П'ять «дубій» і п'ять відповідей папи Франциска

4 жовтня 2023 р. у Ватикані відкрилась Перша Генеральна Конгрегація Генеральної Асамблеї Архієрейського Синоду, в якій нарівні з єпископами беруть участь і миряни.

Намір Ватикана провести Синод саме в такому складі став тригером для групи консервативних кардиналів, щоб написати листа папі Франциску і поставити йому п'ять незручних запитань. Лист був написаний у формі так званих «дубій», що перекладається і як «сумнів», і як «запит». Під «дубією» підписалися п'ять кардиналів, які представляють п'ять континентів (далі – просто: кардинали):

• Вальтер Брандмюллер (Європа, Німеччина);
• Раймонд Лео Берк (Північна Америка, США);
• Хуан Сандоваль Іньїгес (Південна Америка, Мексика);
• Роберт Сара (Африка, Гвінея);
• Джозеф Зен Зе-кіун (Азія, Китай).

Лист було передано папі Франциску та префекту Дикастерії доктрини віри кардиналу Віктору Мануелю Фернандесу (Аргентина) 10 липня 2023 р., і (о, диво!) вже наступного дня папа написав кардиналам відповідь на цілих 7 сторінках. І самі «дубії», і відповідь папи не були оприлюднені. Вивчивши відповідь, кардинали зважилися зробити свої запитання дещо жорсткішими: перефразували їх і зажадали від папи дати на них тільки однозначну відповідь – так або ні. Цей другий варіант «дубій» надіслали папі Франциску і кардиналу Фернандесу 21 серпня 2023 р. Однак протягом 40 днів жодної відповіді з Ватикану не надійшло. Тоді п'ять кардиналів наважилися опублікувати цей другий варіант «дубій», що й зробили 2 жовтня 2023 р. На це Ватикан відповів публікацією 4 жовтня 2023 р. на сайті vaticannews відповіді папи Франциска на перший варіант «дубій».

Чи буде понтифік відповідати на другий варіант «дубій»? Найімовірніше, ні, оскільки й відповіді на перший варіант передували такі слова папи: «Хоча я вважаю, що не завжди розумно відповідати на запитання, адресовані безпосередньо мені, та й на всі відповісти неможливо, у даному разі, зважаючи на близькість Синоду, я вирішив, що це доцільно». Із цих слів стає зрозуміло, що публікація викликана не бажанням оприлюднити позицію Ватикану щодо поставлених питань, а тим, що п'ять кардиналів наважилися оприлюднити другий варіант «дубій», тобто перевели дискусію в публічну площину. Нижче ми проаналізуємо відповіді папи Франциска на кожну з п'яти «дубій» і наведемо другий, жорсткіший їх варіант.

Дубій 1: чи можна по-новому тлумачити Божественне Одкровення?

У першому варіанті запитання звучить так: «Чи слід перетлумачувати Божественне Одкровення в Церкві відповідно до культурних змін нашого часу та нового антропологічного бачення, яке просувається цими змінами. Або, навпаки, Божественне Одкровення обов'язкове навіки, незмінне, а отже не підлягає перетлумаченню?»

На початку своєї відповіді папа Франциск ніби запитує – «що означає "переінтерпретувати"?». Якщо це слово вживається у значенні «краще інтерпретувати», то це, звісно, можливо. Тут папа трохи схитрував, але кардинали його хитрість розкусили. Адже термін «краще інтерпретувати» теж потребує пояснення. Що він означає? І доки можна покращувати інтерпретацію Божественного Одкровення?

Далі папа каже, загалом, правильну річ, що «культурні зміни та нові виклики в історії не змінюють Одкровення, але можуть стимулювати нас краще висловлювати певні аспекти його безмірного багатства». Це справді так. Тлумачення Святого Письма, зроблене, наприклад, у IV столітті для людей римської культурної традиції, може бути незрозумілим нам, християнам XXI століття. Дійсно, ми потребуємо сучасного тлумачення. Якщо прочитати тлумачення православних святителів різних епох на одне й те саме місце Святого Письма, то ми побачимо, як одні й ті самі істини викладають мовою, зрозумілою для сучасників кожного конкретного тлумача. Але при цьому саме тлумачення не повинно змінюватися за суттю і змістом. А ось цього папа Франциск і не сказав.

Тому кардинали в другому варіанті цього «дубія» переформулювали запитання так: «Чи можливо сьогоднішній Церкві навчати доктринам, які суперечать тим, яким вона раніше навчала в питаннях віри та моралі?»

Дубій 2: чи можна благословляти одностатеві союзи?

Як відомо, зараз у Католицькій церкві триває жорстка боротьба прихильників і противників ЛГБТ. Наприклад, католики Німеччини (більшість мирян і єпископату) заявили, що благословлятимуть ЛГБТ-союзи, навіть якщо Ватикан відмовиться це визнавати. Їх підтримують однодумці в багатьох інших країнах. Інша група, що стоїть на традиційних позиціях, категорично стверджує, що це не узгоджується з Божественним Одкровенням. Ця група, можливо, така сама численна, але вона абсолютно однозначно програє в медіапросторі католикам-прихильникам ЛГБТ.

Папа, з одного боку, погодився з позицією Дикастерії доктрини віри, що ідеологія ЛГБТ не відповідає Святому Письму і Переданню Церкви. З іншого боку, понтифік неодноразово висловлював свої симпатії до представників ЛГБТ. І ось кардинали попросили його визначитися, поставивши йому такий «дубій»: «Чи може Церква відступити від цього "принципу" (різностатевих союзів, – Ред.) <...> і прийняти як "можливе благо" об'єктивно гріховні ситуації, наприклад, союзи з особами однієї статі, не відступаючи при цьому від богоодкровенного вчення?»

Це перший варіант «дубія», і папа на нього відповів вельми ухильно. Він сказав, що «Церква має дуже чітке розуміння шлюбу: виняткового, стійкого і нерозривного союзу чоловіка і жінки, природно відкритого для продовження роду. Тільки цей союз можна назвати "шлюбом"».

І можна було б порадіти, що папа у своїх поглядах все-таки віддав перевагу християнському погляду на шлюб. Але ні, далі виявилося, що для понтифіка існують й «інші форми союзу», які «реалізують його лише «частково й аналогічно». А потім папа й зовсім пустився у міркування, що, мовляв, «у наших стосунках із людьми ми не повинні втрачати пастирського милосердя, яке має пронизувати всі наші рішення та ставлення. Захист об'єктивної істини – не єдиний вираз цього милосердя, воно також включає в себе доброту, терпіння, розуміння, ніжність і підтримку. Тому ми не можемо бути суддями, які тільки заперечують, відкидають і виключають».

Про те, що «суддею» в цьому питанні є не «ми», а Слово Боже, ясно й чітко виражене у Святому Письмі, папа вирішив промовчати.

Закінчив свою відповідь понтифік заявою, що «канонічне право не повинне й не може охоплювати все, і єпископські конференції з їхніми різноманітними документами і протоколами не повинні претендувати на це, оскільки життя Церкви тече багатьма каналами, відмінними від нормативних».

Тобто відповідь папи Франциска можна розуміти в тому сенсі, що «якщо не можна, але дуже хочеться», то, виходячи з «пастирського милосердя», – можна. Саме так його і зрозуміли кардинали і в другому варіанті перефразували своє запитання таким чином: «Чи можливо, що за деяких обставин пастир міг би благословляти союзи між гомосексуальними людьми, припускаючи тим самим, що гомосексуальна поведінка як така не суперечитиме Божому закону і шляху людини до Бога?» Водночас кардинали розширили своє запитання й запитали в папи, чи залишається досі статевий акт поза шлюбом, зокрема й усі гомосексуальні акти, «тяжким гріхом проти закону Божого», чи ні? На сьогодні відповіді понтифіка поки що немає.

Дубій 3: чи може Синод за участю мирян мати владу в Церкві?

Щоб зрозуміти сенс цього запитання, треба звернути увагу на те, як розвивається сьогодні «синодальність» у Католицькій церкві. Католицька еклезіологія передбачає, що Церквою управляє папа, який стоїть над собором єпископів. Є суб'єкт управління, тобто папа з єпископами, і є об'єкт управління – народ. Суб'єкт і об'єкт чітко розмежовуються і не можуть змішуватися один з одним. Однак сьогодні для того, щоб провести в Католицькій церкві ліберальні реформи, в управлінні Церквою розширюється участь мирян, які активно вимагають проведення цих самих реформ. Чому? Тому що коли ліберальні реформи входять у конфлікт із традиційними церковними уявленнями про моральність, єпископат хоче перекласти частину відповідальності на мирян. Мовляв, ми би й хотіли залишитися вірними вченню Церкви, але народ прагне змін, і ми мусимо на це зважати, щоб утримати людей у Церкві.

І ось кардинали, побоюючись цього розширення участі мирян в управлінні Церквою (і, як наслідок, просування ліберальних реформ), запитують: «Чи може синодальність бути вищим регулюючим органом постійного управління Церквою без спотворення її конститутивної структури, бажаної її Засновником, за якої вища і повна влада Церкви здійснюється як Папою через його посаду, так і колегією єпископів разом із їхнім очільником, Римським Понтифіком?»

Папа знову відповів ухильно. Він підтвердив, що вища влада в Церкві здійснюється папою і єпископами, але водночас заявив, що «не тільки ієрархія, а й увесь народ Божий у різні способи і на різних рівнях може змусити свій голос бути почутим і відчути себе частиною шляху Церкви». Цим папа Франциск підтвердив свій курс на реформи під тиском мирян.

У другому варіанті кардинали перефразували своє запитання трохи жорсткіше, але по суті воно залишилося тим самим.

Дубій 4: чи можна висвячувати жінок у священний сан?

Немає потреби цитувати запитання кардиналів, оскільки в цьому випадку воно зрозуміле: можна чи ні?

Папа Франциск почав з того, що потрібно розрізняти «загальне священство вірних і службове священство», хоча запитання було саме про службове священство. Далі він сказав, що його попередник, папа Іван Павло II вчив, що треба «остаточно» затвердити неможливість висвячення жінок у священний сан, але це зовсім не означає переваги чоловіків над жінками. Священний сан не означає праведності й святості і навпаки. У цьому папа має рацію.

Проте далі понтифік здав назад і заявив: «З іншого боку, строго кажучи, давайте визнаємо, що ясна й авторитетна доктрина про точну природу "остаточного затвердження" ще не повністю розроблена. Це не догматичне визначення, але його повинні дотримуватися всі». Іншими словами, папа Франциск дав зрозуміти, що наразі всі мають дотримуватися тієї точки зору, що висвячення жінок неможливе, але в майбутньому, коли «ясна й авторитетна доктрина про точну природу "остаточного затвердження"» буде «повністю розроблена», ось тоді все може бути. Саме так і зрозуміли цю відповідь кардинали і тому в другому варіанті «дубія» поставили запитання дещо по-іншому: «Чи зможе Церква в майбутньому мати право дарувати священницьке висвячення жінкам?»

Дубій 5: чи потрібне внутрішнє покаяння для відпущення гріхів?

Питання суто католицьке, у православному середовищі воно виникнути не могло, і ось чому.

У католицькому розумінні людина потребує прощення в юридичному сенсі, у православному – в сенсі онтологічному. Наприклад, хтось у гніві зробив щось недобре, накричав, образив, побив тощо. У католицькому розумінні людині потрібно, щоб їй пробачилася сама дія. Православ'я ж навчає, що людина має позбутися гнівливості як такої, і словесна сповідь – це необхідний, але недостатній елемент цієї духовної боротьби. Відповідно, якщо людина прийшла на сповідь, розповіла про те, що вона зробила, але без покаяння, без наміру виправитися й припинити грішити, то католик ставить собі запитання: чи дійсне в такому разі відпущення гріхів? А православний розуміє, що формальна сповідь може призвести лише до формального прощення, але сама людина як носила гріх у своїй душі, так і продовжуватиме носити, і не буде їй від сповіді ніякого сенсу.

Утім, кардинали ставлять це запитання так, що й православним можна замислитися: чи повинен священник «відкласти відпущення гріхів, коли стає зрозумілим, що цю умову (покаяння, – Ред.) не виконано»?

У відповідь папа Франциск знову вдається до міркувань про те, що «покаяння необхідне для дійсності таємничого відпущення гріхів», але «математики тут немає», що «сповідь – це не митниця» і взагалі, «є багато способів виразити покаяння», одним з яких і є прихід людини на сповідь. Зі свого боку папа має рацію, священник на сповіді не може залізти в душу того, хто кається, і побачити чітко, чи є там істинне покаяння, чи ні, часом ми й самі не можемо визначити цього. Але кардинали відповіддю понтифіка не задовольнилися й перефразували запитання: «Чи може той, хто кається, який, визнаючи гріх, відмовляється якимось чином зробити намір не вчиняти його знову, законно отримати таємниче відпущення гріхів?»

Знову ж таки, суто католицька постановка запитання, яка виявляє спотворене розуміння католиками питань покаяння, сповіді, духовної боротьби тощо. Якби вони звернулися до святоотцівського вчення, то, ймовірно, і не ставили б таких запитань.

Висновки

Як уже було сказано, з великою ймовірністю папа Франциск не удостоїть кардиналів відповіді на другий варіант «дубій». Що, у свою чергу, не зніме ці питання з порядку денного. Ухильність відповідей папи Франциска на перший варіант «дубій» свідчить, що боротьба католицьких лібералів та консерваторів продовжується і лист кардиналів татові – це черговий епізод цієї боротьби. Що буде далі, покаже час. Поки що на горизонті проглядається перемога лібералів та відхід крайніх консерваторів у розкол чи щось подібне.

Думається, що в якійсь формі, але ліберали все ж таки продавлять і благословення одностатевих союзів, і жіноче священство, і демократію в управлінні Церквою (не плутати з соборністю). Все це необхідно враховувати тим, хто сьогодні в Україні обстоює об'єднання з греко-католиками. У цьому випадку подібні дискусії рано чи пізно прийдуть і до нас.