинки (зокрема і злочини), але критикувати їх не можна, бо негайно починаються крики про «дискримінацію».

Але чи немає такої загрози й у нинішній церковній ситуації? Коли священник з України може робити будь-які сумнівні вчинки, але якщо він розповідає про своє героїчне поминання, то на все це в РПЦ заплющуються очі?

І ще одне питання – чому цей ефір вийшов тільки зараз, а не хоч півроку тому, коли з Матієнка зняли заборону? Адже логічно це було зробити за «гарячими слідами».

Справа у тому, що у вересні митрополит Леонід (тоді ще екзарх Африки) направив Матієнка «у довгострокове відрядження» до Африки. Можливо, нове місце служіння виявилося надто тісним для масштабу пастирського таланту о. Димитрія, а може виникли якісь незгоди з новим керівництвом екзархату. У будь-якому разі священник вирішив нагадати про себе розповідями про «мучеництво» в Україні річної давності, натиснувши на хвору тему поминання Патріарха.

Священники Георгій Максимов і Димитрій Матієнко з послом Маврикія в РФ. Фото: тг-канал митрополита Леоніда

І які б не були реальні причини даного ефіру, справа священника Димитрія Матієнка – це лише привід подивитися на ситуацію, що склалася навколо взаємин РПЦ і УПЦ, ширше, подивитися збоку.

Схоже, зараз у нас дещо різне сприйняття слів про вірність Христу. Ось, наприклад, що каже о. Георгій Максимов, звертаючись до УПЦ:

«Шкода, коли люди все одно страждають, але не за Христа. Якщо ви все одно страждаєте, чому б не освятити це страждання тим, щоб зробити його стражданнями за Христа? Тому що, якщо утискають, б'ють, нападають, а вони все одно не поминають Патріарха, за що ви тоді страждаєте?»

І це думка не тільки Максимова. Це позиція і того ж Матієнка, і багатьох інших у РПЦ, а також тих, хто потрапив під їхній вплив і в Україні – всіх тих, хто бачить сутність Церкви насамперед у дотриманні цілісності адміністративної структури управління, а не в житті за Євангелієм, не в ппреображенні старої людини, не в поєднанні з Христом. Роблять із цієї системи управління ідола, хоча всі знають, що вона протягом існування Церкви постійно змінювалася і напевно буде змінюватися і в майбутньому.

Тому саме час поставити питання, винесене у заголовок статті: «Чи можуть в Україні страждати за Христа ті, хто не поминає Патріарха»? Або трохи інакше: «Якщо ти не поминаєш Патріарха, то й усі твої страждання в очах Христа безглузді»?

Віруючі УПЦ зараз страждають за те, щоб бути у Церкві Христовій, Кораблі, де безумовно виконується все те, чого навчав Спаситель. Чи може сьогодні хтось сказати, що в УПЦ проповідують чи вчать не тому, що говорив і навчав Христос? Ні, не може.

Чи можуть у РПЦ сказати, що вони безумовно виконують Христові заповіді? Здається, там мають відповісти на це питання самі.

Але заява, ніби за Христа в Україні страждають лише ті, хто «поминає» (а решта страждає безглуздо) – дуже спірна. Причому і з погляду еклезіології, і простої моралі. І чим раніше пропагандисти такої ідеї від неї відмовляться – тим швидше ми знову відчуємо себе братами і сестрами у Христі.

«Дай Бог нашим братам і сестрам зберегтися у вірі Христовій», – сказав на завершення ефіру о. Георгій Максимов.

Дякую вам, отче. Ми просимо Бога про те саме.