Експертиза Венеціанської комісії закону про УПЦ не буде на користь влади
Правозахисник докладно розповів, що означає звернення до Венеціанської комісії щодо закону про заборону УПЦ, і яке рішення вона може ухвалити.
Наприкінці листопада стало відомо, що група із понад півсотні народних депутатів написала звернення до спікера Парламенту Руслана Стефанчука з проханням надіслати текст ухваленого в першому читанні законопроєкту 8371 (який усі прямим текстом називають законом «про заборону УПЦ») до Венеціанської комісії на експертизу.
Депутати хочуть з'ясувати – чи відповідає цей законопроєкт конституційному та міжнародному праву, європейським стандартам і цінностям.
Що означає це звернення? Чи блокує воно подальший розгляд законопроєкту? Яким може бути результат експертизи?
СПЖ взяв коментар у Олега Денисова, глави правозахисної організації з консультативним статусом при ЕКОСОР ООН «Public Advocacy».
– Що Ви можете сказати про те, що низка парламентаріїв домагається розгляду законопроєкту про заборону УПЦ Венеціанською комісією? Чи зобов'язаний Стефанчук виконати вимоги нардепів, зазначені у зверненні та надіслати законопроєкт на експертизу?
– Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) є авторитетним міжнародним органом, створеним державами-членами Ради Європи для надання правової допомоги державам у формуванні конституційного та законодавчого поля, що відповідає європейським стандартам. До складу комісії включаються авторитетні фахівці у галузі права, які мають високу кваліфікацію та достатні гарантії незалежності своєї роботи.
Тому, звичайно, відправка закону про заборону УПЦ на експертизу до цього органу була б позитивним кроком. З правової точки зору заборона релігійної конфесії неможлива в принципі. Це розуміють і в ООН, і в структурах Євросоюзу, і загалом на будь-якому кваліфікованому правовому рівні.
Потрібно розуміти, що ініціювати проведення експертизи або будь-яких інших дій у Венеціанській комісії може досить обмежене коло осіб, до яких належать представники найвищих органів державної влади, належить і голова парламенту. Проте не лише голова парламенту може поставити на розгляд комісії питання про відповідність нормам міжнародного права законопроєкту 8371. На практиці у різних країнах є випадки звернення до Венеціанської комісії заступників глав парламенту, прем'єр-міністра, міністра юстиції, а також з боку інституту Уповноваженого з прав людини.
– Тобто у разі відмови Стефанчука звертатися до комісії є й інші варіанти?
– Так. Українські парламентарі можуть звертатися і до інших представників держави для подання такої заяви. Немає жодного спеціального закону чи норми права, яка б зобов'язувала голову парламенту чи іншого чиновника передавати законопроєкт для міжнародної експертизи. Це пов'язано насамперед з тим, що звернення конкретного представника держави до міжнародного органу є його правом, а не обов'язком. Такі дії залишаються в рамках політичної або приватної ініціативи, яка, до речі, може бути реалізована і через посадових осіб та органи Ради Європи, зокрема, такі як ПАРЄ.
Тому парламентарям, якщо вони справді стурбовані законопроєктом «про заборону УПЦ», слід розширити коло своїх контактів та розіслати відповідні звернення і до інших осіб, які мають право звертатися до Венеціанської комісії. У разі відмови глави парламенту України в такому зверненні – слід шукати альтернативи.
– Чи може Стефанчук відкласти це рішення в «довгий ящик»?
– Оскільки саме звернення має політичний характер, то голова парламенту повинен пояснити свою відмову звертатися до Венеціанської комісії. При цьому, на мій погляд, така відмова буде показником невпевненості голови парламенту щодо якості законопроєкту про заборону УПЦ. По суті, це рівнозначно визнанню того факту, що запропонований законопроєкт порушує права людини, інакше не було б жодної проблеми отримати позитивний висновок Венеціанської комісії з цього питання. Тобто, відмовивши парламентаріям-ініціаторам звернення у реалізації їхньої ідеї перевірити законопроєкт щодо його відповідності нормам міжнародного права, глава парламенту України розпишеться в тому, що він розуміє деструктивний неправовий характер цього законопроєкту і прикриває його від оцінки міжнародною спільнотою.
– Чи означає, що законопроєкт про заборону УПЦ тепер фактично заблокований у Раді і подальший його розгляд неможливий без реакції Венеціанської комісії?
– Будь-яка країна юридично суверенна у своїх рішеннях. Звернення до Венеціанської комісії не блокує розгляд закону парламентом і не зупиняє можливе голосування щодо нього. Таким чином, формально закон про заборону УПЦ може бути ухвалений у будь-який час, незважаючи на наявність чи відсутність таких звернень. Інше питання, що на міжнародному рівні вже існує досить потужна дискусія щодо проблематики УПЦ як на рівні ООН, так і на рівні передвиборчих парламентських перегонів у США. Таким чином, закон про заборону у разі, якщо за нього проголосують зараз, неминуче викличе обґрунтовану критику як на міжнародних майданчиках, так і під час різних політичних процесів.
Крім того, і без Венеціанської комісії Україна вже отримала достатньо натяків високого дипломатичного та міжнародного рівня, що не можна ухвалювати закон про заборону УПЦ, що потрібно переглядати своє ставлення до Української Православної Церкви.
– Якого рішення Венеціанської комісії варто очікувати з огляду на наявний у неї досвід роботи з українськими законопроєктами?
– Цілком очевидно, що Венеціанська комісія піддасть критиці закон про заборону УПЦ, оскільки він порушує базові засади прав людини та захисту релігійної свободи. Більше того, на моє переконання, законопроєкт «про заборону УПЦ» взагалі фактично ставить Україну в один ряд із тоталітарними режимами, які існували в історії.
– Як ви оціните текст звернення нардепів до Стефанчука? Чи можна припустити, що результати експертизи все ж таки не будуть на користь УПЦ? Що тоді?
– Я вважаю, що такий результат просто неможливий. Принаймні, якщо говорити про редакцію законопроєкту, який існує на даний момент. Тому що є важливі норми права: основні, доктринальні. І вони полягають у тому, що релігійну конфесію не можна заборонити за її організаційне чи канонічне підпорядкування, це в принципі неможливо.
Існує загальновизнаний елемент індивідуальної відповідальності. Він означає, що юридична особа може бути заборонена тільки в тому випадку, якщо ця особа здійснює протиправну діяльність. Існує й інша можливість, коли забороняються юридичні особи, які декларують приналежність до організації, яка здійснює екстремістську діяльність.
Але до Української Православної Церкви не застосовується ні перший, ні другий критерій. Це давно існуюча і визнана у всьому світі православна організація з давніми канонами та християнською вірою, до неї не може бути жодних юридичних претензій.
Ще раз хочу наголосити, що до юридичної відповідальності можуть притягуватися лише конкретні фізичні особи, винні у вчиненні того чи іншого правопорушення, в рамках відповідних судових процедур, що надають гарантії для захисту та дотримуються принципу презумпції невинності.
