Кого патріарх Варфоломій терпить в Україні і що пропонує натомість
Фанар оголосив Українську Православну Церкву «незаконною», а Блаженнішого і єпископат він в Україні «тимчасово терпить». Чи згодна з ним багатомільйонна паства УПЦ?
Константинопольський патріарх Варфоломій, який називає себе «всесвятішим», в листі пропагандистам ПЦУ з ресурсу «Церкваріум» оголосив архієреїв Української Православної Церкви «тимчасово терпимими» на території України. Прикро... Ні, не за українських архієреїв, а за самого патріарха Варфоломія, за те, що він дозволяє брехні і бруду виливатися зі своїх уст. Давайте подивимося на одному невеликому прикладі, КОГО і ЩО патріарх Варфоломій «тимчасово терпить». У цій статті ми не будемо заглиблюватися в тонкощі канонів і з'ясовувати – чи має патріарх Варфоломій право командувати на території України чи ні, все це багаторазово розглядалося на нашому ресурсі. Давайте поглянемо на особистість Предстоятеля УПЦ і деяких її архієреїв, тих самих, які глава Фанару настільки великодушно «терпить».
Рік тому телеканал Інтер показав документальний фільм про Митрополита Онуфрія, який називався – «Наш Блаженніший». Сьогодні, коли патріарх Варфоломій назвав Предстоятеля УПЦ «ієрархом, який проживає в Києві», назва цього фільму набула додаткового і дуже глибокого звучання: Митрополит Онуфрій – це не титулярний архієрей, «тимчасово терпимий» в Києві доти, поки він не погодиться перейти під «омофор» Сергія Думенка. Митрополит Онуфрій це НАШ БЛАЖЕННІШИЙ. Що б там не писав громадянин Туреччини Варфоломій (Архондоніс). Ми, мільйони віруючих Української Православної Церкви, ми визнаємо його своїм Предстоятелем, ми свідчимо про свою вірність Церкві, якій він служить на цій високій посаді. На наших очах Бог в дуже важкий час поставив його біля керма Церкви і подальші роки показали наскільки милостивим був до нас Господь, давши такого благодатного архіпастиря.
На початку фільму розповідається про те, як ще один архієрей УПЦ, митрополит Лонгин (Жар) ще в 1992 р. прийшов в дитячий будинок і усиновив двох маленьких хлопчиків, яких ніхто не хотів брати в свою сім'ю. І отримав на це благословення митрополита Онуфрія, тоді ще правлячого архієрея Чернівецької єпархії.
Митрополит Лонгин: «Двох дітей, яких ніхто не хотів усиновляти, хлопчиків... Мене дуже попросили, коли ми пішли привітати дітей вони попросили, якщо можна, щоб ми забрали їх. І ми зважилися через Блаженнішого Онуфрія, тоді він був в нашій Чернівецької єпархії. Я з ним порадився і благословення на це отримав. Владика завжди так, наш Блаженніший, піднімає ручки до неба і каже: «Бог благословить» і дуже радіє про це».
Після двох перших хлопчиків сім'я, тоді ще протоієрея Михайла Жара, усиновила ще двох дітей, потім ще десять. На початку 2000-х років в дитячому притулку, організованому митрополитом Лонгіном, проживало вже понад 400 дітей, 82 з яких були ВІЛ-інфікованими, а ще 86 – з вродженою інвалідністю.
Митрополит Онуфрій: «Послухав я і благословив, але думав: як це буде виглядати, цікаво. Взяти дітей там... Ну, вистачить там на місяць, на три місяці, на рік, а потім що робити з ними? Але я помилився, він виявився таки ... більшим, ніж я собі уявляв. Сьогодні те, що він робить, ніхто в світі не робить. Це я можу сказати з повною відповідальністю».
Митрополит Онуфрій це НАШ БЛАЖЕННІШИЙ. Що б там не писав громадянин Туреччини Варфоломій (Архондоніс). Ми, мільйони віруючих Української Православної Церкви, ми визнаємо його своїм Предстоятелем.
Спочатку сирітський притулок розташовувався в Свято-Вознесенському Банченському чоловічому монастирі, який, до речі, також був організований і побудований владикою Лонгіном, а потім був переведений в село Молниця Чернівецької області. В даний час – це ціле містечко, що складається з красивих і комфортних будинків, в якому діти знаходять любов і щастя дитинства, незважаючи на важку інвалідність багатьох з них.
Діти з вродженими вадами розвитку – це дуже важкий хрест для батьків. Багато сімей не витримують і кидають таких дітей, прирікаючи їх на фізичні і психологічні страждання протягом усього життя, а себе – на нестерпний докір совісті, який рано чи пізно приходить. Але велелюбне серце владики Лонгина вміщує всіх цих хворих, стражденних, кинутих... Кожному він вимолює у Бога здоров'я і дає надію на майбутнє.
Митрополит Лонгин: «Дві злоякісні пухлини були у одного хлопчика. Йому було два рочки – п'ять кілограм. І прийшли лікарі і сказали: «Все. Годину-дві і він помре». Він навіть рідко дихав уже. Раз в дві хвилини він дихав. І коли лікарі пішли я почав плакати над ним, я взяв його на руки, піднявся до ікони Божої Матер чудотворної Боянської і поклав перед іконою і сказав: «Матір Божа, він сирота, у нього нікого немає в цьому світі. Допоможи йому...».
Пресвята Богородиця зцілила цього немовля. По молитві праведника від двох пухлин залишилися тільки маленькі рубці. Зараз йому вже 25 років і у нього своя сім'я. Одні діти виростають, одружуються або йдуть в монастир, але вони завжди залишаються в серці свого тата, митрополита Лонгина. З їх виходом у доросле життя великий будинок владики Лонгіна не порожніє, вже інші діти знаходять тут ласку, турботу і любов.
Доглядати за такими дітьми нелегко. Нелегко утримути майже півтисячі сиріт, годувати їх, одягати, давати дах над головою. Часом доводиться переживати дуже нелегкі часи.
Митрополит Лонгин: «Завжди, коли мені дуже важко було, я дзвонив владиці Онуфрію і говорив: «Помоліться владика!» І у нас така надія була, що нас хтось веде. Це молитва нашого Блаженнішого до Всевишнього».
Митрополит Онуфрій: «Я теж заглядав часто в очі цих дітей, і я не бачив там сліду печалі. <...> Вони там отримують тепла більше, ніж отримує більшість дітей від своїх власних батьків».
Митрополит Онуфрій: «Це особливий подвиг, який має особливу ціну. Жертовна любов, яка є вищим ступенем любові людини».
І так молитвами і трудами Блаженнішого Онуфрія, митрополита Лонгина, черниць, які доглядають за дітьми, благодійників живе сирітський притулок в с. Мольниця. А по всій Україні – понад 12 тисяч церковних громад, майже півтисячі монастирів, понад сто архієреїв несуть своє служіння Богу. І всіх цих людей «тимчасово терпить» людина, що називає себе главою всієї Православної Церкви.
Патріарх Варфоломій: «Ми тимчасово терпимо існування українських ієрархів під Росією не як місцевих правлячих єпископів, а лише як титулярних або тих, що знаходяться (мають резиденцію) в Україні...».
Тобто всього того, про що мова вище – немає місця в Україні на думку патріарха Варфоломія. А що ж він пропонує натомість? А натомість він пропонує підкоритися Сергію Думенку і його прихильникам, які замість турботи про сиріт, замість молитви і праведного життя творять ось це.
Цих фотографій і відео – повно в інтернеті. На них прихильники Сергія Думенка, якого патріарх Варфоломій називає «канонічним митрополитом Київським», захоплюють храми, зрізають замки, б'ють священнослужителів... Жодного слова осуду цих беззаконь не прозвучало ні з вуст Константинопольського патріарха, ні з вуст Думенка...
Яке ж серце потрібно мати, щоб «тимчасово терпіти» добро і благословляти беззаконня?!
Давайте абстрагуємося і спробуємо подивитися на всю цю ситуацію з боку – де у всьому цьому Євангельська любов? За ким стоїть Христос? За Блаженнішим Онуфрієм або патріархом Варфоломієм (про Думенко навіть не згадуємо)?
І нехай сьогодні з патріархом Варфоломієм немає євхаристійного спілкування, проте молитися про нього ніхто не забороняв. А молитва його душі зараз ой-як потрібна...
