Іуда-корупціонер: про нове богослов'я глави ПЦУ

Глава ПЦУ Сергій (Епіфаній) Думенко розмістив на своїй Фейсбук-сторінці публікацію про боротьбу з корупцією. На його думку, цією боротьбою пронизані сторінки всього Святого Письма.

Не будемо наводити дослівно досить довгий текст Сергія Петровича. Зводився він до наступного: корупція – всеосяжне явище в історії людства. Проти неї виступали і старозавітні пророки, і Господь Ісус Христос і святі отці. Корупція почалася в раю, коли наші прабатьки не встояли перед спокусою диявола. З корупцією треба боротися на всіх рівнях, але перемогти її можна тільки за допомогою «вакцини» (так висловився С. Думенко) під якою розуміються слова апостола Павла: «Для цього прийміть всеозброєння Боже...» (Еф. 6: 13 - 17).

Вакцина, до речі кажучи, це та ж хвороботворна інфекція, тільки ослаблена, яка вводиться в організм з метою вироблення імунітету. Якщо на думку глави ПЦУ до «всеозброєння Божого» повинен виробитися імунітет, то це вже змушує задуматися про богословські методології автора. Ну і, звичайно ж, головний опус Сергія Думенка – Іуду довело до петлі не що інше, як корупція. Враження від прочитаного таке, що корупція – це найбільше зло, яке тільки може бути. І відповідно немає нічого потрібніше для людини як боротися з корупцією.

Коли намагаєшся йти в ногу з «правильними» людьми

Перш ніж проаналізувати тему корупції з точки зору Євангелія і святих отців, кілька зауважень про те, чому Сергій Петрович написав цей текст. З'явилася ця публікація 9 грудня, коли все «прогресивне людство» відзначає день боротьби з корупцією. Якщо ми уважно подивимося на той порядок денний, який просувають західні ліберальні еліти, то ми побачимо, що дві теми усіляко розкручуються і демонізуються, це – зміна клімату і корупція.

Так, безумовно, і глобальне потепління, і корупція є негативними явищами. Так, безумовно, з ними треба боротися. Але не можна не помітити, що ці явища спеціально роздуваються до неймовірних розмірів у свідомості людини. А між тим, як правильно зауважив С. Думенко, з корупцією людство жило споконвіку, а на зміну клімату людина впливати просто не в змозі. Досить зайти у Вікіпедію (ліберальний ресурс, до речі), щоб дізнатися, що антропогенне виділення вуглекислого газу в атмосферу становить максимум 8% від загальної цифри. Чому ж західні ліберальні еліти дають установку на те, що саме ці дві теми стоять перешкодою до щасливого майбутнього людства? Чому всі зусилля кидаються на боротьбу саме з цими явищами, а не з якимись іншими, не менш згубними? Відповідь проста – боротьба з ними дозволяє здійснювати контроль над державами в глобальному масштабі.

Тільки дуже лінивий політолог не сказав про те, що система антикорупційних органів в Україні створена не для того, щоб боротися з корупцією (вона з тих пір тільки збільшилася), а для контролю над українською владою з-за кордону. Тому С. Думенко своєю публікацією в Міжнародний день боротьби з корупцією ллє воду на млин зарубіжних кураторів України, яким вона потрібна для реалізації їх, а не наших національних інтересів.

Також С. Думенко використовує досить успішний психологічний прийом ведення полеміки, який полягає в тому, щоб підмінити поняття або використовувати їх в настільки широкому сенсі, що вони вже будуть описувати зовсім інші феномени. В публікації глави ПЦУ корупція ототожнюється з гріхом взагалі. Адже при здійсненні гріха людина переступає заповідь і натомість отримує щось матеріального або нематеріального характеру.

Взяти до прикладу пасаж про те, що сенс спокуси Адама і Єви – корупція. Корупція, згідно найбільш поширеним визначенням – це є «використання посадовою особою своїх владних повноважень і довірених йому прав з метою особистої вигоди, що суперечить встановленим законам і правилам». Корупція – це поняття, пов'язане з поняттями держави, влади і повноважень. Нічого цього не було ні в раю, ні серед апостолів. Ні Адам, ні Іуда не були посадовими особами. Він зробили гріх, переступили заповідь в надії отримати щось. Але це була зовсім не корупція. Так чому ж С. Думенко намагається натягнути, як зараз кажуть, сову на глобус? Чому він в будь-якому гріху знаходить корупційні мотиви і видає це все на публіку в міжнародний день боротьби з корупцією? Відповідь слід шукати в словах одного з батьків-засновників ПЦУ, Петра Порошенка, про те, що ПЦУ – це основа української державності. На цій посаді Сергій Петрович вносить свій внесок в те, чим має займатися держава – в боротьбу з корупцією. Вносить, звичайно ж, досить незграбно, що, напевно, можна пробачити, враховуючи рівень його богословської освіти.

Дійсно Письмо пронизане згадками про корупцію?

Тепер розглянемо, що говорить про корупцію Святе Письмо. Євангеліє містить опис того, як Христос спілкувався з найсправжніми корупціонерами в класичному розумінні цього слова. Це – митарі, збирачі податків на користь Римської імперії, під владою якої знаходилась тоді Палестина. Принцип збирання податків був такий: митар сплачував римській владі податок наперед з власної кишені, а потім збирав його зі своїх співгромадян, природно в більшому розмірі, ніж належало. Тобто митарі здійснювали одночасно два ганебних діяння: служили окупантам і грабували своїх побратимів. За це їх ненавиділи і зневажали.

Перший такий випадок – це покликання святого апостола Матфія. Євангеліє від Луки розповідає про це так: «Після цього ж Він вийшов, і побачив митника, на ймення Левія, що сидів на митниці, і каже йому: Іди за Мною. І він, залишивши все, встав і пішов за Ним. І зробив для Нього Левій у своїм домі велику гостину І був натовп великий митників й інших, які лежали з ними. А книжники та фарисеї нарікали й казали учням Його говорили: Чому ви їсте і п'єте з митниками та грішниками? Ісус же сказав їм у відповідь: не здорові потребують лікаря, але хворі; Я не прийшов кликати праведних, а грішників до покаяння» (Лк 5: 27-32).

Також робить Христос і з іншим митарем, згодом апостолом від 70-ти, Закхеєм. «Потім Ісус увійшов до Єрихону, і проходив через нього. І ось чоловік, що звався Закхей, начальник митарів і людина багата, бажав бачити Ісуса, хто Він, але не міг за народом, бо малий був на зріст, і, забігши вперед, він виліз на фігове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав проходити повз нього. Ісус, коли прийшов на це місце, то поглянув угору до нього й промовив: Закхей! зійди, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі. І він поспішно зійшов і прийняв Його з радістю. І всі, як побачили це, почали нарікати, і казали, що Він зайшов до грішного мужа; Закхей же став і промовив до Господа: Господи! половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив, верну вчетверо. Ісус сказав до нього: сьогодні спасіння прийшло дому цьому, бо й він син Авраама, бо Син Людський прийшов, щоб знайти та спасти тих, що загинули» (Лк 19: 1-10).

Прочитавши ці уривки з Євангелія, неможливо не побачити величезну різницю між словами і діями Христа і текстом Сергія Думенка у Фейсбуці. Господь не говорить про корупцію ні слова, як і взагалі про гріхі цих двох людей, проте він визнає їх грішниками і хворими, які потребують лікаря. Що спонукало їх відмовитися від своїх гріхів? Не викриття і осудження, а зустріч з Христом.

Є також в Євангелії і притча про митаря і фарисея, в якій Господь на прикладі покаяння митаря показує всю марноту самозамилування фарисея. «Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе так: "Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митник: пощуся двічі на тиждень, даю десятину з усього, що здобуваю". А митник здалека стояв далеко, не смів навіть підняти очей на небо; але бив себе в груди й казав: "Боже, будь милостивий до мене, грішного!" Кажу вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той; бо кожен, хто підноситься, буде понижений, а хто принижує себе піднесеться» (Лк 18: 10-14).

Взагалі книжники та фарисеї, які вважали себе праведниками і навіть формально такими були – єдині, кого Господь викриває в дуже жорстких виразах.

«Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне <...> Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць і молитесь довго <...> Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море і землю, щоб навернути хоча одного; і коли це стається, то робите його сином геєни, вдвоє гіршим від вас. Горе вам, проводирі ви сліпі <...> Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м'яти, анісу і кмину, і залишили найважливіше в законі <...> Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та блюда , а всередині вони повні здирства й кривди <...> Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених <...> Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і праведникам прикрашаєте пам'ятники <...> Змії , породження єхтдни! як ви втечете від засуду до геєнни?» (Мф 23: 13-33).

Тому зовсім не корупція, а гордість і зарозумілість визнавалося Спасителем найзгубнішою заразою, якою може бути заражена людина. І в раю прабатьки не могли вчинити ніякого корупційного діяння, крім усього іншого ще й тому, що і так всім володіли по слову Господа: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею, і пануйте над морською рибою, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі» (Бут 1:27, 28). І причиною їх гріхопадіння була гордість: «будете як боги». Те ж саме було у самого диявола: «Як упав ти з неба, денниця, сину зірниці розбився об землю, що попирав народи. А говорив у серці своєму: «зійду на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього». Та скинутий ти до пекла, до найглибшого пекла» (Іс 14: 12-15).

Корупція, церковнослов'янською – хабарництво, безумовно засуджується як в Святому Письмі, так і в творах святих отців. наприклад:

«Не викривляй закону, не дивись на особу, і не бери дарів, бо дари осліплюють очі мудрих і викривлюють слова справедливих...» (Втор. 16:19).

«Руки їх навернені на те, щоб уміти робити зло; начальник бажає дарунків, суддя ж судить за хабар, а вельможі говорять злі жадання своєї душі, і викривлюють все» (Мих. 7: 3).

«Не роби насильств з тієї причини, що володієш; не хабарництвуй, бо сильний; навпаки, позаяк є у тебе переваги влади, то покажи права справедливості» (святитель Василій Великий).

«Не купуйте заступництва смертної і тлінної людини, тому що сьогодні вона існує, а завтра немає її» (преподобний Іоанн Пророк).

Публікація Сергія Думенка, якщо прибрати з неї очевидні богословські опуси, напевно, могла б бути визнана корисною в справі викорінення корупції, якби вона була написана людиною, яка сама чиста від усього подібного. Давайте згадаємо деякі факти, до яких причетний Думенко.

Чи повинен корупціонер закликати до боротьби з корупцією?

На виборах глави ПЦУ Сергія Петровича «проштовхнув» Філарет. Сам «об'єднавчий Собор» розтягнувся на 14 годин тільки тому, що Михайла Зінкевича довго просили, і буквально змусили зняти свою кандидатуру на користь Сергія Думенка. Це не прояв корупції?

Через кілька місяців після «об'єднавчого Собору» Філарет заявив, що Порошенко з Епіфанієм вступили в змову, щоб позбавити його доступу до влади в ПЦУ. Це не прояв корупції?

Реєстрація ПЦУ під ім'ям «Українська Православна Церква», тобто, очевидна крадіжка у УПЦ назви, це – не прояв корупції?

Проведення в селах України сотень незаконних зборів під виглядом зборів релігійної громади УПЦ з подальшою перереєстрацією в ПЦУ, це – не прояв корупції?

Організація силових захоплень храмів УПЦ за допомогою місцевої влади і націоналістів, це – не прояв корупції?

Нарешті, «віджимання» власності свого колишнього вчителя Філарета, це – не прояв корупції?

Це тільки питання, які лежать «на поверхні», адже даний список можна продовжувати дуже довго. Якщо про корупцію буде говорити така людина, то її слова будуть мати прямо протилежний ефект.

Чи Іуда повісився через корупцію?

І нарешті, що стало мотивом для зради Іуди і його самогубства? Навряд чи це була корупція, оскільки Іуда отримав вельми мізерну плату. Ймовірно, він, як скарбник громади Ісуса Христа і його учнів, контролював і крав набагато більші суми. Тридцять срібників – ціна раба-втікача. Якби мотивом зради була корупція, то уда міг цілком запросити набагато більше. Що ж тоді? Більшість святих отців говорять про те, що причиною вчинку Іуди було срібролюбство.

Але не на тридцять срібняків зазіхав Іуда. Коли Христос ішов востаннє в Єрусалим, апостоли вважали, що він йде відновити царство Давида, підняти повстання проти римлян і запанувати в Єрусалимі. Апостоли Іоанн і Яків напередодні цього очікуваного воцаріння просили Христа, щоб сісти праворуч і ліворуч від Нього, всі апостоли сперечалися між собою, хто з них більше, а про що повинен був мріяти злодійкуватий скарбник, який «...мав при собі грошовий ящик і носив те, що вкидали» (Ін 12: 6)? Ймовірно, про те, щоб розпоряджатися всім бюджетом царства Давидового. Але честолюбним мріям апостолів не судилося збутися і це стало ясно вже через кілька днів після Входу Господнього в Єрусалим. І усвідомивши крах своїх надій, Іуда вирішує зрадити Христа фарисеям. Єпископ Сильвестр (Стойчев), ректор Київських духовних шкіл, пише, що думки богословів про причини цього зводяться до двох основних версій.

Перша причина – це помста. «Іуда, спочатку повіривши в Христа, потім розчаровується, перестає вірити. І ним рухає ненависть до Ісуса, бажання отримати задоволення за витрачені роки, сили, за невиконані очікування і мрії. Тобто по суті Іуда банально хоче помститися Тому, з Ким він пов'язує крах своїх надій. І отримання 30 срібників в цій страшній схемі зради далеко не головне (це не така вже й велика сума). 30 срібників – лише невелика компенсація за 3,5 роки... Але важливіше помститися тому, кого ненавидиш».

Друга – це спроба спровокувати зіткнення Христа з Синедріоном, при якому, як вважав Іуда, Господь просто змушений буде застосувати свою Божественну силу і все-таки стати Царем іудейським. «Іуда не залишає надії на воцаріння Христа. Він продовжує вірити, що Ісус може перемогти всіх ворогів. Адже Він творив чудеса, свідком яких був Іуда. Тому апостол шукає можливості спровокувати Христа на явлення Себе в силі і славі. Тобто Іуда створює провокативну ситуацію, в якій, як він очікував, Христос змушений буде явити всю Свою силу, і, таким чином, відбудеться торжество Христа і його учнів. Отже, Іуда прагнув отримати те, що очікував, за допомогою своєрідного марш-кидка. Такої точки зору на мотивацію Іуди дотримувався відомий дореволюційний публіцист прот. Павло Алфєєв. Також згадує цю думку в своїй книзі «Останні дні земного життя Господа нашого Ісуса Христа» свт. Інокентій Херсонський».

Найбільш вдало трагедію Іуди в контексті розвитку гріха в людстві від наших прабатьків описав сербський подвижник, преподобний Іустин (Попович):

«Зло людське, яке пройшло з Адама, і протягом століть розливалося по всьому єству людському, по всім людям, виробило в людях свою логіку, логіку зла. За цією логікою: людям не потрібен Бог. Своєю присутністю Він їм тільки заважає; треба усунути Бога з людської істоти, з єства людського, з усього світу. Значить: треба вбити Бога всюди, і в усіх, і в усьому. Логічним виправданням для цього надає логіка зла, найбільш багато і розкішно розчинена в Іуді. А згодом в інквізиторському папізмі. Заворожений спокусливими силогізмами логіки зла і діалектики гріха і пороку, Іуда і вирішує зрадити Бога і вбити Бога. Іуда ясно знав, що перед собою в Ісусі має Бога. Ця свідомість залишається ясною в ньому і після зради: Я згрішив, невинну кров видавши (вірш 4).

Але в тому і жах і кошмар богозрадництва Іудиного, що він свідомо, логічно, діалектично виправдано зраджує Бога, вбиває Бога. Всі логічні причини філософії зла тут стоять на стороні богозрадництва і боговбивства. Але особистість Іуди, в якій логіка і сила зла дійшла до такої досконалості і сили, що навіть тоді, коли він хоче покаятися, вже не може, тому що все пронизано і зведено з розуму злом: і совість, і розум, і серце, і воля. У своєму покаянні Іуда звертається не до Бога, але до себе. У цьому осередок і серцевина Іудиної трагедії. Він звертається до себе, раба зла і раба логіки і діалектики зла; тому його покаяння зводиться до того, що він кинув срібняки в храмі, перед первосвящениками та старійшинами, пішов і повісився».

***

Всі ми, кожен у своїй мірі, заражені гріхом срібролюбства. Всі ми носимо в своїй душі і інші гріхи, і всім нам необхідно брати приклад з корупціонера з притчі: «А митник же стояв далеко, не смів навіть підняти очей на небо; але бив себе в груди й казав: «Боже! будь милостивий до мене, грішного!».