Християнство на Заході і у нас: що буде завтра?

Питання, винесене в заголовок статті, зовсім не пусте. Захід, принаймні кілька останніх століть, вважається багатьма більш прогресивним, успішним, багатим і так далі. На нього прийнято рівнятися, йому прийнято наслідувати, а об'єднатися з ним – це взагалі межа мрій більшості наших громадян. Але в питанні прогресу важливо не тільки те, хто попереду, а куди він йде, в кінцевому підсумку. І якщо попереду прірва, то все ж таки бути відстаючим, напевно, краще. Для віруючих людей показником благополуччя того чи іншого суспільства є не рівень матеріального життя, а те, як в цьому суспільстві ставляться до Бога і Церкви. У чому відмінність західної і нашої релігійності? Спробуємо розібратися.

Європа: число віруючих падає з кожним роком

Поняття релігійності включає в себе декілька компонентів: релігійна свідомість, релігійна поведінка і релігійні відносини (правила, закони, звичаї). Оскільки і умовний захід, і наша країна ґрунтуються на християнстві як цивілізаційному базисі, то і релігійність слід розглядати не взагалі, а як релігійність християнську.

Американський інститут громадської думки Gallup International проводив дослідження релігійності в світі в 2008, 2009 і 2015 р., задаючи респондентам питання: «чи вважаєте ви себе релігійним?». Результати цього дослідження показують, що країни Західної, Північної і Центральної Європи найнерелігійніші в світі, хоча і серед них трапляються винятки, наприклад, Польща, де релігійними себе назвали 86% респондентів або Італія – 74%. Але країни, що так би мовити, уособлюють собою Європу – малорелігійні: Німеччина 34%, Франція 40%, Швеція 19%. Релігійність жителів США оцінюється в 56%. При цьому релігійність населення в Україні становить 73%, а в Росії – 70%. Зрозуміло, що дане опитування не може розглядатися як таке, що виявляє справжній стан речей, але і воно вже говорить багато про що. До слова, найбільш релігійними є країни Африки і Близького Сходу.

У 2009 р. психолог із США Грегорі Пол опублікував результати дослідження того, як рівень релігійності співвідноситься з такими показниками як злочинність, матеріальний добробут, споживання алкоголю і так далі. Ці результати виявилися досить несподіваними, оскільки не виявили залежності рівня вбивств і самогубств, а також споживання алкоголю з релігійністю населення. Але що стосується загального добробуту громадян, то тут простежується чітка залежність: чим вище рівень життя і соціального забезпечення, тим нижче релігійність, а поліпшення економічних показників призводить до того, що все більше людей відходять від віри в Бога. Певною мірою це підтверджує євангельські слова: «Не можете Богові служити й мамоні» (Мф. 6, 24).

За таким показником як середній вік початку статевого життя, Європа також лідирує: Ісландія – 15,6 років, Швеція –16,2 років, Португалія – 16,9 років, Німеччина – 17,6. Для України це показник становить приблизно 18,9 років. Ці дослідження Кембриджського університету проводились в 2009 р., напевно зараз ці цифри ще більш «омолодилися».

Християнство в Європі: шлях до прийняття ЛГБТ і масове закриття храмів

Але що ще більш наочно демонструє існуючі тенденції, так це динаміка зменшення кількості храмів і номінальних парафіян в Європі. Наприклад, в Німеччині щороку протестантську і католицьку церкви залишають приблизно по 220 тисяч чоловік. Тільки в Євангелічній церкві Німеччини за останні десятиліття були закриті понад 500 храмів, причому близько ста з них – зруйновані.

В Німеччині щороку протестантську і католицьку церкви залишають приблизно по 220 тисяч чоловік. Тільки в Євангелічній церкві Німеччини за останні десятиліття були закриті понад 500 храмів, причому близько ста з них – зруйновані.

Журнал Spiegel наводить дані про те, що в найближчі роки німецьким євангелістам доведеться відмовитися від приблизно тисячі церковних будівель. Причина проста – кількість прихожан зменшується, вони не можуть і, напевно, не хочуть нести суттєві фінансові витрати на утримання храмів. Кілька років тому Євангельська церква Німеччини розпочала дискусію про те, щоб взагалі відмовитися від регулярних недільних богослужінь, а замість цього проводити служби, коли збереться певна кількість бажаючих. Не краще йдуть справи і у німецьких католиків. За останнє десятиліття було закрито 515 католицьких храмів, а в найближчі роки планується позбутися ще 700 також через відсутність коштів на їх утримання.

Німецьке видання Deusche Welle повідомляє про те, що відомий німецький економіст і маркетолог Херіберт Мефферт (Heribert Meffert), якого в Німеччині називають «богом маркетингу», розробив для католицької церкви Німеччини цілий набір рекомендацій, як тримати прихожан і залучити нових членів. Він зокрема рекомендує: «розробляти і здійснювати більше оригінальних і креативних проектів, здатних зацікавити людей і відродити в них віру в те, що церква про них реально дбає». На думку Мефферта, це повинні бути соціальні проекти різної спрямованості, до здійснення яких слід обов'язково залучати молодь. Як неважко помітити це суто світський підхід.

Католики повинні не посилити піст і молитву, не повернутися до читання святоотецької літератури, не приділяти більше уваги очищенню душі від пристрастей, ні! Вони повинні придумати «оригінальні і креативні проекти», повинні задовольняти споживчі запити суспільства. І тоді, може, вони потягнуться до храмів за соціальною допомогою.

У суспільстві німецьких католиків і протестантів існують запити не тільки на соціальну допомогу, але також і на визнання прав ЛГБТ, лібералізацію сексуальної моралі, введення жіночого священства і так далі. Можна тільки дивуватися, але німецький єпископат встав на шлях задоволення і цих запитів. Глава Німецької Єпископської Конференції Георг Батцінг деякий час назад заявив: «в моральній теології ми вже давно рухаємося до того, щоб сказати, що якщо живуть справжня любов і вірність навіть серед одностатевих партнерів ми повинні це визнати». Точно таку ж позицію займав і його попередник на цій посаді, кардинал Рейнхард Маркс. А на початку 2020 р. у Франкфурті відбулася асамблея «Синодального шляху» по обговоренню і переосмислення вчення Церкви про гомосексуальність і сексуальну мораль. Мета заходу – визнання ЛГБТ на рівні Ватикану. А в 2019 році в Німеччині виник рух «Марія 2.0», учасниці якого в ультимативній формі домагаються визнання повної рівноправності жінок в католицтві, включаючи священство і єпископство. Відповідну петицію підписали вже понад 35 осіб.

«В моральній теології ми вже давно рухаємося до того, щоб сказати, що якщо живуть справжня любов і вірність навіть серед одностатевих партнерів ми повинні це визнати».

кардинал Рейнхард Маркс

Шляхом Німеччини йде більшість країн Європи. Храми закриваються сотнями, а керівництво релігійних конфесій, в надії залучити прихожан, заявляє про необхідність все більшої лібералізації морального вчення церкви. Про віровчальні норми взагалі навіть згадувати не прийнято.

На рівні законодавства практично у всіх країнах західної Європи визнані гей-шлюби. А гей-паради збирають мільйони людей. Сумний рекорд належить Лондону, який зібрав на гей-парад в 2017 р. півтора мільйона учасників.

Одночасно з цим у Великобританії за даними організації Christian Research, до 2020 р. припинили функціонування приблизно 4 тисяч християнських храмів. А Кабінет міністрів цієї країни заборонив англійцям носіння натільних хрестів в робочий час.

Згадку про християнське коріння європейської цивілізації і про християнство взагалі намагаються зтерти з усіх верств суспільства. Хрести та інші християнські символи прибираються з вулиць, зі шкіл, громадських будівель. Традиційна різдвяна ярмарка Брюсселя поміняла свою назву на «Зимові радості». Уряд Словаччини ухвалив рішення прибрати німби із зображень святих Кирила і Мефодія на євромонетах, які карбують в цій країні. Все більшу популярність на заході набирають вітальні листівки не з Різдвом Христовим, а з «Зимовими святами» або навіть ось такі.

На догоду мігрантам з мусульманських країн, європейці взагалі відмовляються не тільки від християнських традицій і звичаїв, але і просто від загальноприйнятих норм поведінки. У Німеччині в багатьох шкільних їдальнях заборонили подавати свинячі сосиски, ковбасу і паштет, і навіть приносити такі бутерброди з дому, щоб не образити релігійні почуття мусульман. А багато німецьких компанії закликають всіх своїх співробітників нічого не їсти і не пити до заходу сонця в Рамадан, щоб не бентежити працюючих поруч колег-мусульман. Апогеєм такого ставлення може вважатися випадок в Швеції, де перша в лютеранській «церкві» «єпископ-лесбіянка» Єва Брунне закликала прибрати з храмів хрести та інші символи і влаштувати там приміщення для мігрантів-мусульман.

Німецькі компанії закликають всіх своїх співробітників нічого не їсти і не пити до заходу сонця в Рамадан, щоб не бентежити працюючих поруч колег-мусульман.

А що у нас?

У нашій країні – зовсім інша картина. Принаймні поки... Якщо брати за точку відліку 1988 р., коли в ювілей 1000-річчя Хрещення Русі держава зняла всі обмеження на релігійний діяльність, то статистика свідчить, що в Україні за тридцять два роки було відновлено і побудовано більше 8 500 храмів. Це приблизно 280 храмів в рік або два храми кожні три дні. Тільки за 2019 р. в умовах триваючих захоплень храмів, загроз з боку націонал-радикалів, цькування в ЗМІ, законодавчого тиску і так далі кількість церковних громад в УПЦ зросла на 246.

Та й Руська Православна Церква за ці роки збільшилася більш, ніж на 32 тисячі церковних громад. У 2019 році, під час візиту в Страсбург, Патріарх Кирил заявив про те, що РПЦ будує в середньому три храми на добу. Ще більш цікавим з точки зору будівництва/руйнування храмів є ситуація, коли в Україні православні громади, які зазнали нападу прихильників так званої Православної церкви України і які втратили свої храми, будують собі нові.

Засліплені люттю недоброзичливці Церкви просто спалюють храми, а віруючі їх все одно відбудовують..

Виникає закономірне питання: чому в багатій Європі на утримання храмів немає грошей, а в бідній Україні вони знаходяться не тільки на утримання, а й на будівництво? Це при тому, що в Україні держава храми не будує за вкрай рідкісним винятком. В Україні немає церковного податку, як в Німеччині. Храми будуються і утримуються на пожертви прихожан.

Виникає закономірне питання: чому в багатій Європі на утримання храмів немає грошей, а в бідній Україні вони знаходяться не тільки на утримання, а й на будівництво?

Звичайно, релігійність не вичерпується тільки будівництвом храмових будівель, але і це вже є показником, що разюче відрізняє стан справ у нас і в Європі, де храми не будуються, а руйнуються. Але ось кількість бажаючих стати священиками і ченцями – це вже досить красномовний показник. Якщо в Європі і США католики б'ють на сполох через брак священнослужителів, кількість яких зменшується ще стрімкіше, ніж кількість прихожан, то в Україні бажаючих вступити в духовні навчальні заклади більше, ніж навчальних місць. Всього в УПЦ на кінець 2019 р. налічувалося 4609 ченців і 1372 студентів духовних навчальних закладів за денною формою навчання.

Українці не готові до «ЛГБТ-цінностей»?

Західні політичні кола, які вже приблизно 10 років намагаються продавити в Україні визнання ЛГБТ, незмінно наштовхуються на відмову всіх українських урядів від Азарова до Шмигаля. Деякі з жалем, деякі без, але всі вони наводять один аргумент: українське суспільство не готове це прийняти. І тут насправді є над чим замислитися. Українське суспільство було готове прийняти підвищення тарифів на комуналку в 6-8 разів, воно було готове до закриття підприємств і до зниження рівня життя, до рішення про розпродаж землі і так далі, але ось до одностатевих шлюбів воно не готове.

***

Питання про те, яке суспільство більш релігійне, це не питання якогось змагання. Це питання наших перспектив в майбутньому. Так, західний світ в матеріальному плані більш успішний, там вищий рівень життя, там розвивається наука, там краще медицина, освіта і так далі. Але разом з тим, ми бачимо, що західний світ навіть вже офіційно відмовився від християнства як такого. На місце Христа там поставлені інші «боги»: толерантність, лібералізм, права людини, запопадливість перед мігрантами. Заради цих «богів» з церков знімаються хрести, затихає дзвін, руйнуються храми, а віруючі бояться цитувати «неполіткоректне» Євангеліє.

Україна стратегічною метою свого розвитку прийняла інтеграцію в Європу і різні європейські наддержавні структури. Однак ціною такої інтеграції цілком може стати відмова від християнства. Звичайно ж поступова, щоб наша свідомість змогла до цього звикнути, і не злякати процес. Можливо нам вдасться зберегти свою релігійність, але, швидше за все, доведеться вибирати. «Ніхто не може служити двом панам, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Мф. 6, 24).