Засідання Священного Синоду УПЦ: аналіз рішень

25 вересня 2023 р. у Свято-Пантелеїмонівському монастирі у Феофанії відбулося засідання Священного Синоду, на якому було прийнято низку кадрових рішень, а також опубліковано Звернення до віруючих.

Синод пройшов у дуже непростий час для Церкви. Окрім масових насильницьких захоплень храмів і беззаконних переведень громад УПЦ у ПЦУ, які стали вже звичним фоном нашого життя, активізувалася Верховна Рада. В українському парламенті знову заговорили про ухвалення закону про заборону Церкви. І те, що спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук нещодавно заявив, що голосів для такої заборони не вистачає, означає лише те, що робота зі збору цих голосів триває активно. Для їхнього збору, за словами активного антипатика УПЦ нардепа М. Потураєва, не гріх вдатися і до тиску. З іншого боку, РПЦ на анексованих територіях переводить «під підпорядкування Патріарху» цілі єпархії.

З усіма цими викликами треба справлятися, що й робить Священний Синод УПЦ. Тепер докладніше про його рішення.

Звернення до віруючих

Синод прийняв Звернення до єпископату, духовенства, чернецтва та всіх вірних чад Української Православної Церкви, з текстом якого цілком можна ознайомитись на сайті Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ. Тут ми розберемо його основні тези.

Теза 1: УПЦ не ділить свою паству на поганих і хороших

В Зверненні йдеться: «Наша Церква, як любляча мати, огортає своєю молитвою та милосердям всіх її чад. І так само, як мати любить всіх своїх дітей, не зважаючи на те, що хтось із них слухає її настанови, а хтось зухвало нехтує материнською турботою, так і Українська Православна Церква ніколи не ділить свою паству залежно від політичних чи суспільних уподобань».

Не секрет, що зараз українське суспільство вкрай поляризоване, особливо якщо розглядати це суспільство в межах України 1991 р., тобто, включаючи населення, яке проживає на тимчасово окупованих територіях. На підконтрольних Україні землях люди чують одні ідеологічні наративи, на окупованих – зовсім інші.

Однак УПЦ каже: і з одного боку, і з іншого – наша паства, про духовне здоров'я якої ми будемо піклуватися, молитися про неї до Бога і зберігати любов, заповідану Христом. Це, до речі, те питання, яке поки що навіть боїться ставити собі українське суспільство – як ставитися до населення окупованих територій, як взаємодіяти з ним, коли ці території будуть звільнені, і ці люди повноцінно включаться до політичного та суспільного життя України? Церква дає відповідь уже зараз: віруючі УПЦ на цих теренах як були чадами Церкви, так і ними залишаться. А їхні індивідуальні гріхи мають таку саму тяжкість, як і гріхи будь-яких інших членів Церкви.

Ця теза звернена і до віруючих УПЦ, які мешкають на територіях, підконтрольних уряду України. Серед них також є прихильники різних політичних сил, різних суспільних концепцій тощо. І всі вони також є чадами Церкви, якщо самі свідомо не покидають Її. Цей посил ообливо важливий ось чому.

Сьогодні, під час війни, будь-яке політичне протистояння, боротьба політичних сил, дискусії та суперництво – є контрпродуктивними. Вони розхитують єдність країни перед лицем ворога і працюють проти перемоги України у війні. Але це політичне протистояння нікуди не дівається, воно накопичується у прихованій формі і з величезною енергією вихлюпнеться назовні після закінчення війни, а може, й раніше (якщо буде ухвалено рішення провести вибори президента та парламенту під час бойових дій). І ось тоді, коли різні політичні та громадські сили у боротьбі за владу будуть нещадно боротися одна з одною, Церква все одно буде вважати всіх своїх віруючих однаково улюбленими дітьми Церкви. Це посилання до віруючих.

Є посил і до тих, хто пішов із Церкви, до відступників і зрадників. Звучить він так: «Українська Православна Церква ніколи не ділить українське суспільство – на тих, хто вірний їй (Церкві – Ред.), та тих, хто забув місце свого хрещення, місце хрещення своїх батьків та предків, і хто зараз вважає за можливе хулити Церкву Божу».

Це означає, що Церква продовжує вважати тих, хто Її зрадив і перейшов до табору її противників, такими ж повноцінними членами українського суспільства, вона не надягає на них тавро громадян другого ґатунку. Іншими словами, УПЦ не ділить громадян України на поганих та добрих за критерієм їхнього ставлення до УПЦ. Це різко відрізняє УПЦ від більшості можновладців і від прихильників ПЦУ, які відмовляють віруючим УПЦ у праві називатися доброчесними громадянами, патріотами своєї країни лише за те, що вони залишаються у Церкві.

Теза 2: народ України ногами голосує за свою Церкву

В Зверненні згадується факт, багаторазово доведений останніми місяцями – захоплені в УПЦ храми стоять порожні, у багатьох із них взагалі припинилося богослужіння. Водночас віруючі УПЦ збираються в інших місцях і продовжують своє молитовне та євхаристичне життя.

«Спільні молитви та богослужіння, які єднають навколо православних святинь тисячі вірян нашої Церкви, свідчать, що примусом та наклепами народ Божий неможливо збити з того шляху, який визначають його релігійні переконання. Особливо красномовно це стає зрозумілим, коли бачимо, що храми, які були захоплені, тобто відібрані у вірян Української Православної Церкви, стоять порожніми навіть у великі свята», – йдеться у зверненні.

Також у Зверненні звучить і суворе застереження тим, хто насмілюється піднімати руку на наші святині. Говориться, що вони стають відвертими богоборцями: «Наруга, котру вчиняють над храмами люди, які під час насильницького захоплення нещадно трощать двері і вікна, нівечать святі вівтарі та побивають християн, не лише не прикликає Божого благословення, але й кидає виклик Богу».

При цьому і стосовно української держави такі люди стають ворогами. «Слід назвати речі власними іменами: ініціатори і виконавці церковного рейдерства є відвертими духовними ворогами Української держави, дії яких лише поглиблюють руйнівні наслідки російської агресії. Адже "Бог зневаженим не буває" (Гал. 6, 7)», – говориться в Зверненні.

Теза 3: Держава попирає головну святиню України, Києво-Печерську лавру

Окремо в Зверненні сказано і про ситуацію навколо Києво-Печерської лаври: «Не меншою ганьбою, яка викликала шок у християн з різних частин земної кулі, стала ситуація навколо Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, цілковито створена Міністерством культури та інформаційної політики України».

Мінкульт та підпорядкований йому Заповідник, створений у 1926 р. більшовицькою Радою народних комісарів, сьогодні у вільній та незалежній Україні відбирає у монастиря його приміщення, забороняє проводити богослужіння, не пускає віруючих поклонятися своїм святиням, а мощі святих преподобних Києво-Печерських оголошує музейними експонатами. Які потрібні ще докази, щоб переконатися, що це справжнісінький розгул більшовизму, продовження антицерковної кампанії, розпочатої більшовиками у 1920-х роках?!

Теза 4: УПЦ не відмовляється від своїх архієреїв, які зазнають кримінальних переслідувань

В Зверненні йдеться: «Особливої молитовної підтримки потребують сьогодні архієреї, які зазнають кримінальних переслідувань і примусово обмежені у спілкуванні зі своєю паствою. Як зазначають адвокати, висунуті їм обвинувачування не мають переконливих підтверджень у матеріалах судових справ, а сам процес отримання доказів та судового розгляду супроводжується зухвалим порушенням українського законодавства».

В цих словах йде посилання на слова адвокатів, що звинувачення проти архієреїв УПЦ не мають підстав. А, отже, УПЦ вважає переслідування своїх архієреїв незаконними, а звинувачення проти них – безпідставними. А якщо їх фактично переслідують не за злочини проти держави, то за що їх насправді переслідують?

Тут відповідь очевидна: це спроба залякування священнослужителів і тиск на Церкву з метою загнати її до ПЦУ. Адже всім абсолютно зрозуміло, що і свободу, і навіть статус «патріотів» ці архієреї могли б собі купити, оголосивши про перехід у підпорядкування глави ПЦУ Сергія (Епіфанія) Думенка. Про це прямим текстом їм говорили і силовики, і державні діячі. Синод також закликає надавати переслідуваним архієреям молитовну та іншу підтримку, дякує тим, хто це робить, зокрема, і з-за кордону.

Теза 5, найголовніша: не відповідайте злом за зло

Цей абзац настільки важливий, що є сенс навести його повністю:

«Дорогі брати і сестри! Господь благословив нам жити в час, котрий по-особливому вимагає живої віри, сповненої любові. На тлі масштабних порушень державного законодавства та міжнародних норм щодо прав і свобод людини — вірян Української Православної Церкви — часто постає питання: як православним християнам слід реагувати на ці виклики? Відповідь нам дав Сам Господь наш Іісус Христос: "Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас" (Мф. 5, 44). Довіряючи своє церковне життя Богу, християнину належить "не словом чи язиком, а ділом і правдою" (1 Ін. 3, 18) виявляти любов та доброту до інших в умовах суцільного дефіциту цих якостей.

У складні історичні періоди церковної історії християнська любов та доброта у відповідь на всі форми зла змінювали світ і підносили Церкву до нових щаблів її розквіту. Тож і тепер у турботах за майбутнє Церкви кожному з нас слід зосередитися не на галасливому протистоянні з людьми, які вороже до нас налаштовані, а на дієвому свідченні про Христа і Його Церкву, відображаючи у своїх словах та вчинках Самого Бога, Який є Любов».

Зауважимо, Синод УПЦ не закликає відповідати на насильство, відбирати назад храми і взагалі вороже ставитися до ворогів Церкви. Не закликає мститися за образи, ганьбу, а часом і побої. УПЦ навіть не закликає силою протистояти захопленням храмів або застосовувати інші незаконні чи ущербні з моральної точки зору методи. Найголовніше – не відстояти храм, не перекричати натовп рейдерів, не здобути миттєву перемогу над гонителями Церкви. Головне – залишитися при цьому християнином, продемонструвати всім, і в першу чергу нашим ворогам, що ми справжні послідовники вчення Христового. І коли Господь наказав нам любити наших ворогів, то ми й будемо це робити в міру наших духовних сил, хоч би чого нам це коштувало.

Святогірській Лаврі – ставропігійний статус

Відтепер Свято-Успенська Святогірська лавра буде безпосередньо підпорядковуватися Предстоятелю УПЦ Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України у статусі ставропігійного монастиря. Блаженніший Онуфрій буде священноархімандритом Святогірської лаври, яким він є по відношенню до лавр Києво-Печерської та Почаївської. При цьому нинішній намісник Святогірської лаври митрополит Святогірський Арсеній продовжить керувати монастирем, але вже у статусі вікарію не Донецької єпархії, а Київської Митрополії. У чому сенс цього рішення?

По-перше, закріплюється традиція, за якою всі монастирі, які мають статус Лавр, підпорядковуються безпосередньо Київському Митрополиту. А по-друге, це страховка від можливих дій інших релігійних організацій, які можуть захотіти взяти Лавру під свій контроль. Звісно, ставропігія Святогірської лаври – це не дуже сильний захист від потенційного рейдерства, проте всі можливі заходи повинні вживатися, що й зробив український Синод.

Вікарних Горловських зроблять вікарними Київськими

Згідно з рішенням Синоду, Преосвященний архієпископ Добропільський Спиридон і Преосвященний архієпископ Костянтинівський Паїсій призначені вікаріями Київської Митрополії. Вони будуть продовжувати духовне окормлення приходів Горлівської єпархії, однак це вже будуть ті парафії, які визначить Синод.

Причини цього рішення вбачаються такими ж, як і рішення щодо Святогорської лаври.

Донецького митрополита виключили зі складу Синоду

Також після міркування Синод ухвалив рішення вивести митрополита Донецького Іларіона зі складу постійних членів Священного Синоду та замінити його митрополитом Тернопільським і Кременецьким Сергієм. Зроблено це із формулюванням: «У зв'язку з неможливістю брати участь у засіданнях».

Справді, митрополит Іларіон перебуває у тимчасово окупованому Донецьку і на засідання Синоду в Києві приїжджати не може, але існує формат участі з відеозв'язку, який вже не раз використовувався у роботі Синоду. Тому більш правдоподібною є та ж логіка: ризик тиску на Донецького архієрея зараз настільки великий, що продовжувати його постійне членство в Синоді недоцільно.

Владика Лонгин більше не настоятель Банченського монастиря

Інформаційний відділ УПЦ повідомив: «Крім того, відбулася зміна намісника Свято-Вознесенського Банченського чоловічого монастиря Чернівецько-Буковинської єпархії».

Причину такої зміни не вказано, але за джерелами СПЖ – це стан здоров'я. Наприкінці липня 2023 р. владика Лонгин переніс важкий інсульт. Крім того, на нього чекає суд за цілком надуманим звинуваченням. Вже хто-хто, але митрополит Лонгин є справжнім патріотом України, батьком понад 400 прийомних дітей, багато з яких мають невиліковні захворювання або страшні каліцтва. Він збудував кілька чудових монастирів, лікарню, оснащену за останнім словом техніки, відкриту для всіх. Цілий комплекс будівель для дітей-сиріт. Про його доброту та милосердя ходять легенди, його добрі справи незліченні. Це людина, яка настільки явно носить у собі дари Святого Духа, що це відчуває кожен, хто хоч трохи з нею спілкувався. Кримінальне переслідування такої людини та ще й Героя України – це найбільша ганьба для української влади.

Немає жодних сумнівів, що незважаючи на формальне звільнення з посади намісника Свято-Вознесенського Банченського чоловічого монастиря, владика Лонгин буде продовжувати духовно опікуватися та молитися і за ченців і черниць, за лікарів, сестер милосердя, парафіян та всіх, хто прийшов до Церкви завдяки його заклику та його подвигу. Авторитет владики Лонгина завжди буде на найвищому рівні і на Буковині, і в решті України, і в Румунії, і скрізь, де про нього чули.

Інші рішення Священного Синоду

Також Синод ухвалив рішення:

· звільнити намісника Свято-Пантелеїмонівського чоловічого монастиря Одеської єпархії;

· затвердити намісника для чоловічого монастиря на честь пророка Божого Ілії у м. Вінниці;

· затвердити настоятельку Свято-Успенського жіночого монастиря у с. Домбоки Мукачівської єпархії;

· святкування Собору Балтських святих перенести на першу суботу жовтня.

І наостанок

І насамкінець повторимо головне посилання Синоду УПЦ до віруючих: за всіх обставин, за всіх конфліктів, за всіх беззаконь, образ, насильства і всього іншого – виконувати слова Христа про любов і смирення.