Чому Рада слідом за УПЦ має заборонити й ПЦУ
Верховна Рада заборонила УПЦ. Причина – «канонічні зв'язки» з РПЦ. Ми стверджуємо, що такі зв'язки з РПЦ є і в ПЦУ. Чому – розбираємо у статті.
19 жовтня 2023 року Верховна Рада ухвалила в першому читанні урядовий законопроєкт №8371, який має заборонити всі релігійні організації України, так чи інакше афілійовані з державою-агресором. Усі ми чудово розуміємо, що цей законопроєкт спрямований проти УПЦ. Різні комісії та експерти вже висловлювали свою думку, що наша Церква канонічно пов'язана з РПЦ, а отже – має бути заборонена. Але що таке канонічний зв'язок і чи не поширюється він на інші Церкви? І якщо так, то чи можна на підставі законопроєкту №8371 заборонити, скажімо, ПЦУ? Так, звучить неочікувано, але розгляньмо це питання.
Розірвати канонічний зв'язок?
Заступник голови комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук у коментарі до законопроєкту пояснила, що «якщо релігійна експертиза встановлює зв'язок із російським агресором, російською церквою, то надається можливість Державній службі з питань етнополітики та свободи совісті внести припис цій релігійній організації, яка керована країною-агресором, щоб розірвати такий зв'язок».
«Якщо це не відбувається, – продовжила Кравчук, – тоді розпочинаються судові процеси – лише суд може поставити крапку в питанні скасування реєстрації та юридичної діяльності тієї чи іншої релігійної конфесії».
Вона стверджує, що «в самій УПЦ дуже багато священників, які не задоволені тим, що зв'язок із РПЦ не розірваний – вони пишуть листи керівництву Київської митрополії та просять розірвати цей зв'язок. І ми маємо дати їм можливість його розірвати».
В УПЦ неодноразово наголошували, що канонічний чи євхаристійний зв'язок зовсім не означає адміністративного підпорядкування, це зовсім різні категорії. Але українські експерти та урядовці вперто не помічають цієї різниці.
Так, член експертної групи та релігієзнавець Людмила Филипович в одному з останніх інтерв'ю заявила, що «у межах церковного права канонічні зв'язки є правовими відносинами, а не ілюзією». Вона вважає, що «за цим правом Церква живе з 325 року».
Іншими словами, і для Филипович, і для інших «експертів» і політиків будь-який канонічний зв'язок – це «правові відносини». Але що під цим може матися на увазі і яка ситуація насправді?
Правові відносини та канони
Зі світської точки зору, «правові відносини – вольові суспільні відносини, що виникають на основі норм права, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки» (визначення Вікіпедії). Ці відносини можуть виникати між фізичними, юридичними особами та державою. Тобто між релігійною організацією «Українська Православна Церква» та державою Україна існують певні правові відносини, які передбачають права та обов'язки. При цьому держава має три гілки влади: виконавчу, законодавчу та судову. За допомогою цих гілок влади держава здійснює не тільки контроль за виконанням усіх зобов'язань та дотриманням прав, а й використовує силу примусу, якщо цього не відбувається. Іншими словами, держава може включати свою репресивну машину в разі, якщо якийсь суб'єкт права відмовляється визнавати закони країни.
І справді, з 325 року щось подібне відбувалося на території Візантійської імперії. Наприклад, постанови церковних Соборів, які великою мірою й склали Кодекс Церковного права, підписувалися імператорами та набували чинності державних законів. За недотримання ухвал Церкви можна було поплатитися свободою і потрапити під санкції держави. Але тут є два питання:
- Чи регулювалося життя Церкви якимось чином до 325 року?
- Як регулювалося життя Церкви після розпаду Візантійської імперії у XV столітті?
Звичайно, і до 325 року, і після XV століття Церква керувалася певними правилами, що регулюють її внутрішнє життя. А ось зовнішнє життя багато в чому залежало від держави, і канони могли як грати, так і не грати ніякої ролі. Ще раз, канони – це правила внутрішнього життя Церкви.
Що таке канонічний зв'язок?
Про те, як мають регулюватися відносини між Українською та Руською Православними Церквами, не йдеться в жодному каноні. Коли створювалися канони, то ні України, ні Росії ще не було. Канони скоріше вказують деякі загальні норми, та його трактування сильно залежить від ситуації. Наприклад, канони забороняють одній Церкві втручатися до юрисдикції іншої. Тому, з погляду РПЦ, Фанар, подарувавши Томос ПЦУ, цей канон порушив, а з погляду Фанара – ні, бо в Константинополі вважали Україну своєю територією.
Тепер ще раз повернемося до Филипович. Вона каже, що «в межах церковного права канонічні зв'язки є правовими відносинами, а не ілюзією». Але що таке «канонічні зв'язки»? Це зв'язки, що виникають внаслідок якогось договору, не юридичного, а скоріше містичного характеру.
У рішеннях Апостольського Собору сказано так: «Бо угодно Святому Духу і нам» (Дн. 15, 28). Тобто канонічне церковне право має два джерела – Святий Дух і соборний розум Церкви. Святитель Кирило Олександрійський пише, що цими словами, «ізволися Духу Святому», апостоли вказали – хоча постанови Собору в Єрусалимі писані були людьми, «але дією Святого Духа є вони законом для всесвіту, і цей закон прийняли ті, хто був із Варнавою та Павлом, і зробили його дійсним у всьому світі».
Це означає, що канони Православної Церкви є обов'язковими для всіх Помісних Церков. Отже, між усіма Православними Церквами (а вони всі разом становлять єдину Христову Церкву), існує канонічний зв'язок.
Тобто якщо УПЦ визнає канони Вселенських Соборів і РПЦ визнає їх же, то між ними існують канонічні зв'язки. Правильно? За логікою Филипович, так, правильно. Але якщо так, то вона повинна не тільки визнати найважливішу роль Святого Духа у становленні та дієвості канонічного права Церкви, але й визнати, що
всі Православні Церкви мають канонічні зв'язки як із РПЦ, так і між собою. У тому числі ПЦУ, яка вважає себе православною.
Потрібно забороняти ПЦУ
Якщо використати логіку українських чиновників, то ПЦУ треба забороняти. Судіть самі.
По-перше, ПЦУ визнає ті ж самі канони, що й РПЦ, а отже, кажучи словами нардепа Євгенії Кравчук, має канонічний зв'язок із «російською церквою», а через неї − з «російським агресором».
По-друге, ПЦУ в жодному своєму акті не оголосила, що розриває канонічні та євхаристійні зв'язки з РПЦ. На жодному «соборі» чи «синоді» цього сказано не було. Навпаки, Константинопольський патріархат, який подарував Томос ПЦУ і фактично курирував Думенка, постійно наголошує, що відмовляється від розриву з РПЦ. Ось слова патріарха Варфоломія, сказані ним трохи більше місяця тому: «Не можна допустити, щоб Євхаристія стала інструментом тиску один на одного… Розрив євхаристійного спілкування з боку РПЦ – це незрозуміло».
Тобто шеф Думенка, до якого він, згідно з Томосом, зобов'язаний звертатися «для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру», незважаючи на всі гучні слова про російську агресію, категорично відмовляється йти на повний розрив із РПЦ. Не робить цього сам Думенко.
По-третє, ПЦУ не лише не оголосила про розрив із РПЦ, донедавна Думенко згадував Патріарха Кирила. Свою позицію він пояснював посиланням на Фанар: «Ми не молимося за Патріарха Кирила. Ми маємо його згадувати як одного з предстоятелів Помісної Православної Церкви. Це робить патріарх Варфоломій, і для нас Мати-Церква є взірцем». Так, зараз він не поминає голову РПЦ. Але робить він це виключно з особистої ініціативи, оскільки жодного рішення ПЦУ про припинення згадування Патріарха Кирила на «літургії» не було. А ось УПЦ таке рішення ухвалила на Соборі в Феофанії. Різниця, як кажуть, очевидна. Таким чином, ПЦУ продовжує підтримувати канонічний зв'язок із РПЦ, а отже, її можна забороняти. А якщо ні, то нехай доведе, що цього зв'язку немає.
Для стороннього спостерігача – абсурдні слова, але вони не абсурдніші, ніж формулювання законопроєкту №8371 та аргументація нардепів та урядовців, які його просували.
Сьогодні можна стверджувати, що під дію цього законопроєкту може потрапити будь-яка Православна Церква, яка здійснює чи здійснюватиме свою діяльність на території України. І річ навіть не в тому, що він неграмотно складений, не в тому, що українські політики намагаються щось вирішувати в тій галузі, де нічого не розуміють. Річ у тому, що вони просто виступають проти Православ'я загалом. І рано чи пізно їхня війна проти релігії торкнеться і ПЦУ. І чекати на це недовго.
