Чому в ПЦУ є ті, кого «задовбали» кувалди із болгарками?
Після погрому монастиря УПЦ у Черкасах, у ПЦУ знайшлися ті, хто вперше висловив невдоволення беззаконням. Чому вони з'явилися лише зараз, і що буде далі?
20 листопада 2023 року група рейдерів, багато з яких були одягнені у військову форму, захопила монастир УПЦ у Черкасах. Під час захоплення вони по-звірячому били православних віруючих. Наприклад, священнику, який служив у монастирі, зламали щелепу, 76-річному парафіянину – ногу в двох місцях, ще кілька людей, захисників монастиря, потрапили до лікарні з ушкодженнями різного ступеня тяжкості. Люди, в яких упізнали представників «Нацкорпусу», заблокували вхід до лікарні, а до побитих віруючих не пускали лікарів і відвідувачів.
Дії рейдерів були настільки цинічними і жорстокими, що шокували навіть представників ПЦУ, які бували у бувальцях. Люди, які роками мовчали, спостерігаючи за болгарково-кувалдною «місією» структури Думенка, раптом заговорили.
«Ініціативна група ПЦУ»: бити людей неприпустимо
Буквально наступного дня після звірячого побиття віруючих у Черкасах в інтернеті з'явилася «Заява ініціативної групи духовенства і мирян. Десять тез для Православної Церкви України щодо подій у Черкасах».
У цій заяві є звичні для думенківців заяви, що у будь-яких церковних конфліктах все одно винна УПЦ, але при цьому «ініціативна група» визнає, що у Черкасах саме «активісти ПЦУ разом із невизначеними особами вдалися до фізичного насильства». Вони зазначили, що «подібні силові акції із залученням "бойового крила", а тим більше військовослужбовців, що пройшли фронт, є неприпустимими, якими б патріотичними гаслами вони не прикривалися».
Більше того, в «ініціативній групі» попередили «колег» по цеху, що «свідома чи несвідома, активна чи прихована підтримка та емоційне схвалення таких методів може призвести до трагічних наслідків і навіть до збройних зіткнень на релігійному ґрунті». Звинувативши керівництво УПЦ у небажанні «приєднатися» до ПЦУ та у «політиці зволікання», в «ініціативній групі» згадали про Євангеліє та про відповідальність перед «Вселенським православ'ям», а також закликали «припинити будь-які спроби насильницького захоплення будівель» та попросили керівництво УПЦ ПЦУ «їх засудити» і не змушувати «любити себе "через коліно"».
У авторів листа є розуміння, що «за нашу нехристиянську поведінку Господь спустошить наші храми, відбиті у ворогів», а «бездіяльність і безвідповідальне мовчання в подібних випадках дорівнює схваленню і співучасті в насильстві».
Одразу після публікації позиції «ініціативної групи» одна з найактивніших «проповідниць» незалежності української церкви Тетяна Деркач написала, що «в ПЦУ є люди, яких цей тестостероновий заміс задовбав». Відповідаючи своїм опонентам із тієї ж ПЦУ, Деркач з подивом зазначає: «Про те, яку паству ви виховали, говорять їхні коментарі. Це якесь адіще. І це моя церква? Йопта».
ПЦУ і кувалда – навіки разом?
Проте не всі у ПЦУ погодились із підписантами «заяви». Так, давня подруга Тетяни Деркач і пропагандистка ПЦУ Ярослава Мищенко написала, що вже кілька місяців спостерігає, як із ПЦУ «ліплять рейдера».
На думку Міщенко, представники структури Думенка – це білі та пухнасті кошенята, яких незаслужено оббрехали, а в Черкасах взагалі не було жодних зламаних щелеп і ніг, а був «сконструйований наклеп». Доказом того, що ніякого захоплення монастиря УПЦ не було, на думку Міщенко, може бути той факт, що «всі оприлюднені дані були отримані лише з ресурсів Моспатріархату».
Вона скромно промовчала про відео, де будь-яка адекватна людина могла на власні очі побачити дике побоїще, яке «віряни» ПЦУ влаштували під час захоплення монастиря. Відео, зняте дивом, оскільки рейдери відбирали телефони, розбивали їх об асфальт і не давали знімати. Тобто вони явно не хотіли, щоб усе те, що відбувалося, потрапило до преси, а сама преса під'їхала до монастиря лише тоді, коли черниць УПЦ викинули на вулицю, і можна було «спокійно» зайти на територію обителі.
І можна було б сказати, що Міщенко – це мирянка, і її позиція не може на рівних протистояти позиції підписантів «заяви ініціативної групи», багато з яких є священниками ПЦУ. Але...
«Священник» ПЦУ Роман Грищук повністю підтримав бандитизм ПЦУ в Черкасах, повідомивши, що різати замки на храмах УПЦ – це «свята справа». Зрештою черкаський «єпископ» ПЦУ Іван Яременко на пресконференції офіційно відповів на заклик авторів звернення «10 тез» до керівництва ПЦУ засудити насильницькі захоплення церков. Він заявив, що жодного побиття не було, і це «силове крило московської церкви» побило мирних парафіян ПЦУ, які хотіли потрапити до свого храму. При цьому він назвав 76-річного парафіянина Олега Слободяника, якому «мирні парафіяни ПЦУ» зламали ногу в двох місцях та позбавили зору одне око, «силовою групою перешкоджання переходам».
Яременка підтримав його колега – «митрополит» Івано-Франківський Іоасаф Василиків, який написав у Фейсбуці, що заява «так званої» ініціативної групи «заперечує право громад повертати своє право на володіння храмом, який утримують деякі священники УПЦ МП зі своїми численними прихильниками». Звинувативши підписантів заяви у лицемірстві, він порадив їм «не руйнувати основи Церкви», «не розгойдувати корабель».
При цьому Василиків наголосив, що ініціювали звернення «10 тез» перебіжчики з УПЦ. «Хлопці, те, що ви перейшли з УПЦ до ПЦУ, не означає, що ви обрані й надали нам послугу цим переходом», – заявив він.
Йому заперечив «архімандрит» Сергій Яровий, який нагадав «дорогому митрополиту», що той сам свого часу служив у Росії та перейшов до Київського патріархату з РПЦ.
У будь-якому разі силове захоплення в Черкасах оголило внутрішні проблеми всередині ПЦУ. Це побиття віруючих УПЦ стало певним рубіконом, перейшовши через який група представників структури Думенка вирішила порушити мовчання. Питання, чому заговорили тільки зараз? Друге питання – що далі? Спробуємо відповісти на них.
Хто і чому в ПЦУ проти насильства?
Співробітник ВЗЦЗ УПЦ Сергій Бортник у коментарях до тексту заяви «ініціативної групи» на Фейсбук-сторінці Тетяни Деркач фактично підтвердив заяву Василиківа, зазначивши, що більше половини підписантів – колишні клірики УПЦ. Серед перших авторів заяви – архімандрит Кирило Говорун, Андрій Дудченко, Георгій Коваленко, Андрій Шиманович. Чому саме ці люди вирішили, що захоплення монастиря у Черкасах – це момент, коли більше не можна мовчати?
Тут ми можемо висловити два припущення. Перше – висловлене самими підписантами. Мовляв, ламати щелепи – справа не християнська. Не сперечаємось, не християнське. А зносити храм трактором, як у Львові, – християнське? А використовувати сльозогінний газ, як у Івано-Франківську? А витягувати парафіян за руки із собору в Шепетівці? Відповідь очевидна. Але чому ж про насильство та бандитизм при захопленні заговорили тільки зараз?
Релігієзнавці, які працюють із сектами, знають, що чим більше людина віддає секті свого часу, праць, грошей, тим важче їй розлучитися з нею, тим важче визнати свою помилку. На якомусь етапі вона розуміє, що в секті не все так райдужно, як здавалося з самого початку. Але зробити рішучий крок, щоб розірвати з нею, вона не може. Потрібен потужний тригер. Таким тригером у випадку з перебіжчиками з УПЦ виявилися Черкаси. Ні, ми не віримо, що хтось із них прямо зараз повернеться в канонічну Церкву, залишивши Думенка із болгаркою в руках. Але можемо сказати, що прозріння у багатьох настало.
Наприклад, «священник» ПЦУ Володимир Коскін, коментуючий ситуацію в Черкасах, пише: «А щодо церкви, моя особиста позиція, це повне і абсолютне розчарування. У нас немає і не буде жодних украй потрібних реформ. Бо перші, хто не бажає змін, це духовенство та єпископство. Немає жодної серйозної катехизації. Немає реформи у сфері освіти. Немає богослужбової реформи… Ми не змінимо ситуацію, допоки не буде серйозних внутрішніх реформ. І про порожні храми… Людям не цікаве наше богослов'я, якщо воно залишається мертвим і лише здатне наповнити сторінки книг буквами».
Іншими словами, наліт пухнастості, який ще був присутній на ПЦУ в 2019 році, сьогодні змитий сльозами віруючих УПЦ. Причому змитий так, що та сама Деркач у дискусії з Грищуком закликає «по-чесному припинити ті соплі, що "ми всіх любимо, чекаємо, наші двері відкриті бла бла"». Вона вважає, що прихильники лому і болгарки мають просто оголосити віруючим УПЦ – «іду на ви». І якщо ті не захочуть у ПЦУ, то «так їм прямо і сказати: не хочете переходити, не погоджуєтеся з переходом і не віддаєте храм (блин, як потім у тому закривавленому храмі молитися, хтось подумав???) – будете у нас землю жерти. Щоб і ми теж не мали ілюзій, що ми ще в Церкві».
Інша причина, окрім розчарування ПЦУ, – це виховання в УПЦ. Коваленко, Дудченко, Драбинко та інші ніколи не стануть своїми для запеклих пцушників, вихованих Філаретом Денисенком. Вони – чужинці, у них зовсім інший менталітет, ніж у «пташенят гнізда Денисенкова». Ті росли на ненависті, заздрості та злості. Для них такі словосполучення, як «любов до ворогів» настільки ж далекі, як слова «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного». Саме тому всі ці грищуки дивляться на перебіжчиків з УПЦ як на стороннє тіло всередині повністю сформованого організму «Православної Церкви України».
Так, зрадивши свою рідну Церкву, ці перебіжчики спробували влитися до колективу Думенка, очорняючи єпископів і віруючих, з якими причащалися з однієї Чаші. І вони не відразу зрозуміли, що «згрішили, зрадивши кров невинну» (Мф. 27, 4). Тепер, сподіваємося, зрозуміли і саме тому заговорили.
Ми в УПЦ це зрозуміли давно – ще в 1992 році. Тільки нас, як цілком справедливо зауважив протоієрей УПЦ Олександр Клименко, «таку ж саму, тільки послідовнішу і довготривалішу, позицію увесь час критикують і все бажають посадити на палю. Ми просто значно раніше розгледіли те, що дехто починає бачити лиш сьогодні». Що люди, які брешуть, б'ють, калічать і захоплюють – це не Церква.
Залишається лише пожаліти людей, які багато років свого життя, здоров'я та сил витратили на те, щоб ПЦУ з'явилася, а сьогодні пишуть, що у них «зникає бажання підтримувати інтелігентний імідж ПЦУ та взагалі мати хоч якийсь стосунок до її піару».
Тому що, за словами згадуваного вище «священника» ПЦУ Володимира Коскіна, «у нас немає ніякого майбутнього в сучасному світі, як у церкви».
І не посперечаєшся.
